Працівника банку призвали на службу, незважаючи на те, що він мав чинну відстрочку: суд ухвалив рішення, зобов'язавши військову частину звільнити його - sud.ua

Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув справу, пов'язану із законністю мобілізації співробітника АТ "Укрсиббанк". На момент його направлення до військової частини у нього були діючі бронювання та відстрочка від призову на військову службу в період мобілізації.

Суд здійснив перевірку законності наказів щодо призову, включення чоловіка до переліку особового складу військової частини, а також оцінив висновок суду першої інстанції про необхідність його звільнення з військової служби як спосіб повного відновлення порушеного права.

Основна суть справи

Військовозобов'язаний подав позов до Чернігівського окружного адміністративного суду проти військової частини та відповідного територіального органу комплектування і соціальної підтримки. У своєму зверненні він вимагав визнати дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації неправомірними, скасувати накази про призов, а також зобов'язати військову частину виключити його зі списків особового складу.

24 березня 2026 року Чернігівський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав недійсними та скасував накази від 13 лютого 2025 року №43 і від 14 лютого 2025 року №44 в частині, що стосується позивача. Додатково суд визнали незаконним і скасував наказ командира військової частини від 14 лютого 2025 року №47, який стосувався призначення позивача на певну посаду, його зарахування до списків особового складу військової частини, а також надання всіх видів забезпечення. Військову частину зобов'язали видати наказ про виключення позивача зі списків особового складу і його звільнення з військової служби. Щодо інших вимог позову суд відмовив.

Відповідний орган, відповідальний за територіальне комплектування, подав апеляцію на це рішення. Проте, спочатку його скаргу залишили без розгляду через відсутність зареєстрованого електронного кабінету та підтвердження сплати судового збору. Після того, як недоліки не були усунені, апеляцію було повернуто.

Окрему апеляційну скаргу подала військова частина. Вона просила скасувати рішення першої інстанції в частині задоволення вимог, пред'явлених до військової частини, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Позивач, виступаючи проти апеляційної скарги, стверджував, що 14 лютого 2025 року, незважаючи на чинне бронювання, його незаконно мобілізували та відправили до військової частини для проходження навчальних заходів.

Згідно з рішенням судів, 13 лютого 2025 року чоловік відвідав місцевий територіальний центр комплектування та соціальної підтримки з метою уточнення своїх облікових даних. Після проходження військово-лікарської комісії він отримав висновок, що є придатним для служби в армії.

У той же день за розпорядженням керівника відповідного територіального управління з питань мобілізації та готовності до мобілізації №43 він був призначений на службу у Збройні Сили України, починаючи з 13 лютого 2025 року, і направлений до Київського міського збору для формування військових підрозділів.

З 14 лютого 2025 року чоловік набув статусу заброньованої особи. Цю інформацію підтверджували дані з додатку "Дія" та витяг з системи "Резерв+" на зазначену дату. У той же день, на підставі наказу командира військової частини №47, його внесли до списків особового складу та забезпечення всіх видів.

Суд також встановив, що позивач був працівником АТ "Укрсиббанк". Наказом Національного банку України від 23 січня 2025 року №61-но банк було визнано критично важливим для економічної стабільності та життєзабезпечення населення під час особливих умов. 13 лютого 2025 року працівник відвідав районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для оновлення своїх військово-облікових даних, про що була зроблена відповідна відмітка в системі "Резерв+". На момент цього візиту інформація про його бронювання в системах "Резерв+" та "Дії" ще не була внесена.

У рішенні апеляційного суду в одному з абзаців вказується, що дата бронювання – 14 лютого 2024 року. Однак, суд також посилається на інформацію з додатку "Дія" та витяг з "Резерв+", які датовані 14 лютого 2025 року. У подальших висновках суд приходить до висновку, що саме 14 лютого 2025 року, коли позивачу було надіслано повістку до військової частини, він вже мав бронювання і отримав відстрочку.

Позиція та висновки суду

Розглядаючи справу, Шостий апеляційний адміністративний суд врахував, що згідно з українським законодавством "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особи, які мають військові зобов'язання та були заброньовані на час мобілізації та під час військових дій в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів, а також зареєстровані на спеціальному військовому обліку, не підлягають призову на військову службу в період мобілізації.

Суд звернув увагу і на положення Порядку бронювання військовозобов'язаних за списком під час дії воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76. Згідно з цим Порядком бронювання здійснюється в електронній формі засобами порталу "Дія", а заброньованому військовозобов'язаному надається відстрочка від призову під час мобілізації.

Порядок №76 також передбачає автоматичне переведення військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки протягом 72 годин із моменту формування відповідного списку за умови, зокрема, перебування особи на військовому обліку, наявності трудових відносин із критично важливим підприємством, уточнення персональних даних та відсутності розшуку.

Оскільки 13 лютого 2025 року позивач оновив свої облікові дані, апеляційний суд підкреслив, що з цього часу він набув законного права на бронювання протягом 72 годин, відповідно до вимог Порядку №76.

Відповідний орган територіального комплектування та соціальної підтримки, як зазначив суд, не виконав належної перевірки наявності у чоловіка підстав для відстрочки внаслідок бронювання, не дотримався встановленої законом процедури та всупереч вимогам Порядку №76 видав наказ від 13 лютого 2025 року №43 про його призов до Збройних Сил України, а також направлення до Київського міського збірного пункту для формування військових підрозділів і подальшого відправлення до військової частини.

Апеляційний суд окремо встановив юридично важливий момент, що стосується початку проходження військової служби. Відповідно до українського законодавства, зокрема Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для осіб, призваних на військову службу в період мобілізації, днем початку військової служби вважається день їх відправлення до військової частини з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд також взяв до уваги норми Інструкції, що регулює облік особового складу у структурі Міністерства оборони України. Згідно з цими нормами, військовослужбовці, які були мобілізовані, вносяться до списків особового складу військової частини в день їх прибуття. Процес зарахування та виключення з цих списків відбувається виключно на основі наказів, виданих у рамках стройової частини.

Враховуючи ці обставини, суддівський колектив підкреслив, що для особи, яка була мобілізована на військову службу, правовий статус військовозобов'язаного переходить у статус військовослужбовця з моменту її прибуття до військової частини, а не з дати видання наказу про призов від 13 лютого 2025 року №43.

Як випливало з довідок, на які послався суд, позивача було призвано на військову службу за мобілізацією до відповідної військової частини саме 14 лютого 2025 року, зокрема на підставі наказу від 14 лютого 2025 року №44.

На момент відправлення до військової частини, яке відбулося 14 лютого 2025 року, чоловік вже мав бронювання та користувався відстрочкою від призову у зв'язку з цим.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що на момент призову позивач мав дійсну відстрочку, що була підтверджена даними з державних інформаційних джерел. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", він не підлягав призову на військову службу в період мобілізації.

Колегія суддів підтримала рішення суду першої інстанції щодо незаконності та потреби скасування наказів, виданих 13 лютого 2025 року під номером 43 та 14 лютого 2025 року під номером 44, в частині, що стосується позивача.

Саме ці накази стали безпосередньою правовою підставою для направлення чоловіка до військової частини і подальшого видання командиром військової частини наказу від 14 лютого 2025 року №47 про його зарахування до списків особового складу.

Апеляційний суд підкреслив, що після підтвердження факту незаконної мобілізації, виданий командиром військової частини наказ про призначення позивача на посаду, включення його до складу особового складу та забезпечення всіх необхідних умов є неправомірним і має бути скасовано. Суд окремо зазначив, що командир військової частини не вчиняв жодних протиправних дій під час видачі цього наказу. Неправомірність наказу була викликана тим, що його правовою основою стали незаконні розпорядження про мобілізацію та направлення позивача до військової частини.

Суд окремо розглянув питання щодо звільнення позивача з військової служби та надав йому правову оцінку.

Після видання наказу про призов та направлення до військової частини щодо чоловіка виникли нові правовідносини проходження військової служби, які регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Апеляційний суд встановив, що діюче законодавство не включає в себе окрему підставу для звільнення військовослужбовця або його виключення зі списків особового складу на основі рішення суду чи визнання факту незаконного призову з боку територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд, у свою чергу, враховував потребу в застосуванні дієвих механізмів для захисту порушеного права. Цей механізм повинен не лише зафіксувати незаконність рішення органу влади, але й ліквідувати його наслідки та запобігти подальшому існуванню протиправної ситуації.

Саме з цієї причини колегія суддів підтримала рішення суду першої інстанції, яке підтвердило, що проходження військової служби в даній справі стало наслідком незаконного наказу про мобілізацію. Отже, адекватним та ефективним способом захисту порушених прав є не лише визнання наказу про призов протиправним і його скасування, а й покладення на військову частину обов’язку виключити позивача зі списків особового складу та забезпечити його звільнення зі служби.

На переконання апеляційного суду, саме такий спосіб захисту спрямований на повне та остаточне відновлення прав і законних інтересів, порушених суб'єктом владних повноважень.

Колегія суддів також звернулася до висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень та практики Європейського суду з прав людини, зазначивши, що обов'язок суду мотивувати рішення не означає необхідності окремо відповідати на кожен аргумент сторони. Водночас обґрунтування має засвідчувати, що суд дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Після аналізу справи № 620/3618/25 Шостий апеляційний адміністративний суд зробив висновок, що Чернігівський окружний адміністративний суд вірно визначив фактичні обставини справи і прийняв рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Аргументи, наведені у апеляційній скарзі військової частини, не спростовують цих висновків.

В результаті розгляду апеляційної скарги військової частини, вона була відхилена, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року залишено в силі. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду, ухвалена 15 вересня 2026 року, набула чинності з моменту її прийняття.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.