Країна розбитих вікон. Хто ж створює заводи зі скла?

Кожен обстріл - це тисячі вибитих вікон, але країна досі не виробляє листового скла. Чи подолають три нові заводи залежність від імпорту?

Атаки з боку Росії призводять до зростання потреби у склі для ремонту знищених будівель, але в Україні відсутнє власне виробництво листового скла за технологією флоат.

Єдиним виробником якісного листового скла в регіоні був Лисичанський склозавод "Пролетарій". Проте в період 2013-2014 років підприємство почало скорочувати обсяги виробництва. Зростання цін на імпортний газ призвело до того, що продукція стала неконкурентоспроможною порівняно з закордонними аналогами. Завод накопичив значні борги перед постачальниками, виробничі лінії зупинили свою роботу, а обладнання демонтовано і продано на брухт.

Після 2014 року підприємство намагалося відновити деякі з своїх виробничих ліній, але наприкінці 2015 року його діяльність була припинена через нестачу обігових коштів та високі витрати на виробництво. Через два роки компанія була оголошена банкрутом. У 2022 році російська артилерія остаточно знищила виробничий об'єкт, поставивши крапку в його долі.

Український ринок листового скла у 2021 році оцінювався 35 млн кв. м на рік або 4,3 млрд грн у грошовому вимірі. Понад 75% цього обсягу до великої війни припадали на імпорт з Росії та Білорусі, де заводи завдяки дотаціям на енергетичні витрати утримували демпінгову ціну 3-4 дол. за кв. м і витісняли інших постачальників. Решту 25% скла завозили з інших країн.

Динаміка ввезення флоат-скла в Україну на період 2019-2025 років, млн кв. м.

Динаміка імпорту флоат-скла в Україну, 2019-2025 роки, млрд грн

Після початку великої війни Україна заблокувала поставки з країни-агресора та її співучасниці. Галузь, яка роками залежала від російського та білоруського скла, була змушена в екстреному порядку шукати нових постачальників.

Країну вдалося уникнути скляного колапсу завдяки зупиненню нового будівництва у 2022 році та значному падінню попиту на скло, яке зменшилося більш ніж удвічі — до 16,8 млн квадратних метрів. Проте вже в 2023 році, коли розпочалися масштабні ремонти та програми відновлення пошкодженого житла, країна стикнулася з нестачею скла. Споживання зросло до рівня 18-20 млн квадратних метрів на рік і продовжує активно зростати.

Закупівельникам знадобилося кардинально змінити логістичні процеси та зосередитися на країнах Європейського Союзу. Польща стала ключовим імпортним і транзитним центром, через який проходили як місцеві товари, так і скляні вироби з Німеччини, Бельгії та Чехії. Серед нових напрямків з'явилися Туреччина, Болгарія, Румунія та Азербайджан.

Несважаючи на ембарго, білоруське скло все ще присутнє на українському ринку. Представники галузі повідомляють, що продукція ВАТ "Гомельскло" потрапляє в Україну через посередницькі компанії в Польщі та країнах Балтії. Після перереєстрації документів або незначної обробки, ця продукція отримує новий сертифікат походження та з'являється на українських будівельних об'єктах.

Задня сторона скляної нагороди

Якщо в сегменті листового скла Україна повністю залежить від імпортних постачань, то на ринку тарного скла ситуація виглядає зовсім інакше. Вітчизняні виробництва здатні повністю задовольнити потреби місцевих харчових компаній, фармацевтичних підприємств і виробників алкогольних напоїв. Більше того, українські заводи експортують від 40% до 60% своєї продукції на міжнародні ринки, зокрема до країн Європейського Союзу, США та Великої Британії.

Виробництво та експорт упаковкового скла.

"Ми стали спрямовувати продукцію на експорт через скорочення внутрішнього ринку. Вітчизняне споживання просіло під тиском виїзду понад пʼяти мільйонів громадян та падіння купівельної спроможності", - наголошує голова президії асоціації підприємств скляної промисловості "Скло України" Дмитро Олійник.

Найболючіше по виробниках ударили ціни на енергоносії. Виробництво скла потребує колосальних обсягів газу та електроенергії, тож їх подорожчання стрімко збільшує собівартість продукції і "з'їдає" маржу. "Виробники напоїв і соусів переходять на дешевшу ПЕТ-пляшку та алюмінієву баночку", - говорить Олійник.

Вплив на галузь та залежність від імпортних матеріалів відчувається все більше. Хоча в Україні є ресурси для видобутку піску і вапняку, кальциновану соду все ж доводиться імпортувати з Європейського Союзу та Туреччини. Це викликано втратою виробничих потужностей, зокрема заводів у Криму та Лисичанську, які були захоплені.

Ситуацію ускладнюють воєнні ризики. Дорога логістика та кадровий голод через мобілізацію і виїзд людей за кордон змушують підвищувати зарплати. Крім того, склозаводи ризикують не отримати оплату від внутрішніх контрагентів.

"Працювати на умовах відстрочки платежу стало небезпечно. Відвантажуєш покупцю продукцію, а в його підприємство прилітає ракета і ти втрачаєш гроші. Ринок ЄС з його стабільною купівельною спроможністю та прогнозованістю став для українських скловиробників рятівним колом", - наголошує Олійник.

Підприємства на згарищах

Високий попит і залежність від імпорту створили на українському ринку віконного скла нішу на мільйони доларів. Наразі в країні розробляються три масштабні проєкти з будівництва заводів флоат-скла, а їх загальна потужність становитиме 73,7 млн кв. м на рік. За оптимістичного сценарію вони не лише задовольнять внутрішній попит, а й перетворять Україну на потужного експортера.

"Березань скло"

Найближче до стадії будівництва просунувся проєкт "Березань скло", який компанія City One Development Валерія Кодецького реалізовує на території індустріального парку "Місто скла" в Київській області.

Компанія активувала 10 МВт електричних потужностей в рамках державної програми підтримки індустріальних парків та готується до впровадження газифікації нового заводу. Після початку роботи цей завод стане одним із найбільших споживачів газу в регіоні.

За словами керівника проєкту Олександра Лакея, його технологічним партнером стала китайська компанія CTIEC, а обсяг інвестицій оцінюється 150 млн дол. Фірма вклала 15 млн дол., ще стільки ж планує інвестувати до кінця 2026 року.

"Компанія пройшла чотирирічний підготовчий шлях від виділення ділянки до судового захисту процедури оцінки впливу на довкілля. Дозвіл на будівництво ми отримали у 2022 році, однак велика війна поставила проєкт на паузу. Зараз власним коштом завершуємо підготовчі роботи, заливаємо фундаменти і паралельно займаємося питаннями газопостачання", - розповідає Лакей.

У компанії кажуть, що обсяг українського ринку флоат-скла за базовим сценарієм зросте до 53 млн кв. м у 2031 році, за оптимістичним - до 73 млн кв. м у 2029-му.

Після досягнення проектних потужностей завод у Березані зможе виробляти приблизно 18 мільйонів квадратних метрів скла щорічно, задовольняючи третю частину попиту. За умови оптимального розвитку подій, ми плануємо розмістити другу виробничу лінію в нашому другому індустріальному парку "Галіція", розташованому в Калуші. Наразі ми завершуємо процедуру екологічної оцінки в цьому регіоні, - підкреслив Лакей.

Основною перешкодою для оперативного будівництва виробничих приміщень в компанії є брак ефективного механізму страхування від воєнних ризиків.

"Міжнародні інституції орієнтовані на іноземних інвесторів. Український страховий ринок поки що не має достатніх ресурсів, а можливості Експортно-кредитного агентства не відповідають масштабу таких проєктів", - пояснює Лакей.

Найоптимістичнішим терміном запуску заводу він називає кінець 2028 року. "Поява вітчизняного скла в цей період утримає ринок від вибухового зростання цін під час масштабної відбудови і дозволить стабілізувати середню вартість флоат-скла на рівні близько пʼяти євро за квадратний метр", - очікує керівник проєкту.

У компанії "Березань склі" сподіваються, що їхнє розташування в Київській області допоможе знизити витрати на доставку, оскільки транспортування скла часто обходиться так само дорого, як і сам продукт.

"Доставка одного "джамбовоза" в межах 500 кілометрів збільшує вартість квадратного метра на два євро, тоді як ціна скла коливається в межах 2,5-3 євро. Виробники, що розташовані поза цим радіусом, не зможуть конкурувати з нами. Однак з розвитком українського виробництва ця схема почне втрачати свою ефективність," - зазначає Лакей.

NovaSklo

Інвестхолдинг EFI Group, очолюваний Ігорем Ліскою, пропонує більш масштабну альтернативу, зводячи завод NovaSklo у Великій Димерці на Київщині. Запланована річна потужність становитиме 24-26 мільйонів квадратних метрів продукції. "Цей завод стане одним із найсучасніших в Європі і зможе задовольнити значну частину довоєнного попиту в Україні", - стверджує Ліска.

Він зазначив, що під час деталізації бюджету будівництва сума збільшилася з початкових 240 млн євро до 260 млн євро. Це сталося внаслідок прийняття рішення про створення власної енергогенерації та впровадження систем очищення газів і підвищення енергоефективності.

Модель фінансування передбачає співвідношення власних та залучених коштів у пропорції 40 до 60: компанія планує інвестувати 100 млн євро та залучити 160 млн євро в кредит. В даний час ведуться переговори з банками та Німецьким експортно-кредитним агентством (Euler Hermes) щодо фінансування придбання обладнання. Головними партнерами цього проєкту є Міжнародна фінансова корпорація (IFC) і NSG (Pilkington).

Девелопер пройшов громадські слухання, детальний план території перебуває на фінальній стадії проєктування. У жовтні компанія очікує отримати дозвіл на будівництво, після чого восени почнуться перші роботи на майданчику. Запуск заводу та початок випуску товарної продукції заплановані на кінець 2028 року.

"Наша сила полягає не тільки в обсягах виробництва, але й у вигідному географічному розташуванні. Україна володіє одними з найцінніших родовищ кварцового піску в Європі, а транспортування скла на великі відстані значно підвищує його ціну. Тому імпорт з Туреччини, Польщі чи Болгарії часто втрачає свою економічну доцільність," - зазначає Ліскі.

В Україні найбільші резерви кварцового піску сконцентровані в Харківській області, де знаходиться більше 42% усіх запасів. Крім того, значні обсяги цього ресурсу розташовані у Львівській, Донецькій та Чернігівській областях.

Основною проблемою, з якою стикається інвестор, є "сірий" імпорт. Він зазначає: "Для того щоб проект мав успіх, державі необхідно забезпечити підтримку вітчизняного виробництва та закрити можливості для постачання російського та білоруського скла, яке навіть під час війни намагаються вводити в країну через посередницькі компанії в ЄС. Крім того, слід звернути увагу на неринковий демпінг, що практикується деякими виробниками".

Ukrglass

Третім учасником, що прагне зайняти свою частку на ринку, є Ukrglass. Цей проєкт втілює в життя компанія "Укргласс індустрі", кінцевим бенефіціаром якої виступає народний депутат Олег Семінський.

На відміну від інших інвесторів, він має намір реалізувати проект, що передбачає створення двох виробничих ліній: одна з них буде розташована в Тячеві на Закарпатті, а інша – в Городні на Чернігівщині. Загальна продуктивність обох печей складе 800 тонн на добу, що еквівалентно 24,8 мільйона квадратних метрів на рік. Основними споживачами продукції стануть компанії з секторів будівництва, автомобільної промисловості та меблевого виробництва.

Загальна сума інвестицій становить 278,5 мільйона доларів. З цієї суми 83,5 мільйона доларів - це внески інвесторів, тоді як 195 мільйонів доларів - це кредити. У процес підготовки компанія вже вклала 13,9 мільйона доларів і планує витратити таку ж суму у 2026 році. Підприємство успішно завершило початкові етапи проєктування та підписало попередні договори з постачальниками обладнання.

Проте, з огляду на комплексність розподілу логістичних процесів і потребу в істотних інвестиціях, дату початку роботи об'єкта було перенесено на 2030 рік.

Помилка Держстату

Доки урядовці розраховують, що для відбудови Україні знадобляться довоєнні 27-28 млн кв. м скла на рік, представники галузі наводять інші цифри. Компанія Pro-Consulting оцінює довоєнний обсяг споживання флоат-скла 35 млн кв. м.

Президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій каже, що попит формуватиме не лише житлове будівництво, а й промисловість, цивільна та військова інфраструктура. Саме тому запуск трьох анонсованих заводів може закласти міцний фундамент для всієї галузі. За словами очільника спілки, навіть часткове заміщення імпорту стане для ринку стратегічним проривом.

"Якщо нові підприємства забезпечать хоча б 40-50% внутрішнього попиту, країна отримає імпортну незалежність. Якщо ж їхня сукупна потужність перевищить 60 млн кв. м, Україна зможе вийти на зовнішні ринки", - говорить Салій. Євросоюзівці можуть почати купувати українське скло замість турецького та китайського.

Він пропонує створити умови, за яких виробники зможуть на рівних конкурувати з іноземними постачальниками. Частину інструментів держава вже впроваджує.

Зокрема, Єдиний класифікатор будматеріалів має ввести українську продукцію в систему проєктування та кошторисної документації. Запуск державної бази цін на основі ШІ виявлятиме демпінгові пропозиції на торгах Prozorro, а механізми локалізації посилять позиції вітчизняних виробників під час держзакупівель.

Ще одне слабке місце галузі - повна залежність від імпорту кальцинованої соди, яка є ключовим компонентом для виплавки скла. До війни українські підприємства щороку витрачали сотні мільйонів доларів на її закупівлю за кордоном.

За оцінками фахівців, будівництво заводу з виробництва соди обійдеться в 600 мільйонів євро. Приблизно 60% від загального обсягу виробленої продукції буде використовуватися скляною промисловістю, тоді як решта піде на потреби водоканалів для очистки води, фармацевтичних компаній та хімічної промисловості. "Якщо в Україні, окрім виробництва скла, з'явиться також власне виробництво соди, наша галузь зможе стати самодостатньою", - зазначає Салій.