Ілько Лемко: Безпекові гарантії? "А це вже не вперше"

Добрий старий Фройд, немов шило з мішка, пробивається через безглузді міркування Трампа. Можливо, найближчим часом він оголосить, що Крим за розміром дорівнює Техасу, що означає, що вся територія України разом із додатковими 100 тисячами квадратних кілометрів стане предметом дискусії. Якщо Трамп стверджує, що Україні слід назавжди забути про Крим, так само як і про НАТО, то, по суті, це означає забути про всю Україну, і навіть взяти під контроль додаткові території, як, наприклад, Сувальський коридор. Таким чином, відкриваються приховані мрії великого "миротворця", який має такі ж шанси завершити війну між Росією та Україною, як і припинити неіснуючу війну між Азербайджаном і Албанією.

А щодо його мрії потрапити до раю, то вже ж його чудовий друг Vladimir казав, що до раю потрапить саме він, мученик Путін, а Трамп разом зі своїми американцями "просто здохне, навіть не встигнувши розкаятись", що ж тут незрозуміло, тим більше, що рабів, які стеляться червоною доріжкою перед світовими злочинцями, до раю не пускають.

Ці висловлювання, безумовно, є лише порожніми маніпуляціями, але, безумовно, вони також є вкрай цинічними і звучать з уст світових лідерів та провідних аналітиків практично з кожного кута. Ми чуємо про "закінчення війни в Україні", "підписання мирної угоди", "гарантії безпеки", "впровадження миротворчих сил" тощо.

На горизонті закінчення цієї війни не видно, а країни вже то оголошують про введення військ, то знову їх відкликають, обіцяють підтримку, а потім беруть свої слова назад. Американці, напевно, не планують відправляти свої "миротворчі" сили в Україну, адже ризикувати не хочуть, коли їх від Європи відділяє такий "величезний і красивий океан". Німеччина також не має наміру направляти свої війська, оскільки на її совісті лежить історичне прокляття провини перед Росією. Адже під час Другої світової війни вони окупували всю територію України та вбили близько десяти мільйонів українців, тоді як Росія захопила лише 3% українських земель і забрала життя значно меншій кількості мирних росіян. Але чомусь їх провина чітко асоціюється лише з росіянами. Отже, наявність німецького контингенту в Україні викликала б негативні історичні асоціації, тому його, певно, не буде. Щодо Польщі, то хоча вони не пояснюють причин, чому не введуть свої війська, але явно дають зрозуміти, що цього не станеться. Британці, французи, балтійці та скандинави, здається, не проти, але конкретних обіцянок не надають. А навіть якщо якась європейська країна вирішить ввести свої сили в Україну, вони, ймовірно, залишаться лише на заході, можливо, на правому березі Дніпра, але не далі, адже наближення до лінії фронту може загрожувати їхньому життю, тож навіщо ризикувати?

Введення військових сил - це лише одна зі складових так званих "гарантій безпеки", і, напевно, щоб підкреслити абсурдність заяв наших партнерів щодо цих гарантій, Росія стверджує, що вона, як постійний член Ради Безпеки ООН, спільно з Китаєм повинна забезпечувати Україні ці самі гарантії на майбутнє, включаючи введення "миротворчого контингенту". Чому б і ні? Наприклад, було б цікаво побачити, як російські "миротворці" у складі двохсот тисяч осіб заходять у Київську, Полтавську, Житомирську та інші області, а угорські війська могли б зайняти Закарпаття і частково Чернігівщину, враховуючи їхній досвід "миротворчої діяльності" у Корюківці. Білоруські підрозділи можна розмістити на Волині та в Поліссі, а новостворені військові контингенти з польських фермерів, які закликали Путіна, могли б увійти до Львівської області.

Якщо це справжнє "марення сивої кобили Лаврова", який саме і висунув Україні такі "гарантії безпеки" від Росії, то чи не є не менш абсурдними мрії наших нібито вірних союзників про можливий "мир в Україні"? Це вигадки, що виникають з їхнього хворобливого страху перед Росією, а також з їхньої абсолютної нездатності і небажання надати реальну, а не лише словесну підтримку Україні в її боротьбі з цим болотним монстром.

І всі ці балачки про "гарантії", які настануть після укладення якоїсь міфічної "мирної угоди", якої ніколи між Україною і Росією не буде і бути не може, оце смакування наперед шкури невбитого ведмедя, якого вони бояться не лише вбити, а проти нього навіть і пальцем поворухнути, показують всю ницість і нікчемність тої сплячої красуні Європи, яка вже наче прокинулась, утім вставати зі свого ліжка не бажає. Може якось так на дурнячка вдасться пропетляти?

Ви ж володієте економічними ресурсами, які в тридцять або навіть сорок разів перевищують можливості тієї бідолашної Росії. У вас є сотні літаків п’ятого покоління, найсучасніші технології та армія, чисельність якої, навіть без потенційних резервістів (а їх, до речі, у невеличкій Фінляндії близько 900 тисяч), значно перевершує російську. А якщо до вас приєднається українська армія, це створить абсолютно непереможну військову силу. Але, на жаль, це може бути небезпечно, адже в цій болотній імперії є ядерна зброя, а її лідер недвозначно натякає, що в Європі країни маленькі, але з високою щільністю населення. Його васал, бульбофюрер, вже відкрито залякує, кажучи, що якщо вони вдарять атомною бомбою, то загине 300 тисяч, а можливо, й мільйон людей. Тож ми можемо лише обмежитися незначною допомогою та балачками про "гарантії безпеки" на майбутнє.

Не люблю повторюватися, але в контексті останніх подій важко не згадати про ситуацію з перехожим, якого на вулиці атакував злочинець з ножем. "Перехожий кличе на допомогу поліцейського, а той відповідає: — Я допоможу, але тільки наступного разу, коли він знову на тебе нападеться. — Але ж він зараз завдає мені ударів ножем! — кричить перехожий. — Наступного разу може вже не бути, а ти, негіднику, тридцять років тому забрав у мене зброю для самозахисту, якою міг би захиститися від цього бандита, обіцяючи, що станеш на мою сторону, якщо він на мене нападе. — Вибач, — говорить поліцейський, — але допомогти зараз я не можу. Коли він знову на тебе нападеться, тоді я вже вдарю його, так, що він не знатиме, що з ним сталося. — Яка ж різниця, — стогне перехожий, — зараз це набагато важливіше, адже він мене вбиває! А ти, як я бачу, просто боягуз, який обдурив мене в минулому, не допомагаєш зараз і, напевно, не допоможеш у майбутньому, якщо зараз боїшся. — Спробуй сам з ним домовитися, — пропонує поліцейський. — Що, з бандитом? — Так, чому б і ні? — Ти, поліціянте, в своєму розумі? — Ну, розумієш, він зараз на тебе з ножем, а у нього на поясі пістолет. Якщо він його витягне, нам усім не поздоровиться. — Але ж у тебе теж є пістолет! — Ну і що з того? Я боюся його застосувати. — Тоді дай мені свій! — Ти що, з глузду з'їхав? Я можу мати пістолет для захисту, а тобі він не підійде. — Хоча б дай мені такий же ніж, як у злочинця. — О, ні, ніж я тобі не дам. Ось, тримай лише патичок і намагайся відбитися. Але я знову кажу: домовляйся з ним, а коли досягнеш згоди, я дам тобі гарантії безпеки. — Що, як тридцять років тому? — Ну, не знаю, як воно вийде. Може так, а може й ні. Подивимося, як складеться. Попереду нас чекають цікаві часи!

Знову Україна, як і в 1994 році, ризикує опинитися в складній ситуації. Щоб уникнути цього, її єдиний шлях — продовжувати відважний і героїчний опір болотній імперії, використовувати дальнобійну зброю на її території та максимально вичавлювати всі можливі ресурси зі сплячої красуні Європи та від старого мишигена з того боку "великого та гарного океану".