"Військові повинні бути впевненими, що логістика їх не підведе": вражаючі бойові місії сержанта "Нельсона" | Основні новини України

Успішний в минулому бізнесмен нині у 144-му центрі Сил спеціальних операцій очолює взвод виведення та евакуації.

Коли українські воїни опинилися в пастці на острові посеред Дніпра, а крига ще не витримувала ваги людей, бійці сил спеціальних операцій вжили нестандартного підходу – вони вирішили пробити лід за допомогою дронів і мінометів. Час спливав, і кожна хвилина була на рахунку.

Це всього лише один з багатьох бойових моментів сержанта Андрія "Нельсона", киянина, який почав готуватися до масштабного конфлікту ще за шість років до початку повномасштабного вторгнення. Він приєднався до громадської організації "Український легіон", освоїв військові навички, а згодом почав навчати інших. На ранок 24 лютого 2022 року він вже мав чіткий план своїх дій.

Ми мали попередню угоду з ССО, згідно з якою у разі масштабного наступу підрозділ "легіону" повинен був увійти в дію у повному складі. Перші завдання у лютому та березні ми виконували на території Київської та Чернігівської областей. Для цього використовували власну зброю та автомобілі. Нашою метою було зібрати інформацію про позиції ворога та налагодити контакт з місцевими мешканцями. Ми організовувалися в групи для фіксації переміщення військ. У нас вже був досвід роботи з БПЛА, що дало змогу точно передавати координати для коригування артилерійського вогню.

- Ви прийшли у військо цивільною людиною. Як після цього змінилося ваше життя?

У своєму не зовсім молодому віці я здобув безліч навичок і зустрів чимало цікавих людей. Багато з товаришів, з якими я прийшов до армії, тепер займають високі посади: ротні, командири загонів, заступники начальника штабу. Вони не прагнули кар'єрного зростання в армії, адже й на цивільному житті у них все складалося досить вдало. Наприклад, я був власником компанії, яка спеціалізувалася на виготовленні та встановленні меблів. Перший рік війни бізнес ще працював, але згодом мені довелося зробити вибір між армією та підприємництвом, оскільки фізично не вистачало сил на обидва напрямки. Так само мої побратими вирушили на фронт, керуючись лише любов'ю до рідної землі та прагненням відновити справедливість.

Після визволення Київської та Чернігівської областей у суспільстві запанувала ейфорія. А як щодо військових, чи відчули вони ці емоції?

Відчуття втоми та прагнення до помсти переповнювали. Після жахливих подій у Бучі, Гостомелі та Бородянці стало зрозуміло, що ця війна затягнеться. Швидкі результати вже не були можливі. Проте стратегічне звільнення столичного регіону залишалося надзвичайно важливим, і роль ССО в цьому процесі була суттєвою. Наступним етапом стало двомісячне навчання "рейнджерів" за кордоном під керівництвом іноземних інструкторів. Підрозділ пройшов злагодження, покращив фізичну підготовку та навички стрільби, а також отримав досвід у CQB – бою в обмежених просторах, штурмі будівель, роботі в коридорах, підвалах і на сходових клітинах. На той момент ми не мали такого досвіду.

- Пам'ятаєте перші бойові завдання після повернення в Україну?

- Майже рік провели на Херсонщині. Сам Херсон був звільнений - тривала боротьба за острови. Не мали досвіду роботи на катерах, тож на острови групу доставляли суміжні підрозділи, а ми займалися своєю роботою - зачисткою, пошуком цілей та наведенням артилерії. Згодом отримали власні човни і логістику почали здійснювати самостійно.

Напевно, ваш позивний "Нельсон" було обрано на честь британського адмірала Гораціо Нельсона?

А от і не вийшло вгадати! Спочатку у мене був інший позивний, але в одному з месенджерів випадково мене підписали як "Нельсон". І так це ім'я за мною й закріпилося.

Бої за острови на Дніпрі є особливою і складною складовою війни. Які ж основні виклики, що виникають у цьому контексті?

Психологічний аспект: у разі невдач вийти з острова практично неможливо. Я пам'ятаю наше завдання на острові, який мав розміри шість на один кілометр — це була довга смуга території. Ми переправлялися вночі, закріплювали свої позиції та накопичували боєприпаси. Потім по черзі відправлялися групи для "очищення" острова. За кожен сектор точилися запеклі бої, адже, як відомо, той, хто контролює ці острови, має вирішальну перевагу на Дніпрі. Наша команда успішно виконала поставлені завдання, і я був старшим човнарем у складі. Я відповідав за технічний стан човнів, а також розробляв стратегії переміщення та евакуації. Спочатку острови перебували під контролем росіян, але згодом ми змогли їх звідти вигнати.

Було багато факторів, які слід було врахувати. Перед одним із зимових виходів ми провели детальний аналіз температурних показників. Місцеві жителі поділилися інформацією про те, коли вода в річці та протоках починає замерзати. На нашому острові опинилася група, яку потрібно було терміново евакуювати. Через наявні промоїни та недостатню товщину льоду, перейти пішки було неможливо. Використавши дрон, ми виявили шлях із ослабленим льодом. За допомогою скидів з безпілотників і мінометів пробили ділянки з товстим льодом. Цю ідею запропонував командир частини, і, оцінивши ситуацію, ми вирішили її реалізувати, адже насувалася сувора погода, і ми планували вивести групу на човні ще цього ж дня.

- Винахідливість завжди вирізняла українських воїнів. Зараз ви працюєте на суші?

- Я командир взводу виведення та евакуації у 144 центрі ССО. Займаємося доставкою особового складу до місць виконання завдань, логістикою харчів, боєприпасів та всього іншого, що потрібно хлопцям. Ми є частиною бойового підрозділу та виконуємо бойові завдання. Маємо броньовані HMMWV, звичайні позашляховики, баггі, квадроцикли. Вже по місцю вирішуємо, який транспорт краще використовувати. Також працюємо з наземними роботизованими комплексами, неодноразово на них евакуйовували поранених.

- Чи було завдання, яке запам'яталося найбільше, або було особливо ризикованим?

- Зазвичай нашою метою є інфільтрація та ексфільтрація бойових груп. Інколи це відбувається до лінії зіткнення, інколи на ній, а буває і на ворожій території. Тобто ситуації дуже різні. В Покровську мали витягнути хлопців з промзони. В ній більше десятка будівель, і тільки в одній з них - наші. Всі інші - під контролем ворога. Ризикнули поїхати на двох HMMWV з кулеметниками. Завданням було увірватися на територію, вогнем притиснути противника, не давши йому висунутися з будівель, і забрати хлопців. Розрахували операцію до дрібниць. Кожен знав свою роль і навіть у випадках, якщо щось піде не за планом. Врешті, завдання виконали без втрат, навіть без поранених.

Інші історії? Можливо, це більше питання до хлопців з груп. А робота водія скоріш рутинна і чітко продумана. Намагаєшся працювати так, щоб цікавих історій не виникало (сміється). Бійці мають бути на 100% впевнені - логістика не підведе. За це в них взагалі не має боліти голова. За весь час служби в нас не було жодного випадку, щоб не прибули вчасно, щось не довезли. Чи, не дай Боже, щоб ми своїх десь покинули.

- Як командири відзначили вашу роботу?

Найважливішою метою є повернення хлопців додому живими. Усе решта може зачекати. Іноді доводиться ризикувати і вживати заходів для порятунку життів. Ми сміялися, коли росіяни використовували баггі, але бувають моменти, коли цей вид транспорту є найбільш ефективним. Наприклад, у лісах Сумського напрямку лише баггі та квадроцикли здатні подолати територію. Постає дилема: або група йде 25-30 кілометрів пішки, або ми транспортуємо їх на баггі. Росіяни вчаться у нас, як і ми у них. Війна постійно еволюціонує; якщо чотири роки тому боєць із дроном вважався справжнім професіоналом, то тепер дрон став незамінним інструментом у веденні бойових дій.

- Чим служба в ССО відрізняється від інших підрозділів ЗСУ?

Я говоритиму виключно про ССО, де я вже п’ятий рік служу. Тут усе ретельно організовано. Наприклад, під час останньої бойової ротації ми протягом чотирьох місяців виконували завдання у зоні конфлікту. Іноді терміни триваліші, іноді коротші, але після цього ми повертаємось до постійного місця дислокації, де маємо близько двох місяців для відновлення, відпочинку та навчання. Якщо ти не відповідаєш вимогам — система тебе не прийме. Начальник штабу, командир загону, сержанти… У ССО немає випадкових людей. Бойові завдання виконують групи, кожен учасник яких має право висловлювати свою думку під час планування операцій. У нас зібрані люди з високою освітою, досвідом та сильною мотивацією, які прагнуть знищити ворога. Тут немає тих, хто просто хоче «відсидітися» або отримати якісь привілеї. Всі усвідомлюють — ми одна команда, і недарма нас називають «зграєю». Якщо потрапиш у біду, про тебе не забудуть і зроблять усе можливе, щоб врятувати.

Чи буває так, що на війні все залежить від кількох миттєвостей?

Пригадую події в Херсонщині, коли виникла термінова потреба в спецоперації. Через численні дрони, пересування човнів на острови здійснювалося виключно в нічний час. У нас було двоє поранених бійців, і евакуація була критично необхідна. Один із них отримав проникаюче поранення в живіт, і час йшов на години, якщо не на хвилини. Я з побратимом перебував на одному із пунктів біля Дніпра і запитав його: "Поїдемо рятувати?" Він, звичайно, підтвердив. На збори у нас пішло лише п’ять хвилин, ще стільки ж знадобилося, щоб дістатися до берега, де був захований наш човен. Я зв’язався з командиром по рації і повідомив, щоб вони були готові до евакуації через 15 хвилин. Ми рухалися не обережно, як зазвичай, а швидко і рішуче, і ворог не очікував такої сміливості з нашого боку. Врешті-решт, ми виконали завдання, а лікарі потім сказали, що якби затрималися ще на п’ять-десять хвилин, врятувати його вже не вдалося б. Зараз хлопець відновився і продовжує службу в іншому підрозділі. Цю евакуацію запам’ятав саме завдяки її швидкості.

- В автопарку взводу є "трофейний" транспорт чи озброєння?

Зазвичай ми знищуємо ворожу техніку під час боїв. Проте у нас є кілька екземплярів трофейної техніки, зокрема, МТЛБ. Наразі ворог концентрує зусилля на спробах проникнення через ЛБЗ невеликими групами, що ускладнює можливість здобуття техніки. Біля Покровська ми брали в полон кількох солдатів, і за їхніми свідченнями, до визначеної позиції доходить лише один боєць з п'ятдесяти. Так вони здійснюють накопичення сил і подальше захоплення наших територій. Втрати величезні, всі посадки завантажені тілами, але ворог все ще продовжує наступ.

Що ще цікавого поділився ворожий "десант"?

У більшості людей були з собою готівка та банківські картки. Спочатку я не міг зрозуміти, навіщо це все під час бою. Проте з'ясувалося, що вони не довіряють один одному і бояться залишати свої речі позаду.

Яким чином проходить набір персоналу у вашому підрозділі? Чи є на даний момент вільні позиції?

- Рекрутинг проводимо постійно, бо завдань багато, і ротацію ніхто не відміняв. Безпосередньо склад мого взводу - це водії. Віком від 21 до 52 років. Якщо людина фізично не може виконувати роботу, для нього маю підібрати іншу. До складу бойових груп тебе не візьмуть, але бути водієм чи механіком можна і в 40, і в 45, і в 50 років. Було б бажання! Цінуємо розумних та ініціативних. Щоб не розгубився, коли швидко треба приймати рішення. Наші водії, наприклад, сконструювали пристрій, який дозволяє одному баггі евакуювати інший з двома відірваними колесами на одній вісі. Ніби не ракету космічну винайшли, але він врятував нам не один транспортний засіб.

Іноді запитують, куди краще йти служити? Кажу лише зі свого досвіду: у війську головне - колектив. Якщо поруч надійні люди, воювати набагато легше. Раджу не чекати примусової мобілізації, а самому обирати підрозділ. Поговорити з людьми, дізнатися, де ти справді можеш бути корисним. Безпосередньо мені потрібні водії, сусіднім підрозділам - оператори БПЛА, логісти, кухарі, програмісти.