«Бізнес будується на довірі» – враження чернігівcьких підприємців від навчального візиту до США

2019-07-04 12:09

Ми побачили, що американці – переважно люди віруючі, в неділю ходять до церкви, знаходять час для спілкування. Це дуже важливо! І куди би ми не приходили, всі говорили про довіру. Ці люди роблять усе можливе, аби клієнти їм і надалі довіряли, з ними співпрацювали, рекомендували їх, будують міцні дружні партнерські взаємини. Я багато працюю з місцевим бізнесом, іноді дивлюся, як людина веде справи, й дивуюся: як так можна?! У американських підприємців прописаний кожен крок: хто та як зустрічає клієнта, що йому говорити в певній ситуації, хто за що відповідає. І кожне підприємство має чітку ідеологію, кожен співробітник розуміє місію компанії. Це перше, про що тут розповідають. 

Коли ми спілкувалися з емігрантами, нам казали: так, життя тут набагато спокійніше, повільніше, навантаження – більше, але до працівників ставляться інакше. Втім, у США добре захищений у першу чергу роботодавець. 

У тому коледжі, про який згадувалося, ми запитували: «Як ви мотивуєте викладачів?» Нам навели приклад: коли у однієї з викладачок під час семестру помер син, усі педагоги зібралися та розподілили між собою робочі години цієї жінки, аби вона могла спокійно поховати сина й не поспішати на роботу, не турбуватися, що її можуть звільнити. Нас це вразило! 

Інша жінка, родом з України, вийшла заміж за американця, підтвердила диплом і працює менеджером на підприємстві. Вона народила дитину й отримала лише 12 тижнів неоплачуваної декретної відпустки. Якщо нема кому доглядати за дитиною – це твої проблеми. Роботодавець зберігає місце тільки 12 тижнів. Я вважаю – це правильно! Чому треба захищати роботодавця? Бо від нього залежать зростання економіки, створення нових робочих місць, наповнення бюджету. Це певна ідея, яку на свій страх і ризик він утілює в цій країні. Тому йому не мають заважати люди, які у нього працюють.

Допомагають іншим розвиватися

– А розкажіть іще про те, в яких умовах ви жили, чим запам’яталося місто? Де побували, окрім Вінстон-Салема?
І. Р.: – Усі учасники програми жили в родинах. Нас з Ірою як рідних прийняли Херб і Сьюзен. Херб – архітектор, продовжує працювати. Наша «мама», як ми називали Сьюзен, завжди нас обіймала й цілувала, наче ми – її доньки. Діти у цієї пари є, вони вже дорослі, живуть окремо. Подружжя має п’ятьох онуків. Складалося враження, наче ми приїхали в гості до близьких родичів. Узагалі, про цю родину хочу багато сказати. Вони стали зразком для мене, як підтримувати одне одного, турбуватися вже в такому зрілому віці. Один син у них помер, але вони можуть спокійно про це говорити. Дуже приємно було з ними спілкуватися. До нас «у гості» приїздили й інші одногрупники. Вони щиро про нас піклувалися, створювали родинну атмосферу. 
Після зустрічей ми намагалися ще щось побачити, планували культурну програму. В один із вечорів відвідали японський ресторан, заспівали там «Червону руту» і здобули чимало шанувальників. А коли закінчилося навчання, продовжили знайомство з країною, орендували автомобіль і побували на узбережжі Атлантичного океану, відвідали Вірджинія-біч, Філадельфію та Нью-Йорк. Це незабутні враження! 

О. Ш.: – Уперше в житті я жив не у своїй власній родині, і це був новий для мене досвід. Насправді здавалося, що у мене з’явилася ще одна родина. Рік і Сьюзен Рід – уже на пенсії, їм приблизно по 60+, але ці люди дуже активні, захоплюються садівництвом. Зазвичай Сьюзен прокидається о 4-5 годині ранку, щось робить по дому, доглядає за садом, потім грає в теніс, часто запрошує в гості онуків. Вона вчителька й інколи ще проводить уроки. А Рік за той тиждень, що я жив у цій родині, взяв участь у чотирьох конференціях у різних містах. Він авіаконструктор, його постійно запрошують з виступами. Подружжя має трьох доньок, сімох онуків. Мав нагоду поспілкуватися з доньками під час сніданків, вони приїздили до батьків. Усвідомив, що успішне суспільство й успішні країни об’єднуються навколо якоїсь ідеї. Я відчував, що для них важливі віра та протес-тантська церква, яку вони відвідують. Ментальність, звісно, відмінна від нашої, бути багатим – не соромно, а навпаки. Напевно, тому що багатство здобувається іншими шляхами.
– Цікаво, а чому взагалі вони цим займаються – ініціювали проєкт «Успішне підприємництво», запрошують у свої родини? 
– Звісно, ми неодноразово ставили це запитання. Дійшли ви­сновку, що для них гроші – вже не головне, вони заможні люди, вивчили дітей, а тепер допомагають виховувати онуків. Це свого роду волонтерство, вони несуть свою культуру, свої цінності в інші країни. Це нормально. Так розповсюджується цивілізація. Особистість розвивається не лише для досягнення своїх власних цілей. Нині ці люди допомагають іншим розвиватися, їх цікавить те, аби їхній досвід допоміг іншим стати успішнішими й заможнішими. 

Мають фундамент під ногами

І. Б.: – Коли ми їхали вулицями Вінстон-Салема, дивувалися, що нема парканів. Усюди гарні газони, красиві квіти, ніхто не садить картоплю, не збирає полуницю. В родині, де ми жили, сподобалася атмосфера – така душевна й духовна. Все просякнуте любов’ю та спокоєм. Ми майже не побачили сучасних меблів. Господарі з гордістю показували нам музичний програвач ХІХ ст., де треба ставити величезну металеву платівку і крутити ручку, щоби зазвучала музика. Показували меблі бабусі, прадіда. Це сімейні реліквії. Як на мене, це засвідчує певний фундамент під ногами: цим користувалися наші предки, тепер можемо користуватися ми, ці речі збережені в гарному стані, й ми передамо їх у спадок нашим дітям. 

Що в місті сподобалося? Вінстон-Салем має 290 тисяч населення – майже як Чернігів, і для мене це було показовим. У місті переважно одно- та двоповерхова забудова, будинки на певній відстані один від одного, всюди зелені газони. Американці дуже бережуть свій спадок – старовинні будинки в центрі міста. Людина може купити такий будинок, але за умови, що утримуватиме його в гарному стані. Також ми завітали на сімейне підприємство, яке ще з ХІХ століття випускає моравійське печиво. Цей бізнес заснували брати-протестанти. До речі, в місті 400 церков! Ми побували на службі. Вразило, що зала, розрахована на 1000 місць, була повністю заповнена. Після служби всіх запросили у трапезну – це як наша студентська їдальня, але з більш вишуканою їжею. Люди беруть собі якісь страви, сідають, спілкуються, нікуди не поспішаючи. Після повернення я сказала родині, що не працюватиму по неділях. Минулого тижня ми з чоловіком ходили до церкви, а потім зайшли до кав’ярні, спокійно попили кави й насолодилися цим моментом. Я зрозуміла: хочу мати таке все життя.

О. Ш.: – От чого насправді не вистачає Чернігову – так це аеропорту. У Вінстон-Салемі є приватний аеропорт, ми там побували, побачили, як він функціонує. Аеропорт допоміг би нам вирішити проблему транс-портного сполучення з іншими містами, особливо – обласними центрами. 

Сама Америка дуже вразила. Ми жили в заможному районі, це середній клас, але парканів нема. Я зранку бігаю. Якось до мене кинувся собака із сусіднього будинку, однак добіг лише до певної межі, адже вони там в електронних нашийниках. Погавкав і повернувся. Вразив Нью-Йорк – ця потужна енергетика, ця сукупність запахів, кольорів шкіри, розмаїття одягу. Ми з колегами винаймали житло на Манхеттені, я кілька разів бігав у Централ-парк – здійснилася моя мрія. Як поціновувач бігу був здивований, що там постійний біговий рух – більше ніде не бачив такого. Здивувало, що мало людей палять. У Європі бачив набагато більше курців. А от гладких людей якраз багато. Як нам пояснювали, худі й підтягнуті – це заможні, бо слідкують за здоров’ям. А от повні – переважно бідні, харчуються фастфудом, він дешевий і доступний. До речі, їжа – напевно, моє єдине розчарування. Мені не подобаються фастфуди, содова й кола, але там я почав це їсти й пити. Це теж досвід.

І. Б.: – Сентрал-парк – штучно створений, але там такі величезні валуни, де черепахи відпочивають і позують, як справжні фотомоделі! А навколо – висотки, це вражає! Дуже сподобалися музеї – Метро-політен та природничий. Там усе дуже-дуже круто зроблене. Багато студентів ходили залами й виконували якісь завдання. Дуже вразив меморіал на місці двох веж-близнючок – наче нічого особливого, але дуже символічно та щемливо. 

І. Р.: – Мені дуже сподобалося, як відповідально американці ставляться до навколишнього середовища. У штаті Північна Кароліна багато зелених зон, парків, білки бігають вулицями, літають колібрі. Коли ми поїхали в гори, кілька разів перебігали дорогу косулі. І водії зупинялися, аби не налякати тварин. Люди розуміють, що все це треба передати у спадок своїм дітям та онукам, тому потрібно берегти ресурси, запроваджувати інновації. Я просто у захваті!

Хочу висловити величезну подяку організаторам навчання. Наш візит відбувся на найвищому рівні! І ще раз дякую родинам, де ми жили, за насправді дуже теплий прийом та радість від спілкування.

Враження збирала Вікторія СИДОРОВА

Інші новини:


Чому в Чернігові спалахують тролейбуси?

Упродовж минулого тижня на вулицях Чернігова тричі «горіли» тролейбуси, точніше – загорався дріт штанги. «Це позаштатна ситуація, проте вона не несе загрози ні для пасажирів, ні для персоналу, ні для техніки, – коментує проблему фахівець із зв’язків з громадськістю КП «Чернігівське тролейбусне управління» Микита Вікторов. – У всіх випадках машини були відновлені на місці».

2019-10-21 07:27