Дядя Сем, Берегиня, солдат Швейк: як нації формують свої знаки і символи.

Автор: Олена Чебанюк – фольклорист, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України.

Кожна країна має свій унікальний національний символ, який відображає її ідентичність. Наприклад, англійці часто асоціюють себе з образом Джона Була, тоді як американці – з Дядечком Семом. Ці символи мають таку ж важливість, як державний прапор, герб і гімн, оскільки вони виконують основні функції у формуванні національної свідомості. Персоніфіковані образи є важливими знаками, з якими народ кожної держави ідентифікує себе. Потреба в самопрезентації та самоідентифікації має глибоке коріння, яке сягає біблійних часів, і пов'язана з вічним пошуком відповіді на питання "Хто ми?".

Цей персонаж виступає в ролі героя в літературних творах, театральних постановках, карикатурах, коміксах, анімаційних фільмах і мемах. Крім того, він часто з'являється в брендингу компаній та на логотипах спортивних команд.

Часто такі образи створюються через вигадані персонажі, які можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду. Жіночий персонаж символізує країну, представляючи її як територію. Ця традиція має корені в стародавніх уявленнях про землю-матір, батьківщину, яка виступає як захисниця всіх своїх громадян. З античних часів існує звичай називати країни, переважно, жіночими назвами. Національні персоніфікації нерідко доповнюються образами тварин: лев у Великій Британії, гальський півень у Франції, чорний бик в Іспанії, білий орел у Польщі та кенгуру в Австралії.

Персонаж чоловічої статі -- це зазвичай збірний образ, який уособлює ментальність, звички, типові риси характеру та моделі поведінки пересічного мешканця країни. Наприклад, данці для персоніфікації обрали Ож'є Данця -- легендарного персонажа французького епосу, чехи обрали фольклоризований образ Чеха -- героя "Хроніки" Козьми Празького -- та літературного героя Швейка, в Румунії та Молдові -- легендарних родоначальників волохів православних братів Романа і Влахата, канадці -- лісоруба Джонні Канука.

Власне традиція використання алегоричних національних образів виникла у ХVІІІ столітті у Великій Британії. Тоді в памфлеті британського публіциста Джона Арбетнота вперше з'явився образ сквайра Джона Булля як гумористична алегорія типового англійця. Цей образ дуже швидко здобув популярність у Сполученому Королівстві. Подейкують, що до його створення доклався також відомий сатирик Джонатан Свіфт. Джон Булль, тобто Джон Бик, постав кремезним, опецькуватим селюком, який має грубу, вперту вдачу, одночасно є відвертим і хитрим, керується здоровим глуздом, постійно має борги та проблеми з податками, проте є полум'яним патріотом, який зневажає все неанглійське. Газетні карикатуристи надали йому вигляду кругловидного товстуна з незмінними бакенбардами, в червоному сюртуку, білих штанях і короткому циліндрі.

На початку ХІХ століття в театрі Хеймаркет відбулася прем'єра п'єси Джона Колмена-молодшого під назвою "Джон Булль, або Сімейне життя англійця". У ході дії Джон Булль долає своїх хитрих супротивників і стає успішним банкіром. З новими досягненнями змінюється і його зовнішній вигляд: він з'являється як повноважний джентльмен у національних кольорах Британії — у синьому фраку, червоному жилеті, білих лосинах, циліндрі та чорних черевиках з жовтими вилогами. У політичних карикатурах та агітаційних плакатах, що з'явилися під час Першої та Другої світових війн, біля його ніг часто можна побачити англійського лева, який символізує силу та велич Британської імперії.

В даний час ім'я та образ Джона Булля використовуються як бренд міжнародною мережею ресторанів. Один з таких пабів "Джон Булль" розташований у Києві на вулиці Саксаганського. При вході вас зустрічає статуя Джона Булля, яка має бульдожу морду замість обличчя і тримає сигару в зубах, що нагадує легендарного Вінстона Черчілля.

Власну історію та міфологію має Дядечко Сем -- найпопулярніша та найбільш знана у світі персоніфікація країни та уособлення Америки. За офіційною версією, прототипом Дядечка Сема став Семюель Вілсон. Він народився 13 вересня 1766 року в Массачусетсі. 1789 року переїхав до міста Трой у штаті Нью-Йорк, де разом із братом відкрив м'ясопереробну компанію. Під час війни 1812-1814 років між США та Великою Британією їхня компанія виграла контракт на постачання продуктів для армії. Тару з м'ясом маркували ініціалами підрядника збройних сил Ельберта Андерсона Е.А. та U.S. на позначення Сполучених Штатів. Проте робітники компанії жартували, що U.S. означає Uncle Sam, тобто Дядечко Сем -- прізвисько, яким називали Семюеля Вілсона в місті Трой. Жарт швидко поширився, й уже наступного року на політичному плакаті з'явилася карикатура, де Наполеон Бонапарт, зображений поруч із Джоном Буллем, нібито каже: "Якщо Дядькові Сему треба, я радо йому допоможу". Того ж року газета "Трой Пост" згадувала Дядечка Сема як узагальнений образ Сполучених Штатів. Після цього Дядечко Сем швидко набув популярності, його ім'я для персоніфікації Америки почали уживати журналісти, політичні оглядачі, йому присвячували памфлети та книжки.

Легендарний прообраз американського символу, Сем Вілсон, отримав офіційне визнання як національна ікона США завдяки спеціальній резолюції Конгресу, прийнятій 15 вересня 1961 року. У документі зазначалося: "Сенат і Палата представників висловлюють визнання дядькові Сему Вілсону з Троя, штат Нью-Йорк, як прообразу національного символу Америки, Дядечка Сема." На батьківщині Семюеля Вілсона, в Арлінгтоні, штат Массачусетс, а також у Рівертон-Парку в Трої, штат Нью-Йорк, були встановлені пам'ятники на його честь.

Дядечко Сем, який виник як іронічний персонаж і став популярним завдяки карикатурам, сьогодні вважається найвідомішим символом держави. Найбільш впізнаваним є його зображення на яскравому плакаті, що закликає американців приєднатися до військових лав. На плакаті художника Генрі Монтгомері Флетчера, створеному в 1917 році, дядечко Сем вказує на глядача, промовляючи: "Ти потрібен мені в армії США".

У ході нещодавніх президентських виборів у США Республіканська партія активно застосовувала цю музику на рекламних щитах, плакатах, агітаційних матеріалах та футболках.

В основному, національні символи та образи використовуються для пропаганди під час військових конфліктів і політичних суперечок між різними державами. Наприклад, в Російській імперії міцно утвердився образ "русского Івана". Напередодні російсько-японської війни на пропагандистському плакаті 1905 року Іван-велетень у традиційному вбранні з насмішкою зображений поруч із Дядечком Сэмом і Джоном Буллем, які намагаються налаштувати на нього маленьких японців і китайців.

Через дванадцять років після подій, Дядечко Сем і "русскій Іван" вітають один одного як представники Нового Світу, потискаючи руки на плакаті з яскравою назвою: "Товариші-демократи Іван і Дядько Сем. Братання союзників: Америка вітає Росію". Цей плакат, ймовірно, датований кінцем 1917 року, ймовірно, був натхненний афішею з інсценізації Девіда Гріффіта, однак, на жаль, не збереглося жодної відеокопії цього проекту, і навіть у фільмографії видатного американського режисера немає жодних згадок про нього.

Івана, який уособлював Російську імперію, в Радянському Союзі замінив робітник у кепці та робочому комбінезоні. На радянських карикатурах він завжди здобуває перемогу над хитрим Дядечком Семом — агресивним імперіалістом, жорстоким мілітаристом і ненаситним капіталістом.

Україна має декілька символів, що втілюють національну ідентичність. Всі вони зосереджені на київському Майдані Незалежності. Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь — це фігури з української міфології, що розповідають про легенди заснування столиці Києва та походження давньої династії. Ці герої стали символами національної гордості для українців. Їхні імена знайшли своє місце в географічних назвах міста, а також у сучасних брендах, плакатах і мемах.

Монумент Незалежності, що являє собою тріумфальну колону, була встановлена на Майдані в честь десятиріччя незалежності України. Його вершину прикрашає жіночий образ із гілкою калини, який символізує Україну-матір. За задумом скульптора Анатолія Куща, ця фігура втілює українську Оранту, що в молитві підносить руки до Бога, просячи захисту для свого народу. Скульптура отримала назву "Берегиня", яка, хоча й пов'язана з персонажами слов'янської демонології, в масовій свідомості українців стала символом материнської любові, мудрості та духовної сили завдяки працям народознавця Василя Скуратівського.

Найвлучнішою й найпоширенішою персоніфікацією національного характеру та ментальності українців є персонаж української традиційної культури Козак Мамай, скульптуру якого також установлено на Майдані. Жоден інший народ не має схожого персонажа. Народні картини під умовною назвою "Козак Мамай" малювали на полотні й папері, на стінах помешкань і на скринях, вуликах, дверях хат та інших побутових предметах.

Унікальність образу "Мамая" полягає в тому, що він слугував прикрасою як селянських осель, так і дворянських маєтків. Гетьман Павло Скоропадський у своїх спогадах згадував про маєток свого діда в Тростянці на Чернігівщині, де в домі можна було побачити старовинні портрети гетьманів та інших видатних діячів української політики й культури, а також кілька традиційних зображень "Мамая". Класичний образ козака Мамая часто зображали сидячим, із схрещеними ногами, кобзою в руках, а поруч із ним – зброя та вірний кінь. Цей символ козака став невід'ємною частиною козацького міфу, що формує українську самоідентифікацію. Мамай є героєм дум, пісень, казок, легенд і вертепних драм, а також літературних творів і живописних полотен.

Одночасно в українській масовій культурі сформувався ще один образ — козаків, що постали в мультсеріалі "Як козаки...". Усі дев'ять епізодів цього анімаційного проекту здобули неймовірну популярність серед глядачів в Україні.

Авторство цього забраження козака належить режисеру-мультиплікатору Володимиру Дахну та художнику Едуарду Киричу. Мультяшний образ козака широко використовується у карикатурах, сувенірній продукції, має кітчевий характер і далеко не всіма українцями підтримується.

У період політичних протестів на Майдані Незалежності, особливо в контексті російсько-української війни, обидва образи козака — традиційний "мамаївський" та кітчевий мультяшний — активно використовуються на політичних плакатах, агітаційних матеріалах, карикатурах на ворога, інтернет-мемах та фотожабах. Вони залишаються символом, який українці сприймають як частину своєї національної ідентичності.

Національні персоніфікації – це не просто вигадані персонажі; вони вбирають у себе сподівання, мрії та ідеали цілих націй. Ці образи виникають, щоб стати символом народу та епохи, і залишаються з нами навіть після того, як час змінюється. Адже кожна нація прагне відобразити себе в культурному дзеркалі, створюючи образ, що говорить мовою почуттів.