Олеся Реута: навіки ваш волонтер

Саме так авторка підписала післяслово другого тому унікального видання. Воно єдине в Україні. А можливо і у світі? Бо молода жіночка самотужки зібрала історії УСІХ захисників зі свого рідного Ічнянського району, який нині зветься громадою. Чи знаєте ви хоч один інший район, де б вийшло два томи розповідей бійців зі світлинами, зробленими в зоні бойових дій? А на Чернігівщині є! 

З початку російської агресії ічнянські волонтери допомагали своїм землякам, що виборювали волю і цілісність України. Але під час війни – ми всі земляки! Тому щотижневі виїзди з волонтеркою до зони бойових дій готували всі: мешканці сіл передавали продукти, діти – листи і малюнки, підприємці – свої товари, будівельні матеріали, гроші на пальне…

В’ячеслав Бабіч від 2014 року став до волонтерської справи. Не схибив і не втомився на цій виснажливій роботі до сьогодні. І не тільки збирав, організовував і здійснював волонтерські поїздки, а й тричі побував на ротаціях як водій-фельдшер. Знов-таки – як волонтер: добровільно і, звичайно ж, безоплатно. Навіть на статус УБД не заробив. Разом із ним їздила до зони бойових дій і Олеся Реута. «А ще вона проводила численні акції, збирала допомогу, пакувала посилки, організовувала дітей для виготовлення оберегів для бійців, написання листів, – розповідає про посестру В’ячеслав. – А яку титанічну працю зробила, коли кілька років поспіль збирала матеріали для книги, ночами писала! Могла б цей час на родину витратити, на відпочинок, на розваги. Та її активна громадська позиція не дозволила скласти руки. Ще й гроші збирала на видання книг! Чи потрібно це було? Аякже! Ви б бачили, як плакали батьки, коли ми їм вручали книгу! Батьки тих, хто повернувся з війни. Це ж яка гордість за сина, за чоловіка, за батька! Не кожен боєць розповідав вдома про війну. А Олеся зуміла розговорити. І родина, і друзі, і односельці дізналися, який бойовий шлях пройшов і що пережив їх земляк. Це ж яка пам’ять!»

Справжнім волонтерським осередком стала міська бібліотека, де працювала Тетяна Дорошенко. Там збиралася волонтерська допомога, туди приходили рідні захисників. Навколо В’ячеслава і Тетяни згуртувалися невтомні помічники. Олесю Реуту тут знали як палку патріотку і правдолюбку, яка не жаліла ані вільного часу, ані власних сил, аби бути корисною для захисників.

«Коли я відчула втому, підписала контракт у 2017 році і пішла до війська, - розповідає сержант 14 бригади Тетяна Дорошенко. – А Олеся з тих, хто не втомився. Вона живе Україною. Їй болить за все і за всіх. Ви думаєте, вона написала книгу і забула про хлопців? Та вона знає не тільки їх, а їхні родини, їхні проблеми. Дзвонить час від часу, переживає, хвилюється. Я вже як подругу просила її: не переймайся ти так. А вона по-іншому не може. Вона така. Це її покликання. Це її внесок у перемогу, її цеглинка у розбудові України».

До книги Олесі Реути ввійшли розповіді й про інших волонтерів. Солдатські матері об’єдналися у жовтні 2014 року та створили благодійну організацію «Тиловий фронт Ічнянщини». Це вони відправляли сотні зібраних власноруч посилок, сушили борщові набори (насушили овочів на 5760 літрів борщу!), опікувалися родинами загиблих, пораненими воїнами, організовували збір донорської крові… Два роки поспіль ця організація була визнана найкращою в обласному конкурсі «Благодійник року».

А серед підприємців-волонтерів з Ічні мені хотілося б згадати і подякувати Вікторові Кияновському, депутатові обласної ради й голові правління ПАТ «Ічнянський завод сухого молока і масла». Це він надавав найбільшу матеріальну допомогу місцевим волонтерам, молочну продукцію свого підприємства й транспорт для доставки вантажів у зону проведення АТО, а пізніше ООС. Це його коштом було видано перший том про ічнянців на війні, значний внесок зробив Віктор Кияновський і в видання другого тому.

Повертаємося до нашої героїні. Вантаж супроводжували не тільки волонтери. Їхали і демобілізовані бійці, й мами воїнів, і голови сільрад, і журналісти. Серед них була і Олеся Реута.

Вона зі школи писала. Ще до війни вийшли у світ її дві поетичні збірочки. Побачене на війні змусило взятися у 2015 році за титанічну працю. Шість місяців Олеся шукала тих, хто пройшов війну, вмовляла розповісти про себе, надати світлини. Вона шукала демобілізованих бійців у селах. Перепитувала в незнайомців у камуфляжі: «Ви часом не з АТО?» На заходах і акціях знаходила, розпитувала, просила по ланцюжку познайомити з побратимами… А потім усю зібрану інформацію треба було опрацювати, написати… «Головними авторами книги є наші солдати. Якби не вони, не було би ні книги, ні боротьби, ні України», – написала в першому томі Олеся Реута, який вона назвала «Сто бійців. Ічнянці в АТО». З назви зрозуміло, що зібрано там 100 історій ста земляків, але авторка згадала рядки з пісні: «Ми йдемо одна сім’я: сто бійців, а з ними я…» Так Олеся Реута як журналіст-волонтер стала в один ряд із бійцями, аби увічнити їхній вклад у перемогу.

Тож робота з виданням книги не припинилася, як не припинилася війна, як не припинилася боротьба. Олеся взялася за другий том: «Заради дітей і молодого покоління українців, за мирне і вільне життя воювали і боролися чотири сотні наших земляків, вихідців з Ічнянщини. Їхні спогади є цінним подарунком для наступних поколінь, а ця книга – подякою всім тим, хто воював проти російських загарбників та був завжди вірним Українській державі».

Пані Олеся збирала та писала другий том чотири роки. До нього ввійшло 316 історій, просякнутих війною. «163 тисячі слів про війну. Чотири роки праці. Це було нелегко. Жодною літерою в цій книзі не обманюю. Ніхто не просив мене створити літопис про наших воїнів-земляків. Я почала писати про них, жити для них і нашої перемоги. Ношу їхні спогади, біль, розпач. Іноді ненависть та розчарування навколишнім цивільним світом. Їхні історії залишаються назавжди в душі, серці й на папері.

Можливо, розділивши всі переживання, втрати й біль, ми більше почуватимемося людьми, а воїнам хоч трохи буде легше жити, коли їх краще розумітимуть ті, хто на війні не був. Читайте. Любіть. Поважайте. Пишайтеся. Не забувайте. Допомагайте нашим воякам».

Перша презентація другого тому відбулася в Ічні й зібрала майже всіх героїв Олесиних нарисів. Це була зворушлива подія. Авторку вітали квітами, щиро дякували, бо з’явилося розуміння її величезної і величної праці. Наклад книги – лише 400 примірників, аби вручити кожному, про кого йдеться у книзі, аби бібліотеки Ічні й Чернігова мали у фондах свідчення героїчного захисту України. Тож іще одна презентація відбулася в Чернігівській обласній універсальній бібліотеці ім. Короленка.

Але не тільки презентаціями запам’ятався Олесі Реуті 2021 рік. Авторка у першому томі писала про волонтера і капелана з Ніжина – отця Сергія Чечина, чий неймовірний вклад у перемогу був відзначений недержавною нагородою «Народний Герой України». Цю нагороду йому вручали в Полтаві (2016). Серед нагороджених був і Григорій Янченко, херсонський військовий волонтер, якого захисники і херсонці знають як «Дядю Гришу». Інвалід-візочник збирає гуманітарний вантаж і постійно їздить до зони бойових дій, аби власним прикладом підтримати захисників: головне – сила духу, а не сила тіла. «Я ж десантник», – каже він про себе та знову рушає на Донбас. Почесний громадянин Херсону Григорій Янченко… родом з Ічні! Він давно мріяв побувати на малій батьківщині. Цю мрію здійснили бійці роти спецпризначення «Чернігів», до яких із 2015 року обов’язково заїжджає волонтер. Зустрічав, супроводжував і відвіз до Херсону «Дядю Гришу» отець Сергій Чечин (вони обидва – потужні волонтери, Народні Герої України і почесні громадяни своїх міст!). А в Ічні земляка зворушливо зустріла громада, ветерани російсько-української війни і волонтери. Олеся Реута вручила Григорієві Янченку свою книгу, один нарис якої присвячений йому.

Так Чернігівська земля об’єднала (вкотре!) справжніх волонтерів. Тих, хто наближає перемогу. Тих, хто не втомлюється допомагати. А Олеся Реута об’єднала цих людей у двох томах своєї праці.

Волонтерство буває різним. Але головна умова – щирість.
Волонтерство буває різним. Але головний принцип – прозорість і чесність.
Волонтерство буває різним. Але справжнє – це постійне. 

Усіх справжніх і щирих, невтомлених і вмотивованих – ЗІ СВЯТОМ!

Тетяна МИРГОРОДСЬКА 
Фото надані респонденткою