Посланець двох культур
Місія, яка з'єднує сусідні народи через музику.
Роман Ревакович - не просто диригент. Він, можна сказати, посланець польської музичної культури в Україні, та й навпаки - знайомить польську аудиторію з українською класикою. Утім, його діяльність цим не обмежується. Він є ініціатором багатьох проєктів як на наших теренах, так і в сусідній державі. До Черкас пан Роман приїхав із програмою "Польська музика в Україні": твори польських класиків під його керуванням виконав Академічний симфонічний оркестр Черкаської обласної філармонії. Маестро залюбки поспілкувався з кореспондентом Укрінформу.
ВІД ПОКОЛІННЯ ЕМІГРАНТІВ ДО ЗНАНОГО ДИРИЖЕРА
Батьки Реваковича - українці з тієї частини Рава-Руського повіту, яка після Другої світової відійшла до Польщі. У 1947-му родину виселили до містечка Лідзбарк-Вармінський, де й народився майбутній диригент, композитор і громадський діяч:
- Були дві хвилі переселення, - нагадав музикант. - Перша хвиля, кінець 1944-го, до середини 1946-го, то якраз пів мільйона переселили в Україну. А ці залишки, які не дали себе викорінити, - можна сказати так? - наступного, 1947-го, між квітнем і липнем, були розпорошені на захід і північ Польщі, по тих колишніх німецьких теренах, які були до Польщі приєднані після Другої війни. Так що я нащадок жертв тієї акції.
Роман отримав музичну освіту в музичній школі міста Ольштин, а також у Варшавській академії музики. Протягом десяти років він працював в українському народному хорі "Журавлі", спочатку виконуючи вокальні партії, а згодом ставши його керівником.
Де ви знайшли репертуар для вашого хору? Чи зберігалися українські музичні традиції на польських землях?
Я зберігав різноманітні матеріали, які мені передавали старші хористи, переважно видані в радянській Україні. Однак мені також пощастило натрапити на довоєнні ноти, зібрані адвокатом Чубинським у Перемишлі. На жаль, ім'я адвоката вже стерлося з пам'яті. Я отримав велику кількість нот, як рукописних, так і друкованих, для різних складів, включно з чоловічим хором. Це дало мені можливість шукати репертуар для нашого колективу. Важливо зазначити, що наш хор є самодіяльним і функціонує дуже нерегулярно, адже його учасники розкидані по всій Польщі і збираються лише на певний час для репетицій та концертів. Твори, які ми обирали для виконання, ретельно підбиралися, аби створити цілісний музичний образ. Моя задача полягала в тому, щоб оновити репертуар і надати йому нові, свіжі риси.
Диригент мав на меті розширити репертуар хору, включивши до нього більш масштабні твори. Раніше виконувані композиції зазвичай мали тривалість від двох до п'яти хвилин. Він виявив роботи Кирила Стеценка, зокрема, "Моліться, браття" — музику до "Гайдамаків" Шевченка, яка триває трохи більше десяти хвилин. Ще одна композиція Стеценка, "У неділеньку у святую", також на слова Шевченка, перевищує десятихвилинну межу.
У 1986 році відбулася знакова гастрольна подорож по Канаді та США, що включала двадцять концертів. Ця подія мала величезне значення для хору. А вже через три роки важливими стали візити в Україну:
- У 1989-му на кордоні в Мостиськах зустрічали нас хлібом-сіллю і червоно-синім прапором, - згадує маестро. - А в 1990 році - вже із синьо-жовтим. У першій поїздці ми співали пісні, які радянська влада дозволяла, а вже за рік співали стрілецькі пісні. А ще через рік ми поїхали Сходом України: Полтава, Луганськ, Донецьк... Ми співали "Вставай, народе, вставай з руїн і пожарищ". Це був гарний час, піднесений, я б сказав.
У ЛЬВОВІ ПУБЛІКА ЛЕДЬ НЕ ЛАМАЛА ДВЕРІ ДО КОНЦЕРТНИХ ЗАЛІВ
Ось ще одна думка: розумієте, для багатьох українців, які перебувають у Польщі, Україна завжди була чимось особливим і значущим...
Чи може бути навіть радянська Україна?
- Знаєте, Україна була ідеалом. Цю радянську Україну ми не так сильно знали. Коли я вже почав комунікувати з українцями в Україні, зрозумів, що Україна в Україні є чимось буденним, бо повсякденним. Отак би сказав. У Львові "Журавлі" мали дати два концерти, але публіка ледь не ламала двері до залів, то на ходу зробили третій концерт. Там хористи почули від львів'ян: "Слухайте, ми тут вас приймаємо, бо ми галичани. А ви їдьте далі". Ми тоді поїхали до Рівного, Києва. Мали бути в Чернігові, були в Каневі. Тобто там нас зустрічала вже радянська Україна, але...
- Все було прекрасно. Мабуть, тому, що приходила та публіка, яка, по-перше, знала, куди вона йде. Ну, а по-друге... Розумієте, хор привозив інше розуміння української пісні. Коли ми співали про козаків у турецькій неволі, то це було про неволю. Люблю таке говорити. Є твір "Закувала та сива зозуля". Там наприкінці: "Гей, як почули турецькі султани, та й іще звеліли ще гірше кувати кайдани". Ну, ми просто кричали про ті кайдани. Коли я слухав якийсь професійний хор з України, ну то (без коми) ці кайдани звучали як дзвіночки (сміється). Професійно, але так якось... дзвіночкувато. Гумор. Український гумор.
ПРО ІРМОСИ В ІРМОЛОГІЧНИХ ТЕПЛАХ
З часом митець усвідомив, що рамки аматорського статусу хору стали для нього занадто вузькими, і він почав шукати нові можливості для самовираження. Особливо цікавою була його спроба звернутися до релігійної музики. Наприкінці 1980-х років диригент отримав пропозицію співпраці від отців-василіян (членів Чину святого Василія Великого, одного з найстаріших і найвпливовіших чернечих орденів Української греко-католицької церкви). Саме там він познайомився з величезним різноманіттям релігійної музичної спадщини, зокрема з ірмосами, зібраними в ірмологіонах.
Раніше я не знав про них. Мушу визнати, що це дійсно так. У жодному з навчальних закладів Польщі, де я здобував музичну освіту, мені не розповідали про українську музику. Ми обговорювали григоріанський хорал, вважаючи його основою західної музики, але зовсім не згадували про візантійський хорал, який є наріжним каменем східної релігійної музики. Я відкрив для себе справжнє багатство і відчув бажання поглибитися в цю тему, щоб професійно представити її на польських сценах, донісши до польського слухача знання про цей значний аспект української культури.
Проте задум не вдався. Пан Роман створив невеличку команду з дванадцяти найталановитіших співаків зі свого хору. Вони записали колядки, але його ініціативу не підтримали українські активісти в Польщі. Можливо, це сталося через те, що в країні розпочався період політичних змін, що вплинуло й на культурне середовище. Українське суспільно-культурне товариство, яке діяло з 1956 року і виконувало роль платформи для української діяльності, забезпечуючи формальний захист української культури в Польщі, змінило свою назву на "Об'єднання українців у Польщі". Найголовніше - нове керівництво організації обрало інші пріоритети, і ідеї Реваковича не знайшли підтримки. Хор, що отримав назву "Ірмос", не зміг реалізувати свої професійні амбіції.
- Я кажу, що єврейська громада в Польщі має театр, є Єврейський театр у Варшаві, який діє професійно, має міську, тобто все-таки державну підтримку. Українська ж громада в Польщі не має такого професійного культурного представництва, - із сумом констатував диригент.
Ідея, що виникла під час кавової бесіди, перетворилася на масштабні симфонічні прем'єри.
Поділіться своєю місією. Ви представляєте українську музику в Польщі, а польську - в Україні. А що, якби хтось з-за меж України привіз українську класичну музику назад в країну? Це могло б сприяти підвищенню зацікавленості моїх співвітчизників до рідної музики.
— Ну, послухайте, хочу вам сказати таке: ви звертайтеся до українських фахівців в Україні, — вірно зазначив співрозмовник. — Я докладаю зусиль, щоб презентувати українську музику у Польщі. Але, врешті-решт, думаю, що також вніс свій вклад у розвиток української музики в Україні. Завдяки моїй ініціативі та співпраці з українським культурним середовищем, у Львові було засновано фестиваль "Контрасти", який існує до сьогодні і слугує платформою для сучасної музики. Тут звучить безліч українських творів, а також світової музики, проходять зустрічі українських музикантів з міжнародними виконавцями. Я став ініціатором проєкту під назвою "Між словом і звуком".
Під час зустрічі за кавою з львівським композитором Богданом Сегіном вони розробили ідею, що полягала в наданні замовлень українським композиторам, які перебували в Польщі на стипендії "Gaude, Polonia" ("Радій, Польще"). Варто зазначити, що ця стипендія функціонує вже більше 20 років і за цей час підтримала численних культурних діячів, серед яких 80% становлять українці, 15% — білоруси, а решта — представники республік колишнього СРСР, за винятком Росії.
Це представники мистецтв: виконавці, композитори, письменники та кінематографісти, якщо я не помиляюся. Стипендія була започаткована Міністерством культури Польщі. Вона передбачає піврічне перебування, що дозволяє спілкуватися з обраним професором у вибраному місті. Близько двадцяти років тому за такими стипендіями пройшло багато українських композиторів. Ми з Богданом Сегіном, обговорюючи це за чашкою кави, вирішили, що варто продовжити цю ініціативу, щоб композитори отримали нові замовлення. На той час директором Польського інституту в Києві був Єжи Онух — активна особистість, мій давній знайомий ще з варшавських часів. Я звернувся до нього з ідеєю, щоб Польський інститут замовив кільком українським композиторам написання нових творів. Він погодився, і інститут зробив замовлення на створення композицій у Богдана Сегіна, Богдани Фроляк, Михайла Шведа та Олександра Шимка. Кожен з композиторів отримав завдання написати твір на польський текст для голосу з невеликим оркестром. Прем'єра цих чотирьох композицій відбулася в 2008 році в Києві. Цей формат виявився успішним, тож ми організували ще одне замовлення для нової четвірки композиторів. Таким чином, ми вже мали вісім нових творів. Я зміг організувати тур для польського оркестру Sinfonia Iuventus. Це був молодий оркестр, який у 2009 році тільки-но почав свою діяльність, надаючи початковий професійний досвід музикантам, які щойно завершили навчання в музичних закладах.
Ми провели шість концертів у різних містах: Варшава, Люблін, Львів, Вінниця, Одеса та Київ. Можна з упевненістю стверджувати, що я маю стосунок до української музичної сцени. Після цієї акції з’явилися нові твори. Під час концерту в Києві мій давній знайомий, Богдан Батрух, з часів Варшави, запитав молодих композиторів, що вони хотіли б створити. Вони відповіли, що бажають написати великий твір для великого оркестру. "Пишіть," – сказав він. Твори були створені, але не було можливості їх виконати. Тоді я вирішив організувати четвертий фестиваль "Дні української музики у Варшаві". Я запросив Національний симфонічний оркестр України з Києва під диригуванням Володимира Сиренка, щоб виконати ці нові композиції.
"Сьогодні російську культуру варто вивести на другий план."
На концерті Богдан Батрух був вражений твором Олександра Шимка і висловив бажання, щоб той створив масштабний ораторіальний витвір на релігійну тематику. Олександр взявся за цю задачу і написав композицію для великого хору, оркестру, етнічного ансамблю "Божичі" з Києва та сопрано. Завершення твору відбулося приблизно у 2016 році.
- І відтоді я стукав у різні двері, щоб цей твір виконати, - розповідає музикант. - Зокрема, і в Києві. Ну і в Польщі в різних місцях. Не вдавалося. Прийшла страшна війна 2022 року. Телефоную до директора Національного форуму музики у Вроцлаві, дуже визначної особистості в польському музичному світі, Анджея Косендяка (це березень був): "Може, ми б виконали цей твір?". Каже: "Так, виконаємо". І прем'єра цього твору відбулася на завершення одного з найвагоміших музичних фестивалів у Польщі - Wratislavia Cantans. Вроцлав профінансував запрошення Національного оркестру з Варшави, капели "Думка" з Києва, яку підсилив хор із Вроцлава. Репетиції у Варшаві - тобто два хори з'їжджаються до Варшави, потім ця група з 200 осіб їде до Вроцлава. Ми виконуємо там цей твір. Він був записаний, але без прав на розповсюдження.
Шимко подав цей твір на Шевченківську премію, отримав згоду на закрите представлення. Комісія призначила йому премію. Маю якусь причетність до української музики? Безумовно, маю. До речі, цей твір був виконаний тільки раз - у 2022 році у Вроцлаві. Україна ним не зацікавилася, і запису для публічного прослуховування немає. Там Варшавському оркестру не оплатили запис, а це - величезні кошти.
Отже, наскільки мені відомо, запис існує. Його потрібно придбати. Тож, якщо хтось зацікавлений і хоче знайти ресурси, я можу надати контакти у Вроцлаві. Це дасть можливість послухати цей твір у запису, коли в Україні немає можливостей для його виконання.
Звичайно, ми не можемо оминути тему нинішньої війни, особливо в культурологічному аспекті. Пан Роман висловив думку, що російську культуру варто "відсунути на маргінес". Це означає, що вона повинна займати позицію поза основними трендами, ставати менш значущою, непопулярною або опинятися на узбіччі уваги. Зокрема, йдеться і про Чайковського, чий предок — козак Чайка, хоча в його родині також були французи та багато інших національностей.
Він був композитором з Російської імперії, який відвідував українську провінцію, відому як Малоросія, і адаптував місцеві мелодії до свого творчого стилю. У нього не виникало жодних сумнівів щодо мети своєї поїздки. Нещодавно він натрапив на вислів Олександра Дугіна: "Ми вас, українці, поважаємо, але змушені вас знищувати, адже маємо прагнути до єдності" (посміхається).
На концерт польської музики в філармонії завітала значна делегація Польського культурного центру імені Кароля Шимановського з Черкас. Варто зазначити, що цей видатний польський композитор народився в селі Тимошівка, що на Черкащині. Як повідомив голова Центру Геннадій Ліневич, ця подія стала не лише зустріччю представників польської культури з обох боків кордону:
- Ми обговорили можливі спільні шляхи реалізації наступного, 2027 року програми, присвяченої творчій спадщині Кароля Шимановського. Адже тоді виповнюється 145 років від дня народження митця і 90 років від дня його смерті. Чекаємо на пропозиції щодо просвітницької роботи, яку ми могли б узяти на себе. Разом із польськими музикознавцями плануємо провести заходи і в Тимошівці - на батьківщині композитора, і в Смілі, де його охрестили, і, звісно, у Черкасах та Дахнівці (біля Черкас), де він бував. Поговорили також про те, чи не міг би він (з огляду на його зв'язки з міністерством) наступного року приїхати до нас, і хто б зіграв концерт польської музики. Тим паче, що вчора зі сцени філармонії твори Шимановського не звучали.