У Литві українці щомісячно можуть заробити 800-1000 євро

2019-06-20 09:53

Павло Кльова працював на Корюківській фабриці техпаперів у шпалерному цеху. У ті роки, каже молодий корюківчанин, на цьому підприємстві можна було заробляти гарні гроші. Але коли ціни поповзли вгору, а долар значно подорожчав, чоловік не зміг сидіти на місці. Довелося попрацювати за кордоном.

Його товариші їхали на заробітки до Польщі, Чехії, Росії. Це були переважно будівельники й ремонтники житла. Організовували бригади з 4-5 осіб. Хтось із них міг і не мати будівельних професій, але забирали всіх охочих. Казали: попрацюєш у підсобниках – навчишся. 

Павло з групою товаришів поїхав до Польщі. Один одного добре знали. Але трудитися на будівництві не довелося. Поляк запросив попрацювати на пилорамі, яка була за сотню кілометрів від великого міста, тобто у глибинці. Там трудилося близько десяти осіб, із яких половина – українці. Щоденно працювали по 10-12, а інколи й більше годин. Швидко втягнулися, але робота виснажувала, тому що на пилорамі була ручна важка праця. Господар платив по 10 злотих за годину. Робили заготовки для піддонів. Тут Павло і його товариші щомісячно могли заробити 500-600 доларів. 

Близький друг поїхав до Литви. Від знайомих Павло почув, що там можна заробити більші гроші. Знав адресу перебування товариша у Прибалтиці. Невдовзі Павло опинився у Вільнюсі. Молодий хлопець каже, що столиця Литви йому сподобалася з перших днів. Товариш розповів про умови праці, оплату. Павло одразу ж погодився трудитися будівельником.

«500 євро для них вистачало, а нам того було мало»

Поруч із ними працювали литовці – дружні, привітні й хороші люди. За необхідності – допомагали. Вони щомісячно заробляли по 500 євро. Трудилися по 8 годин. А хлопці з України отримували за свою роботу по 800-900 і більше «євриків». Бо трудилися по 10 і більше годин щодня. Після офіційних восьми годин іще три-чотири займалися малярними роботами або клали облицювальну плитку, штукатурили стіни. Це й був додатковий заробіток. А «стеля» в зар­платі – тисяча, не більше. 
Мінімальна зарплата в Литві – 300 євро. Стільки платили литовським будівельникам за відомістю, а решту 200 давали «в конвертах», або, як кажуть, живими грошима на руки. Їхні газозварники працювали інтенсивніше. Щомісяця отримували по 700-800 євро. А наші хлопці, що мали таку ж саму професію та виконували завдання литовських змінних майстрів, заробляли по 1200-1300 євро, бо трудилися щодня по 12-14 годин. Деякі місцеві спеціалісти були приємно вражені тим, як працюють українці, а надто – як вони оперативно впоруються з поставленими завданнями. 

Литовці теж працьовитий народ. Але будівельники, з якими трудилися поруч українці, за великими грошима не ганялися. Частенько більше восьми годин не працювали. Закінчували роботу і йшли до кафе попити пива чи якихось фірмових слабоалкогольних напоїв. За кухлем пива любили поспілкуватися, обговорити свіжі новини та резонансні події. Наші робітники й сам Павло ніколи не бачили, щоб литовці напивалися. Також дивувало, що у Вільнюсі майже всі спілкувалися російською мовою. Є тут і невелика українська діаспора. Це українці, які приїхали до Литви на постійне місце проживання ще у 70-80-ті роки. Наша діаспора тут вважається активною національною громадою. Її поважають у Вільнюсі, бо українці виступали разом, коли у столиці 1991 року гриміла «Вільнюська революція».

На продукти ціни не з низьких

Павло жив і працював у столиці Литви. У вихідні доводилося закуповувати продукти. У супермаркетах вони дешевші, але, за словами чоловіка, ціни – не з низьких. Павло каже, що в самій Литві в торгових точках нижчі, ніж в Україні, ціни на фрукти. Можливо, тому, що їх дуже багато, асортимент досить широкий. Ціни на молочні продукти приблизно такі ж самі, як у нас, а м’ясо гривень на 20-30 дешевше, якщо євро перевести у гривні, на сало ціни ще менші, порівняно з чернігівським ринком, і вибір цього продукту широкий. Павло сказав, що на харчування в місяць витрачав у середньому сто євро, і цього вистачало. Допомагало ще й те, що мав свої продукти, які брав із дому.

А от на горілку, коньяки, вина ціни, порівняно з нашими, зависокі – 8-12 євро. Пиво ж не настільки дороге. Литовці дуже його полюбляють. Однак за кілька місяців проживання у Вільнюсі Павло не бачив жодного нетверезого. У Литві також дорогі сигарети – 3-5 євро за пачку. Проїзний на автобус коштує 30 євро. Разова поїздка – 1 євро.

Глибинка старіє, випиває і поступово вимирає

Вільнюс – місто досить велике. Павло каже, що в радянські часи тут діяло багато підприємств. За роки незалежності країни їх чисельність зменшилася. Частина збанкрутувала, інші простоюють роками, тільки окремі цехи потроху працюють. Більшість виробленої продукції безпроблемно експортується до країн Західної Європи, тому що Литва – повноправний член Європейського Союзу. За словами литовців, у країні 6-8 відсотків безробітних. Уряд цього не приховує – про безробіття пишуть центральні та регіональні газети. Подають вони й інформацію про те, що багато литовців вахтово або постійно працюють у країнах Євросоюзу. Тисячі уродженців Литви трудяться у Великобританії, Німеччині, Данії. І зовсім небагато – в Польщі. Це лише ті, хто знайшов високооплачувану роботу. А там, де зарплатня невисока, за словами литовців, «наші не працюють, тому що є вибір робочих місць – майже вся Європа». Якщо ж говорити про глибинку Литви, то в ній є робота тільки у великих селах, де розташовані офіси та бази агрохолдингових компаній, які й забезпечують робочі місця, але їх небагато – для механізаторів, водіїв, яких на селі працює лише кілька десятків. Інша невелика частина молодих і середнього віку людей виїжджає на роботу до країн Євросоюзу або до великих міст рідної держави. Є ще й ті, хто не шукає постійної зайнятості, перебиваючись разовою роботою. Ці нерідко пиячать. Узагалі, в селах мало молодих робочих рук. Тому тут і смертність вища за народжуваність.

Віктор БОЖОК

Інші новини:


Чому в Чернігові спалахують тролейбуси?

Упродовж минулого тижня на вулицях Чернігова тричі «горіли» тролейбуси, точніше – загорався дріт штанги. «Це позаштатна ситуація, проте вона не несе загрози ні для пасажирів, ні для персоналу, ні для техніки, – коментує проблему фахівець із зв’язків з громадськістю КП «Чернігівське тролейбусне управління» Микита Вікторов. – У всіх випадках машини були відновлені на місці».

2019-10-21 07:27