Чи буде Україні достатньо техніки для зимового періоду? -- Харченко

Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко обговорює проблеми технічного дефіциту, зниження довіри з боку донорів, зимові ризики та ілюзії, пов’язані з можливим відновленням роботи Запорізької атомної електростанції.

Ми усвідомлюємо, що ця осінь є надзвичайно важкою, а попереду, ймовірно, ще більш складна зима. Всі ці обставини накладаються на загальну нервозність, викликану виснаженням від війни, політичними нестабільностями та невизначеністю щодо тривалості підтримки наших партнерів. Але чи могли б ми досягти кращого становища на сьогодні, і які кроки для цього потрібно вжити?

Я тоді дозволю собі подякувати своїм колегам по Центру досліджень енергетики, які готують для мене інформацію і оцінки, тому що це не є робота однієї людини. Що стосується ситуації, де ми зараз, чи могло б бути теоретично більше готовності до таких атак, які відбулися, причина того, що ми в певній кризовій ситуації, - це, безумовно, атаки московитів. Безумовно.

Протягом останніх двох з половиною місяців відбулося чотири масштабні хвилі атак, а також кілька менш значних, які в загальному числі можуть зрівнятися з усім періодом попередньої війни. Якщо підрахувати, скільки дронів і ракет було випущено на енергетичні об'єкти, це вражає своєю масштабністю. Чи існувала можливість для гіршого розвитку подій? Так, така ймовірність була. А от чи могла ситуація скластися краще? Безумовно, і це також можливо.

Слід визнати, що після зими 2024 року, коли ми фактично пережили зимовий період без відключень, і наша реакція на атаки стала надзвичайно ефективною, енергосистема виявилася стійкою до значних пошкоджень. Чесно кажучи, багато хто з нас почав розслаблятись. Навіть ті, хто продовжував активно працювати над зміцненням захисту та збором необхідного обладнання, трохи втратили пильність. Так, ми пережили літо без серйозних проблем, але це не означає, що можна зупинятись. Необхідно продовжувати працювати, але з помірною активністю, а не з надмірним запалом.

На записах ми почули...

А це другий аспект цієї історії. Чесно - про це дуже багато говорили чисельні експерти. Про те, що є проблеми, що є проблеми в Енергоатомі. 2024 року величезна кількість була критики в бік Енергоатому, що вони не будують захист і так далі. І експертів, які про це казали, звинувачували, що вони - російська ІПСО, і все роблять не так, і не такі оцінки дають, а мудрі люди самі знають, що робити.

Тепер, перш за все, ми усвідомлюємо суть цієї ситуації. І, по-друге, чи справила вона якийсь вплив? Безсумнівно, так, і цей вплив виявився багатогранним. Один із ключових результатів, до яких дійшли ці надзвичайні люди, полягає в тому, що їм вдалося фактично паралізувати міжнародну підтримку. Якщо розглянути, як саме надходила міжнародна допомога до українського енергетичного сектору...

Енергоатом, якщо я не помиляюся, дуже багато...

Енергоатом насправді не отримав жодної вигоди від війни. Проте, справа полягає не тільки в Енергоатомі. Вони дійсно нічого не здобули, тому не варто вважати наших партнерів недалекоглядними.

Шановні глядачі, оскільки Енергоатом не отримував фінансування від донорів, якщо буде підтверджено, що йдеться про значні суми, то, безумовно, це наші спільні кошти.

Безсумнівно. Енергоатом не отримував жодної допомоги. Вся підтримка в енергетичному секторі та майже вся допомога до вересня 2024 року надходила через Укренерго. Тут були зрозумілі особи, які користувалися довірою, а також існувала налагоджена система корпоративного управління, що є надзвичайно важливим. Коли я чую критику на адресу наглядових рад, мовляв, вони нічого не роблять, я хочу наголосити: ви їх не створили, а тепер стверджуєте, що вони не виконують своїх функцій. Так, наглядова рада, яка не була створена, дійсно не може нічого робити — це факт.

Але Укренерго якраз є чітким прикладом абсолютно зворотної ситуації - 90% усієї допомоги українській енергетиці йшло через Укренерго. Вони отримали до вересня 2024 року 1,5 млрд євро грантів і дуже пільгових кредитів, які вони фактично розподіляли по енергосистемі, будуючи захист, купуючи обладнання, виплачуючи енергокомпаніям борги, які накопичувались роками, і так далі.

Потім стався великий скандал з Наглядовою радою, зі звільненням голови правління Укренерго. З Наглядової ради вийшли люди, які користувалися максимальною довірою партнерів, і сказали, що під політичним тиском це сталося. Це призвело до простої ситуації, оскільки (ще в нас потім у Міністерстві енергетики святкували звільнення голови Правління Укренерго) забули провести певні операції і Укренерго опинився в технічному дефолті. Не зі своєї провини, ми можемо просто хвилин 15 зараз пояснювати, як це сталося, але повірте, будь-яка людина, дотична до цієї історії, розуміє, що провини самого Укренерго в тому, що він у дефолті, нема. Це, по суті, справа рук уряду.

Після цього цей канал закрився повністю. Тобто вони в технічному дефолті, вони реально грошей взяти не можуть. Їм можуть дати якесь обладнання, трохи, для них самих. І до десь квітня-травня 2025 року в енергетику потрапляли невеликі партії обладнання від партнерів, які всі разом можна оцінити за весь час після вересня 2024-го до зараз, вони надали, може, мільйонів на 90-95 різного обладнання виключно.

Ви розумієте, що через це обсяги допомоги зменшилися більш ніж у десять разів. І лише завдяки приходу нової команди в Нафтогаз, яка була призначена у зрозумілий і прозорий спосіб, ситуація змінилася. Люди, яким довіряють, такі як Сергій Корецький та його команда, стали новими керівниками Нафтогазу в той час, коли компанія практично не отримувала підтримки. Завдяки їхнім зусиллям допомога для Нафтогазу відновилася. Це дозволило нам увійти в новий сезон з достатніми запасами газу. Інакше ми могли б опинитися в ситуації без газу, оскільки найбільшим ризиком підготовки до весняного сезону була саме його відсутність. Газу не вистачало і не планувалося його отримання. Проте нова команда змогла залучити значні фінансові ресурси — вже більше півтора мільярда євро, і це не межа, щоб забезпечити країну необхідним газом.

Однак, знову ж таки, це стало можливим лише завдяки довірі до них і чіткому розумінню механізму, за допомогою якого газ буде закуплено абсолютно прозоро, фактично через прямі угоди ЄБРР з газопостачальником.

Виглядає так, що деякі структури в нашій енергетичній системі тягнули лямку за інших. А деякі (і тут персоналії важливі) дозволяли собі те, що дозволяли, і мова навіть не про всю структуру, а про конкретних людей, які керували.

Ситуація дуже проста насправді. Партнери не ідіоти, не треба думати, що наші міжнародні партнери ідіоти. Це перший постулат. Другий постулат: ці неідіоти в постійному режимі досліджують ситуацію в енергетичному комплексі і шляхом спілкування з людьми визначають, чи можна довіряти. Вони не проводять розслідування замість нас. Ніхто не буде замість нас викорінювати якусь корупцію чи ще щось, вони цим займатися не збираються. Але не давати гроші тим, кому вони не довіряють, вони за собою право залишають - і не надають.

І в результаті електроенергетика (бо Нафтогаз отримує гроші на газ, на відновлення газовидобутку) з вересня 2024 року грошей не отримує. Результатом є те, що ті резерви обладнання, які тоді вдалося замовити, закупити, вичерпуються - вони об'єктивно вичерпуються зараз. Гроші на будівництво захисту закінчуються, і вони дійсно закінчуються. У самій енергетиці величезні борги всіх усім. Через те, що в нас викривлені системи тарифів, неправильно працює вся взаємодія через абсолютно популістичні певні рішення, які в нас зараз діють. Але давайте просто факт констатувати: власних грошей в енергетиці сьогодні нема. Просто фізично нема.

Якщо нема допомоги, будувати захист нема за що, резерви обладнання створювати нема за що. І зараз ми доходимо - і місяці за два, максимум за три дійдемо до ситуації, коли просто закінчилось. Ну, нема де купити нові трансформатори. Вони коштують 4-5 млн кожен. Нема.

Коли обговорюємо сучасний стан енергетичної системи, виникає питання: чи є наш підхід вірним? Існує поняття "балансування", що означає необхідність підтримувати енергетичну систему в рівновазі. Це нагадує ковдру, складену з безлічі фрагментів: якщо один з них зникає, система вже не функціонує як єдине ціле. Ми знаємо, як російські атаки вразили теплові електростанції та інші об'єкти. Однак у нас також є атомна енергетика. Деякі експерти вважають, що ми могли б переглянути наш підхід до використання наявних атомних станцій. Які наслідки це могло б мати? Чи можна пояснити це простими словами?

Я зроблю, може, неприємну заяву, але я певен, що ми з вами це обговорювати не маємо. Для тих речей є суперпрофесійна команда в Укренерго. Немає зараз в Європі кращої команди. Жодної. Краще за них, як балансувати енергосистему, не знає ніхто. Себто в принципі зараз не знає ніхто. І я абсолютно певен, що вони в правильний і професійний спосіб з'ясують, що їм потрібно для балансування енергосистеми.

Якщо виникне необхідність обговорити, що Енергоатом повинен забезпечувати балансування парогенераторами, повірте, вони про це повідомлять. Це не секрет військового характеру і не є якоюсь унікальною інновацією — ця технологія вже була відома в Україні. Тому я сподіваюся, що такі питання вирішуватимуть ті, хто 1) несе відповідальність за ці рішення, і 2) має глибокі знання у цій сфері.

Оскільки я, наприклад, не маю наміру брати на себе відповідальність за рішення, чи варто так вчиняти в даній ситуації, адже є фахівці, які значно краще розуміються на цьому. Вони займаються цим щодня.

Це справді важливе питання, і воно надає нам, як звичайним споживачам енергетичних ресурсів, можливість зупинитися на мить, щоб не заглиблюватися у зайві труднощі. Проте я б все ж таки хотіла заглибитися у деякі нестандартні аспекти української енергетичної системи – зокрема, щодо Запорізької атомної електростанції. Останні кілька тижнів ми перебуваємо в епіцентрі інформаційних новин про можливі сценарії, які викликають багато питань та спекуляцій. Хоча ми не будемо їх детально аналізувати, варто згадати один з можливих підходів, що передбачає спільне використання Запорізької АЕС Росією та Україною. Здається, голова МАГАТЕ Рафаель Гроссі також висловлював ідею про теоретичну можливість такого варіанту. Чи можна уявити собі таку ситуацію з технічної точки зору? Наприклад, половина реакторів працює на Україну, а інша половина – на Росію. Яким чином відбуватиметься ця взаємодія?

На мою думку, Запорізька атомна станція може перетворитися на найбільший пам'ятник ядерній енергетиці у світі. І, без сумніву, найвартісніший – адже важко уявити щось дорожче. Якщо оцінювати її вартість, то можна говорити про суму в приблизно 60 мільярдів доларів. Таким чином, я вважаю, що це буде найцінніший пам'ятник у сфері атомної енергетики.

Щоб відновити роботу станції, потрібно терміново вирішити безліч складних завдань. Це включає, зокрема, питання її охолодження, яке раніше забезпечувалося водою з водосховища, що тепер зруйноване і більше не існує.

Крім того, за інформацією з інших джерел, московити намагалися відновити водний баланс та оновлення води в басейнах і каналі, що забезпечує охолодження. В результаті цього вони фактично порушили гідробаланс безпосередньо під станцією.

Це означає, що там можуть бути зараз зміни в геології того, як навантаження енергоблоків тисне на землю, якщо просто пояснювати. І реально може бути таке, що десь у блоках уже зараз почались якісь перекоси. Якесь обладнання, яке має бути ідеально виваженим, втратило центровку, втратило баланс.

Навіть якщо уявити собі, що от прямо зараз ми звільнили цю станцію, ми її отримали, що хочемо робимо, до нас прийшли міжнародні партнери і сказали: хлопці, скільки треба грошей, щоб запустити? І, повірте, Енергоатом має інженерів, які найкращі, вони там працювали багато років, ніхто краще за них не знає, як цю історію відновлювати. Так от, навіть за таких умов, на мою думку, для безпечного рестарту всієї станції треба було б три-чотири роки. В ідеальній ситуації.

Ми залишаємося мовчазними щодо всіх можливих небезпечних планів, які московити можуть реалізувати. Немає нічого, що могло б завадити їм здійснити прості, але небезпечні дії — від розміщення вибухових матеріалів у глибині обладнання до спроб впровадження вірусів у комп'ютерні системи, до яких вони мають доступ. Московити не є експертами в цій сфері, оскільки їх модернізували разом з американцями в період незалежності, і ці зміни були настільки значними, що вони не можуть повністю зрозуміти, як управляти сучасними технологіями. Однак, впровадити вірус — це їм під силу.

Перед тим як забезпечити охолодження і гарантувати безпеку експлуатації, необхідно ретельно очистити все це та перевірити кожен елемент обладнання. Лише після виконання цих кроків можна буде розглядати запуск. Тому, відверто кажучи, я вважаю, що ця дискусія призведе до того, що станція залишиться неактивною ще на багато років, незалежно від ухвалених рішень.

У випадку, якщо ухвалять рішення на основі принципу 50/50, це ніколи не спрацює. Адже знайти спільне рішення для безлічі проблем вкрай складно. Я не розумію, як це може відбуватися фізично — чи уявляємо ми, що менеджери Росатому сидять поруч з нашими спеціалістами? І вони спільно обговорюють, як безпечно запускати всі блоки? Як це можливо? Мені цікаво, як це виглядає. З юридичної точки зору, це є колаборацією з ворогами.

Справді, це так.

Тому, на жаль, я вельми сумніваюся в майбутньому Запорізької атомної станції.

Проте, росіяни все ж намагалися створити певну інфраструктуру.

Вони виявляють максимальне прагнення запустити цю станцію, адже вона їм життєво необхідна. Ситуація в Південному енергетичному окрузі критична: існує дефіцит генерації, а мережі працюють вкрай погано. Енергетичний сектор перебуває в занепаді вже багато років. У 2004 році була затверджена друга версія "великої програми відновлення російської енергетики", яка зазнала повного провалу. Відтоді, з 2014 року, через відсутність зв'язків з Україною та Європою, вони втратили доступ до необхідного обладнання і не здатні його виробляти. Шанси на те, що вони навчаться це робити, практично відсутні. Росатом навіть не намагається займатися цим питанням, оскільки усвідомлює безперспективність ситуації.

І в результаті вони повністю все провалили. У них відключення відбуваються і без наших ударів. З нашими ударами ще більш інтенсивно, але навіть без наших ударів. Я мовчу про Далекий Схід, де відключення - як у наші 1998-2000 роки зараз відбуваються.

Це звичайна модель їхнього буття: незалежно від війни чи миру, регіон так просто функціонує.

У деяких областях, так, це правда. Наприклад, у Москві все налагоджено, повірте, там збудували багато чого, що могли. Тому в великих містах ситуація більш-менш стабільна. Однак у регіонах продовжують переживати серйозні труднощі, навіть сьогодні. У всіх районах на південь від Москви відключення електроенергії відбуваються і без нападів. Просто це нікому не цікаво – хто на це звертає увагу?

Повертаючись до наших викликів, ви зазначили в одному з коментарів, що хоча війна в Україні може завершитися, це не гарантує, що відключення електроенергії припиняться. Наша енергетична система зазнала серйозних ушкоджень, і відновлення вимагатиме значного часу — йдеться про роки. Чи враховуємо ми, говорячи про відновлення, лише побутових споживачів? Який рівень промисловості і специфіку її потреб ми має на увазі? Чи розглядаємо ми наші попередні умови життя до початку повномасштабної війни, чи є плани перегляду підходів до функціонування підприємств, їх споживання енергії тощо? Чи можливо на даний момент сформулювати конкретний план дій для відновлення нашої енергетики?

Я не думаю, що це план. Я думаю, що немає альтернативи певному сценарію. Ми розуміємо, що коли війна закінчиться, так чи інакше буде певна відбудова. Ми сподіваємося всі, що це означає, що економіка буде зростати. А економіка, яка зростає, споживає більше електроенергії. Так сучасна економіка побудована в будь-якій країні.

Це свідчить про те, що нам необхідні нові джерела енергії. Чи маємо намір відновлювати старі структури, які існували до війни? Відповідь однозначна: ні. Скажімо прямо, вугільні електростанції залишилися в минулому — і нехай їм буде світла пам'ять. Вони витримали багато випробувань, про які навіть не могли й подумати. Зараз вони ледь тримаються на плаву, вичерпуючи останні сили, але, за всієї поваги, можуть протриматися ще кілька років. Навіть незважаючи на те, що сьогодні інженери роблять неймовірні речі, щоб забезпечити їхню роботу. А адже цим станціям вже понад 50 років, і вони пережили три ракетні удари. І все ще функціонують.

Отже, у нас немає іншого вибору, окрім як реконструювати енергетичну інфраструктуру. Відновлювати старі системи, безумовно, не буде сенсу з кількох причин. По-перше, ми зрозуміли, що під час війни висока централізація енергетики становить значну небезпеку. Це видно з того, що великі енергетичні станції стають мішенню для атак, які можуть вивести з ладу цілий регіон. Тому нові потужності необхідно розташовувати ближче до споживачів. Наприклад, в Одесі ситуація критична — тут потрібно розвивати енергетичні об’єкти. Так само в Бессарабії, Чернігівщині, Харківщині, Сумщині, а також на Лівому березі Дніпра — тут є чимало роботи. Київ також потребує значних інвестицій у нові енергетичні рішення.

У Києві спостерігається серйозний дефіцит генеруючих потужностей. Тому в усіх значних регіонах та великих містах необхідно зводити нові електростанції. Однак ці нові потужності не будуть на вугіллі з кількох причин. По-перше, фінансування таких проектів є проблематичним, і насправді його недостатньо. По-друге, вугілля має вкрай погану репутацію як один з найбільш забруднюючих видів пального. По-третє, єдина країна, що активно інвестує у вугільні електростанції, — це Китай, і я маю сумніви, що ми зможемо розраховувати на багато китайських інвестицій з різних причин.

Тому це буде газоспалювальна генерація, для якої ми маємо величезну кількість передумов, щоб саме її робити, у тому числі розгалужена газова мережа, власний видобуток і ще багато різних речей. То це буде газоспалювальна генерація. Плюс така, що буде готова до збільшення виробництва в Україні біогазу, тому що ми країна, де можна виробляти дуже багато біогазу. Поки що не робимо, але рухаємося туди, слава Богу, досить інтенсивно.

Що мається на увазі? Розкажіть, будь ласка.

Посередині поля розташована велика баночка. До неї з навколишніх ферм, вибачте, доставляють все, що ці господарства виробляють, а також залишки з полів. Усе це скидається туди і починає бродити. Результатом цього процесу є біогаз, який потім трохи очищають і спрямовують на електростанцію. Ця технологія широко відома у світі, і багато хто вміє з нею працювати. Однак для її впровадження і запуску потрібно чимало часу — фізично це займає досить багато зусиль. Справа в тому, що потрібно звести багато будівель, встановити обладнання та налаштувати безліч деталей у кожному конкретному випадку. Тому процес займе певний час, але ми вже на цьому шляху, і багато проектів реалізується, а в майбутньому їх стане ще більше. Це економічно вигідно, і паралельно зростає споживання цього газу.

Безумовно, ми також зосередимося на розвитку вітрової енергетики. Я вважаю, що більшість сонячних установок буде розміщено на дахах, адже будівництво великих сонячних електростанцій стає недоцільним. Замість цього з'являться батарейні комплекси та вітрові електростанції, і все це буде реалізовано з максимальною орієнтацією на місцеві потреби. Це означає, що, наприклад, місто Біла Церква не повинно залежати від наявності підстанції, яка з'єднує його з енергетичною мережею, адже електропостачання має бути забезпечено, особливо для ключових інфраструктурних об'єктів.

Ми будемо ще багато років кожного разу, коли думаємо щось будувати, думати, як це буде під час війни. Так от, під час війни ці потужності мають бути а) достатньо децентралізовані і б) добре захищені. Я думаю, що це буде залишатися нормою - будувати укриття й переносити поступово ключові елементи енергосистеми під землею, захищати по максимуму, бо ніхто в нас сусіда не прибере, він залишиться таким, яким він є. І енергосистема - ключовий елемент нашої стійкості, зараз уже всі розуміють. Тому це те, що нас очікує в наступні 10 років.

Ми не можемо покладатися на Європу в питаннях постачання електроенергії. І я вже не говорю про вартість, яка є досить високою. Крім того, у всіх країнах Східної Європи спостерігається дефіцит електроенергії, який, за прогнозами, триватиме ще як мінімум десять років.

У Центральній Європі, зокрема, окрім Франції, спостерігається серйозна кризова ситуація. Німеччина, відмовившись від атомної енергетики, настільки захопилася переходом на «зелену» енергію, що без підтримки сусідніх країн могла б зіткнутися з блекаутами, гіршими, ніж у Росії. Скандинавія, Чехія та Франція виступають рятівниками для Німеччини, адже в самій країні існують такі дисбаланси в енергетичній системі, що це призводить до постійних загроз і проблем.

Тому наші очікування щодо Європи не є надто високими. Більше того, реалізація проектів у цьому регіоні виявляється досить складною. Вчора я мав розмову з колегами з Нідерландів, які вже багато років працюють у сфері енергетики. Вони розповіли, що наразі їхній основний бізнес полягає у виробництві батарейних систем для адміністративних будівель та приватних споживачів. Справа в тому, що в Нідерландах спостерігається нестача генерації, а мережі вже не витримують навантаження. В результаті, у пікові години споживачі залишаються без електрики, і це відбувається без жодних надзвичайних ситуацій – ми просто дійшли до цього стану. Тому у нас спостерігається великий попит на акумулятори, які ми зараз успішно продаємо.

Я стверджую, що в Україні акумулятори є найважливішим товаром. Після чергових атак знову всі склади спорожніли. Люди кажуть: "У нас і без війни така ж ситуація". Тому не варто сподіватися, що Європа зможе нас врятувати – там просто немає ресурсів для цього. В результаті, відновлення економіки України в якийсь момент може натрапити на проблему нестачі електроенергії.

Проєкт середнього масштабу, що передбачає створення генераційної потужності, зазвичай займає близько чотирьох років. У випадку більших проєктів цей термін може подовжитися до п'яти або шести років. Весь процес, починаючи з визначення земельної ділянки та необхідності фінансування, і закінчуючи моментом, коли система починає функціонувати, займає значний час. Тому ми зараз маємо терміново розпочати інсталяцію щонайменше 3,5-4 ГВт нових потужностей по всій країні, щоб вони могли запрацювати до того, як ера вугілля остаточно завершиться. Цей процес неминучий. Таким чином, для реалізації цього плану потрібно інвестувати близько 5-6 мільярдів доларів. Ось така ситуація.

Ох, щось мені здається, що і ми, і наші європейські партнери, та навіть американці добре знають, де можна взяти ці гроші, але...

Гроші – це не проблема. Справді. Знайти такі суми не є складним завданням. Набагато серйознішою є ситуація в нашій енергетичній сфері: борги та внутрішні структурні труднощі. Без їхнього вирішення великі інвестиції не з’являться. Поки ми не перейдемо до стабільних ринкових відносин... Як інвестувати, якщо немає впевненості у поверненні коштів? Це ж неможливо. Якщо кажуть, що всі винні один одному, і що в українській енергетиці існує величезна заборгованість, зокрема перед такими компаніями, як Нафтогаз і Укренерго, де вже накопичено 150 млрд грн боргів, – то як можна розраховувати на успішні інвестиції?

Інвестор заходить і говорить: "Чудово, я готовий вкласти кошти, у мене є гроші, але поясніть, як я їх поверну. Я хочу бачити конкретні перспективи." І тут виникає, звичайно, певна складність.

Хочу завершити свою думку, адже це важливо: маленька країна Молдова успішно пережила трансформацію 2022 року. Коли там скасували радянські тарифи і перейшли на ринкові ціни, багато хто боявся, що наслідки будуть катастрофічними. Проте, замість цього, були впроваджені адресні субсидії для тих, хто дійсно потребує фінансової підтримки. І, на диво, у Молдові не сталося масових жертв. Я не чув про великі втрати серед населення. Більше того, вони навіть знову обрали свою президентку, яка згодом здобула перемогу на парламентських виборах разом зі своєю партією. Це показує, що реформи в енергетичному секторі не обов'язково ведуть до політичних катастроф, як зазвичай стверджують політики, коли я кажу, що існуюча ситуація є неприпустимою: адже, мовляв, люди загинуть, якщо ми вжимо необхідні заходи!

Класика української політики. Знову ж таки, повертаючись до цього мирного плану, який дуже довго артикулювався, а зараз зводиться нанівець. Є розуміння, для чого взагалі він був підкинутий американцям з російського боку, - є думка, що для того, аби відтермінувати санкції стосовно російських нафтових компаній. Власне, "Лукойлу" відтерміновано до грудня, якщо я не помиляюсь.

Ні, вже все. "Лукойл" більше не існує. Бренд "Лукойл" більше не активний.

Прямо взагалі нема?

Ну, практично да, порівняно з тим, що було, "Лукойлу" більше нема.

А що ви скажете про Роснафт?

Вона глибоко пов'язана зі своєю внутрішньою політичною ситуацією, тому не зазнає таких важких втрат. "Лукойл" завжди був вітриною російського нафтового сектору, демонструючи людське обличчя та прагнучи створити мережу автозаправок, яка охоплює всю Європу. Але ця епоха завершилась. Звісно, компанія продовжуватиме видобувати та реалізовувати нафту, але цей процес буде супроводжуватись труднощами.

Це дуже болісно. Якщо розглянути складну структуру роботи російської енергосистеми, зосередившись лише на нафтовій складовій, то наскільки сильною буде ця болючість і як довго вона може тривати?

Втрати в даному випадку виявляються вражаючими, і, на мою думку, вони перевищують десяток мільярдів доларів через вже відбувшіся події. Проте залишаюся з питанням, що станеться далі. Наразі ціна на російську нафту через знижений попит опустилась до приблизно 40 доларів за барель. Хоча точні дані важко отримати, оскільки реальні ціни ретельно приховуються, відомо, що вони значно нижчі за рівень, який забезпечує прибуток. Отже, Росія опинилася у вкрай важкій ситуації. Якщо тенденція до зниження цін продовжиться, то вже через кілька місяців ми можемо побачити ситуацію, схожу на ту, що сталася з Газпромом. Колись вважався "національним багатством", а тепер компанія змушена просити про підвищення тарифів всередині країни та отримання податкових пільг, щоб уникнути банкрутства. Тому варто трохи почекати, і ми зможемо спостерігати більш чіткі наслідки від запроваджених санкцій.

А якщо ми обговоримо нові санкційні заходи, то де вони завдають найбільшої шкоди?

Найефективніші санкційні заходи спрямовані на термінали для відвантаження сирої нафти та станції перекачування. Додатково варто продовжити удари по нафтопереробним підприємствам. Саме ці санкції демонструють бездоганну ефективність і завжди досягають мети.

Справа не лише в тому, що вони втрачають фізичну здатність відвантажити нафту. Кожен обстріл підвищує страхові премії, що зменшує бажання судновласників відправляти свої танкери для збору цього ресурсу. Це створює труднощі з відвантаженням: якщо стався удар, танкер може запізнитися, а клієнт у той час може запитувати: "Чому ви спізнилися на тиждень? У мене є великий нафтопереробний завод, який простоює." І тоді виникає питання штрафних санкцій. Це повторюється знову і знову.

І кожного разу ця проблема стає більшою, а це означає, що клієнти починають думати: а чи хочу я виграти тут додаткові 7 доларів, чи я куплю там, але не втрачу можливої різниці на цьому всьому? І це дійсно відбувається, і вони це знають. І я думаю, що велика частина всіх оцих комунікацій, які відбуваються зараз, тому що вони не дураки, вони вміють рахувати на три місяці вперед.