Найвідоміший український кінорежисер, що створював стрічки для Сталіна.

Олександр Довженко зайняв почесне місце в історії світового кінематографа. Його чорно-білий шедевр "Земля" потрапив до списку 12 найкращих фільмів усіх часів, а ЮНЕСКО визнало його одним із п’яти найзначніших творів у світовій кіноісторії. Чарлі Чаплін відзначав, що "слов'янство подарувало кінематографу лише одного генія — мислителя і поета Олександра Довженка". Незважаючи на те, що режисер частково співпрацював з радянською владою та створював пропагандистські фільми, його все ж переслідували, забороняли працювати і вигнали з рідної України. На жаль, його заповіт так і залишився нездійсненим.

Окрім того, Олександр Довженко воював в армії УНР, вчителював, вчився у мистецькій школі за кордоном. Цікаві факти біографії і найвизначніші твори Олександра Довженка, які вивчають школярі на уроках української літератури, НУШ розповіла Ольга Ярмуш із Сосницького літературно-меморіального музею Довженка.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Рід Олександра Довженка по батьківській лінії був козацького стану, предки були високими і кремезними, за що їх на Чернігівщині називали "довгими", а згодом - Довженками. У ХVІІІ столітті предок Довженка Федір Величко переїхав із Полтавщини у Сосницю на Чернігівщині. Там і народився майбутній режисер.

Хата Довженків у Сосниці на Чернігівщині (фото з Рslava.info)

У родині Олександра росло 14 дітей, але до повноліття дожили лише двоє. У своїй автобіографічній кіноповісті "Зачарована Десна" Довженко згадує про трагічну втрату чотирьох братів, які померли від хвороби в одну ніч. Їхню сім'ю в селі називали "соловейками" за їхній чудовий спів. Мати Олександра, за словами автора, була "народжена для пісень, але все життя плакала, проводжаючи близьких у вічність". Олександр також мав пристрасть до музики. Навесні, коли Десна виходила з берегів, він брав батьків баркас, запрошував друзів, грав на гітарі чи балалайці та співав пісні під відкритим небом.

У школі Сашко найбільше захоплювався математикою та малюванням, хоча й інші предмети давалися йому без особливих труднощів: він завжди був на вершині успіху. На перервах він любив створювати портрети своїх друзів. Його однокласник Іван Тишина пам’ятає, що Сашко був дуже цікавим співрозмовником. Хоча активні ігри його не приваблювали, він мав здатність збирати навколо себе багато дітей і розповідати їм захопливі історії — як з книг, так і власні вигадки.

Кожна дитина – це унікальна особистість, і "Оптіма" це прекрасно усвідомлює. Дистанційна школа пропонує персоналізований підхід до кожного учня, враховуючи індивідуальний ритм та бажані методи навчання. Завдяки кваліфікованим вчителям та сучасним технологіям, діти отримують знання високої якості, які залишатимуться з ними на все життя. "Оптіма" – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!

Довженко прийняв рішення вступити до Глухівського вчительського інституту, оскільки можливості були обмеженими. У той час діти селян могли обирати між духовною школою, з подальшим навчанням в університеті, або ж педагогічними закладами. Він також отримував стипендію в розмірі 120 карбованців на рік. Коли ж йому вдавалося втратити цю стипендію через низькі оцінки, він заробляв, працюючи репетитором. Протягом кількох років Олександр викладав у Житомирській області, де навчав учнів природознавству, географії, фізиці, історії, образотворчому мистецтву та фізичній культурі.

Довженко під час навчання у Глухівському учительському інституті, 1911 (фото з Вікіпедії)

У 1918-1919 роках Олександр Довженко брав участь у війні проти більшовиків, служачи в армії Української Народної Республіки, зокрема в курені Чорних гайдамаків, заснованому Симоном Петлюрою. Під час відступу військ Петлюри Довженка захопили більшовики, які планували його розстріл. Однак його врятував представник партії боротьбистів Василь Еллан-Блакитний, рятуючи також Остапа Вишню. Після цього Довженко приєднався до боротьбистів, а згодом став членом комуністичної партії. Ці події, проте, відомі лише з його власних спогадів. Як зазначає дослідниця Ольга Ярмуш, деякі науковці вважають, що ці факти могли бути вигадані Довженком, щоб зменшити увагу радянської влади до себе та своєї родини. Незважаючи на це, його продовжували називати петлюрівцем і націоналістом.

Після цього Олександр Довженко став радянським чиновником за кордоном, працюючи спершу в Польщі, а згодом у Німеччині, в Наркоматі закордонних справ. Саме там у нього виник інтерес до живопису, і він здобув стипендію для навчання в мистецькій школі Віллі Геккеля, де поглиблював свої знання в експресіоністичному напрямку.

У 32 роки Олександр Довженко розпочав свою кар'єру на Одеській кіностудії, зосередившись на дитячих комедіях. Він створив сценарій для дитячого фільму "Вася-реформатор". Однак справжній успіх прийшов до нього завдяки трилогії "Звенигора-Арсенал-Земля". У першому фільмі зображується історія України, починаючи від скіфських часів. Ця стрічка отримала популярність у Європі, США та Канаді. Другий фільм трилогії розповідає про придушення більшовицького повстання на київському заводі "Арсенал" військами Центральної Ради. Довженко сам був свідком цих подій, але у своїй роботі він представив "дзеркальну" версію подій.

У 1930 році на екрани вийшов фільм "Земля", який став важливою частиною українського кіномистецтва. Ця німа чорно-біла стрічка відобразила епоху колективізації в Україні та напружені стосунки між селянами і представниками колгоспів. Олександр Довженко передав глибокий зв'язок українців із землею. Лише дев'ять днів після прем'єри стрічку заборонили в СРСР, але вона здобула визнання у всьому світі: її переглянули такі видатні особистості, як фантаст Герберт Уеллс та фізик Альберт Ейнштейн. Довженка вважають основоположником українського поетичного кіно та піонером українського кінематографу. Його інноваційні методи монтажу і робота з кадром справили значний вплив на світову кінематографію.

Довженко на майданчику під час створення стрічки "Земля" (зображення з архіву Довженко-Центру)

У 1935 році, аби уникнути репресій, Довженко, виконуючи замовлення Сталіна, створив фільм "Аероград", а згодом розпочав роботу над стрічкою "Щорс". Завдяки цим проектам його призначили на посаду керівника Київської кіностудії.

З початком Другої світової війни він звернувся з проханням дозволити йому фіксувати події, що відбуваються. Однак після отриманої відмови, вирішив особисто вступити до лав армії як доброволець і став військовим журналістом. Враження від бойових дій він відобразив у кіноповісті "Україна в огні", яка, на жаль, стала завершенням його творчої кар'єри.

У творі він описав історію української родини Запорожців у період німецької окупації. У 1943 році режисер зачитував уривки кіноповісті тодішньому генерал-лейтенанту Микиті Хрущову, якому вони сподобались. Але Сталіна вони обурили. 31 січня 1944 року він скликав Політбюро і провів засідання на тему "Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка "Україна в огні"".

Олександр Довженко на фронті, 1943 рік (фото з Вікіпедії)

Твір залишався під забороною протягом більше 20 років і вперше побачив світ у 1966 році, але вже з істотними змінами. Наприклад, у початковій цитаті: "Ми боремось за те, чому нема ціни у всьому світі, - за Україну!... За єдиний сорокамільйонний народ, який не знайшов у століттях Європи людського життя на своїй землі. За народ, розірваний на частини", слово "Україна" було замінено на "Батьківщина". Режисера звинуватили у націоналізмі, пропаганді українського патріотизму та антиленінізмі. У результаті його усунули з посади художнього керівника Київської кіностудії, заборонили створювати фільми та залишатися в Україні.

В Україну режисер повернувся у 1952 році, коли почали споруджувати Каховську ГЕС. Довженко щоліта до 1956 року приїжджав у Нову Каховку, щоб зняти фільм. Але згодом він зрозумів, що через будівництво зруйнують цінний природний ландшафт та історичні місця Запорізької Січі - Великий Луг. Олександр Довженко ще встиг написати "Поему про море" про будівництво Каховської ГЕС, але знімали фільм вже без нього.

У процесі створення "Поеми про море" (фотографія надана Ольгою Ярмуш)

Олександр Довженко пішов з життя в листопаді 1956 року, досягнувши 62-річного віку. Його останній спочинок знаходиться в Москві. Ще у 1945 році він записав у своєму "Щоденнику": "Я помру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю я попрошу Сталіна, щоб, перш ніж спалити мене в крематорії, моє серце дістали з грудей і закопали в рідній землі, десь у Києві, над Дніпром, на горі". Цей заповіт, що нагадує слова Шевченка, так і залишився невиконаним. Проте, Довженко став видатною постаттю в історії літератури та кіно, адже "лише сильні мають право на безсмертя".