Богдан Середенко – нескорений воїн

2021-12-06 06:03

Про військових ЗСУ – жінок і чоловіків – багато пишуть і розповідають. А ми розкажемо вам лише про одного. Точніше, розповість він сам. Знайомтеся: Богдан Середенко.

Богдан Середенко – родом із Іванниці Ічнянського району. Зв’язківець 56– ї бригади, підірвався на міні за тиждень до ротації. Втратив побратима, залишився без стопи. Десять місяців у шпиталях, сім операцій, протезування. Сьогодні Богдан Середенко – капітан футбольної команди в місті Ірпінь, де оселився. Двічі брав участь у Кубку Нескорених. Працює у Муніципальній варті Ірпеня.

Перед очима повільно розходиться пітьма. 

Де я? Що зі мною? Чому так боляче?

Сестричка схиляється наді мною: 

– Все гаразд, заспокойся. Ти у шпиталі, в Маріуполі.

– Що сталося? Я поранений?

– Операція пройшла успішно. Наш хірург має золоті руки, тобі так повезло: він врятував тобі ногу, ампутували лише стопу, щасливчик!

– Щасливчик? Ампутували? Як так? – тривога й розпач накотили важкою темною хвилею.

– Звичайно, щасливчик. Ви підірвалися на міні. Твого товариша не врятували: осколки прошили бронежилет, легені, переламали обидві ноги, а ти живий. Лише без стопи. Давай зроблю укольчик – і відпочивай, завтра з лікарем поговориш.
І знову темрява, тяжкий сон. Ми тільки приїхали до Павлополя. Така вже служба у зв’язківців: прокладати кабеля на нових позиціях. Так було у Касьянівці, у Талаківці. Ми вже знали, що виконаємо це завдання – і на ротацію! Через тиждень будемо вдома! І стали до праці втрьох. «Прокладайте зв’язок, сапери все зачистили, можна ходити...» Тягнемо ми кабель стежкою. Не вистачило. Повернулися за додатковим. Знову йдемо стежкою. Знову не вистачило. Командир закінчив нашу роботу до прийдешнього дня. Повертаємося. Тобто йдемо цією стежиною вчетверте! І тут у мене під ногою вибух. Темрява.

…Це ж я ту протипіхотну міну зачепив. Я винен, що Ромка Коваль загинув. А в нього ж дружина і двоє діточок малих залишилися самі… Я винен...

«Синдром провини того, хто вижив». Про це розповідають психологи, попереджають ветеранів та їхні родини. Тим, хто не потерпав від відчуття провини перед загиблими товаришами, цього не зрозуміти. А їм із цим жити. І тут на допомогу приходить (знову медичний термін) «синдром героя», коли і боєць, і оточення знають, в ім’я чого він воював, ризикував життям, втратив побратимів і здоров’я. Найзгубніші слова, які можуть почути наші захисники від несвідомої частини населення: «Я тебе туди не посилав». Українці повинні бути вдячними за те, що люди були готові померти в боротьбі за незалежність. І гинули за волю. І поверталися скалічені. І поверталися живими. І коли Богдан упродовж 10 місяців жив від операції до операції, а їх було сім; коли опинявся у різних шпиталях (Маріуполь, Запоріжжя, Дніпро, Київ, Польща, Ірпінь), він мав підтримку рідних, земляків, волонтерів, незнайомих йому людей. Учні київської школи №92 відмовилися від квітів на 1 вересня, зібрали 16 тисяч гривень і передали 24– річному воїну на протезування. Маріупольський хірург провів першу ампутацію за методом Шопара і видалив Богдану частину стопи. Аби не плутати читача медичними термінами, скажу тільки, що запропонований ще у 1784 році метод ампутації більше двох століть піддавався критиці, але й досі використовується, бо зберігає пацієнтові ногу. В наступних шпиталях Богдану Середенку хірурги пропонували ампутувати ногу, але почули його прохання і зробили все можливе, аби вберегти кінцівку. 

А далі… Далі юнак продовжив свою боротьбу. Ще у Ірпінському шпиталі напівжартома сказав: «Я б тут із задоволенням оселився». Через півроку за гроші, що виплатила держава, купив в Ірпені квартиру! Він з дитинства любив і грав у футбол. І він зміг продовжити заняття спортом. Хлопці в команді з недовірою спочатку поставилися до гравця з протезом. Але побачили Богдана в грі: «Та він краще грає, ніж ті, хто має обидві ноги» – і обрали його капітаном команди. Двічі здобував Богдан Середенко кубок України на Іграх нескорених, у 2019 році його визнали кращим гравцем.

Богдан влаштувався на роботу. Він – інспектор відділу моніторингу та патрулювання Муніципальної варти Ірпеня.

Ось такий хеппі– енд із продовженням на все майбутнє й, щиро бажаємо, щасливе життя. Поза увагою Богдан залишив усі труднощі, які подолав і долає. Але підкорив своєю відкритою щирою усмішкою, світлим ставленням до життя і великою силою духу.

Тетяна МИРГОРОДСЬКА

Інші новини:


​​​​​​​Секрет високоточної зброї від стресу та відновлення жіночого здоров’я після ударів війни – від відомих лікарів Василя Отрошка й Олексія Казакова

Відомий проєкт видання "Деснянська правда"  – ДП Кава – відновився в повному форматі. І 16 червня в готелі "Придеснянський", який гостинно відчинив  свої двері для такого заходу, зібралися наші пані та панянки, успішні в багатьох сферах діяльності на Чернігівщині.

2022-06-27 12:21