Директорка благодійної організації "Дерево мого життя": слід пам'ятати, що після Голготи приходить Воскресіння - Vatican News

Світлана Духович - Римська церква

"Під час Страсного тижня ми відчуваємо ще більше натхнення від цього періоду, оскільки важливо усвідомлювати, що за цими подіями стоїть щось більше, що чекає на нас попереду. У Страсному тижні наш фокус спрямований на те, що Христос буде розп'ятий і висітиме на хресті. Проте ми повинні також дивитися за межі Голгофи: адже за нею чекає воскресіння. Сьогодні, спостерігаючи за труднощами нашої країни, ми повинні розмірковувати про те, що чекає нас завтра, про те, як ми відбудуємо нашу державу після перемоги і який спадок залишимо своїм дітям", - зазначила в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News Любов Михайлюк, керівниця благодійної організації "Дерево мого життя". Пасхальне таїнство є джерелом сили для реалізації місії цієї організації, яка полягає в тому, щоб "працювати над усвідомленим майбутнім нашої держави, формуючи особисту відповідальність за власне та суспільне добробут".

Наша співрозмовниця ділиться спогадами про недавню духовну та психологічну віднову, яку проводили для вдів військових і їхніх дітей у Яремчі. Вона зазначає, що "жодна з дружин не вважає свою втрату марною". "Так, вони переживають свій біль і свою Голгофу, - говорить вона, - проте водночас вірять у краще і прагнуть мирного життя для своїх дітей. Саме тому наша мета і місія полягає в формуванні майбутнього нашої країни, майбутнього, якого ми не побачимо, як не побачили наші діди, які боролися за Україну під час і після Другої світової війни, і наші прадіди, які захищали її інтереси під час Першої світової війни. Вони прагнули залишити нам щасливе майбутнє. Ми обрали цю місію - формувати усвідомлене майбутнє нашої держави, щоб жодна з наших дітей не зазнала схожої долі".

Загальні напрямки діяльності організації "Дерево мого життя" - це системна психологічна підтримка (захисників та їхніх родин, родини військових, які втратили рідну людину на фронті; родин військових, які пропали безвісти чи перебувають в полоні; ВПО, волонтерів, соціальних працівників та медиків), системна психосоціальна підтримка (людей поважного віку 60+; захисників/ць з інвалідністю) і формація суспільства через культуру та просвітництво.

Цікаво, що діяльність різних груп, в яких ці напрямки знаходять конкретну реалізацію, переплітаються, даючи можливість учасникам різних напрямків взаємодіяти і допомагати одні одним. Так, наприклад, група поважного товариства 60+, серед яких є багато внутрішньо переселених осіб, готує обіди для військовослужбовців, які проходять бальнеологічну та психоемоційну віднову. Коментуючи такий підхід, пані Любов підкреслює, що "Бог створив людину соціальною і відповідальною за свій вибір". Вона пригадує, що на початку повномасштабного вторгнення вони допомагали вимушеним переселенцям, які переїхали на Закарпаття і які там залишилися. "В нас є люди похилого віку з різних куточків східної України, - каже вона. - Деякі з них вже не мають куди повертатися, бо домівки деякого з них в окупації, а інших - під постійними обстрілами агресора. Ми почали поєднувати цих людей похилого віку з нашими місцевими людьми похилого віку, для того щоб люди не відчувалися покинутими і самотніми. Завдяки цим групам "поважного товариства 60+", як ми його для себе називаємо, ми допомогли нашим співгромадянам зі східної України інтегруватися в місцеву громаду.

На думку нашої співрозмовниці, для цих груп важливо не лише спілкування, але й дбати про інших. "Ми запропонували їм готувати обіди для наших військових, які проходять лікування у лікарнях Ужгорода, Мукачева та Сваляви. Наша мета – надати їм не лише психологічну, а й комплексну бальнеологічно-психологічну підтримку. Серед цих військових 82% мають ампутації. Ми возимо їх до термального комплексу "Гармонія", де вони можуть насолодитися термальними водами, які мають лікувальні властивості, сприяючи швидшому загоєнню ран та покращенню кровообігу. Коли наші захисники повертаються з басейнів і відчувають аромати домашніх страв, таких як вареники, салати, голубці та холодець, вони кажуть, що відчувають себе як вдома. Це приносить їм велике задоволення, і вони відчувають, що про них піклуються".

Пані Любов зазначила, що під час Великодніх свят учасники групи "поважного товариства 60+" також займалися розписуванням писанок, які потім подарували кожному військовому в пам'ять про час відновлення. Їхня допомога військовим розпочалася з того, що вони в'язали "шапочки" для культів, аби забезпечити тепло тим, хто втратив кінцівки, під час зимових морозів.

Основною темою, яка пронизує всі аспекти діяльності "Дерева мого життя", є взаємини. Як підкреслила керівниця організації в одному з інтерв'ю, "людина отримує травми у стосунках з іншими людьми, і саме через ці ж стосунки вона може зцілитися". Коли її запитали про основні принципи цих взаємин, вона вказала на важливість усвідомлення тривимірної природи людини: фізичної, душевної та духовної. "Співпраця медиків, психологів і духовних наставників є надзвичайно важливою, - зазначила вона. - Це потужний підхід, коли жоден з аспектів не ігнорується, а всі три елементи об'єднуються в нашій роботі". Вона відзначила, що це, безперечно, є проявом Божественного Провидіння, за що вона щиро вдячна. "Ми відкрито говоримо і пишемо про це: присутність Бога є важливою частиною всього процесу. Не обов'язково щоденно відвідувати церкву; важливо мати віру і довіру. Коли ти віриш і довіряєш, ти розумієш, на що можеш покластися і на кого, відчуваючи при цьому захищеність".

Вагома частка діяльності організації "Дерева мого життя" присвячена їхньому третьому напрямку - формації суспільства через культуру та просвітництво. І попри те, що може здаватися, що він не повʼязаний з напрямками психологічної та психосоціальної підтримки, він надзвичайно важливий для втілення їхньої місії - будування усвідомленого майбутнього. "Ми є "Дерево мого життя", - пояснює директорка, - і це не просто так народилося: ми розуміли, що ми, як цілісні люди, які хочуть бути вільними, сповідують християнські, моральні цінності, ми розуміли, що для того, щоб ми могли щось робити далі, нам треба на щось опертися, тобто пам'ятати своє коріння, пам'ятати, чиїх батьків ми діти та чиїх дідів ми внуки. Власне, Україна від початку була християнською державою, і збереження цієї спадщини і це наше коріння волелюбних, богобоязких людей, які ніколи не нападали ні на кого, дає можливість нам зараз триматися і думати про майбутнє".

Наша співрозмовниця підкреслює, що "освіта, культура і просвітництво включають також духовний розвиток". Важливо усвідомити свій талант, наданий Богом, який кожна людина повинна розвивати. "Тому, розвиваючи свої здібності в освітній та культурній сферах, - зазначає вона, - спираючись на наші традиції та національне надбання, яке є надзвичайно багатим, ми можемо формувати свідоме майбутнє. Завдяки цій культурній спадщині, усвідомлюючи свою ідентичність, ми починаємо працювати над собою, що сприяє швидшому одужанню та зростанню, дозволяючи прийняти свою зрілість і нести відповідальність за власні дії".

Від початку повномасштабного вторгнення багато українців відкрили в собі здібності, про які раніше не знали. "Кризові ситуації - це, можна сказати, добрий стимул для розвитку", - пояснює Любов Михайлюк, додаючи, що світом, як вважається, рухає дві енергії: любов і ненависть чи агресія. Агресія, як вона зауважила, сама по собі в психології не має негативного чи позитивного забарвлення. Це сила, яка дає можливість рухатися, і людина свідомо вирішує, куди рухатися: "вкласти цю агресію в якесь позитивне русло і робити щось добре, чи в негативне, і тоді ти будеш нищити не тільки когось, чи щось, але й себе, тому що воно тебе теж з'їдає". "Тому мені дуже приємно, - зазначає пані Любов, - що наші співгромадяни українці відкрили в себе цю силу, яка пішла на добрі справи. Тобто ми не здалися, ми не стали рабами. Ми відстоюємо свою територіальну цілісність, ми боремося за своїх людей. Ми намагаємося робити все для того, щоб залишатися вільними, незалежними і правдивими перед собою".

"Книжкові посиденьки", "Лагідна українізація", "Іконопис" - це лише деякі з багатьох занять, які пропонує "Дерево мого життя" в рамках свого освітньо-культурного напрямку. "Окрім того ми проводимо різні екскурсії, ознайомлення з історією краю, - розповідає директорка організації. - Наш освітньо-культурний напрямок очолює журналістка Тетяна Літераті. Вона написала кілька книг "Втрачений Ужгород". І ми знайомимо також наших співгромадян з традиціями краю: в нас є різдвяні зустрічі, ми вертепи готували разом з Українською академією лідерства, в часі Великодня писали писанки, говорили про ці традиції. Минулого року ми коштували закарпатський великодній кошик. Бо частина учасників наших груп - це все ж таки вимушено переселені співгромадяни, і багато хто з них не має з ким розділити, наприклад, чи Різдвяну вечерю, чи пасхальну трапезу. Тому ми намагаємось це все об'єднувати та й показувати, що можна взаємодіяти. Для нас це дуже важливо, тому що наші учасники спілкуються не тільки тут, у нас, в осередках, бо в нас є осередки в Ужгороді, Мукачеві, Сваляві, але вони спілкуються, і поза осередками. Тобто вони вже можуть виходити гуляти, вони йдуть разом на каву або запрошують один одного в гості. Тобто тут ще й відбуваються певні соціальні зв'язки. Це важливо, особливо, в цьому часі після ковіду, коли всі були розділені і сиділи самі в своїх домівках, а тут ми відновлюємо це живе спілкування".

Завдяки взаємодії учасників різних груп, ініціатива "Дерево мого життя" прагне "скласти усвідомлену картину майбутнього нашої країни". "Отже, вже сьогодні нам необхідно діяти, щоб після перемоги активно долучитися до відновлення та реконструкції нашої держави," - підкреслює наша співрозмовниця. - "Ми вкладаємо в це глибокий зміст. Це про самоусвідомлення, відповідальність, солідарність та єдність; адже спільнота здатна досягти набагато більше, ніж окрема особа. Зважаючи на нашу історію, я раніше досліджувала розвиток українських громад у селах по всій Україні: від Слобожанщини до Черкащини, Чернігівщини, Карпат, Закарпаття, Центральної України, Галичини, а також Кубані і Воронежу, які також були частиною етнічних територій України. Спостерігаючи за розвитком сіл, можна помітити, що всі справи виконувалися спільно: толоки організовувалися разом, громада підтримувала вдовиць і старших людей, утримувала церкву - громада дбала про загальне благо. І зараз ми маємо зосередити всі наші ресурси, таланти та знання на тому, щоб, об'єднавшись, формувати наш спільний добробут."

Всі напрямки діяльності благодійної організації "Дерево мого життя" реалізуються завдяки підтримці небайдужих людей. Пані Любов зазначила, що з моменту заснування у 2022 році організацію активно підтримує Мукачівська римо-католицька дієцезія. Крім того, вони отримують допомогу від чеського Карітасу, організації "Renovabis" та термального комплексу "Гармонія", який надає безкоштовну бальнеологічну реабілітацію для захисників у термальних водах і басейнах. Також підтримує "Дерево мого життя" "Український жіночий фонд", який сприяє ініціативам на користь жінок у складних життєвих ситуаціях. Серед партнерів організації є громадська організація "Карпатська фундація" та жіночий клуб "Зонта". "Завдяки цим добродіям, - підкреслює директорка, - ми маємо можливість відкривати три осередки в Ужгороді, Мукачеві та Сваляві, що дозволяє нам надавати допомогу тим, хто її найбільше потребує. Ми працюємо з усіма віковими групами – від трьох до ста років. У нас також проходять зустрічі для старшого покоління в інших осередках. Під час груп підтримки для дружин наших захисників ми організовуємо паралельні сеанси психологічної підтримки для їхніх дітей. Багато з цих жінок є внутрішніми переселенцями, і часто їм нема з ким залишити дітей, адже зустрічі проходять увечері, після роботи. Тому ми постійно шукаємо фінансування, адже викликів та запитів на нашу допомогу стає все більше".

У команді організації "Дерево мого життя" працюють 24 людини, серед яких 16 є консультантами, психологами та психотерапевтами. Пані Любов підкреслює, що для їхнього навчання та підвищення кваліфікації необхідні додаткові фінансові ресурси. "Крім того, щоб забезпечувати високу якість нашої роботи, ми повинні дбати про власний добробут, проходити супервізії та інтервізії, а також мати своїх психотерапевтів. Це допомагає нам зберігати ресурси та бути корисними для інших", - зазначила вона.

В такий важкий час, час війни, важливо мати джерело, яке допомагає віднайти життєдайні сили в найважчі моменти. Для пані Любові таким джерелом є Воскреслий Христос. "Я дуже довго йшла до розуміння того, - що Бог, Ісус є моїм другом, - ділиться вона, - реальним другом, з яким можна спілкуватись, плакати, можна сміятись, інколи кричати, коли не розумієш, що відбувається, чому саме так. І це, дійсно, мій стовп, моя опора, за яку я тримаюся дуже міцно. Це такоє щонедільні літургії, Євхаристія. А для тіла це просто прогулянки, або це може бути сон. Інколи собі дозволяєш просто виплакатися: плач також лікує. Стосовно професійного розвитку це, знову ж таки, супервізії, це власна терапія, це інтервізія серед колег, бо коли в нас є якісь теми, на які ми не можемо знайти розв'язання, тоді намагаємось допомогти один одному, підсвітити. Тому так, але, насправді, все ж таки, найбільша опора зараз на Бога. Читаючи історичні спогади наших предків, і опираючись на досвід мого роду, батьківського і материнського роду, коли бабуся розказувала мені в дитинстві, що вона змогла пройти і прожити чотирнадцять років, як і дідусь, в радянському таборі в Сибірі, тільки за рахунок того, що вони просто молилися і вірили в Бога, що вони повернуться додому і побачать свою дитину. Коли моїй мамі було шість місяців, то прийшли енкаведисти і забрали її маму, тата, тобто мою бабусю і дідуся забрали і вивезли в Сибір. І моя мама виховувалась в чужих людей. Чотирнадцять років вона не знала своїх батьків. І опираючись саме на цей досвід, досвід віри і довіри Богові, це мені допомагає".