Василеві Зубу 22 січня виповнюється п’ятнадцять років до століття

Саме так, із добрим гумором, назвали цю прийдешню знаменну і почесну дату друзі ювіляра. Адже й сам шановний Василь Сергійович на своєму багатому життєвому шляху був не тільки серйозним і прекрасним професіоналом своєї справи, але й люблячим гумор добрим жартівником, яким лишається й понині. 

Народився Василь Сергійович 22 січня 1937 року у селі Озеряни Варвинського району. Батьки, які були простими колгоспниками, із дня появи дитини на світ щиро бажали, аби сином пишатись. І були вкрай задоволені, коли їхній Василь у 1954 році, закінчивши місцеву середню школу зі срібною медаллю, вступив поза конкурсом до Київського медичного інституту, де вже з третього курсу поєднував навчання з роботою в хірургічному відділенні столичної клінічної лікарні. 

Але то були тільки перші кроки до виправдання їхніх сподівань… У 1960 році, після захисту диплому з відзнакою, Василь Зуб був призначений на посаду головного лікаря Срібнянської лікарні нині Прилуцького району, а через деякий час 27-річний юнак очолив обласну станцію переливання крові. Ще більше пишалася рідня, коли Василь, захистивши кандидатську дисертацію за темою «Матеріали вивчення методу аутогемотрансфузій у хірургії (клініко-лабораторні дослідження)», очолив обласне управління охорони здоров’я.

Працюючи вісімнадцять років на цій посаді, Василь Сергійович приділяв значну увагу розвиткові системи медичного забезпечення Чернігівщини: велось активне будівництво лікувальних та інших профільних закладів, впроваджувалися більш ефективні форми й методи підвищення кваліфікації та фахового рівня медпрацівників… Окрім того, в «перерві» між цією посадою три роки (1984–1987) Василь Зуб працював у Монголії уповноваженим Міністерства охорони здоров’я колишнього Радянського Союзу. Його знання та досвід гідно відзначив монгольський уряд, нагородивши державним орденом «Найрамдал» («Дружби») та удостоївши високого звання «Відмінник охорони здоров’я Монголії». 

І де б Василь Сергійович не працював, він завжди виправдовував довіру: в юності – батьків, а надалі – дружини Ніни Болеславівни, доньок Юлії та Оксани й чотирьох онуків, друзів, колег і всіх жителів стародавнього Сіверського краю. Він заслужений лікар України, почесний професор Української стоматологічної академії, нагороджений за трудову доблесть і звитягу численними державними та місцевими відзнаками.

Щиро вітаючи Василя Сергійовича Зуба із ювілейною датою, бажаємо йому щастя, сімейної злагоди, добробуту, здійснення всіх життєвих задумів, міцного козацького здоров’я на многая-многая літа! З роси і води!

З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись

Поетична присвята ювілярові від Якова Ковальця, лауреата премій імені Василя Блакитного та імені Олекси Десняка 

Відомі і долини, і вершини, де народивсь Василь і засвітивсь.
З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись.
У Озерянах три десяті класи, десятий «А» - команда Василя.
О пам’ять, що сильніша від фугасу, у Озеряни знов переселя.
Після війни цікаві хлопченята снаряд знайшли та вибухнув заряд:
На Василя летів осколок клятий відлунням батальйонних канонад...
Яка адреса? Лінія тоненька, але живуща на вітрах густих.
В селі куток, що зветься Кононенків, у амплітудах озерець в’юнких.
А ще у Озерянах три колгоспи, робочі інвестиції свої. Кінець війні.
Звитяга на помості, свої защебетали солов’ї.
Над озеречком, там де лісосмуга, батьківська хата, берегиня мрій,
Послала хлопця вчитись на хірурга: «Науку цю засвоїти зумій!..»
І засвітились: Срібне, Улан-Батор… Монголії відзнака – «Найрандал»,
Його надійна Озерянська карта, чернігівський його потенціал…
Віднині і долини, і вершини, де народивсь Василь і засвітивсь,
З малої Озерянської зернини його великі крила піднялись.