Заманливий смак Варшави і гіркота виснажливої роботи

За неофіційною статистикою, жителів Корюківського, Сновського та Менського районів у різних регіонах Польщі тепер працює від 750 до 900 осіб. Більшість – робітниками на заводах, фабриках, будівництві, і тільки десятки – спеціалістами. З цього числа приблизно вісімдесят відсотків – чоловіки, а решта – жінки.

Хто шукає – той і має

На Чернігівщині, в тім числі й на Корюківщині, Сновщині та Менщині, безробіття поступово зростає, зар­плати дуже малі. А тому тепер більше наших земляків їдуть до Польщі, Чехії в пошуках нової і вищеоплачуваної роботи. 

Колишній житель Сновщини, 32-річний Анатолій Коновченко, мешкає у Варшаві. Тут навчався на менеджера. Закінчив виш на відмінно. Планував, що працюватиме тільки за фахом, але пошуки роботи за спеціальністю не дали негайного позитивного результату. В самій Варшаві виходить низка газет, є сайти, які ніби допомагають знайти роботу, кадрові агентства. Чоловік шукав за поданою там інформацією. Але чим вища оплата праці, тим більше потрібно й заплатити офіційно при влаштуванні. Такі варіанти не задовольняли Анатолія, оскільки коштів не вистачало. Тож одразу після на­вчання доводилося трудитися майстром на виробництві, де чоловік два роки отримував по 4 тисячі злотих. Були і преміальні. Змінним майстрам-полякам платили більше, ніж українцям, молдаванам, білорусам. Анатолієві за однокімнатну квартиру, яку він винаймав, щомісячно доводилося сплачувати по 1,3 тис. злотих. Чоловік жив на околиці Варшави. А найм однокімнатної квартири в центрі столиці тепер обходиться у 2,3-2,5 тис. злотих. Анатолій півроку тому підшукав іншу, за два кілометри від центру. Платить за неї 1,8 тис. злотих і планує переселитися в самий центр Варшави, оскільки одночасно зі зміною житла його заробіток зріс до 9 тисяч злотих. Один злотий за курсом – 7 гривень, отже, в місяць виходить 63 тисячі гривень.

Нині чоловік працює менеджером з торгівлі у великій розгалуженій фірмі, яка займається торговельним бізнесом та має свої представництва в усій Польщі й навіть на заході України. Трудиться Анатолій за «картою побуту», яку продовжують щорічно. Каже, що вже з’явилися позитивні сигнали, а за рік може й отримати громадянство, оскільки мешкає в Польщі трохи більше десяти років. Розповідає, що є перспективи одержувати по 10-12 тисяч злотих, додаткові преміальні, мати нову роботу. Але трудитися доведеться по 10 і більше годин.

Працюйте, коли ваша ласка, а замість премії – ковбаска

«Я поїхала на заробітки до Польщі, коли мені було вже за 50, – говорить корюківчанка Анастасія. – Нас з України було тридцять шість жінок. Трудилися в цеху м’ясних виробів. Тут виготовляли ковбаси різних видів і сортів, м’ясо в упаковках та консервоване – в банках… Одне слово, випускали до сорока видів продукції».

Жінка також розповіла, що доводилося працювати по дев’ять-десять і більше годин. «На перший погляд, праця наче не виснажлива, цехи автоматизовано, але є й ручна, тому після восьмої години роботи відчувалася втома. Однак за кілька місяців я втягнулася в цей процес. Обіди для нас були безкоштовними. Видавали як преміальні по три-чотири кілограми ковбаси щотижня. Ми з жінками жили в гуртожитку, самі готували. Овочі купували на міському ринку, іноді – в магазинах. За гуртожиток плата помірна». Анастасія також сказала, що за години, відпрацьовані понаднормово, тобто за дві щоденно, їм доплачували. 
У Польщі жінка трудилася понад чотири місяці. А коли обміняла злоті на наші гроші, то виявилося, що вона заробила 64 тисячі гривень. Тоді злотий до гривні був близько шести. Ці гроші дали можливість погасити позики в банку й допомагати у на­вчанні дочці та синові, оскільки вони стипендії не отримували. Чоловіки-робітники в Польщі на заводах, будівництві заробляють нині по 22-24 й більше тисяч гривень на місяць, коли перевести ці суми зі злотих у нашу валюту.

«Добре там, де нас нема…»

За різними неофіційними підрахунками, не цілорічно, а посезонно – навесні, влітку та восени – в Білорусі і Росії наших земляків зі Сновщини, Корюківщини, Семенівщини, Соснич­чини та Менщини працює від 1200 до 1700 осіб. Причому деякі з них можуть там трудитися по три-чотири й більше місяці. Роблять перепочинок на місяць-другий і знову їдуть. Тих, які працюють у Гомелі, Мінську, Могильові, Бресті, набереться до трьохсот осіб. Вони трудяться на будовах, підприємствах. Своїх заробітків особливо не афішують. Кажуть, що мають достатньо грошей, в Україні більше не заробили би. До речі, це спеціалісти-будівельники й рядові муляри, які мають щонайменше 10-20 років стажу. Отже, з досвідом.

До північної сусідки з Корюківського району тепер їздять шпалеровиробники різних професій. Більше їх на шпалеродрукувальній фабриці, яка за кілька десятків кілометрів від Санкт-Петербурга. Вона понад два роки не тільки з Корюківки, а й із Дніпра, Одеси, Києва набирала на своє виробництво робітників різних професій, а також спеціалістів. Дипломовані фахівці отримують від 700 до 900 доларів. На перший погляд, зарплатня хороша, але ж робоча зміна триває одинадцять-дванадцять годин, а то й довше. До речі, за розповіддю висококваліфікованого фахівця (чоловіка середнього віку, який не побажав називатися), заробітки там тепер не всіх задовольняють… Скажімо, висококваліфікований робітник-друкар за місяць заробляв до 250-300 тисяч рублів. Іншим платять менше – на 70-100 тисяч – у залежності від робітничої професії, розряду й досвіду. Зміни – по 12 і більше годин, люди виснажуються. Ось звідки зарплата вища – бо віддача більша. Але за останні роки рубль знецінився. Також українцям пропонують складати іспити на знання російської мови.

Отже, наші земляки зрозуміли, що робота тут виснажлива, а зар­платня не завжди гідна. Тож більшість шпалеродрукарів залишила Ленінградську область. Люди спробували «довгого рубля» в Росії й повернулися до рідної Корюківки, а потім частина поїхала до Польщі, Чехії, Словаччини, де більші заробітки, справедливіше платять. Проте ті земляки, які вже встигли потрудитися в Польщі, Словаччині, Чехії, Білорусі, Росії, дехто – по 3-5 і більше років, кажуть: «Добре там, де нас нема. А попрацюєш у них – зрозумієш, що більші гроші заробляються виснажливою працею».

Віктор БОЖОК