«Сьогодні у нас новий відлік часу, і ми, попри все, рухаємося вперед»

Найкращим  подарунком на нещодавній день народження для голови Чернігівської обласної ради Олени Дмитренко був прапор артилерійської бригади. "Артилеристи - справжні боги війни, - говорить пані Олена. -  Я мала щастя з ними познайомитися. Наразі вони знову повертаються на бойові позиції. Це - нереальні хлопці, які щодня ризикують своїм життям, але в них зовсім немає помпезності. Немає такого: “Я - герой-захисник!" І стукання себе в груди. Амбіції - це не про них. Вони просто живуть тим, що захищають нас. Спілкуючись із такими воїнами, змінюєш свою думку про все, розумієш, наскільки у нас є круті ЗСУ-шники. І відчуваєш невимовну повагу. Бо вони просто роблять те, що мають робити, і йдуть до перемоги". 

А ще воїни подарували Олені Борисівні годинник, на якому - козак-артилерист, а стрілки біжать синьо-жовтим тлом.  Вони ніби відміряють новий відлік часу, в якому ми тепер живемо і, попри все, рухаємося далі.

- Пані Олено, артилеристи до вас приходили за допомогою чи привітати?

- Я спілкуюся з деякими їхніми керівниками. Сподіваюся, що певною мірою їм допомогла… Познайомилися ми приватно, я багато говорила з  бійцями. І зрозуміла, що будемо  дружити й після перемоги - стовідсотково. Серед них є зовсім молоденькі хлопчики. Я в одного запитала: “Хочеш уже додому?” А він відповів: “Так немає вже дому…” Я розумію, наскільки це важко.  Та вони дуже сильні й мужні, наші хлопці.

- Олено Борисівно, ми бачилися з вами після бойових дій у Чернігові, коли обласна рада вже почала роботу.  Відтак майже чотири місяці триває відновлення області та громад.  Хоча й  невідомо, коли війна закінчиться, але всім потрібно, щоби рухався транспорт, люди працювали, аби були дах над головою, світло і тепло. Це дуже велика робота…

- Почнемо з першого - логістика. Сьогодні плюс-мінус усі райони області з'єднані з обласним центром, а звідси - й зі столицею. Дай, Боже, щоб надалі було не гірше. Понад місяць тому відбулася сесія обласної ради, перша за період воєнного стану. Депутати, які живуть у  Новгороді-Сіверському, Талалаївці, інших віддалених населених пунктах, усі були на сесії. Там, де можливо було відновити мости, їх відновили. У самому Чернігові є й понтонна переправа, й об'їзна дорога, яку поремонтували - не просто зробили ямковий ремонт, а місцями повністю замінили покриття. Це дає нам логістичний зв'язок із Києвом, адже фури, через вагу, не можуть їхати через понтон.  Ремонт зроблений за державний кошт -  і це велике полегшення для обласного бюджету. Тобто зустрічатися тепер можна в будь-якій точці Чернігівської області. Звісно, враховуючи те, що майже щодня відбуваються обстріли Новгород-Сіверської, Семенівської, Городнянської громад, не можна казати, що в нас спокійне життя. Ми живемо в постійній напрузі, й помилково вважати, що війна закінчилася. Це, як мінімум, некоректно по відношенню й до тих, хто зараз перебуває в Миколаєві, на Харківщині та в інших областях, які піддаються важким обстрілам. Дякувати Богові, що в нас не відбувається те, що було в лютому та березні.

До речі, хочу сказати, коли ворог був на території Чернігівщини, мені постійно телефонувала голова Миколаївської обласної ради  Ганна Замазєєва зі словами підтримки. На жаль, тепер я до неї додзвонитися можу нечасто - зв'язок поганий. Дуже підтримував голова Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук  - нині в них важко...

Звісно, в нашій області теж багато проблем, перш за все, це відновлення житла. До мене на прийом через месенджер записалися жителі Новоселівки. Будемо говорити, що ми можемо зробити для тих людей, котрі постраждали. Зрозуміло, відновити кожному житло поки що нереально. Моя думка - потрібно встановлювати модульні будиночки, а там, де є можливість - розміщувати їх автономно, на подвір’ях, з комунікаціями, а не в модульному містечку. Для людей так краще, адже у них городи, якесь господарство. З цього приводу я спілкувалася із очільником обласної військової адміністрації В’ячеславом Чаусом.  Закупити індивідуальні модульні будиночки для людей з обласного бюджету немає можливості, адже й бюджету, власне, немає. Він же формується з податків, а бізнес практично не працює. На жаль, ті модульні містечка, які ми отримали і вони вже встановлені й у Новоселівці, й на лижній базі, не поділяються на секції. Такі містечка передбачені для масового проживання.

- Як нині почуваються наші територіальні громади? Наскільки вони оговталися після бойвих дій та окупації?

- Минулого тижня я була в Борзнянський громаді, хотіла подивитися, в якому стані у них об’єкти укриття. І борзнянці мене порадували. Керівництво громади серйозно поставилося до цього питання, а, головне, що до облаштування долучилися мешканці містечка. Все зроблено на рівні. Наше головне завдання сьогодні - максимально зберігати життя людей. Але потрібно звертатися й до їхньої свідомості. Я була свідком ситуації, коли пролунав сигнал повітряної тривоги. На мій подив, жінка досить похилого віку прокоментувала це так: “Як дістали ці сирени!..” Я не стала їй пояснювати, що ігнорування таких сигналів може коштувати життя - вона була в такому роздратованому стані, що мене просто не почула б. Але недавня ситуація в Гончарівському говорить сама за себе. Ворог поруч, хоча ми його й не бачимо. Потрібно розуміти: якщо звучить тривога, потрібно ховатися.

Громади ж готуються до осені, вони турбуються відсутністю бюджету. І це головна проблема майже всіх ТГ, бо від наповнення бюджету залежить їхнє життя. Думаю, стосовно цього мають прийматися рішення й на державному рівні. Повинні бути субвенції, я сподіваюся, що вони будуть.

Наразі в моїх планах - побувати з робочими поїздками в усіх громадах області, щоби поспілкуватися з їхніми очільниками. Минулого тижня я була в Куликівці, Борзні та  Гончарівському. З керівником Гончарівської громади я на постійному зв'язку, адже на цю ТГ нині дуже сильне навантаження.

- Яка там зараз ситуація?

- Без сумніву, Гончарівський голова Віталій Рудник - на своєму місці. Це складна громада, тому що там і цивільне населення, і військові. Так було й до війни. Голова - дуже комунікабельний, він має добрий зворотній зв'язок із військовими. І дуже серйозно показав себе  під час військових дій. Коли потрібна була гуманітарна допомога, він за нею приїжджав навіть уночі. Отримував її і для солдат, і для цивільних. Особисто забирав, вантажив і розвозив тим, хто потребував. Та й більшість наших голів у той складний період  були зібраними й працювали з повною самовіддачею. Це ознака того, що люди  свого часу  зробили правильний вибір, проголосувавши за них.

Хочу відзначити голову Куликівської громади Юлію Постернак. Ця ТГ перебувала в частковій окупації. Через Анисів проходила “дорога життя”, а біля Куликівки розміщувалися склади, з яких далі доставляли продовольство до Чернігова. Юлія гідно показала себе в цей час. Незважаючи на постійну напругу, була дуже зібраною і розсудливою, хоча різних випадків траплялося багато.

- Розкажіть про роботу обласної ради в цілому…

- Ми готуємося до сесії, на яку виноситиметься дуже багато питань. Наразі над ними працюємо. Чимало організаційних, плануються деякі зміни в методиці з комунального майна. Тільки рішенням сесії ми можемо не брати оплату за комунальні послуги з приватного бізнесу, який орендує наше майно, за ті місяці, коли була війна. Це дуже важливо для людей, адже вони не працювали. Швидше за все, серед проєктів  рішень буде перелік на приватизацію,  адже потрібно наповнювати бюджет.

На жаль, майно комунальної власності постраждало дуже серйозно - це протитуберкульозний диспансер, кардіоцентр,  підприємство “Ліки України”, будівля колишнього Чорнобильського центру, готель “Придеснянський”... До речі,  хочу відзначити роботу виконувача обов'язків директора цього готелю Андрія Попика. Незважаючи на те, що будівля досить постраждала під час обстрілів, він швидко налаштував роботу після звільнення області. Завдяки організаторським здібностям директора, вдалося засклити частину розбитих вікон. А це - чимала сума. До того ж накопичилися величезні борги за електроенергію, інші послуги, адже підприємство не працювало певний час. Нині ситуація  вирівнюються, наразі вже є й  прибуток. Тож “Придеснянський” - це перше підприємство, яке стало на нормальні рейки роботи. Але все ж ми хочемо, щоби готель потрапив до переліку об'єктів державного фінансування на заміну вікон.

- Ви збиралися з'їздити в Новий Биків. Чи побували там?

- На жаль, поки що ні. Поясню, чому. Зараз там відбувається дуже серйозний процес. Один із банків збирався дати Новобасанській громаді  200 тисяч на відбудову. А постраждала ТГ дуже серйозно. Коли представники банку приїхали до громади й  побачили на власні очі всі руйнування, домовилися, що дадуть  понад мільйон. Фінансисти, зокрема, готові повністю допомогти засклити вікна у школі. Наразі затримка лише тому, що потрібно  за правильною статтею отримати гроші, щоби не було раптом звинувачень у корупційних діях. Загалом, багатьох, хто  пропонує допомогу з гуманітаркою, я спрямовую до Нової Басані напряму. До речі, керівництво громади також проявило себе з найкращого боку. Очільник ТГ Микола Дяченко налагодив співпрацю з місцевими підприємцями. Їм добре допомагають ТОВ “Наташа-Агро”, також депутат Чернігівської обласної ради Сергій Чубовський, керівник ТОВ "Козацьке". Завдяки спільній роботі жителів громади, її керівництва, місцевих депутатів і підприємців, уже розчищено більшість зруйнованого.

Звісно, не можна охопити неосяжне. Я вже другий тиждень поспіль хочу поїхати до Коропської громади. З великою повагою ставлюся до її керівника Володимира Куніцина. Хочу подивитися, як ТГ розвивається. Там було питання в селі Атюша стосовно аптечної допомоги, а днями має відкритися аптечний пункт.

Попри все, рухаємося вперед. Є такий вислів: “Не заради, а всупереч”. Справді, буває  іноді ніби не видно виходу, але рухатися вперед потрібно. І вихід знаходиться в процесі руху. В нашій ситуації сьогодні зупинятися неможна.

- Нещодавно повідомлялося, що Тупичівська громада виграла грант. Ми взяли інтерв'ю в голови громади й були захоплені бажанням ТГ жити краще, шукати нові можливості. Цікаво, багато таких ініціативних громад в області?

- Тупичівська громада на чолі з її головою Ларисою Шовковою справді ініціативна. Вони були під окупацією... Довгий час ми не могли зв'язатися з пані Ларисою, всі дуже переживали. А потім, коли вона врешті змогла до мене додзвонитися, з лісу, ми розплакалися обидві. Адже голови громад, які перебували під окупацією, були в зоні надзвичайного ризику. Втім, незважаючи на пережите, вони змогли мобілізуватися, включитися в роботу, виграти грант. І працюють далі.

На гранти подавалося декілька громад. Який буде результат - побачимо. Зазначу, що ті ТГ, що не працюють із грантами, працюють із волонтерськими організаціями. Ніжин та його голова Олександр Кодола теж на правильному шляху. Нещодавно бачила, що до них привезли чергові автівки медичної допомоги.

Тобто, там, де хочуть працювати, - працюють і бачать перспективу, попри те, що війна не закінчилася. Є абсолютно правильний вислів: “Той, хто хоче працювати, шукає можливості, а хто не хоче, шукає причини”. Війна -  це дуже серйозно, але це не причина зупинятися. Ми впевнені, що вона закінчиться, Україні потрібно розвиватися, ставати на ноги, а всі ці підвалини закладаються й зараз і залежать від нашого ставлення до ситуації.

- Під час війни дуже постраждав малий бізнес. Чи є якась офіційна допомога, пільги для нього?

- Обласна рада не може цього робити. Єдине, ми встановлюємо нульову плату для підприємців, які орендують у нас приміщення, за всі воєнні місяці. І зробимо 50% оплату за оренду по червень включно.

- Який найбільший плюс маєте у вашій роботі  після звільнення Чернігівщини від окупаційних військ? Що дуже хотіли зробити, але не змогли з якихось причин?

- Чесно кажучи, про плюси говорити важко. Дуже багато поточної роботи, яка начебто і непомітна, але надзвичайно потрібна. І вона відбирає безліч часу. Головне, що ми налагодили комунікацію з усіма громадами, з усіма обласними депутатами, з якими не було можливості навіть спілкуватися певний період. А сьогодні ми всі на зв'язку. Мабуть, це плюси. Ще -  відбулася повоєнна  сесія, готуємо другу. Ми розуміємо, хто буде працювати активно надалі, а хто випав із обойми обласної ради на якийсь період.

Із того, що не зроблено і що мене мучить, -  ми досі не вирішили (хоча це непряме питання обласної ради) проблему з житлом для постраждалих мешканців. Це болісна ситуація для всіх. Так, зроблені акти, але немає механізму, яким чином відбуватимуться компенсація або надання житла. Хоча ми періодично турбуємо Київ із цього приводу,бо це державні компенсації. Нам говорять про те, що напрацьовується механізм. Яким він буде - через “Дію” чи  іншим чином - поки невідомо, тож ми в очікуванні.

- У цей тяжкий час у чому шукаєте позитив?

- Я посадила дуже багато троянд навколо свого будинку, тепер ними милуюся. Вони для мене - як символ того, що все буде добре, що життя триває.  Ці троянди квітнуть  для моїх близьких, для мого внука, всі будуть від цього отримувати задоволення. Потрібно шукати навколо життєстверджувальні речі. Але…

Сьогодні розмовляла з донькою, яка мені сказала: “Мамо, я не розумію своїх знайомих -  не через те, що вони поїхали з Чернігівщини, бо це право кожного і бувають різні життєві ситуації. Не розумію через те, що виставляють зараз радісні фотографії з відпочинку на пляжах, у різних подорожах, круїзах, особливо з-за кордону… А в країні війна, і гинуть люди”. Я повністю свою доньку підтримую. Не всі, на жаль, можуть виїхати - за різними обставинами.  Живучи ж  тут, люди не можуть вийти на відпочинок у ліс - бо там заміновано, піти на річку - бо там теж небезпечно. Тобто ми обмежені навіть в елементарних речах. А хтось виставляє свої закордонні світлини з великим пафосом і підписом “я скучаю”. І це неетично стовно тих людей, які сиділи у підвалах під обстрілами, а зараз намагаються повернутися вдома до нормального життя.

Є, звісно, море людей, які роблять надзвичайно багато для  нашої перемоги,  перебуваючи за кордоном. Зізнаюся, що серед них і такі, від кого я цього точно не очікувала. Нам відправляють “швидкі”, ліки, продукти, допомагають військовим.

Люди стають у пригоді там, де вони можуть. Не кожний воюватиме. Але хтось може варити борщ і годувати солдат, хтось - щось пошити й відправити на фронт. Хтось займається волонтерством, хтось просто виходить на роботу і платить податки, без яких держава не існуватиме.

Тобто, за великим рахунком, не треба поділу на поганих і хороших. Хоча є ті, хто зрадив, і вони викреслені з нашого життя. І є люди, які в силу певних обставин поїхали. Це потрібно розуміти.

А ще я рада, що в нашій родині ми всі йдемо одним шляхом. Дуже хочеться, аби війна закінчилася якнайшвидше і перемогою.  Дуже прагнеться планувати своє життя. А зараз я навіть мамі не можу обіцяти, коли до неї приїду...

Людмила ПАРХОМЕНКО, Алла ПРИМА