Як зміни в демографічній ситуації впливають на освітню систему України

До 1 вересня залишилося менш ніж місяць. Школи вже сформували класи та мають уявлення про кількість учнів і, відповідно, вчителів. Хоча офіційний процес прийому документів ще триває, вже зрозуміло одне: українські школи стають все менш заповненими, і цього вересня за парти сяде ще менше дітей, ніж у попередньому році. Особливо занепокоює тенденція у першокласників. Це демографічна реальність, з якою нашій освітній системі доведеться зіштовхнутися принаймні в найближчі десять років. Вона вплине не лише на кількість учнів у початкових класах, а й на всю освітню структуру — від дитячих садочків до університетів.

Першокласників стає менше

У навчальному році 2026/2027 в Україні спостерігається значне зменшення кількості учнів, які йдуть у перший клас, у порівнянні з попередніми роками. Проте варто зазначити, що зв'язувати цю ситуацію виключно з війною було б неправильно. Дійсно, після початку повномасштабного вторгнення багато дітей разом із батьками були змушені виїхати за кордон або в більш безпечні регіони. Однак тенденція до зниження народжуваності в Україні розпочалася ще в 2020-2021 роках.

Очікується, що 2029/2030 навчального року кількість першокласників зменшиться на 30-33% порівняно з 2025/2026 роком. Про це в коментарі кореспонденту Укрінформу розповіла заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмичова.

Ця тенденція до зменшення кількості першокласників (а отже, і школярів) зберігатиметься. Українські школи дедалі більше порожнітимуть. За даними Мін'юсту, в першому півріччі 2026 року порівняно з аналогічним періодом 2025 року кількість новонароджених зменшилася на 16%. А порівняно з довоєнним періодом -- майже удвічі. Ці діти мають піти до першого класу 2033 року.

Найзначніше зниження народжуваності спостерігається в прифронтових зонах: в Донеччині цей показник зменшився вдвічі, а в Запорізькій області - втричі. Однак навіть у відносно безпечних регіонах ситуація не краща. Наприклад, у Вінницькій, Тернопільській та Львівській областях кількість новонароджених зменшилася на 20%. Це означає, що незабаром ці зміни вплинуть на всю освітню систему країни.

Чому не можна знайти єдине рішення, що підходить для всіх навчальних закладів?

Зменшення кількості першокласників — це лише один із аспектів загальної ситуації. Демографічний спад вже впливає на структуру шкільної системи. Згідно з даними дашборду Міністерства освіти і науки "Освітні індикатори: національна перспектива", середня заповненість класів в Україні становить 15,7 учня. Проте ця цифра приховує широкий спектр реалій: від 12,9 учня в середньому в класах Тернопільської області до 25,7 — у Києві.

Найнижча середня кількість учнів у класах -- у Тернопільській, Сумській, Чернігівській, Миколаївській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській та Житомирській областях. І це означає, що для цих регіонів характерний вищий ризик реорганізації або укрупнення малокомплектних шкіл через демографічний спад і високу вартість утримання мережі шкіл.

Водночас висока наповнюваність класів не завжди означає сприятливу ситуацію. У Києві та Київській області вона зумовлена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Тим часом одні школи, розташовані в густонаселених спальних районах, набирають більше учнів, а інші не завжди можуть відкрити перший клас.

У деяких регіонах, що знаходяться поблизу лінії фронту, причини значного скупчення учнів в одній школі відрізняються -- ряд навчальних закладів зупинили свою діяльність через небезпечні обставини, внаслідок чого учні змушені переходити до тих шкіл, які залишаються відкритими.

Це свідчить про те, що українська освітня система працює в умовах великої різноманітності, що вимагає індивідуального підходу до управлінських рішень. Універсального рішення немає. Для деяких громад ключовим завданням є збереження школи для своїх дітей, оскільки кількість учнів у класах зменшується щороку. В той же час, великі міста стикаються з проблемою пошуку місць для всіх учнів.

Дитячі садки відображають перспективи шкільної освіти.

Якщо набір до перших класів яскраво демонструє, що відбувається зі школою сьогодні, то набір до дитячих садків показує, що буде за кілька років. Адже вихованці дитсадків -- це майбутній контингент шкіл і університетів. А їх уже менше. І це змінює мережу дошкільної освіти.

За останні 10 років кількість дитсадків скоротилася в 1,3 раза. Станом на травень 2026 року працює 11,6 тисячі закладів, тоді як у 2015-2019 роках їх було близько 14,8-14,9 тисячі. Кількість дітей, які відвідують садки, за цей самий період зменшилася майже вдвічі.

У найближчі роки ця тенденція лише посилиться. За прогнозами Міністерства освіти і науки, до 2027 року кількість дітей віком від одного до шести років зменшиться з 881 тисячі до 570 тисяч. Це означає, що за один-два роки ми можемо спостерігати скорочення приблизно на 35%. Заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова вважає цю ситуацію безпрецедентною: зниження народжуваності триває вже тривалий час, але такої різкої втрати населення країна ще не відчувала. "В дитячих садках у багатьох громадах, навіть у тих, що мають хоч якийсь рівень населення, зараз спостерігається значна недозавантаженість", -- зазначила заступниця міністра.

Як і у ситуації зі школами, гостро відчувають демографічну кризу не лише села, а й великі обласні центри. За три роки -- з 2022-го до 2025-го -- в Одесі, Харкові, Запоріжжі та Житомирі кількість вихованців дитсадків зменшилася приблизно на 10 тисяч вихованців у кожному місті. Середня наповнюваність груп знизилася до 15-20 дітей.

Показово, що зараз, уперше за роки Незалежності, в дитсадках Києва є місця для всіх дітей, тоді як раніше в чергу записувалися ледь не від народження дитини. Тобто навіть "подушка" великих міст, яка раніше стримувала загальну картину падіння народжуваності, вже вичерпалася.

Як демографічні зміни впливають на реформування старшої школи

Демографічний спад змінює не лише кількість учнів у школах, а й саму логіку реформи старшої профільної освіти. Якщо кілька років тому головним питанням для дискусій було, які нам потрібні академічні ліцеї, то сьогодні дедалі важливішим стає інше: для якої кількості учнів їх планувати.

За даними Державної служби статистики, 2025 року в Україні налічується 11 820 закладів загальної середньої освіти. З них у сільській місцевості -- 7426; у містах -- 4394. Тобто майже 63% українських шкіл розташовані в сільській місцевості. Саме вони першими відчувають наслідки демографічного спаду.

Однак ситуація в різних регіонах суттєво відрізняється. Наприклад, у Львівській області функціонує понад 1200 навчальних закладів, тоді як у Луганській їх трохи більше 300. Це пов'язано не тільки з демографічними змінами, а й з наслідками окупації та втратою контролю над певними територіями.

Саме з цієї причини універсальні методи, зокрема вимоги щодо мінімальної кількості учнів у школах або класах для отримання державної освітньої субвенції, можуть мати різні результати в різних громадах. У деяких випадках це призведе до поступової оптимізації та модернізації освітньої інфраструктури, тоді як в інших може спостерігатися зниження доступності освіти.

У цих умовах реформа старшої профільної школи має стати відповіддю не лише на проблеми освіти, а й на нову демографічну реальність. Реформа НУШ передбачає створення старшої профільної школи, і це означає, що замість того, щоб утримувати повну школу з 1-го до 12-го класу в кожному населеному пункті, для старшокласників відкриють відокремлену старшу школу -- академічні ліцеї, і вони будуть не в кожній громаді. Отже, частині учнів після 9-го класу доведеться навчатися вже не у своєму селі.

Поряд з реалізацією реформи "Нова українська школа" продовжується трансформація професійної освіти. Це означає, що демографічний спад вплине не лише на загальну кількість учнів, але й на баланс між академічними закладами (старші профільні школи) та професійними навчальними закладами (коледжі). Тому, плануючи мережу ліцеїв, державні органи повинні враховувати не тільки прогнозовану кількість дітей, але й можливі шляхи їхнього навчання. Звісно, ці зміни також торкнуться сфери вищої освіти.

Які наслідки це матиме для спільнот?

Для деяких спільнот скорочення кількості шкіл може стати шляхом до підвищення якості освіти. Проте для інших, зокрема для віддалених, прикордонних або гірських районів, це може загрожувати доступності освіти в цілому.

Крім того, закриття школи в маленькому селі запускає коло причинно-наслідкових зв'язків: демографічний спад зменшує наповнюваність школи → школа не отримує державної субвенції, бо не виконуються норми наповнюваності класів → у громади немає коштів утримувати школу самостійно, тож вона закривається → закриття забирає частину робочих місць і соціальної інфраструктури громади → це прискорює відтік працездатного населення -- молодих сімей → наступне покоління дітей у цій громаді стає ще меншим.

Для місцевих жителів школа є чимось більшим, аніж просто навчальним закладом. Вона часто виступає символом надії та перспективи розвитку села чи містечка. Саме тому рішення про її реорганізацію або закриття завжди викликає значний резонанс і емоційний відгук.

Протягом більш ніж тридцяти років Незалежності України кількість учнів зменшилася з понад семи мільйонів до менш ніж чотирьох. У той же час мережа шкіл скорочувалася значно повільніше: за цей період закрили приблизно третину навчальних закладів. Це свідчить про те, що держава не прискорила процес оптимізації, незважаючи на суттєве зменшення кількості дітей.

Однак це не свідчить про те, що рішення щодо реорганізації навчальних закладів слід приймати виключно на основі кількості учнів. Наприклад, у гірських та прикордонних громадах закриття школи може суттєво обмежити доступ дітей до освіти. Отже, кожен випадок вимагає індивідуального аналізу. Державі необхідно знайти баланс між ефективним використанням ресурсів і правом кожної дитини на освіту, незважаючи на її місце проживання.

І це означає, що найближчими роками головним викликом стане пошук рішень, які дадуть змогу поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. І тут неминуче будуть непопулярні рішення. Але важливо, чи будуть вони професійними, обґрунтованими та справедливими. Кожне рішення має враховувати не лише економіку, а й доступність освіти, безпеку дітей, транспортну інфраструктуру та особливості конкретної громади.