"Все, що було живим, розсипалося на шматки". Як козаки перемогли поляків під Пилявцями і разом із ними опинилися на узбіччі історії.

Знаки існували, але де саме? Розмірковуючи над повстанням Богдана Хмельницького, хроністи XVII століття дійшли до прийнятної для свого часу релігійно-дидактичної відповіді: в кожній незрозумілій ситуації слід звертати увагу на знаміння.

Сонячне затемнення, комета, "яка не спостерігалася з давніх часів", та відоме нашестя сарани – це поєднання природних явищ, яке, згідно зі старовинними джерелами, відбулося в 1648 році на теренах Речі Посполитої. Проте, як у фільмі "Не дивіться вгору", багато людей не звернули уваги на чіткі знаки, що подавали небеса.

На річці Іква, поблизу сучасного села Пилява в Хмельницькій області, у вересні 1648 року відбулася битва, яка стала відомою як "тріумф української армії". Польське військо, що складалося з німецьких найманців, підійшло до бою в розслабленому настрої, наче на свято чи полювання. Однак козаки під проводом Богдана, отримавши підтримку від татарської кавалерії, завдали нищівної поразки коронному війську, змусивши його вцілілих відступити.

Ця ганебна втеча лише підживила ненависть магнатів до бунтівного козацтва і зцементувала підвалини польського ресентименту. З іншого боку, розгром поляків під Пилявцями став однією з головних подій, що разом із усією революцією Богдана Хмельницького лягла в основу національного українського міфу.

"Вже пройшли ті дні, коли поляки вселяли нам жах, - згадував Микола Костомаров два століття по тому. - Під Пилявцями ми зрозуміли, що це зовсім інші поляки. Це вже не Жолкевські та Ходкевичі, а якісь Тхоржевські та Заєнчковські, молоді воїни в обладунках! Вони миттєво втратили хоробрість, як тільки нас побачили."

Командування польськими військами на берегах Ікви було покладено на трьох шляхтичів, які, відповідно до слів історикині Наталії Яковенко у її праці "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України", не мали належного військового авторитету. Мова йде про Владислава-Домініка Заславського, Миколая Остророга та Александера Конецпольського — тих самих "дітей у залізі", як зневажливо їх охарактеризував Костомаров.

"Хмельницький саркастично назове їх, відповідно, "Периною" - за пухку статуру і розпещеність, "Латиною" - за схильність до вчених занять і "Дитиною" - за молодість і недосвідченість", - нагадує Яковенко.

УП висвітлює, як бій під Пилявцями став ключовим етапом у формуванні Козацької держави, проте в результаті тривалого конфлікту між козаками та польською шляхтою, Москва змогла отримати значні вигоди.

Пан і страж. Ребелія

Незадовго перед битвою під Пилявцями, влітку 1648 року, європейські видання, зокрема один з перших французьких тижневиків "Nouvelles Ordinaires", розповсюдили новину: "Повсталі козаки захопили значні території Русі".

Богдан Хмельницький вже мав переконливі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем. То тут, то там - від Чернігівщини до західних земель сучасної України, від Поділля до території Білорусі - спалахували козацькі й селянські повстання.

В одному з тогочасних так званих "летючих листків" - рукописному аналогу друкованих ЗМІ чи соцмереж - невідомий автор саркастично заримував оказії, що мали далекосяжні наслідки для подальшої долі України та Польщі:

З Покуття та Підляшшя

Наша шляхта знову на висоті.

У Русі Білій, навіть у Литві

Втекла з місця бою.

Самовпевненість, з якою чиновники відправлялися на Пиляву в середині вересня 1648 року, аби приборкати повстанців, нагадувала спробу зберегти спокій у важкій ситуації. Реальні настрої польської еліти відображають тогочасні листи, які детально вивчав сучасний український історик і джерелознавець Юрій Мицик.

"Лише крихітна надія залишалася на те, що цей жорстокий бунт зможе стихнути без кровопролиття, - зазначав шляхтич Ян Мислішовський у листі до галицького каштеляна навесні 1648 року. - Цей зрадник Речі Посполитої, вигнавши панів полковників і фактично створивши Запорожжя як свою власну республіку, самопроголошує себе її володарем і охоронцем, що є яскравим проявом бунту."

Інший пан на прізвище Пеславський після поразки коронного війська під Корсунем у листі невстановленій особі жалівся: "Гультяй Хмельницький, об'єднавшись з ордою, дощенту розгромив наше військо, а гетьманів (Потоцького і Калиновського - УП), узявши в кайдани, відіслав на Запорожжя (вони опинилися в татарському полоні в Криму - УП)". Не може бути, щоб від такого "великого запалу не дісталося всій Речі Посполитій, а не тільки Україні", прогнозував Пеславський і був правий.

Читайте також: "Волоцюги із Сарматії". Як козаки допомогли Речі Посполитій стати великою та постраждали від величі шляхти

Сільська ярість

Про масштаби підтримки антиурядового руху, що вилився в багаторічне криваве протистояння, свідчить розпач, з яким один із перемишльських архідияконів у червні 1648 року звертався до урядовця Максиміліана Бжозовського: "Хмельницький забирає українські міста, оскільки вони самі йому піддаються". В перекладі на сучасну мову це було провалом внутрішньої політики польської держави.

На думку архидиякона, у Львові відбулася "значна зрада з боку русі", що стосується православних мешканців, які, за чутками, намагалися передати Хмельницькому секретні послання, кілька бочок пороху та значну суму грошей. Незважаючи на потужний гарнізон Львова, багатші жителі почали покидати місто, оскільки побоювалися, що його без опору можуть здати прихильники козацького лідера.

Якщо звести докупи листи того часу, картина виглядає апокаліптичною (такою, власне, вона і була для Речі Посполитої). До кінця липня 1648 року козаки взяли штурмом Полонне й висунулись на Острог. Шляхта бігла, залишаючи пожитки на дорогах. "Всюди стоїть плач", "Війська з Польщі йдуть, сплячи, а тут пожежа скрізь", "Немає розповісти нічого доброго, тільки погане", - повідомляли з усіх боків очевидці. Немає втішних новин, "є тільки неприборкана селянська фурія", яка "не тільки не втихла, але й щохвилини зростає".

Вже і Меджибіж перейшов у "володіння гультяїв", які вважають його "своєю дідичною маєтністю". І сталося це "через приязнь самих меджибізьких міщан, котрі всі послали свого намісника до Хмеля, добровільно йому піддаючися".

Наприкінці серпня, у місті Слуцьк, віленський підстолій Ян Сосновський, немов капітан, який спостерігає за наближенням бурі, доповідав про ситуацію: "Козаки розташувалися кошем за півтора милі (близько 2 кілометрів - УП) від нашого міста. Вважаю, вони намагатимуться спробувати удачу. Я був би радий зустріти їх у відкритому полі, але мені необхідні підкріплення. Залишатися в місті і відтягувати час я не можу через можливість зради".

"Сосновський з проханням звернувся про термінове підкріплення. – Я не можу знайти іншого пояснення, окрім магії, якою користуються ці козаки. Коли я дізнався, що ворог наступає, і віддав наказ вистрілити з гармат, жодне ядро не пролетіло далі шести сажнів (близько 13 метрів), хоча у мене є чудові артилеристи і найякісніший порох."

З листа командування польського гарнізону міста Чорнобиль до литовського підканцлера Сапіги:

Досліджуйте також: Корпорація "Трапезунд". Як козаки і римський аристократ змогли заснувати свій анклав у Туреччині та стати лідерами у постачанні шовку до Європи.

"Розбіглися всі в різні боки."

Серед трьох польських регіментарів, з якими воїни Хмельницького зіткнулися під Пилявцями, був Миколай Остророг. Однією з регалій того, кого за вченість дражнили Латиною - великий підчаший коронний.

Остророг виконував важливу роль у державі, адже був відповідальним за подачу напоїв королю, спочатку скуштувавши їх сам. Таким чином, Латина безпосередньо відповідав за благополуччя та життя Владислава IV Вази. Цей монарх, згідно з легендою, після чергових скарг Хмельницького на зловживання польської шляхти, дав, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, "благословення" на тривалу війну, запитавши: "Хіба ти, дурню, не маєш шаблі?".

Несподіване відходження короля в часи революції Хмельницького загострило політичну кризу в Речі Посполитій. Виникла необхідність провести елекцію нового монарха в умовах активних бойових дій. Проте, на відміну від сучасності, тоді це було значно легше реалізувати. В результаті, трон зайняв Ян II Казимир Ваза, молодший брат Владислава.

Протягом свого життя Владислав ІV, незважаючи на опозицію магнатів, намагався, принаймні на словах, захищати права руського населення. У 1633 році він домігся прийняття в сеймі "Статей для заспокоєння руського народу". Однак ці заходи не змогли вирішити зростаючі суперечності. І ось, під час бунту 1648 року, коли конфлікт вже вийшов з-під контролю, польські магнати, священнослужителі та судді почали розмірковувати: де саме вони допустили помилку?

У червні 1648 року, після смерті Владислава ІV Вази, його підчаший Миколай "Латина" Остророг надіслав повідомлення зі Львова коронному канцлеру Оссолінському: "Цей зрадник Хмельницький значно посилився, завойовуючи численні українські міста за допомогою вогню та меча, а в інших встановлюючи свої гарнізони. Наразі він заснував у Білій Церкві осередок війни і вже титулує себе руським князем".

Незабаром Остророгу настане момент, коли він зможе в очі "зраднику" висловити всі свої думки про нього, але щось піде не так. На початку атмосфера в коронному війську була піднесеною, про що свідчить лист шляхтича Станіслава Гурського. За кілька тижнів до визначального дня він повідомляв з табору біля Човганського Каменя: "Ми рушимо проти цього безладдя, сподіваючись на Боже провидіння, що ці зрадники отримають свою кару, адже вже почали тікати з місць, і щоночі їхні ряди рідшають".

Напередодні конфлікту під Пилявцями з коронного табору надійшла тривожна інформація від невідомого джерела, що повідомляло про серйозні розбіжності між командирами: "Ми маємо близько сорока тисяч добротних вояків, але нам бракує мудрого керівництва. Те, що сьогодні вирішать панські регіментарі, завтра вже може змінитися; між ними існує глибока ворожнеча."

Слава польських військ була підривом на третій день конфлікту. "Усе, що могло рухатися, розбіглося в різні боки, - доповідав на гарячих слідах ротмістр Заборовський. - У цей момент число загиблих серед втікачів перевищило кількість тих, хто загинув на полі бою. Татари разом із козаками кинулися в погоню за нашими військами, а панове, ротмістри та інші офіцери розбіглися хто куди по території Польщі".

З книги "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України" Наталії Яковенко:

Читайте також: Обмін територіями, підкуп і захист православ'я. Як Кремль вів переговори про перемир'я та ділив Україну в 17 столітті

Золотий спокій

За кілька місяців до Пилявців гнезненський архієпископ Мацей Лубенський отримав листа від великого коронного гетьмана Миколая Потоцького. "Після золотого миру, після вільних часів настають страшний час і страшні воєнні спустошення", - писав той з табору під Черкасами.

Сум Потоцького, який згодом опиниться в татарському полоні, підводив риску під подіями, які часто метафорично називають "будівництвом замків на піску". Перед початком повстання Богдана Хмельницького Річ Посполита переживала період розквіту. Відстоявши Смоленськ від московитів і придушивши внутрішні козацькі бунти 1637-1638 років, а також зберігши переважно нейтральну позицію під час Тридцятирічної війни, польська держава почувала себе впевнено.

"Залагодивши певною мірою справи з козаками, закривши Дніпро для морських походів та взявши під контроль Запорозьку Січ, Річ Посполита увійшла в десятиліття, що отримало назву "золотого" спокою", - пише історик Сергій Плохій у праці "Брама Європи".

Але ця блискуча медаль, як всі інші, мала два боки. "Цей час приніс із собою подальшу колонізацію степових окраїн та розширення землеволодінь магнатів і шляхти, - пояснює Плохій. - Населення зростало, оскільки нові козаки, селяни та єврейські орендарі, які діяли як посередники, переїздили туди, щоб скористатися новими економічними можливостями. Як виявилося, це була тиша перед бурею. Зароджувалося нове та ще більше козацьке повстання".

За словами історикині Наталі Яковенко, станом на 1648 рік Річ Посполита виглядала вражаюче, проте цю зовнішню привабливість приховували серйозні проблеми, які стали помітними лише згодом. Економіка та торгівля виглядали процвітаючими, а внутрішня політика — ідеальною та злагодженою.

З початком козацької революції всі недоліки, які можна назвати "тріщинами у фасаді" (за термінологією УП), стали очевидними, як це часто трапляється в подібних ситуаціях, зазначає Яковенко. Серед основних проблем, які руйнували державний механізм зсередини, були, з одного боку, нерішучість королівської влади, а з іншого - корупційні схеми еліти та політична демагогія, замаскована під пафосні висловлювання про патріотизм і "золоті шляхетські вольності".

Розквіт "золотих шляхетських вольностей" яскраво відображав глибоку соціальну прірву між безправ'ям простого народу і безмежною владою шляхти над ним. Як зазначалось в одній з епіграм того часу: "Славне Польське королівство є небом шляхти, пеклом селян". У період "Золотого спокою" 1638-1648 років питання селянства, яке раніше дещо пом'якшувалося завдяки козацькому опору та успішній колонізації Наддніпрянщини, стало ще більш гострим в Україні, - зазначає Яковенко.

Читайте також: "А далі починалась рубка". Як запорозькі козаки стали успішними в битвах за Чорне море

Лишні

Після тріумфу під Пилявцями, козацьке військо, у складі з кримськотатарськими вершниками, продовжило свій шлях на захід. Цей похід у Галичину слугував яскравою демонстрацією сили та рішучості нового політичного гравця.

Богдан Хмельницький завоював Високий Замок і обложив Львів, проте зрештою вирішив залишити місто в спокої в обмін на контрибуцію, що становила 1 мільйон 200 тисяч злотих. Після цього козацькі війська вирушили в напрямку Замостя.

Взяття Замостя мало б відкрити подальший шлях на Варшаву. Проте облога, впродовж якої в тилу обирали нового короля Речі Посполитої, затягнулася. Наступали холоди.

"Епідемії та голод, які загострювалися через ворожість місцевих поляків, стали початком нових труднощів, - ділиться Наталя Яковенко. - В таких умовах подальше ведення війни виглядало безнадійним, і поміркована частина старшини запропонувала розпочати перемови з новообраним королем Яном Казимиром."

Після проведення попередніх переговорів з канцлером нового монарха, козацьке військо повернулося додому. "Цей розвиток подій яскраво свідчить про те, що в розумінні гетьмана мета війни полягала у вирішенні козацького питання в рамках Речі Посполитої", - зазначає Яковенко.

Збереглося чимало свідчень, що Хмельницький та його прибічники розпочинали повстання, не мисливши себе як вороги польської корони. Зокрема, в одному з анонімних листів улітку 1648 року, йдеться про те, як до кам'янецького старости привели полоненого козака, який брав участь у спустошенні Тульчина на Вінниччині. Хоча Владислав IV Ваза вже помер, козак розповідав: король насправді живий, "утік з Литви до нашого Війська".

"У нашій армії нараховується лише три намети, - похвалявся полонений. - Один призначений для Бога та війська, другий - для його величності короля, до якого ніхто не має доступу, окрім пана Хмельницького, нашого гетьмана. А третій намет - це особисте помешкання самого пана гетьмана."

Рухаючись далі на захід і захоплюючи дедалі більші території протягом 1648 року, після перемоги над поляками під Пилявцями, Богдан Хмельницький залишався особистістю, яка прагнула довести рівноправність руської шляхти в порівнянні з польською, домагатися для неї рівних прав і певної автономії в рамках Речі Посполитої. Однак його вимоги залишалися без задоволення.

Після вражаючого повернення до Києва наприкінці 1648 року, гетьман, здається, вже мав зовсім інші плани. Як зауважує Наталя Яковенко, під час нових переговорів у лютому 1649 року "перемирна комісія", що прибула з Варшави до Переяслава, "зустріла не просто козацького лідера, а впевненого у своїй владі правителя Русі, який вразив посланців своїм авторитетом".

"Істина в тому, що я — невеличка і скромна особа, але Господь наділив мене владою, і тепер я єдиний правитель Русі. Я вже довів те, про що ніколи не мріяв, а попереду маю намір реалізувати свої задумки. Звільню весь руський народ з лядської неволі, а якщо раніше боровся за власне добро і справедливість, то тепер я битимуся за нашу православну віру."

Невміння знайти спільну мову обернулося великими втратами для козацтва та всього "українського" населення, а також для Речі Посполитої. Під протекторатом Москви козаки зрозуміли, що таке братній "русскій мір", і стали асимільованими малоросами. У той же час Варшава, спільно з московитами розриваючи Україну на шматки, продовжувала жити в ілюзії своєї величі. Проте, насправді вона йшла до занепаду та неминучого зникнення Речі Посполитої наприкінці XVIII століття.

У цій геополітичній структурі, що колись вражала своїм зовнішнім виглядом, але тепер нагадує про себе тріщинами, виявилося, що зайвими стали не треті учасники, а основні два її стовпи: пращури сучасних поляків і українців.