Місцеві вибори мали відбутися восени 2025 року, однак під час дії воєнного стану їх проведення заборонене. Міські голови та ради, обрані ще 2020 року, продовжують виконувати свої повноваження.
Проте відсутність виборів не означає, що місцева влада залишилася такою, як її сформували виборці 2020 року. Мери помирають, ідуть у відставку, мобілізуються, втрачають посади за рішеннями судів або переходять на іншу роботу. Їхні повноваження перебирають секретарі рад, причому тимчасове виконання обов'язків міського голови іноді розтягується на роки. Водночас у частині міст створюють військові адміністрації, що діють поряд із виборними органами або перебирають на себе їхні повноваження. Усе це змінює систему місцевої влади без прямої участі виборців.
Проте змінилося не тільки обличчя місцевої влади, а й обставини, в яких вона функціонує, навіть у тих випадках, коли мери, обрані у 2020 році, зберегли свої позиції.
Повномасштабне вторгнення стало несподіваним випробуванням для місцевого самоврядування, яке перебувало на стадії незавершеної децентралізації. Хоча громади отримали нові повноваження і фінансові ресурси, межі їхньої відповідальності в порівнянні з державою залишилися недостатньо визначеними. Також залишалося відкритим питання державного контролю за правомірністю рішень, що ухвалюють місцеві ради. Закон №4677, прийнятий у листопаді 2025 року після численних компромісів, має почати діяти після завершення воєнного стану.
Конфлікт підсилив існуючі суперечності, додавши до них питання співпраці місцевого самоврядування з військовими адміністраціями. У контексті перерозподілу бюджетних ресурсів на користь центральної влади, активізації дій правоохоронних органів та зростання впливу військових адміністрацій стає зрозумілим, чому Асоціація міст України так рішуче протистоїть жорсткому контролю з боку держави. Дані нашого дослідження лише підтверджують побоювання, що цей контроль може використовуватися як додатковий засіб тиску на місцеві громади.
Проте ризики, пов'язані з посиленням державного нагляду, не усувають іншу проблему: існуючі механізми контролю часто не функціонують належним чином, зокрема через неформальні угоди на регіональному рівні. Таким чином, загроза політичного впливу з боку центру не може виправдати фактичну відсутність контролю над рішеннями місцевих органів влади.
Таким чином, питання вже не зводиться лише до кількості міських голів, обраних у 2020 році, які залишаються на своїх постах. Справжня суть полягає в тому, хто насправді здійснює управління українськими містами на п'ятому році повномасштабної війни, коли місцеві вибори не проводяться. Яким чином ці керівники отримали свої повноваження і перед ким вони звітують? Якою є тривалість механізмів управління, запроваджених під час війни? І що ці зміни свідчать про співвідношення сил між місцевим самоврядуванням та центральною владою в умовах тривалої війни?
Ми намагалися розібратися в цьому питанні, вивчивши моделі управління в 339 українських міських громадах, а також у Києві. Наше дослідження не включало окуповані міста, а дані були зібрані в період з вересня по жовтень 2026 року.
Місцеві моделі управління
На шостий рік відсутності місцевих виборів у вивчених містах виникло кілька типів управлінських моделей:
1. Управління обраним міським головою.
2. Координація діяльності секретаря ради в якості виконуючого обов'язки міського голови.
3. Спільна діяльність органів місцевого самоврядування (ОМС) та військової адміністрації (ВА).
4. Спільна діяльність Виконавчого комітету та Офісу міської ради за участю секретаря ради в ролі тимчасового міського голови.
5. Виконання функцій органів місцевого самоврядування начальником виконавчого апарату.
6. Робота виконавчого апарату в умовах відсутності міського голови та секретаря ради.
Однак ці моделі перебувають у різних юридичних площинах. Виконання повноважень міського голови секретарем ради є передбаченим законом механізмом місцевого самоврядування.
В свою чергу, створення військової адміністрації вводить новий механізм управлінських процесів на державному рівні, який не скасовує функціонування обраних органів влади. Для того щоб передати повноваження міського голови, ради та її виконавчих структур начальнику військової адміністрації, необхідно ухвалити окреме рішення Верховної Ради за ініціативою президента.
Попри появу нових моделей, у більшості досліджених міст і далі керують мери, обрані 2020 року. Трансформація відбувається в меншій частині міст -- але саме там видно, як система працює, коли влада продовжує змінюватися, а пряме виборче оновлення недоступне.
Яскравим прикладом ситуації є Південноукраїнськ. Після сесії міської ради, що відбулася 22 січня 2026 року, наступну сесію вдалося провести лише 3 липня через численні перенесення. Віталій Кім, який на той момент обіймав посаду начальника Миколаївської обласної державної адміністрації, зазначав, що причинами створення військової адміністрації стали внутрішні конфлікти та непорозуміння в міській раді, а також наявність атомної електростанції. У грудні 2025 року міський голова Валерій Онуфрієнко звертався з проханням про введення військової адміністрації.
2 липня президент підписав указ, який заснував Південноукраїнську міську військову адміністрацію, і він вступив у силу 4 липня. Проте міська рада продовжила свою діяльність: сесія відбулася 3 липня, до моменту набрання указом чинності, а наступні сесії пройшли 15 липня та 10 вересня.
У вересні начальник міської військової адміністрації (МВА) Іван Кухта та міський голова Валерій Онуфрієнко підписали спільне розпорядження про порядок взаємодії. Згідно з повідомленнями про його зміст, документ передбачає, зокрема, попереднє погодження з начальником МВА окремих кадрових рішень щодо комунальних підприємств та установ.
Цей випадок демонструє, чому проста кількість створених військових адміністрацій не є достатньою. По-перше, введення військової адміністрації не завжди призводить до повного зупинення діяльності виборних органів; натомість, це може змінити механізми ухвалення управлінських рішень і реальний розподіл повноважень. По-друге, серед офіційно озвучених причин для створення військової адміністрації в Південноукраїнську були не тільки загрози безпеці, пов’язані з розташуванням атомної електростанції, але й внутрішні конфлікти у міській раді. Отже, важливо досліджувати не лише те, хто насправді управляє громадою та несе відповідальність за прийняті рішення, а й де проходить межа між необхідністю забезпечення управлінських функцій під час війни та втручанням державної влади у місцеві політичні процеси.
Коли міський голова на чолі влади
Обрані міські голови продовжують керувати у 271 місті (80% від усієї кількості). Отже, попри шість років без місцевих виборів, базова модель міського управління залишається панівною: у 80% досліджених міст продовжують керувати голови, безпосередньо обрані громадами 2020 року.
Попри те, що на перший погляд у цих містах здається, що все залишається незмінним, умови для роботи міських голів зазнали значних змін. Місцеві органи влади тепер несуть відповідальність за функціонування громад під час повномасштабного конфлікту, працюючи в обставинах посилення впливу державної вертикалі. Це породжує як нові можливості для координації, так і ризики політичного тиску.
Близько 30% діючих міських голів представляють самовисуванців – це 85 осіб. Вдвічі менше було обрано від партії "Слуга народу".
Партійна картина мерів і секретарів-в.о. помітно відрізняється. Серед чинних мерів найбільша група -- самовисуванці. Натомість серед секретарів, які виконують повноваження міських голів, найбільше представників "Слуги народу". Це не доводить системного переходу міст під контроль певної партії, але показує, що за відсутності мера більшого значення набуває партійний склад ради, адже саме депутати обирають секретаря, який за передбачених законом обставин може перебрати на себе повноваження міського голови. За відсутності виборів така зміна може впливати не лише на персональний склад керівництва міської влади, а й на його партійний баланс -- без нового волевиявлення громади.
У 16 міських радах присутні мери, проте секретарі відсутні. Секретар виконує роль потенційного заступника мера та очолює адміністрацію міста. Відсутність секретаря може бути короткочасною, коли рада планує обрати нового кандидата. Однак у деяких випадках це може ставати сталим явищем.
У Харкові останнім секретарем (саме останнім, бо нового поки не видно) був чинний міський голова Ігор Терехов. Він обіймав цю посаду з грудня 2020 року, ставши і виконувачем обов'язків мера після смерті Геннадія Кернеса. Після обрання Терехова міським головою Харків вже п'ять років не має секретаря.
Секретар у Києві також відсутній, хоча політична обстановка в столиці суттєво відрізняється від інших регіонів. З 2020 року Володимир Бондаренко обіймав посаду заступника міського голови та секретаря Київської міської ради, проте у квітні 2025 року він залишив цю посаду. В той же час, його ім'я стало відомим у рамках розслідування НАБУ, яке проводило значну операцію "Чисте місто" стосовно земельних афер Дениса Комарницького.
Отже, у найбільшій групі міст спостерігається кадрова стабільність: міськими головами залишаються ті керівники, яких обрали безпосередньо. Проте в деяких радах все ще є вакантна посада секретаря, відповідального за забезпечення наступництва в разі дострокового звільнення мера. Це створює інституційну вразливість, причини якої можуть бути різноманітними: від неспроможності депутатів досягти згоди щодо кандидатури до свідомого небажання міського голови допустити появу альтернативного центру впливу в раді, здатного за певних умов узяти на себе його повноваження.
Коли секретар виконує обов'язки міського голови.
У 42 містах повноваження міського голови виконують секретарі рад. Це вже не лише короткостроковий механізм наступництва: у частині громад він триває роками. Секретар має власний виборний мандат депутата, однак міським головою громада його не обирала -- на посаду секретаря його призначила рада. Водночас цей механізм зберігає представницьку основу місцевого самоврядування: секретар є обраним депутатом, а повноваження міського голови здійснює за передбаченою законом процедурою. Однак прямого мандата громади саме на посаду мера він не має.
Процес триває і 2026 року. 25 березня депутати Луцької міськради підтримали відставку міського голови Ігоря Поліщука; разом із ним заяву подав і секретар ради. Того ж дня депутати обрали новою секретаркою Катерину Шкльоду, котра почала виконувати повноваження міського голови. А вже в липні її змінив на цій посаді Андрій Разумовський. Того ж місяця посаду втратив міський голова Вилкового Матвій Іванов -- після набрання чинності вироком суду у справі про незаконний видобуток піску з Дунаю.
У шести населених пунктах — Кривому Розі, Золотоноші, Корсуні-Шевченківському, Карлівці, Сваляві та Бобровиці — секретарі виконують обов'язки міського голови з 2021 року.
Отже, шість міст пережили практично стандартний виборчий цикл з лідером, якого місцеві мешканці не обирали на посаду мера. Секретаря можна замінити рішенням ради, в той час як виборці не мають можливості ані підтвердити його статус міського голови, ані обрати нового до проведення виборів.
Секретар Криворізької міської ради Юрій Вілкул обіймає посаду мера вже приблизно п'ять років. Після трагічної загибелі обраного міського голови Костянтина Павлова, попередній секретар ради залишив свої обов'язки, і рада вирішила призначити Вілкула на цю посаду.
Це повернення для нього означає новий етап у керуванні містом. Вілкул обіймав посаду міського голови Кривого Рогу в період з 2010 по 2020 роки. На виборах 2020 року він знову вирішив спробувати свої сили, але зняв свою кандидатуру перед другим туром голосування. Наразі він виконує обов'язки міського голови не завдяки результатам прямих виборів, а через механізм спадковості.
Кривий Ріг особливо наочно показує політичний бік такого механізму наступництва. Поряд із Юрієм Вілкулом помітну роль в управлінні містом відіграє його син Олександр Вілкул. Як зазначала ОПОРА в аудиті безпеки Криворізької громади 2025 року, військової адміністрації в місті не створювали, натомість після початку повномасштабного вторгнення створили Раду оборони Кривого Рогу, яку очолив Олександр Вілкул. Навколо його статусу та повноважень виникали публічні й судові спори.
Отже, в місті, де виборці не мали можливості змінити владу вже протягом майже шести років, виконання обов'язків міського голови та значна участь у військовій адміністрації залишаються в руках однієї політичної династії. Це піднімає більш загальне питання про політичну конкуренцію та відповідальність влади в умовах тривалої відсутності виборів.
Третина секретарів у статусі в.о. є представниками "Слуги народу" -- 16. Обранці від партії "За майбутнє" керують шістьма містами.
Механізм наступництва дав змогу містам не залишитися без керівництва, але через відсутність виборів у частині громад тимчасове виконання повноважень стало багаторічним. Як наслідок містом може роками керувати депутат, обраний громадою, але без прямого мандата виборців саме на посаду міського голови.
Коли виникає військова адміністрація
У 27 з 340 проаналізованих міст були сформовані військові адміністрації, що становить приблизно 8%. У цьому контексті можна виділити кілька різних моделей управлінських структур.
У 2019 році начальники військових адміністрацій отримали повноваження, що раніше належали міському голові, міській раді та її виконавчим органам. У шести випадках міський голова, обраний на виборах, став керівником новоствореної військової адміністрації. У такій ролі його повноваження значною мірою залежать від центральної влади, а не від місцевої громади, хоча зв'язок з населенням зберігається завдяки його перемозі на місцевих виборах.
У восьми містах виборчі органи продовжують функціонувати поряд із військовими адміністраціями. Зокрема, в п’яти громадах, таких як Київ, Вараш, Нетішин, Південноукраїнськ та Тернівка, військова адміністрація діє паралельно з діючими мерами. Київ, завдяки своєму особливому статусу, є винятковим випадком, який не можна порівнювати з іншими громадами.
У двох містах разом із секретарями -- в.о. мера функціонують військові адміністрації -- у Сумах та Одесі.
Особливим випадком є Чернігів, в якому немає ні мера, ні секретаря ради, проте повноваження органів місцевого самоврядування не були передані військовій адміністрації.
Отже, просто наявність виконавчого органу не свідчить про те, наскільки трансформувалася система управління містом.
Проблема тимчасового призначеного управління не виникла лише після 2022 року. Ще до початку повномасштабної агресії досвід військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) в Донецькій та Луганській областях виявив ризики тривалого виключення громад від виборного управління та концентрації влади в руках призначених посадовців. Сучасні військові адміністрації функціонують на основі Закону "Про правовий режим воєнного стану", проте досі не ухвалено окремого комплексного законодавства, яке б системно регулювало їхню діяльність та взаємодію з органами місцевого самоврядування. У такій ситуації особливу увагу слід приділяти прозорості підстав для створення військових адміністрацій, чіткому розмежуванню повноважень, контролю за бюджетними та майновими рішеннями, а також підзвітності перед громадою.
В Одесі одночасно функціонують міська рада та військова адміністрація. Після того, як у жовтні 2025 року було ухвалено рішення про скасування громадянства Геннадія Труханова, він втратив свою посаду міського голови. Тепер його обов'язки виконує секретар міськради Ігор Коваль, а Сергій Лисак, який раніше очолював Дніпропетровську обласну військову адміністрацію, став новим керівником ВА. На сьогоднішній день між ВА та міською радою не спостерігається значних публічних суперечок. Тим часом місцеві впливові угруповання, незважаючи на відставку Труханова, продовжують співіснувати з новим керівництвом ВА.
Військові адміністрації створено також у трьох містах-супутниках атомних електростанцій: 2023 року -- в Нетішині, 2024 року -- у Вараші, 2 липня 2026 року -- у Південноукраїнську. Під час створення ВА у цих містах підставами, прямо або опосередковано, називалася і близькість АЕС. У таких громадах особливого значення набувають питання безпеки критичної інфраструктури та координації між місцевим самоврядуванням і військовим управлінням.
Однак кадрові призначення в цих містах не завжди узгоджуються з безпековою аргументацією створення ВА. Якщо в Нетішині її начальником став виходець із СБУ, то у Вараші -- депутатка Рівненської обласної ради, яка не мала досвіду роботи у сфері безпеки. Це ставить питання, наскільки визначальними під час таких призначень були саме безпекові компетенції.
Адже не можна виключати, що під час призначення керівників враховуються не лише безпекові міркування, а й інтереси різних політичних чи економічних груп, для яких важливим є вплив на управління містом та його ресурсами. Водночас це не знімає питань до самих органів місцевого самоврядування, зокрема щодо корупційних ризиків у їхній діяльності. Проте заміна виборного впливу призначуваним сама собою не гарантує подолання цих ризиків, а може означати лише перерозподіл контролю над ресурсами між різними групами впливу.
У всіх зазначених ситуаціях виконавчий орган (ВА) функціонує паралельно з органами місцевого самоврядування. Ця структура не завжди призводить до конфліктів, проте часто викликає дискусії щодо розподілу повноважень та відповідальності між цими двома інститутами.
Отже, обсяг трансформацій у місцевому управлінні визначається не лише фактом створення виконавчих органів, але й тим, які зміни відбулися з виборними структурами, кому належать основні повноваження та хто насправді несе відповідальність за прийняття рішень. Виникнення виконавчих органів вносить до громади ще один центр ухвалення рішень, чия діяльність залежить від законодавчо визначеної моделі управління та конкретних рішень щодо делегування повноважень.
Чернігів: коли офіційна влада не відповідає реальному становищу.
Яскравим прикладом відкритого конфлікту, внаслідок якого міська рада втратила частину свого контролю над управлінням, є Чернігів. У 2023 році в місті була створена військова адміністрація, в результаті чого Чернігів залишився без мера та секретаря, хоча рада продовжує свою діяльність. Секретар не обирається, а деякі обов'язки міського голови виконує один із його заступників.
Владислав Атрошенко, який обіймав посаду міського голови з 2015 року та був народним депутатом трьох скликань, втратив свою посаду у 2023 році після ухвалення судового рішення, яке визнало його винним у порушенні вимог щодо запобігання конфлікту інтересів. Суд наклав на нього штраф і на рік заборонив займатися діяльністю, пов'язаною з місцевим самоврядуванням. Причиною стали факти використання службового водія для перевезення приватного автомобіля дружини мера за кордон. Сам Атрошенко вважав, що справа була викликана політичними мотивами і пов'язував її з конфліктом із центральними органами влади.
Конфлікт не вичерпався на цьому етапі. Олександр Ломако, секретар промерської партії "Рідний дім", залишався на посаді виконуючого обов'язки до кінця 2024 року. У грудні він подав заяву про звільнення з посади секретаря міськради, вказавши на те, що причинами його рішення стали дії військових адміністрацій, які, за його словами, "утримують місто в заручниках". Ломако також висловлював занепокоєння щодо тиску з боку військових адміністрацій; представники державної влади категорично заперечували ці звинувачення.
Відтоді місто опинилося без керівника та секретаря ради. Після відставки Ломака, рада надала повноваження заступнику міського голови Віктору Геращенку виконувати обов'язки, пов'язані з оперативною діяльністю виконавчих органів міської ради.
Яскравіше за все зміни у співвідношенні між міським самоврядуванням та військовою адміністрацією виявилися через бюджетні повноваження. У 2024 році суди вирішили на користь військової адміністрації в суперечці з міською радою щодо коригування бюджету громади на 2023 рік. Міська рада оскаржила ці рішення у Верховному суді.
Верховний суд 28 травня 2026 року касаційну скаргу міської ради залишив без задоволення, підтвердивши, що після створення МВА повноваження зі складання, затвердження та внесення змін до місцевого бюджету перейшли до військової адміністрації.
Чернігів демонструє, що справжній вплив державної структури на управління громадами може зростати навіть без формальної передачі всього спектру повноважень місцевого самоврядування начальнику військової адміністрації. Конфлікт набув гостроти, зокрема, через різні інтерпретації сторонами розподілу функцій між військовою адміністрацією та місцевою радою.
Враховуючи, що для передачі повноважень військовим адміністраціям в окремих громадах необхідно рішення Верховної Ради, політичний конфлікт між місцевим самоврядуванням і державними структурами поступово стає чинником, що впливає на реальний баланс влади. Проте Чернігів поки не підтверджує, що цей сценарій є неминучим для інших міст: у більшості громад, де функціонують як органи місцевого самоврядування, так і військові адміністрації, немає відкритого протистояння такого масштабу.
Коли все отримала військова адміністрація
У 19 містах начальники військових адміністрацій здійснюють повноваження міської ради, її виконавчих органів та міського голови. Це найглибша інституційна зміна у вибірці: йдеться вже не про співіснування ВА та місцевого самоврядування, а про здійснення ключових повноважень виборних органів начальником ВА.
З 19 міст, дев'ять знаходяться в Донецькій області, шість – в Харківській, два – в Херсонській (включаючи місто Херсон), а також по одному місту в Запорізькій та Миколаївській областях.
Проте ця група також є розмаїтою. У шести з 19 населених пунктів на посаду начальників ВА призначено голів, обраних громадами у 2020 році. Це означає, що інституційна структура управління зазнала змін, однак містом продовжує керувати особа, яка отримала мандат на прямих виборах у 2020 році, тепер уже в статусі призначеного начальника ВА. У решті випадків, разом із зміною моделі управління, змінився й керівник – основні повноваження передані новопризначеній особі.
Увага! Різноманітні методи переходу від виборного до призначеного управління матимуть значення навіть після закінчення воєнного стану: зберігання повноважень обраного мера та ухвалені парламентом рішення вплинуть на механізм відновлення функціонування органів місцевого самоврядування.
Олександр Гончаренко був обраний міським головою Краматорська на виборах 2020 року. У липні 2022 року в місті була створена військова адміністрація, начальником якої призначили діючого мера.
У Слов'янську шлях був більш тривалим. Вадим Лях двічі займав пост міського голови — у 2015 та 2020 роках. Після утворення військово-цивільної адміністрації у 2021 році він став її керівником, а після початку повномасштабного вторгнення очолив міську військову адміністрацію. Таким чином, обраний лідер поступово адаптувався до нових, державних форм управління містом.
Ізюм демонструє іншу динаміку. Першим керівником військової адміністрації став міський голова Валерій Марченко. У 2025 році його змінив Сергій Федченко, який раніше обіймав посаду першого заступника голови Борівської селищної ради. Формально структура управління залишилася незмінною — містом продовжує керувати військова адміністрація. Проте змінився лідер цієї адміністрації: замість обраного громадою міського голови, посаду зайняла інша призначена особа. Валерій Марченко залишився на посаді міського голови, але без реальних повноважень.
Херсон -- приклад ще одного кадрового маршруту. Міську військову адміністрацію очолювали посадовці, які прийшли з правоохоронної та державної вертикалі: Ярослав Шанько до призначення працював заступником начальника Херсонської ОВА та в системі МВС, його попередник Роман Мрочко -- у прокуратурі.
Так чотири кейси показують різні траєкторії всередині однієї юридичної моделі: обраний мер може сам перейти у ВА, пройти через ВЦА, бути згодом заміненим на посаді начальника ВА іншим призначеним керівником або ж керівництво ВА може перейти до людини з державної чи правоохоронної вертикалі.
Київ: обраний мер і нові центри влади
Київ завжди був особливим призом у протистоянні президентів і міських голів. Боротьба за контроль над столицею -- це боротьба не лише за політичний вплив, а й за бюджет, комунальне господарство та управлінські ресурси найбільшого міста країни. 2010 року Віктор Янукович призначив головою КМДА Олександра Попова, фактично позбавивши обраного мера Леоніда Черновецького контролю над виконавчою владою міста. Сьогодні ця давня колізія повертається -- вже в умовах війни.
Сучасне протистояння має ще один аспект: Віталій Кличко керує Асоціацією міст України, що займається захистом інтересів громад у взаєминах з центральною владою. Таким чином, суперечка щодо управління Києвом виходить за межі столиці і стає частиною більш масштабної боротьби за права та ресурси місцевого самоврядування.
Київ вирізняється тим, що Київська міська державна адміністрація (КМДА) виконує одночасно функції державного органу та виконавчого апарату Київської міської ради. На чолі цієї адміністрації стоїть мер Віталій Кличко, який обраний на свою посаду. Після початку повномасштабного вторгнення в Україні поряд з КМДА з'явилась Київська міська військова адміністрація (КМВА), керівника якої призначає президент. Однак законодавство не забезпечує чіткого розподілу повноважень між цими двома органами. Під керівництвом Тимура Ткаченка КМВА неодноразово ставала джерелом суперечок, пов'язаних з питаннями транспорту, укриттів та управління містом загалом.
Після звільнення Ткаченка в липні 2026 року КМВА залишилася без постійного начальника. Його обов'язки виконує перший заступник Андрій Ткачов. Однак відсутність призначеного керівника не зняла головного питання: хто контролює управління столицею і перед ким відповідає за його результати.
Нещодавно новим приводом для суперечок стала підготовка Києва до зимового періоду. Президент Володимир Зеленський публічно висловив незадоволення темпами цієї підготовки, на що Віталій Кличко відповів даними про виконані роботи та фінансування. Однак питання відповідальності є складнішим: місцева влада несе відповідальність за комунальну інфраструктуру, проте ряд проєктів, що стосуються енергетичної стійкості, залежать від уряду та державних установ. Таким чином, дискусія про готовність столиці до холодів перетворилася на суперечку щодо повноважень, ресурсів та політичної відповідальності.
На фоні цих подій Зеленський ініціював переговори стосовно посилення безпеки столиці, зокрема провів зустріч із колишнім головою СБУ Василем Малюком. 23 жовтня президент озвучив ідею створення "спеціального кабінету", який займатиметься розробкою рішень для Києва. Однак він не уточнив, що саме являтиме собою цей орган, які рішення він планує ухвалювати та як він взаємодіятиме з КМДА, КМВА і Київрадою. 28 жовтня Зеленський повідомив, що пропонував очолити КМВА Володимиру Гройсману, Олександру Кубракову і Сергію Сухомлину, але всі троє відмовилися від цієї пропозиції.
На цьому етапі виникає важливе питання: чи можливо врегулювати конфлікт повноважень, засновуючи новий центр влади? Діюче законодавство не передбачає існування окремого "кабінету" для управління столицею. Якщо мова йде про консультаційну платформу, це одна справа. Але якщо йдеться про орган, який зможе взяти на себе управлінські функції, виникає питання щодо його відповідності Конституції. Не менш важливим є можливий сценарій заміни голови КМДА: рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 пов'язує цю посаду з обраним київським міським головою.
Таким чином, війна не стала початком боротьби за Київ, а лише надала їй нові засоби. Обраний мер продовжує виконувати свої обов'язки, проте контроль над управлінням містом знову стає ареною конфлікту з центральними органами влади.
Альтернативні підсумки
Зміни в управлінні українськими містами відбуваються на фоні посилення державної влади. Від початку повномасштабної війни центральні органи не лише отримали нові повноваження у сфері безпеки, а й частково перерозподілили фінансові ресурси громад на свою користь. Зокрема, з 2023 року податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) з зарплат військових та силовиків почав надходити до державного бюджету. Незважаючи на введені компенсаційні механізми, це призвело до збільшення залежності місцевих органів від рішень центру щодо фінансового забезпечення.
Ще одним важливим фактором стали активні дії правоохоронців, які деякі представники місцевого самоврядування вважали тиском. При цьому слід розмежовувати розслідування незалежної антикорупційної системи НАБУ та САП від обговорення впливу президентської влади на правоохоронні органи. Саме в такому політичному та інституційному контексті необхідно аналізувати результати дослідження.
Таким чином:
По-перше, основна модель управління містами залишається стабільною. Через шість років після проведення місцевих виборів у 80% вивчених міст продовжують управляти обрані міські голови. Це свідчить про те, що немає підстав стверджувати про заміщення місцевого самоврядування централізованою державною вертикаллю.
У той же час офіційне управління відображає лише одну грань -- зовнішню, за якою приховується справжній вплив. У контексті повномасштабної війни повноваження центральних органів влади значно зросли, а також виникають неформальні механізми впливу.
По-друге, сама система місцевої влади за ці шість років помітно змінилася. Кількість міст без чинного мера зросла із семи 2021 року до 45 2026-го. У шести містах секретарі вже майже відпрацювали звичайний п'ятирічний мерський цикл. Відсутність виборів не законсервувала владу, сформовану 2020 року. Змінився сам механізм оновлення місцевої влади в умовах війни, без можливості проведення виборів та прямого голосування громади.
По-третє, військові адміністрації впровадили декілька нових моделей управління місцевими громадами, що викликає значні ризики щодо зміни співвідношення сил між місцевим самоврядуванням та державною вертикаллю. У деяких містах ВА функціонують паралельно з обраними органами, тоді як в інших їх керівники виконують обов'язки міського голови, ради та виконавчого комітету. При цьому в ряді міст начальниками ВА стали мери, обрані у 2020 році. Натомість Чернігів демонструє інший аспект цієї ситуації: фактичний баланс впливу може змінюватися навіть без офіційної передачі всього спектру повноважень військовій адміністрації.
До того ж створення ВА може бути пов'язане не лише з безпековими потребами, а й із політичними конфліктами в громадах. Війна не усунула політичної конкуренції за ресурси, повноваження та вплив, а кадрові призначення і рішення про передачу повноважень впливають на те, хто фактично контролює управління містом сьогодні та якими будуть умови відновлення виборної влади після війни. Додаткову невизначеність створює питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями.
По-четверте, ці зміни відбуваються у момент, коли роль міст у стійкості держави лише зростає. Постійні російські атаки на міста та критичну інфраструктуру збільшують відповідальність місцевої влади за тепло, транспорт, укриття, комунальні послуги та відновлення. Тому здатність центральної та місцевої влади працювати разом, розподіляти повноваження, ресурси й відповідальність стає питанням не лише демократії, а й стійкості країни. Наскільки ця взаємодія сьогодні працює -- окреме питання, якого це дослідження не вимірювало.
Після завершення війни виникне потреба знову звернути увагу на ефективний державний контроль за законністю рішень органів місцевого самоврядування. Це стосується, зокрема, питань, які намагався вирішити початковий законопроєкт №4298. Адже наявність численних контрольних структур не завжди забезпечує правомірність їх рішень, особливо в ситуаціях, коли існують неформальні угоди між місцевою адміністрацією та представниками правоохоронних органів. Без незалежного механізму нагляду, що не підлягає впливу місцевих інтересів, але захищений від політичного тиску, процес децентралізації залишиться незавершеним у своїй інституційній суті.
Отже, основний ризик, який виявляється в цих даних, полягає не в зникненні місцевого самоврядування, а в поступових змінах самої структури влади. Тимчасові керівники можуть залишатися на своїх посадах протягом багатьох років, працюючи поряд із виборними органами або замість них, а частина ресурсів і повноважень переходить на державний рівень. Змінюється не лише склад місцевої влади, але й рівень її автономії та механізми оновлення керівництва.
Війна вимагає централізованої координації, але політична боротьба за контроль над містами та їхніми ресурсами триває. І що довше не працює механізм виборчого оновлення влади, то гострішими стають питання про майбутнє місцевого самоврядування та повернення до демократичних процедур після війни. А передусім -- питання, з якого починалося це дослідження: хто фактично керує містом, перед ким він відповідальний і як громада може вплинути на цю владу.
Ось як ми проводили підрахунки.
В Україні в 24 областях було сформовано 1469 територіальних громад, серед яких 411 мають статус міських (з центром у місті). Київ користується особливим статусом. Основним критерієм для відбору стало виконання повноважень на території громади. Тимчасово окуповані громади не включалися до вибірки, хоча їх органи місцевого самоврядування можуть продовжувати свою діяльність.
В результаті було проведено аналіз 339 міських територіальних громад України разом із містом Київ. Таким чином, загальна кількість об'єктів у вибірці склала 340.
До вибірки були включені громади, в яких функції органів місцевого самоврядування виконуються військовою адміністрацією. Зокрема, було проведене розмежування між міськими громадами, де ВА працює паралельно з місцевими органами влади, та містами, де начальник ВА виконує обов'язки міської ради, її виконавчих структур та міського голови.
Збирали інформацію про мерів міст і секретарів рад, здійснення повноважень міського голови, існування та функції військової адміністрації, а також про керівників ВА. Початковий збір даних відбувався у вересні-жовтні 2026 року.
Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на dpnews.com.ua
Інтернет-видання можуть використовувати матеріали сайту, розміщувати відео за умови гіперпосилання на dpnews.com.ua
© Деснянська правда. All Rights Reserved.