Італієць, перебуваючи в Іспанії, наводив слова Ліни Костенко українською мовою: мандрівник з Києва здійснив 315-кілометрову подорож Шляхом святого Якова, щоб підтримати українську мову.

Олена зізнається, що давно чула про Camino de Santiago і завжди мріяла його пройти. Але постійні робочі обов'язки, великі плани і дедлайни заважали знайти час для цієї мандрівки. "Війна стала каталізатором для мене. Я зрозуміла, особливо після того, як під час ракетного обстрілу навчального центру в Полтаві загинув мій батько, що жити в очікуванні кращих часів — не вихід. Тому свій паломницький шлях, що має на меті підтримку української мови, я вирішила присвятити своєму татові, Олександру Базилівському, та мамі Наталії."

Шлях пілігрима Олена мала пройти у вересні минулого року. Вона вже придбала квитки й жила очікуванням незвичайної подорожі. Але третього вересня їхню родину спіткала біда -- черговий ракетний обстріл, який учинила країна-терористка, забрав життя її батька, який закінчував військову підготовку в навчальному центрі.

"Ті триста п’ятнадцять кілометрів стали для мене своєрідною психотерапією – можливістю побути наодинці з власними думками, зібратися з роздумами, випробувати духовну силу і спробувати щось нове, – ділиться Олена. – Одночасно мені хотілося принести користь Україні. Тож я започаткувала невеликий культурний проект. Я вирішила, що якщо серед пілігримів зустріну людей, зацікавлених темою України, запропоную їм на відео прочитати хоча б рядок з творів Ліни Костенко, Сергія Жадана чи Олександра Положинського, а згодом створю кліпи."

Олена зафіксувала висловлювання не одного чужинця, які звучали українською мовою. Це було щиро, весело і водночас значимо. Вона надавала їм транслітерований текст, щоб вони могли ознайомитися з ним, сама повторювала слова кілька разів, а іноземці намагалися імітувати її. Не все виходило з першого разу, тому доводилося записувати кілька дублів.

Декілька людей спочатку відчували страх говорити українською, але коли намагалися і успішно справлялися, їхня радість була безмежною. Вони висловлювали, що їм приємно так підставити плече нашому народу. А українці, переглядаючи ці відео, у коментарях щиро дякували їм за емоційну підтримку, -- розповідає наша співрозмовниця.

Дівчину особливо вразила зустріч з Євгеніо -- італійцем, який народився і живе у Великій Британії. Він разом з попутниками подорожував на велосипеді, і в одному з альбергів (хостелів для пілігримів) Олена випадково з ним перетнулась.

Чужинці зазвичай не знайомі з українськими письменниками. Але Євгеніо, коли я висловила бажання, щоб він прочитав рядок з вірша Сергія Жадана, вразив мене своїм глибоким знанням творчості нашого відомого поета, прозаїка та військовослужбовця. Він згадав, що читав його книгу "Інтернат". Після цього почав спілкуватися зі мною українською. І раптом запитує: "Чому ти не записуєш вірші Ліни Костенко?" Я була вражена: "Ти знайомий з Ліною Костенко?" – запитала я, не вірячи своїм вухам. На що він почав цитувати її вірші. Потім перейшов до Лесі Українки, Василя Стуса, Юрія Іздрика. І це чоловік, як з'ясувалося, не має філологічної освіти. Просто колись, хоч і ненадовго, побував в Україні, закохався в цю країну та завів тут друга. Він дуже багато знає, цікавиться нашою історією і розуміє, за що ми боремося.

На жаль, говорить Олена, іноземці дуже часто сприймають війну, як війну путіна, а не населення росії, яке, мовляв, не винне. Я пояснювала їм, чому одна людина не може воювати проти всієї країни. І що я, лягаючи спати, можу не прокинутись. І що піклуватися про права російських громадян в Європі в той час, як гинуть українці, це не той пріоритет. Здається, мої співрозмовники мене розуміли... Загалом, дуже багато хто проникався тим, що я з України. Могли просто обняти, розуміючи, що українцям зараз дуже складно.

-- До речі, з росіянами перетиналися?

На щастя, це не так.

Чи більшість іспанців спілкується англійською мовою?

Більше англійської мови можна почути вже поблизу Сантьяго. Проте в тих районах, через які пролягав мій маршрут, цього не було. Тут розташовані прекрасні середньовічні села та невеличкі містечка, де люди ведуть спокійний спосіб життя. Кожен іспанець, зустрічаючи пілігрима, традиційно вигукує: "buen camino", що в перекладі означає "гарної дороги". Вони із задоволенням вітають мандрівників і намагаються допомогти всім, чим можуть.

Одного разу, наприклад, власник супермаркету передав мені через іншу пілігримку морозиво. А власник одного хостелу відмовився брати кошти за нічліг. Таким чином виявляли свою повагу до України.

Оскільки французький маршрут Святого Якова переважно пролягав через мальовничі села північної Іспанії, Олена могла милуватися безкрайніми полями, на яких трудилися трактори, та зеленими луками, де паслися корови й вівці. Її захоплювали гори й ліси, які нагадували їй рідну землю. На цьому шляху розташовано чимало барів, де паломники можуть насолодитися чашкою кави, перекусити (комплексні обіди тут трохи вигідніші, ніж замовляти страви окремо) або просто відпочити. Як правило, це сімейні підприємства.

-- Збираючись до Іспанії, сподівалась, що від душі наїмся соковитих овочів і фруктів, -- усміхається пілігримка. -- Але чомусь у невеличких крамницях, які мені траплялися, вибір був доволі скромний, та й якості такої собі вони були... До того ж, зачиняються магазини у селах переважно о 18:00 -- 19:00. А я не поспішала до цивілізації. Мені цікавіше було кудись звернути зі шляху, щось роздивитись... Тобто, придбати продукти в магазині й приготувати вечерю в альберге, де зазвичай є кухні, щоб зекономити кошти, не завжди виходило.

Чи стало українське сало рятівним засобом?

Ой, та що ви кажете! Наш національний стратегічний продукт не можна просто так перетнути кордон. Навіть у магазині не вдасться запастися їжею, адже кожен день я ношу на собі важкий рюкзак, проходячи від двадцяти до тридцяти кілометрів. До того ж, я ще й взяла ноутбук, щоб мати можливість працювати... Тож у мене завжди під рукою лише яке-небудь печиво. Зазвичай я могла більш-менш нормально поїсти в альберге або барі. Хоча рідко замовляла комплексні обіди: по-перше, вони великі, по-друге, не такі вже й економні. І не можу сказати, що вони завжди надзвичайно смачні. Але траплялися й справді смачні страви в прекрасних закладах.

Основою раціону на Шляху є м'ясні продукти, зокрема хамон, безліч стейків, різні види сирів, зелень, картопля фрі, піца, тости та тортилья (картопляна запіканка) на сніданок.

Олена Базилівська подолала 315 кілометрів за 16 днів. Вона зазначила, що рухалася спокійно, без наміру встановлювати рекорди. Погода їй пощастила — лише декілька днів були спекотними. На жаль, не вдалося пройти під дощем, щоб повною мірою відчути всі труднощі шляху. Загалом, дівчина свідомо обрала період для своєї подорожі на кінець весни, щоб уникнути надмірної спеки. І, звичайно ж, щоб завершити свій Camino de Santiago до дня народження батька, 8 червня.

— Обраний мною маршрут Шляху святого Якова має довжину 700 кілометрів, — ділиться Олена. — Він стартує у Франції, неподалік кордону з Іспанією. Хоча для отримання паспорта пілігрима достатньо пройти лише сто кілометрів, такий документ все ж буде вважатися дійсним.

Олена вирушила з Франції не з власної волі, а через свою неуважність, адже до подорожі вона практично не готувалася. Вона просто не перевірила інформацію про те, що в Іспанії є місто Леон, з якого планувала відправитися до Сантьяго, тому й купила авіаквиток до французького Ліона.

-- Спочатку я засмутилася, але потім вирішила, що це так доля розпорядилася, щоб я знову повернулася в Ліон, де колись бувала, подорожуючи по каучсерфінгу (CouchSurfing -- це соціальна мережа та онлайн-сервіс, що об'єднує людей, які подорожують, з тими, хто може запропонувати безкоштовне місце для ночівлі -- Авт.), -- усміхається пілігримка. -- Отож, ще раз мала нагоду погуляти по цьому гарному місту. А вже звідти вирушила до Мадриду, і далі добралась до Леону бла-бла-каром.

В цілому, не завжди потрібно ретельно розробляти маршрут заздалегідь. Для цього існують спеціалізовані додатки, але все ж варто переконатися в правильності початкової точки.

Також варто взяти з собою засоби для боротьби з мозолями. Вона мала лише пластирі, а от мазь купити в аптеці не вдалося, адже під час свят у іспанців багато закладів закрито.

— Комфортний рюкзак і взуття — це ключові речі для подібних походів, — ділиться Олена. — Я придбала стильні спортивні кросівки в одному з магазинів Києва, але не впевнена, чи вони підійдуть для такого "марафону". Проте, вони витримали навантаження.

Поділіться, будь ласка, детальнішою інформацією про альберги. Наскільки мені відомо, це місце, яке слугує важливою складовою частиною спілкування пілігримів.

-- Вони є майже в кожному населеному пункті, і не один. Перепусткою до альберге є паспорт пілігрима у вигляді книжечки, яку кожен подорожуючий отримує на початку шляху. Уже в Сантьяго, в офісі пілігримів, паспорт з печатками хостелів (і не тільки) обмінюють на сертифікати.

Згідно з установленими нормами, паломнику заборонено залишатися в альберге більше ніж на одну добу. Зазвичай виселення потрібно здійснити до восьмої ранку, у деяких випадках - до дев'ятої, а в рідкісних ситуаціях - до десятої. Винятки роблять лише для тих, хто має проблеми зі здоров'ям, адже їм дозволяють залишитися на триваліший час. Проте я не знаю, як саме потрібно підтверджувати свій стан здоров'я.

Тому, як би кому не хотілося довше поспати, щодня -- у дощ чи в спеку -- мусиш прокидатися рано і йти вперед. Втім, пілігрими -- ранні пташки. Дехто встає о п'ятій ранку, аби до обіду, коли настає найбільша спека, пройти якомога більший відрізок шляху й відпочити десь у барі.

Альберга зачиняється о 22:00, тому важливо встигнути заселитися до цього часу. Багато мандрівників, до речі, лягають спати набагато раніше.

У приміщенні може міститися від чотирьох до 20-30 місць для сну, а інколи й більше.

Ночівля обійдеться приблизно в 10-15 євро, а іноді можна залишити будь-який внесок на свій розсуд.

Цікаво, що в одному з альберге я познайомилася з українською дівчиною. Це було досить велике містечко, з безліччю хостелів. Випадково наші спальні місця опинилися на одному ліжку: я займала верхній ярус, а вона — нижній. До речі, зазвичай при заселенні запитують, чи зручно клієнту підніматися на другий поверх, а нижні місця залишають для тих, хто не може піднятися.

Олена зазначає, що багато людей заздалегідь резервують місця в хостелах. Впевнившись, що зможуть подолати 20 чи 30 кілометрів за день, вони "передають" свої рюкзаки транспортній компанії, що доставляє їх до вказаного альберге (на Шляху є така послуга).

Олена ж нічого не планувала. Просто йшла свій Шлях і зупинялася там, де її заставав вечір. Проходила в середньому по 20 кілометрів. Якщо удавалося подолати менше, то трагедії з цього не робила. Адже все одно щодня потроху наближалася до своєї цілі.

Кожен пілігрим прагне досягти собору Сантьяго-де-Компостела, де для них організовують особливі меси. Для віруючих ці ритуали несуть глибоке духовне значення.

Згідно з спостереженнями нашої співрозмовниці, значна частина пілігримів, а можливо, навіть більшість, — це люди похилого віку з різних куточків світу, таких як США, Канада, Австралія, Китай та Південна Корея. Вийшовши на пенсію, вони вирушають у подорожі.

На завершальному етапі Шляху Олена Базилівська зустріла пару американців: чоловіка та його 80-річну матір. "Коли мати висловила бажання пройти Camino de Santiago, син подумав, що вони вирушать лише на останні 100 кілометрів", - згадує вона. Проте жінка вирішила, що хоче пройти весь маршрут у 700 кілометрів, і син почав серйозно переживати за її стан здоров’я. На щастя, все обернулося добре. Єдиною полегшенням для літньої жінки стала можливість скористатися послугами транспорту для її рюкзака.

Також мені розповідали про ровесницю цієї бабусі, яка, можливо, частково, пройшла свій життєвий шлях на ходулях.

Протягом усієї моєї подорожі я натрапила лише на одну подружню пару, яка серйозно розмірковувала про повернення додому, адже у жінки раптово почала сильно боліти нога — їй потрібно було проконсультуватися з лікарем.

Які кроки слід зробити після отримання сертифіката пілігрима?

Дехто вирушає до океану, вважаючи це продовженням свого шляху після Сантьяго. У моєму випадку я обрала політ до Барселони, адже прагнула потрапити на концерт гурту Erreway, який був мені дуже близький у шкільні часи.

-- Це правда, що пройшовши Шлях, люди психологічно змінюються? Особисто ви які зміни помітили в собі?

-- Шлях -- це справді щось дуже унікальне. Я не можу сказати, що він змінив мене кардинально, але я на ньому вчилася довіряти обставинам і не намагатися контролювати усе, не засмучуватися проблемам або коли щось іде не так. Шлях показує, що більшість проблем вирішується і не потрібно було нервувати через них.

Також це про можливість відпустити буденність, статуси та ролі, зосередившись на моменті "тут і зараз". Шлях показує, що навіть якщо йдеш повільніше ніж планував, головне -- рухатися до мети у своєму ритмі, й обов'язково її досягнеш. Щоб пройти Шлях довжиною 300 км, треба робити щодня хоч кілька кроків, а не думати відразу про довжелезну дистанцію. Так і в житті -- деколи важливо просто рухатися.

Я записувала деякі свої думки на диктофон. І дуже багато фотографувала, знімала відео. Поступово викладатиму це у соцмережах.

Зараз отримую багато повідомлень від людей, які пишуть, що давно мріють пройти Camino de Santiago. Ще коли їхала у потязі з Києва до Перемишля, моя попутниця, років п'ятдесяти, дізнавшись, що я збираюсь пройти Шлях, сказала: "Ви здійснюєте мою мрію, а я все не можу її реалізувати, все не знайду часу".

Можу порадити єдине: знайти час і зробити те, що хочеться.

Мені самій інколи не віриться, що в моєму житті був Шлях святого Якова. Багато чого на ньому залежить від того, в який день вийдеш, де зупинишся, яких людей зустрінеш... Це дуже унікальний досвід.

Яка ж може бути вартість такої незвичайної подорожі?

В цілому, я прагну донести до людей, що подорожі (не лише Шлях) можуть коштувати стільки, скільки ми готові вкласти в них. Існує безліч способів зекономити — каучсервінг, автостоп, харчування з супермаркетів тощо.

Саме тому вартість подорожі у кожного індивідуальна, оскільки вона залежить від вибраного рівня комфорту. Я найбільше витратила на транспорт і їжу. Ось приблизні розрахунки: через війну авіаперельоти скасовані, тому потрібно доїхати з Києва до Польщі (квитки на потяг в обидва кінці коштують близько 4500 грн). Літак з пріоритетним посадкою (щоб взяти рюкзак без додаткових витрат на багаж) обійдеться приблизно в 10 000 грн в обидва боки.

Ціна на альберге може бути різною: зазвичай за ніч за ліжко доводиться платити від 10 до 15 євро. Найдешевший варіант, який мені вдалося знайти, коштував 7 євро, а найдорожчий у Сантьяго-де-Компостела — 25 євро. Загальна вартість проживання за 19 ночей (я прибула до Леона заздалегідь) склала приблизно 10 900 гривень.

А загалом витрачаєш стільки, скільки хочеш чи можеш витратити. Можна зекономити й щоранку купувати їжу в супермаркеті, але тоді ти маєш покласти у наплічник менше речей. Мені, наприклад, подобалося після виходу з альберге десь зупинитися й випити кави. Інколи я могла купити до неї тост. Разом це коштувало 3,50-4 євро.

-- Схудли на такій їжі?

Не зовсім помітно. Просто в Іспанії існує безліч виробів з тіста. Однак, я думаю, що від прогулянок мої м'язи стали більш розвиненими.

Не маю жодних сумнівів, що батько обов'язково став би на вашу сторону.

-- Звісно підтримав би. Я ж планувала йти Шлях ще до атаки. Він підтримував, хоча сам був дуже домашнім. Часто відправляв нас з мамою на море чи ще кудись на відпочинок, а сам любив проводити вільний час за книгами, у турботі про кота. Приєднувався до нас лише зрідка.

Чи він був призваний на військову службу через мобілізацію?

Отже, його призвали на службу в 55-річному віці. На момент мобілізації він обіймав посаду заступника начальника цеху на підприємстві "Укрспецзв'язок", розташованому в Черняхові Житомирської області.

Він був дуже доброю, мирною людиною, котра, як кажуть, мухи не образила. Та обов'язок є обов'язок. Тато не ухилявся від нього. Потрапив до полтавського навчального центру, де мав пройти підготовку, де мав отримати спеціальність стрільця і зв'язківця. До навчання ставився дуже відповідально. Уже після похорону татові побратими розказували, що навіть молоді так швидко і якісно не засвоювали нову інформацію, як він.

Тато практично не ділився з нами тим, чим займається. Ми з мамою ледве умовили його зробити селфі у військовій формі.

Звісно, усі були занепокоєні його майбутньою службою. Ніхто навіть не міг уявити, що в тиловій Полтаві може трапитися така біда.

Дізнавшись про подвійний удар балістичними ракетами по навчальному центру, я почала писати й телефонувати татові. Виклик ішов, але ніхто не відповідав. Потім відповіли. Мабуть, ДСНСники. Сказали, телефон знайшли, а що з його власником, невідомо...

Тієї ж ночі Олена разом з матір’ю вирушили до Полтави. Спочатку вони намагалися знайти Олександра серед невпізнаних постраждалих у лікарнях. Але зрештою виявили його в морзі. Серед численних тіл загиблих вони впізнали його досить швидко, адже його тіло не мало значних ушкоджень. Лише уламок вразив голову...

Досудове розслідування у справі, що стосується посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, продовжується. Родина Базилівських прагне отримати більше інформації та зворотного зв'язку від державних і місцевих органів, щоб краще зрозуміти обставини трагедії. Олена зазначає, що очевидно одне: її батька вбили росіяни. Вона ніколи не зможе пробачити їм цього. Олена обіцяє зробити все можливе, щоб донести правду до світу.

Раніше "ФАКТИ" повідомляли про трагедію в Києві, де внаслідок російського ракетного удару загинули два брати з Чернігівської області.

Фото надані Оленою Базилівською