У Донеччині трагічно пішов з життя 21-річний Денис Кравчук. "Кожного ранку ми вітаємось із сином, а перед сном прощаємося," - розповідають рідні. - Життєві історії.

Попри юний вік, у перший день повномасштабного вторгнення Денис добровільно доєднався до ЗСУ. Брав участь у визволенні Чернігівщини, воював на Донеччині. На жаль, його бойовий шлях не був довгим, але сповненим відваги.

Жодного дня не минає, щоб Лідія Кравчук не сумувала за своїм сином. Біль у її серці не вщухає... Війна забрала його занадто рано – він не встиг створити сім'ю та подарувати їй онуків. "З Денисом у нас завжди були гармонійні стосунки, він виріс спокійним хлопцем, завжди допомагав у всьому. Був дуже освіченим, багато читав", – зітхає мати. Після завершення дев'ятого класу син вступив до Київського професійного коледжу залізничного транспорту. Паралельно з навчанням він працював у виробничому підрозділі локомотивного депо "Коростень" на Дарницькому вагоноремонтному заводі. У 2020 році Денис проходив строкову службу в Окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Він пишався цим, адже для цього потрібно було мати відмінну фізичну підготовку, а син завжди любив займатися спортом.

За словами матері, 24 лютого 2022 року Денис добровільно пішов до військкомату та приєднався до 54-го окремого розвідувального батальйону. Став аеророзвідником роти безпілотних авіаційних комплексів.

Ми були стурбовані за нашого сина, адже він був ще зовсім молодим. Але він наполягав: "Всі мої друзі там, і я повинен бути з ними. Як я потім зможу дивитися їм в очі та пояснити своїм дітям?" Тому ми змирилися з його вибором, чекали на кожну новину і молилися, -- згадує його мати. -- Командир пізніше розповідав, що Денис швидко освоїв професію аеророзвідника і став пілотом квадрокоптера, коригуючи вогонь артилерії та допомагаючи визволяти Чернігівщину від ворога. Він навіть отримав медаль "За оборону Чернігова".

Після Чернігівщини Дениса Кравчука відправили на Донеччину. 10 червня 2022 року поблизу села Покровське боєць отримав важке поранення. "Того трагічного дня група з п'яти бійців мінометного розрахунку успішно виконала бойове завдання -- знищила живу силу й техніку ворога, яка мала штурмувати наші позиції, -- каже пані Лідія. -- Воїни повернулися до свого підрозділу. Аж раптом росіяни вдарили з артилерії. Денис отримав численні осколкові поранення. За його життя боролись у Бахмуті, відтак -- у Дніпрі... Та 15 червня син помер. Поховали його на кладовищі в селі Жеревці на Житомирщині, звідки ми родом". Посмертно воїна нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

На честь Дениса його батьки створили меморіальну кімнату у своєму домі. У цьому просторі вони розмістили його фотографії, військову форму, а також нагороди та відзнаки. "Кожного ранку ми заходимо туди, вітаємо нашого сина, а перед сном прощаємося з ним, -- розповідає мати. -- Ми усвідомлюємо, що фізично Дениса немає поряд. Але він залишиться назавжди в наших серцях і думках. Любов і пам'ять сильніші за смерть".