Демографічна загроза: чому конфлікт в Україні затягнеться більше, ніж "вітчизняна війна", і лише третина мігрантів повернеться додому.

У лютому 2026 року розпочнеться п'ятий рік повномасштабної війни Росії в Україні, яка триває майже стільки ж, як німецько-радянська частина Другої світової війни (22.06.1941-08.05.1945) і відома як Велика вітчизняна війна. Хоча Друга світова війна тривала шість років з 1939 по 1945 рік.

Ці чотири роки конфлікту в Україні стали не тільки військовим, але й серйозним демографічним викликом: різке зниження народжуваності, масова еміграція та невипадкова "старість" армій, що беруть участь у бойових діях. На сьогоднішній день критично важливо визначити, як довго Україна зможе витримувати таке навантаження.

Про те, які процеси демографи називають справжніми втратами, чому рішення про виїзд молоді 18-22 років є стратегічно негативним, і чи варто сподіватися на повернення хоча б третини наших громадян з-за кордону, ТСН.ua поговорив з Олександром Гладуном, заступником директора з наукової роботи Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України.

-- У лютому 2026 року -- п'ятий рік війни, яку Росія розпочала проти України. Які, на вашу думку, найбільші демографічні потрясіння пережила Україна за ці роки?

-- Тут мені важко щось виокремити -- війна загалом стала потрясінням для всієї країни і для демографії загалом. У 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, а насправді війна триває з 2014 року. Власне, тоді почався негативний вплив на демографію.

-- Уточню: війна між Німеччиною та СРСР тривала чотири роки. Війна Росії в Україні скоро теж перетне чотирирічний рубіж. Як це позначиться на демографії?

-- Ця війна, скоріш за все, триватиме довше, ніж війна між СРСР і Німеччиною. Річ у тім, що з точки зору демографії всі війни мають однакові прояви та відчутний вплив на демографію. І немає значення, якою була війна -- довгою чи короткою та де саме вона відбувалася. Війна несе в собі суттєве зниження народжуваності та стрімко піднімає рівень смертності, а також підвищується міграційна активність населення. Тобто масовий виїзд людей. Так відбувається усюди, де відбуваються будь-які війни.

Щодо німецько-радянської війни, то вона відбувалася за інших історичних та економічних умов. Та й демографічна ситуація тоді була іншою. Зараз по суті воюють дві старі нації. Що Україна, що Росія -- це старі нації, якщо брати за середнім віком населення. А за часів Другої світової війни середній вік був значно меншим, як у німців, так і в СРСР та в інших країнах, які брали участь у цій війні, -- вони були молодшими в демографічному сенсі.

Ця війна суттєво відрізняється від попередніх, і її вплив на демографічну ситуацію в майбутньому може бути негативним. Перед початком повномасштабного вторгнення середній вік населення в нашій країні складав 42-43 роки, тоді як у Росії він був приблизно на рік нижчим. У світі майже не існує військових конфліктів, де країни-учасники мають такий високий середній вік своїх громадян. Наприклад, на початку німецько-радянської війни середній вік населення України був значно молодшим, близько 26-27 років.

Поставлю запитання щодо демографічних прогнозів, які були оприлюднені раніше. На жаль, конфлікт не завершився ні в 2024, ні в 2025 роках. Як довго він може тривати, враховуючи демографічні можливості обох сторін?

-- Ніхто зараз не може сказати, коли закінчиться війна і як саме. При складанні демографічних прогнозів нам дуже важливий рік закінчення війни. Чому? Тому що під час війни, три-п'ять років після її закінчення, а також після цього терміну демографічна динаміка є абсолютно відмінною, я маю на увазі народжуваність, смертність та міграцію. Тому рік закінчення війни дуже важливий. На жаль, нам його ніхто не може назвати, тому у своїх демографічних прогнозах ми самі "вирішуємо", коли закінчиться війна.

У наших прогнозах на 2023 рік ми визначали 2025 як оптимальний рік для завершення війни. Однак були й інші варіанти. Сьогодні ж неможливо точно визначити, коли закінчиться конфлікт. Сполучені Штати чинять значний тиск на Україну, при цьому їхнє бажання полягає не в повному завершенні війни, а лише в припиненні активних бойових дій. Проте, чи відбудеться це найближчим часом, сказати непросто. Путін не демонструє наміру зупинити бойові дії, тому навряд чи ми можемо сподіватися на швидке завершення війни.

Щодо тривалості війни за наявних демографічних ресурсів, які є в обох сторін, то тут є певні експертні оцінки: якщо до ведення бойових дій залучено понад 10% населення, то це вже є критичним для економіки воюючої країни.

Росія намагається компенсувати втрати на полі бою тим, що вона залучає до війни дуже багато іноземців. На фронт росіяни залучали військових найманців з Північної Кореї. Зараз про них мало що чути, але саме завдяки цим солдатам росіяни витісняли наші війська з Курщини. Їх також бачили і на території України.

Окрім того, наша розвідка повідомляла про загиблих і полонених китайців, які воювали на боці Росії. Зараз до війська росіяни залучають найманців з Африки, Індії та інших країн світу, тих, хто готовий воювати за гроші. Щодо України, то у нас теж є іноземні батальйони і це нам певним чином допомагає.

Конфлікт може проходити через різні етапи та мати різний рівень активності. Якщо Росія не зможе продовжувати захоплення нових територій через втрати своїх військових, тоді існує можливість обговорювати припинення бойових дій, і, можливо, ситуація залишиться незмінною на деякий час.

Проте, з огляду на риторику та настрій російського керівництва, можна зробити висновок, що вони не мають наміру остаточно завершити конфлікт. Тимчасова пауза в бойових діях, ймовірно, буде використана для накопичення військової техніки, боєприпасів та відновлення особового складу. При цьому, основна мета Росії залишається незмінною — знищити Україну як незалежну державу. Отже, ситуація стоїть таким чином: або ми здобудемо перемогу, або ж Україна, як геополітичне утворення, може зникнути з карти світу.

Чи реально оцінити збитки для населення, які Росія завдала Україні протягом цих років? Які наші демографічні втрати внаслідок цієї війни?

Методологія оцінки демографічних втрат, розроблена в міжнародній практиці, є досить стабільною, проте її ефективність значною мірою залежить від доступності інформаційних ресурсів. Для проведення такої оцінки необхідно мати достовірні демографічні дані. Повна картина втрат може бути сформована лише після завершення війни або будь-якої іншої соціальної катастрофи, такої як голод, інфекції чи епідемії.

Для повноцінної оцінки демографічних втрат від війни необхідно дочекатися проведення нового перепису населення в Україні. Крім того, необхідно здійснити демографічну реконструкцію, починаючи з останнього перепису у 2001 році і до моменту, коли буде реалізовано наступний. Це дозволить уточнити чисельність населення та зрозуміти реальний стан справ під час повномасштабного конфлікту. Лише після цього можна буде аналізувати демографічні втрати.

Загалом, термін "демографічні втрати" має інше значення, ніж те, що зазвичай вкладають у нього звичайні громадяни або військові. Наприклад, коли військові звітують про втрати супротивника, це стосується загиблих і поранених, які відомі як "санітарні втрати", або, інакше кажучи, людей, що вибули з бойових дій. Варто зазначити, що поранені можуть знову повернутися на фронт. У той же час, пересічні громадяни вважають, що втрати – це всі ті, хто загинув під час конфлікту.

Демографи мають свої власні підходи до оцінки демографічних втрат. Ми аналізуємо надсмертність, викликану певними подіями. Наприклад, якщо людина померла під час конфлікту, це не завжди свідчить про те, що її смерть стала наслідком війни. Можливо, вона померла через природні причини, як-от похилий вік чи хвороба, не пов'язана із збройними діями.

При виконанні такого обліку враховуємо наступні елементи:

Іншими словами, станом на зараз ми не можемо оцінити демографічні втрати. Бо маємо проблеми з інформацією. Ще в 2022 році Державна служба статистики, яка робить демографічні розрахунки, перестала оприлюднювати свої показники. Раніше ми працювали з цією інформацією, а зараз ми з розумінням ставимося до цієї ситуації, бо під час війни інформація про смертність населення за статтю та віком має стратегічний характер, оскільки дає можливість противнику оцінити втрати від війни. Тому для оцінки демографічних втрат у нас зараз немає навіть поточної інформації. Це робота майбутніх періодів.

Раніше з'являлися відомості про те, що кількість населення зменшилася на 10 мільйонів.

-- Скоріш за все йшлося не про демографічні втрати, а саме про зменшення чисельності населення в Україні. Адже люди б у нас помирали, навіть якби й не було війни. А коли ми кажемо про зменшення чисельності населення, то це всі, хто помер унаслідок війни і хто помер власною смертю, без впливу на нього війни. Просто людина померла, бо її час настав.

У нас спостерігається значне зменшення кількості населення. Проте важливо враховувати, в яких межах і за який період це відбувається. Наприклад, ми проводили оцінку чисельності населення в кордонах 1991 року до початку повномасштабного вторгнення, станом на січень 2022 року. Тоді загальна чисельність населення складала приблизно 42 мільйони, включаючи Крим та окремі райони Донецької і Луганської областей. Якщо розглядати лише території, підконтрольні Україні, то з цієї цифри потрібно вирахувати населення Криму та ОРДЛО, аби отримати дані про населення на підконтрольних територіях на початку 2022 року.

Проте тепер контрольовані території виглядають зовсім інакше. Ми спостерігаємо зменшення населення внаслідок того, що Росія анексує нові землі, де залишаються наші співгромадяни. Це, звичайно, не є втратами через смертність, але все ж таки призводить до зменшення чисельності населення внаслідок втрати територій. В залежності від контексту, в якому обговорюються ці питання та конкретні регіони, можна почути різні цифри щодо втрат.

Яким чином змінювалась чисельність населення України за останні чотири роки війни? Адже багато людей продовжують залишати країну, особливо з наближенням зими та під час ескалації обстрілів.

Зараз Державна служба статистики сформувала міжвідомчу групу, до складу якої увійшли також представники нашого Інституту. Цій групі поставлено завдання оцінити чисельність населення України на момент початку повномасштабного вторгнення на території, контрольованій на той час, без урахування Криму та ОРДЛО. Крім того, необхідно буде визначити чисельність населення на початок 2026 року. Сподіваюсь, що результати цієї роботи стануть відомі на початку наступного року.

В загальному, можна відзначити, що населення України зменшується. Це є природним наслідком війни, оскільки спостерігається зростання смертності, а й без того низький рівень народжуваності під час конфлікту ще більше знижується. Крім того, ми стикаємося з великими міграційними потоками – за останні чотири роки відтік населення став значним.

Щодо тверджень про те, що люди масово виїжджають з країни напередодні зимового періоду та обстрілів, я б хотів заперечити цю думку. Якщо проаналізувати статистичні дані за 2022, 2023 та 2024 роки, то видно, що сальдо міграції (різниця між кількістю тих, хто виїхав, і тими, хто повернувся) у другій половині 2022 та 2023 років було позитивним, тобто більше людей повернулося, ніж виїхало. У другому півріччі 2024 року сальдо стало від'ємним, але його величина була значно меншою — у 30 разів — порівняно з від'ємним сальдо в першій половині року. Зазвичай вважається, що міграційна активність зростає в другому півріччі, але фактично сальдо міграції в цей період зазвичай залишається нижчим.

Як буде у цьому році, важко сказати, тому що на ці цифри може вплинути рішення про дозвіл виїзду за кордон юнакам у віці 18-22 роки. Саме цей фактор може збільшити від'ємне сальдо міграції, а на скільки саме, це остаточно стане зрозумілим вже на початку 2026 року.

Цікаво, що дозвіл на виїзд за межі країни для молоді у віці від 18 до 22 років аргументується прагненням до справедливості. Вважається, що на початку війни цим молодим людям було від 14 до 18 років. Багато з них були вивезені за кордон батьками, тому, здається, інші отримали аналогічну можливість. Як ви ставитесь до такої точки зору? Чи варто сподіватися на повернення цієї категорії молоді додому?

-- Пояснення того, що сталося, є різні. Але жодному публічному поясненню таких дій я не вірю, бо просто це не сприймаю. Якщо подивитися з різних точок зору на це рішення, то особисто я всюди бачу лише негатив.

По-перше, якщо розглянути питання з демографічної перспективи, це, безумовно, призводить до зменшення кількості населення.

По-друге, щодо соціальної справедливості. Де тут справедливість? Чому молоді люди віком від 25 років і старше змушені брати участь у війні, в той час як ті, кому 18-22 роки, можуть залишити Україну? На мою думку, всі покоління українців повинні нести відповідальність за майбутнє своєї країни. Виходить, що одна вікова група має певні привілеї, тоді як інша – ні. Отже, згадки про те, скільки років було цим людям на початку війни, виглядають абсолютно недоречними. Адже тим, кому нині 25, колись також було 14, і тоді вони вже могли виїхати. Тому таке пояснення видається зовсім несерйозним.

Безумовно, з військового погляду це питання повинні вирішувати представники армії, оскільки ця група українців є потенційним мобілізаційним ресурсом. Я не стверджую, що цих молодих людей слід було негайно направляти на фронт. Проте, це залишався певний резерв для збройних сил.

З погляду ринку праці, ситуація виглядає досить песимістично. Багато компаній повідомляли про масові звільнення молоді, яка вирушала за кордон. Це негативно позначилося на ринку праці, адже молоді спеціалісти не лише виконували свою роботу, а й сплачували податки, що сприяло розвитку української економіки. Багато з них, можливо, навіть не усвідомлювали, що їхні внески допомагають формувати бюджет держави. Тепер же їх немає — вони виїхали. Водночас чуємо заклики про брак робочої сили, і пропозиції залучити іноземних працівників. Мені важко зрозуміти таку стратегію.

П'ятий аспект — це виключно політичний: яка мета стояла за цим рішенням? Я не розумію, в чому його користь, тому відчуваю лише негатив. Проте ці питання краще адресувати до політиків.

-- Можливо, вже відомі масштаби цього виїзду у цифрах?

Варто пам’ятати, що наші прикордонники фіксують лише кількість перетворень кордону. Наприклад, якщо особа виїде за межі країни двічі і повернеться також двічі, її зафіксують як двох разів виїзджу та повертаючуся. Однак ці подорожі не вплинуть на загальну чисельність населення.

Перетин кордону здійснюється на основі документів, які містять дату народження. Проте, прикордонна служба не займається аналізом інформації про вік. Це не входить до їхніх обов'язків, тому вони не звертають на це особливої уваги. Однак, якщо звернутися до звітів прикордонників з Польщі та Румунії, можна зауважити, що після прийняття відповідного рішення, через один-два місяці, значно зріс потік української молоді, яка виїжджала за кордон.

-- За даними прикордонної служби Польщі, у період від 28 серпня до 28 вересня 2025 року до країни в'їхало понад 56 тисяч громадян України віком від 18 до 22 років. Масштаби чималі лише за перший місяць в одну країну.

-- Так. Спочатку йшлося про десятки тисяч, а скільки їх виїхало у наступні місяці, поки невідомо. Іноземні прикордонники теж рахують не людей, а сам факт перетину кордону, тому зараз важко сказати про реальну кількість. Можливо, якщо з'являться дані про загальну кількість перетину кордону на початку 2026 року, тоді можна буде хоча б приблизно оцінити цю тенденцію. Кажуть, що у Німеччині зараз помітно зросла кількість української молоді, яка стає на облік як вимушені мігранти. Але офіційних даних ніхто не оприлюднює.

-- Українці, які виїхали за кордон, рятуючись від війни, чи варто розраховувати, що 30% з них повернуться до України після закінчення війни?

-- Тенденція сумна, бо про 50% ми вже, на жаль, не кажемо. А от на 30% я б ще розраховував. Розумієте, уявлення, що всім нашим людям там добре, не відповідає дійсності. Частина наших людей просто боїться повертатися додому, бо війна в Україні продовжується. А вони виїхали за кордон саме через війну.

Це є суттєвою проблемою, оскільки з кожним днем війни зменшується ймовірність повернення людей додому. Багато в чому це буде залежати від умов, на яких буде завершено конфлікт.

Одна справа, коли б звільнили всю територію країни, тоді б більше людей повернулося. А якщо буде просто заморожений конфлікт по лінії фронту, тоді значно менше людей повернеться, тому що всі розуміють, що це не кінець війни, а лише зупинення на рік, два, три, доки Росія не вирішить знову розпочати гарячу фазу війни. Власне, тому в думках ми сподіваємося на 30%, але яка буде реальність, я не знаю.

-- Після війни у колишній Югославії ще менше людей повернулося додому. Чи загрожує нам балканський варіант?

Під час військових конфліктів у Югославії вимушені мігранти не мали змоги вільно переміщатися між країнами, на відміну від українців сьогодні. Біженці з Балкан були змушені вибрати одну країну для проживання та залишатися в ній постійно. Після завершення війни в регіоні політика приймаючих держав суттєво відрізнялася. Наприклад, Німеччина намагалася повернути всіх мігрантів на батьківщину. Люди виїжджали, аби оцінити ситуацію в своїх країнах, і врешті-решт більшість з них вирішили повернутися до Німеччини. Місцеві влади не змогли цим завадити. Натомість Австрія не виселяла біженців примусово, дозволяючи їм залишатися на своїй території.

Сьогодні численні європейські держави реалізують програми, спрямовані на інтеграцію українських громадян у свої суспільства. Основними складовими цих ініціатив є мовні курси та активна політика, що стимулює залучення наших співгромадян до місцевого ринку праці. Як наслідок, люди успішно адаптуються, звикають до нових умов життя, і якщо питання житла буде вирішено, ймовірність їхнього повернення в Україну суттєво зменшиться.

Скільки мільйонів українців наразі проживає на території, що контролюється Україною?

На даний момент ми оцінюємо чисельність населення на підконтрольних територіях приблизно в 29 мільйонів, з можливими коливаннями в межах одного мільйона. Більш точну інформацію наразі надати не вдається.

До речі, одне з ключових завдань робочої групи, про яку я вже згадував у контексті Державної служби статистики, полягає в оцінці чисельності населення на контрольованих територіях, використовуючи всі доступні джерела інформації. Наразі ця робота триває, і я сподіваюся, що після її завершення ми отримаємо набагато точнішу оцінку — не "плюс-мінус мільйон", а "плюс-мінус" хоча б декілька десятків або сотень тисяч. На жаль, досягти більшої точності в обчисленнях вкрай складно. Ми усвідомлюємо, що мільйонний інтервал є надзвичайно великим, а уряд для ухвалення конкретних рішень потребує більш детальної інформації про чисельність населення на підконтрольних територіях. Ми робимо все можливе, щоб досягти цього.

Після завершення війни населення почне активно переселятися в крупні мегаполіси, такі як Київ, Львів, Харків, Дніпро та Одеса. Яка ймовірність, що, окрім цих міст, виникнуть ще чотири нові кластери в північному сході, південному сході, заході та в центральних районах країни? Які саме міста чи регіони можуть стати такими новими центрами?

Зазвичай, люди прагнуть переселитися в регіони, де існує попит на робочу силу. Це пояснює зростання великих міст, адже там легше знайти роботу. Хоча витрати на життя в таких місцях значно вищі, вони також пропонують більше можливостей для заробітку.

Якщо пов'язувати це з післявоєнним життям і ринком праці, то люди будуть їхати туди, де є робота, а з іншого боку, можна розвивати підприємства, де є робоча сила. Тобто там, де є люди, створювати нові підприємства чи розвивати старі, аби люди не мігрували у великі міста, тому що це створює певні проблеми для усіх.

Щодо появи нових метрополісів, то я думаю, що вказані вами міста так і ними залишаться, а от щодо створення інших на півночі, півдні, заході та у центрі, то все залежить від того, якою буде політика з відновлення України.

Якщо всі фінансові ресурси залишаться або, скажімо, будуть сконцентровані винятково в великих містах, то, на жаль, ситуація не зміниться. Проте, якщо буде надано суттєву підтримку обласним та районним центрам, наприклад, через податкові пільги для розвитку середніх і малих підприємств або створення нових бізнес-можливостей, є вагомий шанс, що ці населені пункти не лише збережуться, а й зможуть нормально функціонувати. В кінцевому підсумку, все залежить від державної політики. Наразі я не можу передбачити, якою буде економічна та територіальна політика держави стосовно розподілу населення по країні.

Бажано, щоб населення більш-менш рівномірно було розселено по території країни. Щоб у нас не було взагалі безлюдних місць. Тому територіальним плануванням розвитку економіки, на рівні теоретичних розробок і складання планів, які у подальшому можуть бути уточнені, треба займатися вже зараз.

-- А які місця в Україні можуть стати безлюдними? Це по лінії фронту чи можливо йдеться про якісь більші території?

-- Можуть бути й більші території. В Україні були знелюднілі території і до війни -- це північ Сумської та Чернігівської областей. Там дуже багато сіл вимирали через те, що молодь звідти виїжджала, а старше населення залишалося. Чисельність населення цих сіл не поповнювалась, лише зменшувалася. Тому і відбувалося знелюднення.

Щодо ситуації навколо потенційної лінії розмежування, яка, звісно, залежить від умов завершення бойових дій або кінця війни, вважаю, що розміщувати населення на відстані приблизно 30 кілометрів від лінії фронту не є доцільним. Цю територію мають займати військові та оборонні споруди. Незалежно від того, чи буде це відповідно до кордону 1991 року, чи за сучасною лінією фронту, вона стане санітарною зоною, небезпечною для життя цивільних осіб. Хоча не виключаю, що деякі підприємства або фермери можуть продовжувати діяльність у цих районах, проте це означає ризикувати своїм життям і безпекою своїх родин.

Тобто якщо навіть буде замороження конфлікту, я особисто не вірю, що росіяни дозволять людям там спокійно жити -- будуть якісь перестрілки, залітатимуть снаряди чи кулі. Подібне відбувалося завжди. А ми добре знаємо, що Росії ні в чому не можна вірити, і такі провокації можливі.