Кризова ситуація у сфері житла: проблеми, швидкі рішення та можливі способи вирішення.

Як Україні вдасться вирішити загострену житлову кризу, викликану війною, і гарантувати кожному громадянину право на комфортне житло?

З 2014 року цивільна інфраструктура України зазнає суттєвих ушкоджень. За даними Київської школи економіки, до кінця 2024 року Росія зруйнувала або пошкодила близько 236 тис. об'єктів житлового фонду: 209 тис. індивідуальних будинків, 27 тис. багатоквартирних будинків, 0,6 тис. гуртожитків. Крім того, вона зруйнувала або пошкодила житло 1,4 млн домогосподарств (3,4 млн осіб).

Особи, які потрапили в зони конфлікту, вимушені шукати укриття, зокрема в умовно безпечних регіонах. Через нагальність ситуації їм часто пропонували умови, що не завжди відповідали навіть базовим вимогам.

Місцеві органи влади були змушені швидко адаптуватися до нових реалій, тому тисячі освітніх закладів, гуртожитків та інших комунальних приміщень були переобладнані для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

На жаль, через "термінові" рішення та обмеженість фінансових ресурсів для їх впровадження, проживання внутрішньо переміщених осіб в таких тимчасових умовах стало звичним явищем, яке стало відображенням існуючої об'єктивної реальності.

Окрім цього, ряд локацій, куди переміщують людей, все ще не відповідають базовим стандартам комфорту для проживання. Тому ці рішення не можуть вважатися ефективними у розв'язанні питання забезпечення житлом осіб, які вимушені були залишити свої домівки.

Проте, рішення, впроваджені на ранніх стадіях, не змогли подолати глибокі системні проблеми, що мали місце в країні. Виклики, які постали в результаті масштабного конфлікту, вимагали стратегічного планування та комплексного підходу з самого 2014 року.

Згідно з аналітичними даними, в зоні бойових дій на Донеччині наразі знаходиться більше ніж 50 тисяч осіб, серед яких понад 2 тисячі — діти, які підлягають евакуації. Це підтверджує, що потреба в житлі для внутрішньо переміщених осіб не лише залишається актуальною, але й стрімко зростає.

Реакція на ситуацію варіюється навіть у межах окремих регіонів. Чимало областей створили та реалізували ініціативи для підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях місцеві адміністрації запустили ряд проєктів, які включають надання тимчасового житла для переселенців, інвестування в соціальне житло, а також розширення фондів для задоволення довгострокових потреб.

Ці регіональні ініціативи охоплюють відновлення покинутих споруд, модернізацію старих комунальних об'єктів та співпрацю з міжнародними фондами для залучення фінансування. Декілька областей запровадили систему пільгової оренди та створили механізми соціальної підтримки для допомоги в адаптації населення.

Безліч регіонів не лише реагують на кризові ситуації, а й активно підтримують внутрішньо переміщених осіб, демонструючи при цьому гнучкість і здатність налаштовувати свої підходи під специфічні обставини.

У ситуації, що складається під впливом цих викликів, необхідно усвідомлювати перспективи, які відкриваються для країни.

Згідно з інформацією, наданою Інститутом житла, після проголошення незалежності України спостерігається значний відтік населення з сіл до міст, що викликало надмірну кількість нерухомості в сільських районах та її нестачу в міських. На початок 2013 року в країні було зареєстровано 31,2 мільйона квадратних метрів вільного житла, з яких 30,5 мільйона квадратних метрів (98%) знаходилися в селах.

Максимальний показник вакантності житлових приміщень спостерігався на Сумщині, де він сягнув 18%. У центральних регіонах, які характеризуються нижчою урбанізацією, таких як Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька та Житомирська області, цей показник коливається в межах 12-14%. Водночас, за інформацією ООН, 63% внутрішньо переміщених осіб не мають змоги забезпечити себе навіть найпростішими житловими умовами.

Незважаючи на зростання потреби в житлі, державні програми задовольняють їх лише частково. Житлова політика розвивається в умовах невизначеності, бо на національному рівні бракує затвердженої стратегії житлової політики, чіткого розподілу відповідальності та повноважень між різними органами влади.

Згідно з чинним законодавством, відповідальність за забезпечення фондів соціального та тимчасового житла покладена на органи місцевого самоврядування. Проте, більшість з цих житлових об'єктів знаходяться в жахливому стані через неналежно визначені пріоритети у роботі цих структур та нестачу фінансових ресурсів. Низький рівень інвестицій у ці фонди призводить до значного дисбалансу між потребами населення та можливостями їх задоволення.

Необхідний належний аналіз потреб громадян. Вони мають знати, які кроки їм слід робити для забезпечення їх житлових прав. Відсутність системного підходу до збору даних про житлові умови, стан житлового фонду та потреби населення призводить до того, що житлова політика орієнтується на випадкові рішення.

Житлова проблема має вирішуватися передусім на законодавчому рівні. У зв'язку з наявністю застарілої житлової політики (Україна реалізує житлову політику відповідно до Житлового кодексу від 1983 року) робити це неможливо.

Саме з цієї причини Міністерство розвитку громад та територій підготувало проєкт закону №12377 "Про основні принципи житлової політики". Цей законопроект покликаний стати основоположним для регулювання житлової сфери та вирішення основних проблем, які виникли внаслідок війни.

Цей документ окреслить характеристики об'єктів житлового фонду та осіб, які матимуть можливість там проживати. Його мета — стати сучасною альтернативою радянському Житловому кодексу, гарантувати рівний доступ до житла, підтримати внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та забезпечити прозорість у сфері житлової політики.

Цей законопроєкт не здатний усунути всі нагальні проблеми, які виникли протягом років незалежності. Щоб зрозуміти ситуацію та розробити стратегію для наступних дій уряду, потрібно провести детальний аналіз наявних ресурсів і можливостей.

Через брак інформації про стан житла та кількість вільного житла для проживання ВПО це ускладнює якісну реалізацію житлової політики. Для розв'язання цих проблем необхідна всеукраїнська інвентаризація наявних ресурсів та створення єдиної інформаційно-аналітичної системи.

Розробка даної системи ґрунтується на законодавстві, а саме на законі №4080-IX, прийнятому 20 листопада 2024 року, який стосується внесення змін до ряду законів України з метою реалізації додаткових заходів для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.

Ця система міститиме дані про об'єкти нерухомості, що використовуються або можуть бути адаптовані та відремонтовані для проживання внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Вона також включатиме інформацію про нерухомі майно, які доступні або можуть бути надані для їх проживання, а також деталі щодо їх географічного розташування і технічного стану.

Завдяки цій системі внутрішньо переміщені особи зможуть подавати заявки на отримання нерухомості, інформація про яку зберігається в системі.

Система забезпечить процеси збору, накопичення, захисту, обліку, відображення, обробки та надання даних щодо житлового фонду України, а також механізмів вирішення житлових проблем та осіб, які потребують державної допомоги. Оперативний аналіз потреб сприятиме створенню ефективної стратегії, яка відповідатиме актуальним викликам.

Центральні органи виконавчої влади реалізують свої власні програми підтримки внутрішньо переміщених осіб, які мають зв'язок між собою. Це призводить до зниження їх ефективності та підвищення адміністративних витрат. Необхідно об'єднати ці розрізнені програми в єдину національну житлову політику та визначити відповідальний орган для її реалізації.

Тільки всебічний підхід до вирішення питань житлової кризи, вдосконалення законодавства, аналіз потреб і можливостей населення, а також пошук альтернативних джерел фінансування (такі як донорство, міжнародні інвестиції та гранти) можуть стати основою для початку вирішення цієї проблеми. Це створить умови для кожного, хто втратив своє житло через війну, щоб реалізувати своє право на гідне життя.