"Жителі Олешків вважали, що їх направлять у тайгу": оператор ТСН Ілля Шинкаренко розповідає про враження, отримані під час гуманітарної місії.
В унікальному інтерв'ю для "ФАКТІВ" Ілля Шинкаренко розповів про свій досвід життя в окупованому місті, поділившись зворушливими історіями та враженнями від діяльності російських пропагандистів.
"Представники Росії систематично заважали нашій діяльності."
Ілле, яким чином враження від Олешків відобразилися на вас?
-- Звичайно, вплинуло, але питання не в тому, як я себе почуваю. Вже нормально. Чи було некомфортно й навіть страшно туди їхати? Чесно кажучи, так. Але головне, що ти усвідомлюєш, коли потрапляєш на тимчасово окуповані території та фактично до рук ворога, -- наскільки це складно. Не те щоб я не розумів цього, перебуваючи на вільній українській території, але там відчуття примножується, бо на кожному кроці лунає російська мова, скрізь російські прапори, російські військові, і це дуже некомфортно.
Разом із делегацією ми пробули там два з половиною дні. Це далося вкрай важко. Але люди, які там перебувають, живуть роками під гнітом. Що вони пережили, геть важко уявити.
Люди побоювались, що це може бути афера, що евакуації не буде, й боялися, що буде фільтрація. Навіть вже сидячи в літаку, як нам потім розповідали, вони думали, що їх висадять у тайзі...
Навіть важко уявити, якою емоційно насиченою була ця подорож.
Так, але найважче було не те, що ми не спали і відчували величезну втому, а те, що постійно відчували тиск з боку росіян, який місцеві жителі переживають щодня.
Наприклад, нам потрібно було боротися за зв'язок (розгорнути Starlink і відганяти від нього росіян) для того, щоб члени делегації мали можливість бути на зв'язку з Києвом. Росіяни постійно перешкоджали нашій роботі.
Це було не лише звичайне медійне відрядження. Поряд із виконанням своїх обов'язків, ми стали частиною делегації, що мала специфічну мету. Це, безумовно, підвищувало рівень нашої відповідальності.
Чи пригадуєте, які думки вас відвідали, коли ви дізналися, що вирушите до Олешок?
Перша асоціація, що спливла в уяві, полягала в тому, що все може піти шкереберть. Адже росіяни часто порушують угоди. В будь-який момент ситуація могла б змінитися.
Нам були надані гарантії безпеки. Ми ознайомились із документами, серед яких були й підписи представників Росії. Так утворилася нова політична реальність на міжнародній арені. Напередодні виборів у США Путін прагнув підтримати Трампа, намагаючись продемонструвати хоча б якусь "перемогу". Цю ситуацію ми всі усвідомлювали.
Що стало для вас, як для оператора, абсолютно неприпустимим?
Слід зазначити, що під час подорожі до Олешків ми дотримувалися строго заданого маршруту, усвідомлюючи, що зможемо фіксувати лише те, що нам дозволять. Звісно, всі ці заходи були спрямовані на полегшення роботи російських пропагандистів. Перед нашим приїздом вони ретельно прибирали дороги, усували залишки знищеної техніки та інше.
У тому місці можна було зустріти численні так звані "роялі в кущах". Однією з таких подій стала виставка дронів, виготовлених із звичайних матеріалів. Російські військові демонстрували міни та інші боєприпаси, які не спрацювали, підкреслюючи, що це "озброєння іноземного виробництва, натівські міни та снаряди з західних країн". Ці меседжі з великим ентузіазмом підхоплювали пропагандисти.
У Олешках ми отримали можливість знімати практично все, але територія була обмежена червоними стрічками через небезпеку мін. Відповідно, категорично заборонялося демонструвати або повідомляти про кількість присутніх людей та автобусів.
Маршрут до Олешків проходив через територію Білорусі, російську Анапу та тимчасово окупований Крим. У Білорусі нас охороняли російські військові. Як тільки ми потрапили до Криму, зв'язок зовсім зник. Лише в Олешках нам вдалося підключити Starlink, завдяки чому ми змогли надіслати матеріали до редакції та повідомити, що з нами все добре.
"Їхав в одному автобусі з топовими пропагандистами"
-- Якими ви побачили Олешки?
Не було можливості побачити багато. Нас доставили автобусом на площу, а потім так само повернули. З вікна я помітив пейзаж, що майже нічим не відрізнявся від українських містечок поблизу лінії фронту: зруйновані будівлі, безлюдні вулиці. Люди, які нас зустрічали, виглядали втомленими та наляканими. Лише деякі з них вірили, що евакуація відбудеться, і що вже за добу вони зможуть обійняти своїх близьких біля кордону в Чернігівській області.
Згадую одного разу, коли зустрів жінку, яка почула, як я розмовляю українською. Вона підійшла до мене, взяла за руку і попросила продовжувати спілкування. Для неї це стало знаком, що я "свій" і що є надія повернутися додому в Україну.
Проте вона була дуже стривожена, плакала, натягнула капюшон і запитувала про можливу фільтрацію та деталі маршруту. Я усвідомлював, що вона вагається. Старався заспокоїти її і переконати, що все обов’язково буде добре. Був упевнений, що вона залишиться. Однак згодом її знайома написала мені, що вона вирушила в дорогу разом зі своєю 90-річною матір’ю. І причина цього – українська мова.
-- З українських медіа були тільки ви та журналіст ICTV Єгор Ромахло, а з боку росії -- багато пропагандистів.
Я подорожував в одному автобусі з представниками російських федеральних каналів — відомими пропагандистами. Вони намагалися вести зі мною теплі та дружні бесіди, передаючи "привіти" спільним знайомим журналістам. Згадували, як прекрасно було в Києві два десятиліття тому, коли часто приїжджали сюди у справах. Здавалося, вони намагалися зробити вигляд, що нічого не змінилося, що все залишилося таким, яким було раніше. Було важко це вислуховувати і залишатися байдужим.
Який емоційний спогад у вас виникає в пам'яті зараз?
Я щойно зафіксував момент, коли жінка сіла в автобус і запитала: "Ми вже в Україні?". Я відповів: "Майже". Вона застигла на місці і знову звернулася до мене з тим самим питанням. Я сказав, що залишилось всього 100 метрів. Тоді вона розплакалась і сказала: "Ми підемо пішки". Це був надзвичайно зворушливий момент.
Які емоції охопили вас, коли усвідомили, що Україна вже на відстані витягнутої руки?
Це був період надзвичайно напруженої праці, адже зв'язок тільки встановився, і потрібно було терміново завантажити відео на канал. У той момент ми проводили ефір у марафоні "Єдині новини", демонструючи в режимі реального часу те, що відбувається. У мене була своя задача, і на переживання не залишалося часу. Лише коли я повернувся до Києва, зміг зателефонувати рідним і повідомити, що вже вдома.
У попередньому ексклюзивному інтерв'ю для "ФАКТІВ" воєнний кореспондент програми "Факти" на ICTV та Марафону "Єдині новини" Єгор Ромахло розповів про деталі складної місії в Олешках, а також поділився своїми враженнями та емоціями.