Військовослужбовець планував пройти операцію в цивільному медичному закладі, проте командування наполягло на його поверненні до військової частини. Яке рішення ухвалив суд - sud.ua.

Попри загальне право пацієнта на вільний вибір медичного закладу, для військовослужбовців діють особливі правила направлення на лікування та проходження ВЛК. Пояснюємо, чи може військовий самостійно обрати медичний заклад і від чого залежить, де він проходитиме лікування.

Чи має військовослужбовець можливість самостійно вибрати лікарню?

Зокрема, військовослужбовці мають можливість отримувати лікування в державних і комунальних медичних закладах у випадках, коли у військових лікарнях відсутні необхідні фахівці, обладнання або можливості для надання медичної допомоги. Проте, право на медичне обслуговування не передбачає, що військовий може вільно обрати будь-яку лікарню і вимагати направлення саме туди. Для отримання стаціонарного лікування необхідно дотримуватися встановлених процедур.

Це також стосується процесу подання рапорту на направлення до визначеного медичного закладу. Наказ Міністерства оборони № 531 регулює процедуру розгляду таких заяв: незважаючи на незгоду безпосереднього командира, рапорт може бути розглянуто уповноваженим представником, а відмова має бути підкріплена вагомими аргументами.

Однак розгляд рапорту не зобов'язує командування його задовольнити.

Військовослужбовець звернувся за направленням на операцію, проте суд відмовив у задоволенні його прохання: причини, чому медичні висновки виявилися недостатніми.

Військовослужбовець не отримав направлення на операцію в бажану лікарню, оскільки не повернувся до своєї військової частини після завершення лікування. Суд встановив, що командування діяло в межах закону, вимагаючи його повернення для обговорення подальших кроків щодо лікування.

Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалив рішення 23 квітня 2026 року у справі № 340/5803/25, відмовивши військовослужбовцю в його позові проти військової частини. Суд вказав, що право на медичне обслуговування не звільняє військового від необхідності дотримуватись встановлених процедур для отримання лікування.

Чому військовому знадобилася операція

Чоловіка призвали на службу в січні 2025 року, після чого він отримав направлення на базову військову підготовку. У лютому він перебував на лікуванні в Чернігівській обласній лікарні, де йому була проведена операція. Пізніше військово-лікарська комісія надала йому відпустку для продовження лікування через стан здоров'я.

Після цього військовослужбовець перебував на реабілітації в медичному центрі у Кропивницькому. 16 червня 2025 року його виписали з рекомендацією продовжити лікування у стаціонарі для проведення оперативного втручання.

Того ж дня нейрохірург з КНП "Обласна клінічна травматологічна лікарня" надав консультаційний висновок із порадою провести операцію саме в цій установі. Військовослужбовець кілька разів звертався з рапортами щодо направлення на лікування до даної лікарні. Зокрема, 27 червня 2025 року він подав рапорт, який його адвокат надіслала до військової частини поштою.

Проте, командування повідомило, що після закінчення відпустки 9 червня військовослужбовець не повернувся до частини. У зв'язку з цим, з 10 червня його стали вважати таким, що самовільно залишив військову частину. Для обговорення подальшого лікування йому запропонували звернутися до частини.

Військовослужбовець вважав цю вимогу неправомірною, оскільки, на його думку, у військовій частині відсутні кваліфіковані спеціалісти та відповідне медичне обладнання для виконання операції.

Чому суд не зобов'язав видати направлення

Суд виявив, що військова частина все ж проаналізувала рапорт, отриманий 8 липня 2025 року, і надала відповідь 15 липня. Факт, що відповідь була адресована адвокату, а не безпосередньо військовослужбовцю, не означає, що звернення залишилося без уваги.

Одночасно суд підкреслив важливість структури надання медичних послуг для військовослужбовців.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у випадках, коли за місцем служби або проживання відсутні відповідні військові медичні установи, необхідні відділення чи спеціалізоване обладнання, а також у термінових ситуаціях, медичну допомогу можуть надавати державні та комунальні медичні заклади.

Однак можливість проходити лікування в цивільному медичному закладі не означає, що військовослужбовець має право отримати направлення до будь-якого вибраного ним лікувального закладу, ігноруючи встановлені процедури.

Суд пояснив, що за загальним порядком військовий спочатку має пройти медичний огляд у медичному пункті військової частини. Після оцінки його стану лікар визначає необхідність подальшого лікування та, за наявності підстав, оформлює направлення до закладу охорони здоров'я поза межами частини. Таке направлення на стаціонарне лікування оформлюється за висновком лікаря військової частини. Вибуття на лікування також має бути оформлене належним чином.

У цій справі військовослужбовець не перебував у військовій частині, не проходив там медичного огляду, а його стаціонарне лікування в цивільній лікарі вже завершилося. Після виписки його не направляли на огляд ВЛК для визначення потреби в новій відпустці для лікування або тривалому лікуванні.

Суд також підкреслив, що консультаційний висновок нейрохірурга з цивільної лікарні носив рекомендаційний характер. Він підтверджував необхідність проведення оперативного втручання, але не міг замінити висновок лікаря військової частини, який був необхідний для оформлення направлення.

Отже, сам по собі висновок цивільного лікаря не був достатньою підставою, щоб зобов'язати командування видати направлення саме до обраної військовослужбовцем лікарні.

Чи має військовослужбовець право на лікування в цивільній медичній установі?

Суд підкреслив, що військовослужбовець має право на отримання медичної допомоги, включаючи лікування в обраному ним медичному закладі. Проте для реалізації цього права необхідно дотримуватися встановлених процедур.

Законодавчі акти дозволяють лікування військовослужбовців у державних і комунальних медичних установах, особливо в разі недостатності медичних ресурсів у військових закладах. Однак рішення про направлення на стаціонарне лікування повинно прийматися з урахуванням медичних показань та встановленого регламенту.

У цій справі суд не встановлював, що військовослужбовець не потребував операції або що обрана ним лікарня не могла її провести. Спір стосувався того, чи була військова частина зобов'язана видати направлення на підставі поданого рапорту та консультативного висновку за обставин, що склалися.

Оскільки військова частина розглянула рапорт і повідомила військовослужбовцю про необхідність прибути для вирішення питання щодо подальшого лікування, суд не знайшов підстав визнавати її бездіяльність протиправною.

Внаслідок цього Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалив рішення відмовити у задоволенні заявленого позову.

Таким чином, військовослужбовець може отримувати медичну допомогу в цивільній лікарні, але рекомендація профільного лікаря не гарантує направлення саме до обраного закладу. Для оформлення стаціонарного лікування необхідно дотриматися встановленої процедури. Проте, право військовослужбовця на медичну допомогу не тотожне безумовному праву вимагати направлення до будь-якої обраної лікарні. Водночас командування має розглядати рапорти та враховувати медичні обставини, а відмова повинна відповідати вимогам законодавства.

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, підписуйтеся на Google Новини SUD.UA, а також на наші сторінки у Viber, WhatsApp, Facebook, Instagram та X, щоб завжди бути в центрі актуальних подій.