"Чоловікам - випробування, жінкам - оаза": Які таємниці ховає Кирилівська церква в Києві?

Кирилівська церква – це одна з найстаріших і найбільш таємничих святинь столиці України. Її фрески, виконані в стилі да Вінчі, і ікони, створені Врубелем, а також легенди про Змія Горинича – все це свідчить про багатство історії цього місця. Які загадки зберігає церква, де, за переказами, рай доступний лише для жінок? Дізнайтеся більше в інтерв'ю з РБК-Україна.

Основное:

Зведена в середині XII століття, Кирилівська церква пережила монгольську навалу, століття занепаду, радянське безбожництво, але зберегла в собі дух давньої Русі. Її стіни пам'ятають ще літописних князів, а унікальні фрески вже 9 століть зворушують вірян до глибини душі.

РБК-Україна провело інтерв'ю з Андрієм Петренком, завідувачем сектора "Музей Кирилівська церква" Національного заповідника "Софія Київська", та старшою науковою співробітницею Мариною Проніною, щоб дізнатися про особливості та унікальність цієї давньоруської святині.

Кирилівська церква була зведена в XII столітті. Які факти відомі про її створення?

М.П.: Церква була заснована на тлі міжусобних війн, які йшли в країні. Засновником храму і ктитором (меценатом, - ред.) став чернігівський князь Всеволод Ольгович, який посів на київському престолі у 1140 році. Він присвятив церкву своєму небесному покровителю святому Кирилу архієпископу Александрійському.

Храм було зведено в історичній частині Дорогожичів, де в минулому відбувалися ключові битви за Київ. Літописи свідчать, що ця земля була "заплямована кров'ю і всіяна кістками". Незабаром після його спорудження навколо церкви виник ансамбль Кирилівського монастиря.

Відповідно до історичних джерел, ця місцевість слугувала як усипальниця для князів. Тут знайшли вічний спочинок дружина засновника храму княгиня Марія Мстиславівна, онука Володимира Мономаха, а також її старший син, князь Святослав, котрий став героєм знаменитої давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім". Крім того, в цій усипальниці похований його син Всеволод Рудий разом із дружиною княжною Марією Казимирівною. На жаль, жодне з цих поховань не збереглося до наших днів.

Первинний вигляд Кирилівської церкви (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Святиня є частиною попереднього переліку ЮНЕСКО. Що робить цю пам'ятку такою особливою?

М.П.: Ця церква є однією з найдавніших у регіоні. В її стінах збереглося 800 квадратних метрів фресок, датованих XII століттям. Техніка розпису центральної частини цієї церкви та Софіївського собору є повністю аналогічною. В той час як у верхніх зонах собору можна побачити мозаїку, в нашій церкві представлені фрески.

Ктитори Кирилівської церкви не могли собі дозволити мозаїку, бо вона була дуже коштовна. Храм, скоріш за все, розписували місцеві майстри - після розпису Софії в ХІ ст. в Києві сформувалась своя іконописна школа на основі візантійської.

Кирилівська церква, як і Київ, була розграбована ордами хана Батия у 1240-му році. Вони зняли свинцеве покриття даху і святиня майже 4 століття простояла просто неба. Ймовірно, саме у цей час були розграбовані княжі поховання, бо вони були коштовні. Монголо-татари не могли цього зробити - у них було табу щодо поховань, вони взагалі їх не торкались.

Тільки з 1605 року за фінансової підтримки князя Костянтина Острозького почалось відновлення. Первинну передвівтарну перегородку замінили на 5-ярусний дерев'яний різьблений іконостас. Храм зовні набуває барокового стилю, але інтер'єр залишився практично незмінним.

Старша наукова співробітниця Марина Проніна (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Кирилівська церква практично однолітка Софії Київської. Чи залишилися тут також графіті?

А.П.: Ми маємо на своєму рахунку 863 графіті, що походять з періоду XII-XVIII століть. Частина з них виконана латинською мовою, тоді як інші написані старослов'янською. Практично всі вони були розшифровані, за винятком кількох, які збереглися в поганому стані.

Графіті у храмі - це послання до Бога. Зараз би сказали, що це середньовічний вандалізм, але колись люди вважали, що молитва є тимчасовим явищем. Закінчилась молитва - закінчилось прохання. А якщо нашкрябати щось на стіні храму, то це доходитиме до вух Бога постійно. Тому кожна людина вважала за потребу зробити такий напис. У деяких графіті просили навіть про покарання недоброчинних платників. Якщо людина була не писемна, то на стіні робила хрестик, або ставила якусь емблему. У нас є навіть дитячі графіті - зображення коника.

У південній апсиді збереглися неповторні написи, створені священнослужителями та князями. Це можна з упевненістю стверджувати, оскільки доступ до цієї частини храму мали лише вони. Одним із найзнаменитіших є графіті, залишене священиком XII століття Мартином Семьюновичем, який був переведений до Кирилівської церкви з Софіївського собору.

Графіті, що датуються XII-XVIII століттями (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

- Які фрески у вас вважаються найціннішими?

А.П.: В південній апсиді можна знайти 13 унікальних фресок XII століття, композиції яких не мають аналогів у світовому мистецтві. Ці роботи виконані в техніці, яку через кілька століть відтворить Леонардо да Вінчі у своїй відомій "Таємній вечері". Мова йде про техніку фреско-секо, коли малюнок наноситься на вже висушений тиньк. Кожна з композицій має підписи слов'янською графікою, що свідчить про те, що їх створили місцеві майстри. Це є суттєвою відмінністю кирилівських фресок від софійських, де роботи виконували візантійські або балканські художники.

Ці твори мистецтва детально зображують двох святих - Кирила та Афанасія Александрійських. Перший жив у IV столітті, тоді як другий - у V столітті. Хоча їхні шляхи ніколи не пересікалися, їх завжди зображують разом, як парних святих. На цій фресці Кирило та Афанасій представлені поряд із візантійським імператором. Дослідників зацікавила деталь його одягу, оскільки він не відповідає традиціям Візантії і більше нагадує вбрання руських князів XII століття.

Фрески у південній апсиді (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Існує припущення, що художники не мали чіткого уявлення про зовнішність імператора, проте на фресці можна помітити ще одну сцену з його зображенням, де вбрання правителя відповідає візантійським традиціям. Чому поруч зображено двох імператорів в різних костюмах — залишається загадкою для науковців. Деякі дослідники вважають, що імператор у руському одязі може бути Всеволодом Ольговичем, але згідно з описом історика Татищева, його зовнішність повинна бути іншою.

Ще одна таємниця у цій апсиді - таємний хід у стіні, який веде на віконечко на висоту 5,5 метра. Колись там був дерев'яний балкон - темплон, розрахований всього на одну людину. Є багато версій для чого він був зроблений, одна з них - балкон збудували на замовлення князя Всеволода Ольговича, щоб він піднімався на нього і спілкувався зі своїм небесним покровителем Кирилом Александрійським.

Керівник секції "Музей Кирилівська церква" Національного заповідника "Софія Київська" Андрій Петренко (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

М.П.: Особливу увагу привертають композиції в притворі, які всі присвячені темі Страшного суду. У старослов'янській мові це означає "останній" або "остаточний Божий суд". Найстаріша з таких композицій знаходиться в Кирилівській церкві, де сцени Суду детально представлені у давньоруському мистецтві XII століття, зберігшись у вигляді фресок. Однак, у храмі ці зображення дійшли до нас лише частково. Більшість із них була відреставрована в XIX столітті.

Ліворуч сцена ілюструє притчу про багатія і Лазаря у пеклі, описану в Євангелію від Луки, а праворуч - сцени із пекельних мук.

Завершує цикл страшного суду фреска "Ангел згортає небо". Вона ілюструє останню книгу Біблії, яка називається об'явлення від Іоана Богослова, або грецькою "апокаліпсис". У цьому тексті йдеться, що у кінці часів янголи просурмлять у сурми й небо згорнеться, мов сувій. І ми бачимо, як янгол зусиллями згортає важкий небесний сувій. Цю фреску вважають однієї із найкращих зразків ХІІ століття. Вона зберегла навіть оригінальний напис, це величезна рідкість.

Образи пекельних мук та фреска "Ангел, що складає небо" (знімок: Віталій Носач/РБК-Україна)

У церквах надзвичайно рідко зустрічаються зображення диявола та пекельних сцен.

М.П.: Ці твори створені на пам’ять для всіх, хто виходить після служби. Однак, окрім зображень пекла, тут також представлені сцени раю. На жаль, первісні фрески майже не збереглися. Багато композицій були запозичені з храму у Володимирі та були відтворені українським художником Іваном Їжакевичем. У верхній частині зображено райський сад, а також Богородицю, оточену Архангелами Михаїлом і Гавриїлом, а ліворуч можна побачити херувима, який охороняє вхід до раю.

У нижній частині зображення — група праведних жінок на чолі з апостолом Петром, які прямують до раю. Важливо зазначити, що серед праведників тут немає чоловіків, адже вони направляються виключно в пекло.

Чому це так?

Чоловіки повинні підкорятися волі Бога, а дружини - своїм чоловікам. Коли прийде час суду, чоловік нестиме відповідальність не лише за себе, а й за свою дружину та всіх, хто йому підпорядкований. Дружина ж відповідатиме тільки за свої вчинки.

До речі, це не єдина збережена фреска Їжакевича. Ще є його Богородиця Оранта. Він створив її у 18-річному віці, як тільки закінчив рисувальну школу Мурашка. Йому важко було наважитись написати Богородицю, для цього образу він нібито надихнувся обкладинкою із коробки цукерок, де була зображена гарна дівчина. Але він дотримався іконописних канонів.

Сцени раю, автор Іван Їжакевич (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Оранта, створена Іваном Їжакевичем (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Кирилівська церква відома своїми унікальними розписами, створеними талановитим Миколою Врубелем.

М.П.: Врубель входив до числа студентів, яких професор мистецтвознавства Андріан Прахов запросив у 1885 році для участі в реставрації церкви. Він направив Врубеля до Італії, зокрема у Венецію, де художник розпочав роботу над твором з зображенням Богородиці та немовляти.

Прототипом для написання святої стала дружина Андріана Прахова - Емілія Львівна, в яку Врубель був тоді палко закоханий. Фігуру святої він списав з італійки-натурниці, а сама ікона була написана з іконографічними канонами Свенської (печерської) Божої матері. Тому перед нами не Емілія Прахова, а пресвята Діва Марія.

Під час створення ікон Врубель зіткнувся з надзвичайними технічними викликами. Його роботи необхідно було виконувати на цинкових пластинах, але олійні фарби не трималися на них. У відповідь на цю проблему йому порадили занурити пластини у розчин соляної кислоти, що мало призвести до утворення зернистої текстури, яка б допомогла фарбі краще закріпитися. Проте, цю методику він застосував лише для трьох ікон — Спасителя та двох престольних святих Кирила і Афанасія Александрійських. Що ж стосується ікони Богородиці, то тут Врубель зумів подолати всі труднощі завдяки своїм професійним навичкам.

Взагалі дослідники вбачають у творчості Врубеля вплив Джованні Белліні - засновника венеціанської школи живопису, яким тоді захоплювався художник.

Ікони, створені Миколою Врубелем (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Які саме візуальні образи справляють найбільше враження на прихожан церкви?

М.П.: Найчастіше люди ридають перед Богородицею, бо її погляд не може нас залишити байдужими. Врубель зобразив її у момент після зустрічі із Симеоном Богоприємцем, який їй розповів про пророцтво: її сина розіпнуть на хресті. І той жах і неминучість подій відтворяться у погляді Богородиці.

Якось одна парафіянка сказала, що не буде молитись до Емільки Прахової, ймовірно вона її знала особисто. Жінка навіть написала листа в митрополію. Тоді митрополит київський освятив ікону і це питання вже було закрито назавжди. Чим користується художник під час написання творів - це його особиста справа. Головне, що він пише за канонами.

Богородиця з Ісусом (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Які інші загадки зберігає в собі Кирилівська церква?

А.П.: У процесі реставраційних робіт у XIX столітті в вівтарній частині було виявлено тріщину, в якій знаходилися фрагменти чоловічих кісток та частина чернечого одягу. Дослідники вважають, що це можуть бути мощі одного з місцевих святих, оскільки існувала традиція вкладання таких реліквій у стіни храмів. За легендою, в цій місцевості в печерах жив монах на ім'я Кирило, і, можливо, його залишки були замуровані в церкві. Під час реставраційних робіт мощі були вилучені, але їх подальша доля залишається невідомою.

М.П.: Під підлогою церкви виявлено 21 поховання. Серед них особливо виділяється родина Тупталів, яка дала життя відомому митрополиту Димитрію Ростовському. Цей видатний богослов і проповідник був канонізований і визнаний святим. Він походив з родини київського сотника Сави Туптала, відомого мецената, який підтримував зведення багатьох храмів, включаючи Кирилівську церкву. Саме там він спочиває вічним сном разом зі своєю дружиною Марією, двома доньками та онуком Афанасієм.

У віці 16 років Димитрій вступив до Кирилівського монастиря, де отримав чернечий постриг. Протягом наступних років він створив "Житія святих" — збірник творів, що залишається важливим джерелом для Православної Церкви і в наш час.

Під підлогою цього храму розташовані інші поховання, але доступ до них відсутній, оскільки підземні приміщення забетоновані. Аналогічна ситуація і з монастирськими печерами, які тягнуться приблизно на 5 км в різні боки. Це одні з найбільш древніх печер у Києві.

- Саме у цих печерах за переказами жив Змій Горинич?

М.П.: Так. Ходили легенди, що щороку Змій вимагав від киян молодика чи молодицю. Одного разу прийшла черга до доньки князя й кияни пішли просити допомогу до Кирила Кожум'яки, який жив неподалік на Подолі. Кожум'яка був дуже сильний, тому здолав Горинича. Той згинув, а перед цим голосно застогнав. Тому й одна з найдавніших річок Київщини отримала назву Стугна...

Середньовічні сходи, що ведуть на хори (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Секретний прохід у стіні (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

- Яким чином церква змогла зберегтися під час більшовицької кампанії по знищенню святинь у 30-х роках?

А.П.: У 1929 році богослужіння в цій церкві було припинено, і її перетворили на музей. Дзвіницю XVIII століття, збудовану Григоровичем-Барським, більшовики знищили у 1936 році. Спочатку планували розібрати її на цеглу, але через міцність кладки довелося вдатись до використання динаміту. Оскільки дзвіниця не була визнана пам'яткою архітектури, вона була знищена, але фрески XII століття в храмі вдалося врятувати від демонтажу.

В період німецької окупації богослужіння було відновлено, тоді як у радянський період тут не проводилися служби. Кирилівська церква знову отримала статус діючого храму у 1991 році.

- Чим живе святиня зараз?

А.П.: З 1965 року наш музей входить до складу "Національного заповідника "Софії Київської". У нас регулярно організовуються заходи, спрямовані на охорону та збереження цієї архітектурної пам'ятки: зміцнюються фундаменти, здійснюється моніторинг температури та вологості в приміщеннях, а також контролюється стан живопису та інших елементів.

11 травня 2025 року у церкві вперше служила відправу ПЦУ. До того тут на постійній основі був УПЦ (МП), але їхній договір закінчився у січні цьогоріч. Зараз йде клопотання, аби храм став постійним осередком Луганської єпархії, аж поки не звільнять Луганськ.

Церква Святого Кирила (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Чи існують ризики для пам'ятки в умовах війни?

А.П.: Ми стикаємося з постійними небезпеками під час артилерійських обстрілів, оскільки це призводить до деяких коливань ґрунту, що може негативно позначитися на стані пам'ятки. Вже зараз ми помічаємо, що на зовнішній частині споруди з'явилися нові тріщини.

На вашу думку, чи змінилося ставлення українців до пам'яток після початку великої війни?

А.П.: З початку війни ми спостерігаємо значне зростання кількості відвідувачів. Серед них не лише українці, а й іноземці, які почали більше цінувати такі культурні та духовні місця. Коли вони дізнаються, що це не просто музей, а також діючий храм, де проводяться богослужіння, у них виникає відчуття більшої святості цього місця. Кирилівська церква справляє враження на всіх — вона немов з'єднує земне з небесним.