Протягом двох місяців родина з Києва щоденно отримувала воду від сусідів: вони придбали глиняний будинок на Гуцульщині за 3 тисячі доларів і поділилися своїми враженнями про новий етап життя. Дивіться фото та відео.

Подружжя Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка вирішило змінити своє життя в Києві на стару глиняну хату в селі Хімчин, що на Івано-Франківщині, яку вони придбали всього за 3 тисячі доларів. Цей переїзд став для них справжнім випробуванням: перші місяці їм доводилося носити воду з сусідських криниць, прати вручну, обходитися без ванної кімнати та спати на дерев'яних піддонах.

Незважаючи на численні виклики, подружжя зуміло перетворити старий будинок на комфортну оселю, зберігши його автентичний гуцульський стиль. У розмові з Суспільним Івано-Франківськ Катерина та Дмитро поділилися своїми враженнями про те, як вони вирішили залишити столицю, власноруч облаштували своє нове життя і адаптувалися до сільського укладу.

Як подружжя наважилося переїхати з Києва

Катерина, уродженка Чернігова, до свого переїзду проживала у Києві, де працювала в галузі управління кадрами та активно займалася благодійною діяльністю. Від початку повномасштабного вторгнення Росії вона заснувала організацію "Янголи.ua", метою якої є підтримка українських військових.

Після двох з половиною років напруженої праці жінка стала жертвою емоційного виснаження. В той же час, через величезну кількість запитів на допомогу та витрати на підтримку фонду, у неї виникла заборгованість приблизно на 200 тисяч гривень.

Тоді Катерина разом із своїм чоловіком вирушила на пошуки бюджетного житла, яке дозволило б їм відновити сили. Спочатку вони розглядали варіанти поблизу Києва, але згодом жінка згадавала про свою давню мрію – жити серед величних гір.

Використовуючи Google Maps, вона вивчала географічні особливості населених пунктів Карпатського регіону, коли натрапила на оголошення про продаж будинку в Косівському районі.

"Я - людина гір. Завжди мріяла жити в горах. І ось, нарешті, настав час втілити свою мрію в реальність," - згадала Катерина.

28 квітня 2024 року подружжя придбало будинок за 3 тисячі доларів, а вже 23 червня остаточно перебралося до Хімчина. Спочатку оселю планували використовувати як літню дачу, проте згодом вирішили залишитися там назавжди.

Доступна ціна на нерухомість була обумовлена, зокрема, її місцезнаходженням. Будинок розташований у віддаленій місцевості, а останні 400 метрів до нього взагалі не мали прокладеної дороги.

За словами Катерини, вони усвідомлювали, що придбають нерухомість, яка вимагатиме чимало зусиль. Проте, можливість працювати віддалено, наявність автомобіля та відсутність дітей давали родині змогу не бути прив’язаними до мегаполісу.

Самотужки зробили 400 метрів дороги

Відсутність належного під'їзду стала однією з перших суттєвих труднощів. На початку всі речі та будівельні матеріали доводилося переносити до будинку вручну.

Пізніше подружжя вирішило залучити грейдер, купило 24 тонни щебеню та запросило сусідів для допомоги в облаштуванні дороги. Завдяки спільним зусиллям вони змогли навести лад на всіх 400 метрах під'їзду всього за два дні.

Тепер до оселі можна дістатися звичайним автомобілем, якщо він не має надто низького кліренсу.

Два місяці провели без особистого джерела води.

Ситуація з водопостачанням виявилася не менш складною. У дворі знаходилася стара криниця, яка навесні ще радувала водою, проте з настанням посушливого періоду вона зовсім висохла. Навіть після проведення очищення в ній так і не з'явилася вода.

Через це родина протягом двох місяців була змушена возити воду від сусідів та набирати її з місцевого потоку. Усе доводилося переносити власноруч, адже дороги на той момент ще не було.

Врешті-решт, Катерина і Дмитро ухвалили рішення влаштувати нову криницю на нижчій частині схилу, де натрапили на джерело води. Всі роботи виконували вручну, оскільки жодна спеціальна техніка не могла дістатися до цієї території.

Від ідеї буріння свердловини вирішили відмовитися через наявність глинистого ґрунту та можливість засмічення насоса. Додатково, подружжя прагнуло забезпечити собі доступ до води, навіть у випадках відключення електрики.

"Без електрики немає і води. Тому ми вирішили: створимо криницю, щоб кожен міг піти з відерцем, набрати води, коли це буде потрібно", - розповіла Катерина.

Старий колодязь з часом став яскравою частиною подвір'я, коли його перетворили на естетичний об'єкт, створивши на цьому місці альпійську гірку.

Інтернет підключили ще до нашого переїзду, а іноді доводилося працювати на горі.

Оскільки обоє працюють дистанційно у сферах, стабільний інтернет був для них необхідністю.

Підключення стало справжнім викликом: через віддалене розташування будинку виникла необхідність прокладати комунікації з центру села. Проте, майстрам вдалося завершити всі роботи буквально за день до початку добової зміни Дмитра.

Іноді зв'язок все ж пропадав. У таких ситуаціях чоловік брав свій ноутбук, сідлався в автомобіль і вирушав на вершину пагорба, де можна було зловити мобільну мережу і продовжити свою роботу.

Він зазначив, що протягом всього періоду його проживання серйозні проблеми з інтернетом виникали лише приблизно чотири рази.

Замість ванни - саморобна душова кабіна, а замість ліжка - дерев'яні піддони.

Після того, як ми переїхали, родина зіткнулася з безліччю побутових викликів. У старому будинку не було зручного санвузла, тож спершу туалет встановили просто на вулиці, захистивши його від сторонніх поглядів парканом.

Щоб прийняти ванну, доводилося підігрівати воду і використовувати саморобний душ, зроблений з бочки. Катерина також сама прала всі білизну.

Згодом Дмитро взявся переобладнувати комору на ванну кімнату. Хоча раніше чоловік майже не мав досвіду будівельних робіт, за допомогою молодшого брата він облаштував каналізацію та виконав необхідний ремонт.

Доводилося працювати навіть під час відключень електроенергії, під дощем і снігом, покладаючись на генератор і ліхтарі. До Різдва мені вдалося закінчити ванну кімнату, як і обіцяв своїй дружині.

Для повноцінного ліжка спочатку грошей не вистачало. Протягом майже року подружжя використовувало звичайні дерев'яні піддони, на які було укладено двоспальний матрац.

Взимку, через те, що підлога була холодною, доводилося долати холод. Тільки згодом сім'я змогла придбати ліжко з бука.

Як старовинну глиняну будівлю трансформують у комфортне житло.

Площа будинку становить 59 квадратних метрів. Його стіни зроблені з глини, яка, за словами Дмитра, допомагає зберігати тепло взимку та прохолоду влітку.

У той же час, квартира потребувала значного ремонту: підлога була вкрита великими тріщинами, вікна залишалися застарілими, а двері та стіни вимагали відновлення.

Зараз родина використовує дрова для обігріву однієї кімнати, а іншу обігріває газовим конвектором. Через специфіку місцевого клімату опалювальний сезон триває досить довго. Наприклад, минулого року будинок довелося обігрівати до 1 червня, тоді як восени тепло зазвичай вмикають вже в середині вересня.

Поступово пара почала оформляти й кухонний простір. На початку вони використовували старі столи, які залишила їм попередня власниця, замість звичного кухонного гарнітура. Один із столів вони адаптували, вирізавши в ньому отвір для мийки.

Після появи водопостачання виникла інша проблема - відсутність каналізаційного зливу. Тож під раковиною стояло звичайне відро, яке доводилося регулярно спорожняти.

Тільки в вересні сім'я облаштувала нові кухонні гарнітури та отримала зручний простір для приготування їжі.

Водночас Катерина та Дмитро намагаються не перетворювати стару хату на звичайний сучасний будинок, а зберегти її автентичний гуцульський характер.

Вони самостійно займаються реставрацією частини меблів: старі шафи отримали новий колір, дошки з сараю перетворили на полиці, а стару етажерку реконструювали в бар для дому. Давній килим, що раніше висів на стіні, тепер прикрашає підлогу, а бабусину скриню використали для зберігання дров.

У інтер'єрі оселі були використані традиційні декоративні елементи, зокрема автентична люстра в гуцульському стилі.

Блог про Гуцульщину став додатковим джерелом заробітку

Переїзд не змусив подружжя відмовлятися від професійної діяльності. Катерина продовжує працювати у сфері управління персоналом та бізнес-процесів, займається коучингом і благодійністю.

Додатково, вона розпочала блог, де ділиться моментами свого повсякденного життя в горах, демонструє місцеві звичаї та покупки на гуцульських ярмарках.

На початку у сторінки було всього 23 підписника. Проте з часом одна з підписниць звернулася до Катерини з проханням придбати для неї товари на місцевому ринку. Саме тоді й з'явилася ідея зайнятися байєрством — купувати та надсилати інші продукти з Гуцульського регіону.

За її словами, протягом півтора року всі кошти, які вона заробляла, йшли на погашення боргів благодійного фонду та фінансування поточних заходів збору.

Катерина вважає свій блог, прежде всего, заняттям, яке приносить задоволення. Через цей проект вона намагається ознайомити людей з унікальною місцевою культурою та довести, що не варто боятися переїзду до села.

Огородні ділянки, домашні заготовки та традиції гуцулів.

Життя в селі поступово вплинуло на звички родини. Катерина стала вирощувати власні овочі, займаючись приготуванням домашніх заготовок, а також освоїла рецепти приготування аджики, салатів та грибів за традиційними місцевими методами.

Перед переїздом вона практично не цікавилася консервуванням, вважаючи, що всі потрібні продукти легко можна купити в магазині. Проте, із-за віддаленості їхнього будинку та специфіки життя в горах, їй довелося змінити своє ставлення до цього питання.

Тепер запаси вдома стають в пригоді, особливо коли сніг заметає дороги або коли несподівано завітають гості.

У нашій родині за процес квашення капусти відповідає Дмитро. Він дотримується традиційного рецепту, у якому використовуються лише капуста, морква та сіль.

Катерина також відкрила для себе чарівний світ місцевих ремесел. Вражена роботами гуцульських митців, які створюють килими, вироби з дерева та автентичний одяг, вона вирішила сама навчитися вишивати.

Чотири собаки та кішка Сірі

Разом із подружжям у гірській оселі живуть чотири собаки та кішка на ім'я Сірі.

Одного з собак, Рокі, родина забрала із Шурдина поблизу румунського кордону. Тварина має вроджені проблеми з лапами, які не згинаються, тому Катерина та Дмитро возили її на реабілітацію.

Для свого чотирилапого друга було придбано особливі штани за 5700 гривень. Гроші на покупку вдалося зібрати до дня народження Катерини, а залишок коштів жінка пожертвувала притулку для тварин.

Кішку на ім'я Сірі завели через проблему з мишами, що іноді забігали до їхнього дому. Незважаючи на те, що раніше подружжя здебільшого дбало про собак, їхня нова улюблениця швидко звикла до нового середовища і навіть освоїла виконання команд.

Чи шкодує родина про переїзд із Києва

Існування в ізольованому селі потребує більш досконалого підходу до організації повсякденного життя. Найближчий магазин знаходиться в п'яти кілометрах у центрі Хімчина. Саме там можна також знайти поштове відділення, медичний пункт, школу, дитячий садок та заклади громадського харчування.

Щоб дістатися до Косова, де пара відвідує спортзал і при необхідності звертається до медичного закладу, потрібно подолати відстань у 13 кілометрів. Весь шлях займає близько 35 хвилин.

Тому, на відміну від Києва, де продукти можна було придбати в супермаркеті біля дому, тепер родина заздалегідь складає списки покупок і планує поїздки.

Не зважаючи на всі труднощі, Катерина та Дмитро не жалкують про свій вибір покинути столицю. Чоловік зізнається, що часом життя в селі дійсно ставить їх на випробування, особливо коли після дощу потрібно долати брудний шлях до автомобіля.

Однак він сприймає ці моменти як короткочасні виклики, які не затьмарюють позитивних аспектів свого нового життя.

Катерина ж переконана, що саме на Гуцульщині змогла знайти необхідний баланс між роботою, особистим розвитком і відпочинком.

"Мій дім - це моя прихисток, місце, де я можу залишатися справжньою незалежно від обставин. Тут панує затишок і тепло, і саме тут я можу відновити свої сили," - зізналася жінка.

Вона вважає, що її особистий досвід свідчить про те, що для того, щоб переїхати в село, не потрібно мати значний стартовий капітал. Проте важливо бути готовим до фізичних зусиль, навчитися новим вмінням і проявляти повагу до місцевих звичаїв.

Нагадаємо, українка придбала старий будинок у селі на Київщині та показала, скільки коштує його відновлення. Жінка разом із чоловіком і батьками власноруч ремонтує оселю та зізнається, що реконструкція сільського житла виявилася значно складнішою і дорожчою, ніж ремонт квартири.

Як повідомляв OBOZ.UA, українець купив старий будинок у селі всього за 1500 доларів. До нього також увійшла господарська будівля, 23 сотки землі та доступ до річки, але майно потребує значних ремонтних робіт.