35 років з моменту "телеграми ГКЧП"

Чесно кажучи, я ...пропустив ГКЧП.

Пізно ввечері 18 серпня ми повернулися з походу "Козацькими шляхами", який проходив у Тростянці на Ічнянщині, де ми розповідали про важливість незалежності України. Мені досі пам’ятається, як один з міліціонерів тоді з розумінням зауважив: "У вас є правда, а у комуністів — сила!"

Тож 19 серпня вранці я банально спав - дружина пішла на роботу, а я працював власкором газети "Молодь України" і поспішати на якусь чітку годину не було потреби. Тож доки я вибрався в місто (а ми тоді знімали квартиру на Старій Подусівці), у штабі Руху вже гули стривожені політичні діячі. Я ще й пожартував: "Ого, скільки вас бєздєльників".

"Переворот!" – вигукнули мені поспіхом. Я спочатку не надав цьому значення. Але в процесі розмови зрозумів, що ситуація справді серйозна. Горбачов під домашнім арештом, а країною керує Державний комітет з надзвичайних ситуацій (перекладати цю назву українською не має сенсу, адже таке формування не було характерним для української політики).

На засіданні стали по колу висловлювати свою оцінку і пропозиції що робити. Коли черга дійшла до мене, я сказав, що дуже радий цьому перевороту. І від Василя Литвина, який тоді представляв якусь партію, що вже забулася (ПДВУ), всі почули: "О, перший зрадник уже є!".

Насправді ж я став говорити далі про те, що переворот допоможе швидше зламати стару систему, бо до абсурду її загострює. Щоправда, я давав цьому ГКЧП три місяці життя і ніхто не міг передбачити, що воно лусне за три дні.

Постало питання що нам робити в Чернігові. Вирішили, крім мітингу біля пам'ятника Богдану Хмельницькому, надіслати телеграму протесту. Я відговорив посилати в Москву, якщо нам треба Україна. І вирішили надсілати президії Верховної Ради УРСР, яку очолював Леонід Кравчук.

Ось у нас є текст, який я швидко склав: "Висловлюємо протест проти московського державного перевороту. Україні не потрібен такий Союз. Вимагаємо термінового виходу України зі складу СРСР." Усі 19 представників партій і громадських організацій підтримали це рішення. Виникло питання, хто ж підпише документ, адже на той час телеграми від організацій приймалися лише з печатками. Оскільки деякі вже встигли заховати свої партійні печатки (усі очікували на репресії!), інші переховувалися у знайомих, а деякі навіть не мали печаток, фактично підписати телеграму змогли лише голова краєвої організації Народного Руху Валерій Сарана та я, як голова обласного Товариства української мови імені Т. Шевченка (тепер це "Просвіта"). І саме так ми й вчинили.

А далі, за словами народного депутата Тетяни Яхеєвої, ситуація розгорталася наступним чином. Президія Верховної Ради УРСР засідала тоді постійно і весь час їм приносили повідомлення про ситуацію в Москві, Україні, в тому числі інформували і про реакцію населення на московський переворот. Зачитали і нашу телеграму.

Ця несподівана заява вразила всіх – в ті часи про незалежність України говорили небагато. Ще більшим шоком стало те, що телеграма надійшла не з націоналістичної Галичини, а з русифікованого Чернігова. Отже, можна припустити, що ми також внесли свій внесок у формування подальших рішень Верховної Ради та Леоніда Кравчука.

Врешті-решт, ця телеграма символізує для мене найвищу відзнаку від незалежної України. Адже ми здобули перемогу. Слава Україні!