День героїзму під Крутами. 107 років тому студенти зуміли стримати наступ більшовиків на столицю України – Київ.

Як кадети зупинили наступ червоних армійців.

22 січня 1918 року в Києві було оголошено про незалежність Української Народної Республіки. Після цього військове командування розпочало підготовку до можливого наступу більшовицьких сил. Передбачалося, що атака буде здійснена з напрямку Полтави, тому туди були направлені найкраще навчені військові підрозділи.

Натомість у Крути, що за 18 км від Ніжина, перекинули курсантів Першої української військової школи. Дані про їх чисельність різниться - від 250 до 400 осіб.

В цілому, під керівництвом 27-річного Аверкія Гончаренка, українська сторона мобілізувала від 500 до 600 бійців. Окрім курсантів, до бою приєдналися добровольці Студентського Куреня, козаки з Куреня Смерті, представляючи місцеве Вільне козацтво, а також охоронці залізничних шляхів.

У них на озброєнні числилося 16 кулеметів та "саморобний бронепотяг" — гармата, закріплена на залізничній платформі, здатна переміщатися по рейках. Крім того, у складі належного було вагон із запасами боєприпасів і гранат, а також лазарет для медичного обслуговування.

Більшовицькими військами командували Михайло Муравйов (який координував дії з позицій біля Бахмача), Рейнгольд Берзін та Павло Єгоров. У цій битві взяли участь від 3 000 до 4 000 російських солдатів, які мали значно вищий рівень озброєння.

Бій розпочався близько 9 ранку 17 (30) січня і тривав приблизно 10 годин. Під вечір сотник Гончаренко отримав телеграму з Ніжина, що курінь, який там був розташований, підтримав радянську владу. Враховуючи нові загрози, командир наказав відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути.

Однак одна з чот загостилась на станцію, коли її вже зайняли більшовики. В результаті 27 курсантів опинилися в полоні. Спочатку росіяни знущалися над ними, а згодом розстріляли. За свідченнями свідків, 19-річний Григорій Піпський, перед своєю стратою, почав виконувати пісню "Ще не вмерла Україна", і решта полонених приєдналися до його співу.

Історики вважають, що на підсумок битви суттєво вплинуло рішення загону під командуванням Симона Петлюри, який залишив свої позиції в Крутах і вирушив до Києва, щоб зупинити більшовицьке збройне повстання на заводі "Арсенал".

Вчинок "крутянців" призвів до затримки наступу більшовиків на 4 або навіть 5 днів, залежно від джерела. Ця пауза дала можливість українській делегації укласти Берестейський мир з державами Заходу, що означало вихід з Першої світової війни. Згідно з умовами цієї угоди, Українська народна Республіка отримала визнання як незалежна та рівноправна держава.

Григорій Піпський (зображення на екрані)

Борець, який взяв участь у битві під Крутами, Микола Корпан (зображення: kruty.org.ua)

Інформація про втрати України має різні оцінки. Дослідники вказують на кількість загиблих від 70 до 100 осіб, серед яких 27 студентів, що були розстріляні, а також близько 250 людей отримали поранення. Важливо зазначити, що у бойових діях брали участь не лише курсанти, проте саме їхня загибель найбільше вразила українське суспільство.

"Крутянців" змогли похоронити на Аскольдовій могилі у березні 1918 року, лише після того, як Чернігівщину повернули під контроль УНР.

"Вони віддали свої життя заради своєї батьківщини, і мали щастя полягти в цій священній боротьбі. Це велике щастя - загинути в бою, а не стати дезертирами, не залишатися осторонь, не бути частиною натовпу боягузів, які намагаються безкоштовно прослизнути в нову еру української свободи. Величезне щастя - заплатити своєю кров'ю за гарантію цієї свободи", - зазначив у прощальній промові Михайло Грушевський під час похорону "крутянців".

У 30-х роках XX століття радянська влада знищила місце поховання Героїв Крут і перетворила Аскольдову могилу на парк. Під час здобуття незалежності не вдалося виявити братську могилу, і сьогодні на цьому місці встановлено символічний пам'ятний хрест на честь загиблих курсантів.

Прощання з Героями Крут у Києві (фото: Вікіпедія)

Після цих трагічних подій бійці, яким вдалося тоді вижити, поділились спогадами про бій під Крутами.

"Знову і знову характерні постріли з потяга, а батарея відкриває вогонь з лівого флангу, де, власне, сформувалася наша лінія. Вибухає потяг з двома вагонами і платформою, на якій встановлена 75-мм гармата. Ось такий наш бронепотяг! Одна гармата, один кулемет і п'ятеро бійців у складі екіпажу. З протилежного боку артилерія веде вогонь з потужністю 8-10 гармат, вибухи частіші, але все ж не точні," - ділився спогадами учасник бою Никифор Авраменко.

Підрозділ бійців відступив після сутички, скориставшись прикриттям "бронепотяга". Вони понесли втрати у розмірі близько 30 загиблих і до 60 поранених. За словами Никифора, ворог зазнав значно більших втрат, що є типовим для наступаючих сил.

"З жалем і пригнобленням вертались ми з першого поважнішого бою - переможені. Будь нас 1500-2000 обстріляних з батареєю артилерії, наслідки бою були б одворотні, не ми одходили б переможені. Офірна найцінніша студентська молодь чесно і героїчно ставила чоло двадцять разів лічнішому (численнішому, - Ред.) військові з двома батареями", - згадував Авраменко.

Никифор Авраменко (изображение из книги "Воспоминания Запорожца")

Боець Левко Лукасевич пізніше згадував, що до завершення сутички у курсантів майже не залишилося набоїв — всього кілька в обоймах.

"Це був дуже тяжкий відступ. Ми, вояки, зрозуміли, що частково оточені. Набоїв ставало щораз менше. Багатьом стрільцям рушниці від перегріття затялись і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет, як єдину останню зброю, і понуро відступали під кулями наступаючого зі всіх сторін ворога. Наші кулемети майже не працювали із-за браку амуніції", - згадував Левко.

У своїх спогадах Лукасевич розповів, що кулеметник з інвалідністю разом з іншим бійцем переносив кулемет на своїх плечах, аби не залишити його в руках ворога.

"Кілька кілометрів відступу здавалися безмежними. Коли ми нарешті підійшли до потяга, що чекав на нас десь у далекому полі, лише у небагатьох залишилося по три-чотири набої," - поділився спогадами боєць.

На Галичині культ Героїв Крут поширився у середині 20-х років, завдяки "Пласту". Після приєднання західних регіонів до Союзу про вшанування подвигу "крутянців" не могло і бути мови.

Лише напередодні відновлення незалежності України у суспільстві знову заговорили про бій і його значення. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України і безпосередньої участі В'ячеслава Чорновола, Студентської спілки, Товариства української мови, інших патріотичних організацій в Крутах встановили березовий хрест. А у 2006 році на станції відкрили Меморіальний комплекс "Пам'яті героїв Крут".

Щороку 29 січня в Києві, біля пам'ятника на Аскольдовій могилі, а також на станції в Крутах, відбувається покладання квітів, яке організовують представники влади та небайдужі громадяни. Аналогічні вшанування також проходять в різних містах України.

"Хлопці отримали наказ зупинити більшовиків і відступити. Вони виконали цю задачу. Їхня героїчність не в тому, що вони загинули, а в тій місії, яку виконали. Пишаймося цими юними воїнами – 15- і 16-річними хлопцями, які протистояли Муравйовським загарбникам. У курсантів не було жодних розповідей від своїх дідусів про Незалежну Україну на той час, але вони стали на її захист у перші дні проголошення незалежності," - зазначає історик Олександр Алфьоров.