Запаси існують, але країна залежить від імпорту: хто займається видобутком української нафти та які майбутні можливості відкриває ця галузь?

Угода щодо корисних копалин з Америкою

ОПЕК+ погодилася втретє поспіль підвищити видобуток нафти -- у липні альянс додасть ще 411 тисяч барелів на добу. Саудівська Аравія фактично відмовилася від стратегії захисту цін, прагнучи повернути ринкову частку й одночасно задовольнити вимоги Дональда Трампа щодо здешевлення палива. В Україні на це дивляться з надією, що збільшення видобутку нафти спричинить зниження цін, і доходи Росії впадуть. У Кремлі заклали в бюджет дохід від продажу нафти й газу понад 8 трильйонів рублів. Раніше ми писали, що РФ використовує тіньовий торговий флот, що налічує чотири танкери, які планують використовувати для вивезення зрідженого газу.

Згідно з інформацією від Bloomberg, нова стратегія Ер-Ріяда полягає в тривалій, хоча й помірній ціновій війні, націленій проти американських сланцевих виробників та недисциплінованих союзників у складі ОПЕК+. Вартість нафти вже почала знижуватися: ціна Brent становить приблизно $64 за барель, а аналітики JPMorgan прогнозують її падіння до $50 до завершення року. Наступне засідання, присвячене обговоренню квот, заплановане на 6 липня.

Для Росії рішення ОПЕК+ про нове підвищення видобутку нафти стане серйозним викликом. Внаслідок зниження цін на глобальних ринках, бюджетні надходження РФ від нафти та газу вже зменшилися на 35% у порівнянні з минулим роком, а реальна ціна нафти Urals залишається значно нижчою за показник, закладений у бюджеті. За даними Міністерства фінансів РФ, дефіцит бюджету за перші чотири місяці 2025 року сягнув 3,2 трлн рублів, і уряд змушений був переглянути свої прогнозні показники на рік у бік погіршення.

Експерти вважають, що стратегія ОПЕК+, започаткована Саудівською Аравією, явно суперечить інтересам Росії, яка виступала за тимчасову зупинку підвищення видобутку. Проте, в рамках нового курсу картель свідомо збільшує постачання на ринок, щоб знизити ціни та витіснити конкурентів. У цій боротьбі за ринок Кремль опиняється в дедалі складнішій фінансовій ситуації, особливо з огляду на санкції та витрати, пов'язані з війною проти України.

"Вони, безумовно, не в змозі регулювати ціни на нафту, оскільки Росія є частиною глобального ринку. Їм доведеться реалізовувати нафту за тією вартістю, яка визначиться на міжнародній арені. Наразі, ця ціна, безумовно, не влаштовує Російську Федерацію, адже щоденно країна втрачає приблизно 50, а можливо, й більше мільйонів доларів," - зазначив нафтовий та газовий інженер Андрій Закревський.

Серед усіх учасників ринку Україна на перший погляд виглядає лише як споживач, що залежить від цін та обсягів видобутку пального. Журнал "Телеграф" дослідив, скільки нафти є в Україні, хто займається її видобутком, для чого використовується цей ресурс, а також чому навколо цієї сфери постійно виникають суперечки.

Незважаючи на існуючі запаси, Україна залишається залежною від імпорту нафти. Однак наша країна володіє власними нафтовими ресурсами та інфраструктурою, які здатні частково пом'якшити вплив коливань цін на світовому ринку. Відповідно до інформації з порталу видобувної галузі, на 2021 рік обсяги балансових запасів нафти в Україні оцінювалися в 78,5 мільйона тонн.

Найбільші обсяги зосереджені в Полтавській, Івано-Франківській і Сумській областях -- по 14-15 млн тонн у кожній. Водночас видобуток у цих регіонах дуже нерівномірний: найбільше нафти добувають у Сумській області (690 тис. тонн), далі йдуть Івано-Франківська (370 тис.) і Чернігівська (250 тис.). Це свідчить про те, що наявність запасів не завжди означає інтенсивний видобуток -- усе залежить від технічного освоєння та інвестицій.

Нафтова географія України ділиться на три основні райони: Східний, Західний і Південний. Найбільша частина як запасів, так і видобутку зосереджена в Східному регіоні, де понад 50% усіх підтверджених запасів. Серед родовищ найзначнішим є Глинсько-Розбишівське, розташоване в Полтавській області з запасами 12 мільйонів тонн, за ним слідують Бугруватівське та Лопушнянське, які знаходяться на Сумщині. Проте більшість українських нафтогазових родовищ відносяться до категорії дрібних або дуже дрібних, а єдине середнє родовище – це саме Глинсько-Розбишівське. Це ускладнює індустріальний видобуток і потребує більш витратних та точкових рішень. Ще однією серйозною проблемою є деградація старих свердловин і недостатня швидкість геологорозвідки. Наприклад, у 2020 році приріст балансових запасів склав лише 141 тисячу тонн, тоді як у деякі роки, як-от у 2019-му, цей показник перевищував 750 тисяч тонн.

Монополістом українського нафтовидобутку є компанія "Укрнафта", яка контролює понад 85% усього видобутку. У 2021 році компанія видобула 1,43 млн тонн нафти з 1,63 млн по країні. Укргазвидобування (в структурі НАК "Нафтогаз України") видобуло 64 тис. тонн. Приватні компанії -- такі як "Укркапойл", "Каштан Петролеум", "Карлтон Трейдінг Україна" -- мають незначну частку, часто менше 1%. Така концентрація видобутку в одних руках створює ризики у випадку адміністративних або санкційних ускладнень, а також потребує чіткої державної стратегії щодо відкриття доступу для незалежних гравців.

Нафтотранспортна інфраструктура України дає змогу як постачати нафту до власних НПЗ, так і забезпечувати транзит. Мережа з 19 магістральних нафтопроводів довжиною понад 3,5 тис. км перебуває в управлінні АТ "Укртранснафта", дочірньої структури "Нафтогазу". На вході система здатна приймати до 114 млн т нафти на рік, на виході -- 56,3 млн т. Потужності зберігання сягають понад мільйона кубометрів. Водночас основні НПЗ або зруйновані, або не функціонують повноцінно, що обмежує внутрішню переробку. Обсяг транспортування нафти за 2020 рік становив 15,8 млн тонн, з яких лише близько 2 млн було направлено на внутрішні заводи.

В Україні власні запаси видобутку не можуть повністю забезпечити внутрішні потреби, у зв'язку з чим країна змушена імпортувати сировину. У 2020 році обсяг імпорту перевищив 1,2 млн тонн, а основними постачальниками були Азербайджан, Сполучені Штати та Лівія.

Андрій Закревський, інженер у галузі нафти та газу, у коментарі для "Телеграфу" зазначив, що теперішні обсяги видобутку є нижчими, ніж до початку повномасштабного конфлікту. Він вказав на те, що цьому сприяли зменшення фінансування, руйнування інфраструктури через російські обстріли та військові обмеження. Внаслідок цих факторів, досягнення планованих обсягів видобутку у 2025 році видається малоймовірним.

Щодо ситуації з нафтою, Закревський підкреслює, що вона є ще більш складною: "Нафти нам не вистачить за будь-яких обставин. Україна не може забезпечити себе нафтопродуктами через брак сировини. До того ж, всі нафтопереробні заводи неодноразово піддавалися атакам. Кременчуцький НПЗ, зокрема, зазнав десятків нападів. Організувати централізовану переробку нафти в Україні до завершення війни практично неможливо". За словами експерта, нині приблизно 85% нафтопродуктів імпортується, а решта виробляється на малих заводах з обмеженими виробничими можливостями.

Одним із ключових чинників, що вплине на розвиток української нафтогалузі в майбутньому, є нова угода про сировину між Україною та Сполученими Штатами. Ця угода передбачає створення спеціального Фонду, метою якого є залучення інвестицій у видобувний сектор. Відповідно до положень угоди, уряд України зобов'язується направляти 50% усіх доходів від майбутньої монетизації державних природно-ресурсних активів до даного Фонду. До таких активів належать не лише нафта та природний газ, але й вуглеводні, родовища корисних копалин, а також супутня інфраструктура, включаючи LNG-термінали та порти. Таким чином, нафтова галузь формально включена в цю угоду і стане важливим джерелом фінансування Фонду.

Основною метою цієї угоди є не лише накопичення доходів від природних ресурсів, але й сприяння розвитку, видобутку, переробці та створенню інфраструктури для освоєння українських надр. Залучені фінансові ресурси повинні бути реінвестовані в відновлення країни, зокрема через підтримку державних підприємств і модернізацію промисловості.

Окрема увага до української нафтогалузі з боку інвесторів та міжнародних партнерів викликана не лише ресурсним потенціалом країни, а й гучними скандалами, що останнім часом супроводжують галузь. Один із найбільш резонансних - конфлікт навколо компанії "Укрнафтобуріння". За даними видання Forbes, українська влада без участі акціонерів націоналізувала активи компанії, змінила керівництво, провела корпоративні збори і розподілила понад 20 мільйонів доларів як дивіденди до бюджету. Йдеться про одну з найбільших приватних компаній у секторі, що розробляла Сахалінське газоконденсатне родовище. Акціонери подали позови до судів на понад 1 мільярд доларів, попереджаючи, що такі дії уряду підривають довіру інвесторів і загрожують відновленню країни після війни.

Ще один скандал пов'язаний із правоохоронним розслідуванням, у результаті якого було оголошено в розшук колишнього голову правління одного з найбільших нафтопереробних концернів України. За даними Нацполіції, організована група укладала фіктивні договори на постачання нафтопродуктів, не сплачуючи за них, і легалізовувала кошти через рахунки в іноземних банках. Сума збитків -- 5,8 мільярда гривень. Учасникам схеми висунули підозри в заволодінні майном в особливо великих розмірах.

Не менш важливе політичне підґрунтя пов'язане і з державною компанією "Укрнафта". Як повідомляє Telegram-канал "Інсайдер.Україна", Національне антикорупційне бюро України зафіксувало переговори між колишнім заступником голови Офісу президента Ростиславом Шурмою та Олександром Камишіним стосовно контролю над фінансовими потоками компанії. Підслухана розмова вказує на плани передати ці фінанси брату Шурми, який вже знаходиться під контролем Камишіна. Після того, як записи були передані через дипломатичні канали, політичні зміни в ОП були паралізовані.

Нагадаємо, що раніше ми згадували про українські удари по російським нафтопереробним заводам і нафтобазам, які є складовою частиною чітко визначеної стратегії — ці об'єкти потрапляють до списку пріоритетних цілей. Після кожної атаки проводиться аналіз результатів, і в разі недостатньої ефективності — удари можуть бути повторені. Про це в інтерв’ю виданню "Телеграф" заявив відставний генерал-майор британської армії Чіп Чепмен. Він зазначив, що удари по енергетичній інфраструктурі спрямовані на зменшення здатності Росії вести військові дії.