Подружжя з Волині відзначило своє залізне весілля та розкрило таємниці щасливого сімейного життя - Історії з життя.

А в шлюбі пара вже довгі 65 літ. "Вона -- головна господиня, а я -- її помічник", -- підсміюється волинянин. То як після стількох років спільного життя їм вдалося зберегти почуття?

"Я виріс у багатодітній родині, нас у батьків було дев'ятеро. У Другу світову війну дивом врятувався. У нашому селі стояли німці. Якось я, малий хлопчак, взяв погратись патрони, які вони на подвір'ї розклали. Одного солдата то дуже розсердило, він вистрелив у мене. На щастя, куля не зачепила, я впав у глибоку борозну. Пережив і голод, коли не було навіть шматка хліба. А дружина Ольга рано осиротіла -- тато загинув у війну, життя мами забрала важка хвороба. То її і ще двох сестер взяла на виховання родина тітки, -- розповідає Василь Кушнір. -- Після школи я вступив до сільськогосподарського інституту у Львові на агронома. На четвертому курсі захворів на туберкульоз, тому потрапив на лікування до Луцька. Там і познайомився у 1961 році з майбутньою дружиною, яка мала таку ж недугу. Ольга саме закінчила школу та вступила у Ківерцівське культурно-освітнє училище. Як побачив її, то відразу ж закохався. Та й видно було, що і я їй сподобався. До речі, щирі почуття одне до одного допомогли нам здолати важку хворобу. Невдовзі я освідчився коханій, запропонував вийти заміж. І вона погодилася. Все справили дуже скромно, бо часи випали важкі, як то кажуть, не до гучних святкувань було".

Ольга та Василь Кушніри виховали трьох дітей, дочекалися вісьмох онуків і чотирьох правнуків. До пенсії жінка працювала завідувачкою бібліотеки, на заправці, сторожувала у школі. Чоловік спершу трудився агрономом, а відтак був помічником командира ескадрильї у Чернігівському військовому авіаційному училищі, головою сільради, учителем допризовної підготовки. А також очолював Братство ветеранів ОУН-УПА Волинського краю.

Останнє місце праці для пана Василя стало справжнім випробуванням, адже він проводив там чимало часу. Тому всі домашні справи взяла на себе його дружина. "Я їй дуже вдячний за підтримку," -- ділиться він. -- "Протягом життя траплялося різне: і сварились, і сперечались, особливо через дітей. Я завжди був строгим і вимогливим, міг зриватися на них, що викликало сльози. Дружина, бачачи це, сердилась і вже починала на мене гримати. Але зараз усе це здається незначним. Який же секрет успішного подружнього життя? Я завжди ставив Ольгу на перше місце, вона була головною у нашій родині, а я -- її помічником. І досі так залишилося. У нашому шлюбі ніколи не було відчуття, що потрібно терпіти одне одного, і навіть думки про розлучення не виникало. Мабуть, секрет простий -- це любов. Якби була можливість повернути час назад, я б знову вибрав Ольгу за дружину. Ми обидва любимо жартувати і працювати разом на городі: то переберемо квасолю, то картоплю, то збираємо врожай з саду. І завжди разом снідаємо, обідаємо та вечеряємо."

Андрій Гадзінський, зять подружжя, зізнається, що тесть і теща мають дуже різні характери: "Вони -- як камінь і вода. Та, попри все, Василь Григорович, колишній десантник, офіцер, людина з твердим характером, завжди вмів почути свою "м'яку" дружину. А Ольга Степанівна працьовитістю, ніжністю, щирістю згладжувала, як то кажуть, усі гострі сімейні кути. Оце, напевно, і є жіноча муд­рість. Приємно бачити, як вони досі тримаються за руки. Як теща ставить на стіл смач­ний та ароматний борщ і з великою любов'ю в очах запрошує чоловіка обідати".

На честь 65-річчя спільного життя онука Ярина підготувала для бабусі та дідуся незвичайний сюрприз – зліпок їхніх рук. Крім того, родина замовила смачний коровай. Кушніри зазначають, що мріють прожити разом ще багато років і з нетерпінням чекають закінчення війни. "Ми вже не уявляємо життя одне без одного. Є кому звернутися, кого обійняти... Хоча цілуємось вже не так часто, як у молодості," – усміхається Василь Григорович. "Ми маємо багато спільних фотографій завдяки нашим дітям та онукам. Вони навіть створили для нас календар з нашими спогадами".

Родина Кушнірів у Піддубцівському старостинському окрузі є втіленням любові, взаєморозуміння та поваги. "Бажаю кожному прожити стільки років у щасті та коханні", -- зазначив виконуючий обов'язки старости Віктор Ковжук. "У нас є чудова ідея: запросити молоді пари на зустріч з паном Василем та пані Ольгою, щоб вони поділилися своїми секретами довгого і щасливого подружнього життя. Сподіваюся, що незабаром реалізуємо цей задум".