40 років з моменту катастрофи: Які відомості про Чорнобиль (не)розкрила радянська влада - novyny.sme.sk

Текст підготувала Наталя Слобожаніна, спираючись на роботу Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" та двотомник "Чорнобильське досьє КГБ".

Дані про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, що стала наслідком вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року, були негайно класифіковані як секретні партійно-державним керівництвом та спецслужбами СРСР.

Заборона на розповсюдження відомостей про подію в межах країни.

В одному з перших повідомлень Управління КДБ по місту Києву та області, надісланих до КДБ СРСР 26 квітня зазначалося:

Для запобігання витоку інформації та поширенню неправдивих і панічних чуток було впроваджено контроль за вихідною кореспонденцією, а також обмежено доступ абонентів до міжнародних зв'язкових ліній.

Хоча евакуація мешканців Прип'яті та прилеглих сіл розпочалася вже 27 квітня вдень, радянська влада та, відповідно, преса, що вважалася найчеснішою у світі, не повідомляли про відбувшіся події.

28 квітня о 21:00 в програмі "Врємя" ведуча згадала, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, в результаті якої один із реакторів був пошкоджений. Було зазначено, що постраждалим надають допомогу, а також створено урядову комісію для розслідування інциденту. Це коротке повідомлення мало на меті створити враження, що ситуація не є критичною і перебуває під контролем, тож не варто панікувати.

29 квітня 1986 року вийшло розпорядження начальника УКДБ УРСР по Києву та області Леоніда Бихова "про посилення роботи міськрайорганів на підприємствах та установах для припинення розповсюдження провокаційних та панічних чуток". Райвідділи щоденно повинні були доповідати черговому УКДБ про кількість виявлених "болтунов", кількість проведених попереджувальних бесід та окремих попереджень осіб.

30 квітня видання "Правда" нарешті зламало мовчання і випустило лаконічну статтю, в якій в основному повторило інформацію, озвучену в програмі "Врємя", зазначивши, що з Прип'яті відбулася евакуація населення, а рівень радіації перебуває під пильним контролем.

Голова КДБ УРСР Степан Муха в своїй доповідній записці до першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького повідомляв про зусилля спецслужб у підготовці до Першого травня. Він зазначав, що необхідно забезпечити контроль за оперативною ситуацією в Київській, Чернігівській та Житомирській областях, враховуючи надзвичайні події, які сталися 26 квітня на Чорнобильській АЕС.

День солідарності трудящих вважався одним із ключових ідеологічних свят у Радянському Союзі, тому влада не мала змоги його проігнорувати або скасувати. Незважаючи на те, що радіоактивна хмара рухалася в напрямку Києва, керівники партії та держави в Кремлі віддали наказ організувати масовий парад у столиці.

Він повинен був стати символом для міжнародної спільноти, свідченням того, що все під контролем, а люди почуваються в безпеці і захищеними, -- зазначає Сергій Плохій у своїй книзі "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи". Проте західні медіа, поширюючи неправдиві новини про величезні руйнування та тисячі жертв внаслідок катастрофи, стали інструментом пропагандистської війни. Кадри усміхнених киян, які прогулюються центральними вулицями, мали донести до всіх, що партія контролює ситуацію.

Водночас ці кадри з газет стали красномовним свідченням злочину радянської влади проти людей: "Тисячі киян вийшли 1 травня на головну магістраль міста-героя -- Хрещатик, -- напише 2 травня газета "Вечірній Київ", -- в урочистостях на Хрещатику взяли участь понад 120 тисяч киян та гостей столиці". Щодо цих цифр є певні застереження, адже на місцевому партійному рівні встановили квоту для кожного з десяти районів Києва -- по 2 тисячі учасників акції (зазвичай цей показник становив близько 5 тисяч).

На ранок 3 травня в Україні було госпіталізовано 911 пацієнтів з симптомами радіаційного ураження. Наступного дня -- 1345, серед яких було 330 дітей. Згодом радіологічні відділення київських лікарень заповнилися, і приймати пацієнтів з цим діагнозом почали за межами міста.

Контроль за інформаційною блокадою подій на ЧАЕС здійснювався на всіх етапах. У самій зоні Чорнобиля місцева газета "Прапор Перемоги" не опублікувала жодних відомостей про катастрофу. Натомість, останній випуск був наповнений яскравими гаслами:

"Громадяни Радянського Союзу можуть бути впевненими у своїй безпеці, адже партія свідомо ставиться до своєї ролі у формуванні майбутнього країни."

У травні 1986 року 5 відділ 6 Управління КДБ СРСР склав перелік відомостей (всього 26 пунктів) щодо подій на ЧАЕС, які підлягали засекреченню. Щоб применшити масштаби трагедії, органи держбезпеки стежили, аби в пресі та приватних розмовах не поширювалися такі теми: причини аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС, характер і масштаби руйнувань, кількість та склад суміші, викинутої зі зруйнованого реактора під час вибуху, рівень радіоактивного забруднення, обсяги дезактиваційних робіт під час ліквідації наслідків аварії, статистика променевої хвороби серед персоналу станції, ліквідаторів і евакуйованого населення, а також факти масових отруєнь та епідеміологічних захворювань, пов'язаних з аварією.

Щоб замаскувати реальні масштаби трагедії, влада маніпулювала інформацією щодо діагнозів осіб, постраждалих від опромінення. "Згідно з даними Шевченківського райвідділу УКДБ, адміністрація Київської області та 25 медичних закладів, на основі вказівок Міністерства охорони здоров'я УРСР, у медичних картках пацієнтів із симптомами "променевої хвороби" зазначали діагноз "вегетосудинна дистонія", -- зазначено у довідці 6-го відділу УКДБ УРСР по Києву (від 13 травня 1986 року).

Уникнення розповсюдження відомостей про подію за межами держави.

З огляду на попередній досвід замовчування техногенних катастроф у Радянському Союзі, влада знову намагалася приховати правду. Однак цього разу вони зіткнулися з серйозною проблемою: масштаби катастрофи виявилися надзвичайно великими, адже в атмосферу було викинуто 50 мільйонів кюрі радіоактивних матеріалів.

Крім того, Чорнобильська АЕС знаходилася в західній частині Радянського Союзу, і вітер переніс викиди через території Білорусі та Литви до Швеції та Фінляндії. Саме Швеція першою звернула увагу на зростання рівня радіації в атмосфері та зажадала від радянського уряду роз'яснень. Приховати інформацію про аварію стало неможливо, оскільки ситуація переросла в серйозний міжнародний скандал.

КДБ у Києві отримував директиви з Москви, що стосувалися інформації про аварію на ЧАЕС, яку слід було озвучувати як для внутрішньої аудиторії, так і для міжнародної. Основною причиною наголошували на людському факторі.

Новина про події на ЧАЕС стала топовою в західних та американських ЗМІ.

29 квітня 1986 року експерти ЦРУ підготували детальний звіт щодо катастрофи на Чорнобильській АЕС, вказавши на неї як на найжахливіший ядерний інцидент в історії. Вони зазначили, що чутки про тисячі загиблих і постраждалих внаслідок аварії мають під собою реальні підстави. У той же день адміністрація президента Рейгана висловила готовність надати допомогу радянському дипломату, який завітав до Державного департаменту для обговорення питань, пов'язаних із ядерною зброєю.

30 квітня Рональд Рейгану надійшло повідомлення від Михайла Горбачова. У своїй книзі "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" Сергій Плохій згадує про цей важливий момент.

"СРСР повідомляє, що витік радіоактивних матеріалів став причиною часткової евакуації мешканців... ситуація з радіаційним фоном нормалізувалася... хоча рівні забруднення і перевищують допустимі норми в окремих випадках, немає потреби в спеціальних заходах для захисту населення."

У відповідь на запрошення про підтримку радянська пропаганда випустила ряд статей у ЗМІ, присвячених ядерним катастрофам за межами країни.

30 квітня в Москві пройшов брифінг для іноземних дипломатів, на якому виступив перший заступник міністра закордонних справ СРСР Анатолій Ковальов. Основна ідея його виступу полягала в тому, що ситуація не є такою тривожною, як намагається зобразити західна преса.

Після цього міністри закордонних справ республік отримали вказівки та уточнення щодо того, як представники місцевої влади повинні інформувати іноземців про аварію. Головні аспекти повідомлень зводилися до того, що здоров'ю населення нічого не загрожує, і "основне завдання полягало в запобіганні виїзду хворих осіб, щоб не дати нашим противникам можливості використовувати випадкові інциденти в антирадянських цілях".

5 травня лідери Великої сімки під час зустрічі у Токіо підготували спільну заяву щодо Чорнобильської аварії: "Ми закликаємо Уряд Радянського Союзу невідкладно надати всю інформацію, яку запросили наші та інші країни".

Світ прагнув отримати правдиву інформацію про подію. З 27 квітня по 22 травня відбулося 22 візити іноземних дипломатів до Києва. Уся інформація була засекречена, щоб запобігти її витоку КДБ ретельно контролював переміщення іноземних кореспондентів та дипосіб, прослуховував телефонні дзвінки, блокував телесюжети.

8 травня Київ відвідав генеральний директор МАГАТЕ Ханс Блінкс на запрошення радянської влади. Ця поїздка мала на меті підкреслити відкритість уряду, а також, якщо все пройде успішно, показати, що масштаби катастрофи не такі жахливі, як їх представляє західна преса.

Довго вирішувалося питання яким чином доправити Блінкса до ЧАЕС. Автомобільними шляхами була небезпека потрапити в клуби радіоактивного пилу, який осів на землю. Дозиметри в таких місцях просто зашкалювали. З гелікоптера була видна секретна радіолокаційна станція "Дуга". Після довгих консультацій Горбачов дав дозвіл на використання гелікоптера.

Сергій Плохій зазначає, що незрозуміло, чи звернув увагу Блікс на "Дугу", проте він зафіксував у кабіні на висоті 400 метрів та на відстані 800 метрів від реактора рівень випромінювання в 350 мілірентгенів за годину. Під час пресконференції, яку Блікс провів у Москві, він заявив:

Ми стали свідками праці людей на полях, худоби, що пасеться на лугах, та автомобілів, які пересувалися по дорогах. Російська сторона вірить, що зможе очистити цю землю, щоб вона знову стала придатною для ведення сільського господарства.

Не маючи правдивої інформації, іноземні уряди відкликали своїх громадян, які перебували в Києві та Мінську. Переважно це були студенти. Представники""країн, які розвиваються", спостерігаючи як їхні одногрупники виїжджають і собі почали звертатися в посольства з проханням про евакуацію.

Це були учні з Єгипту, Нігерії, Індії та Іраку. КДБ повідомляв, що "вони просто прагнули отримати безкоштовні квитки додому та продовжити свої канікули...".