Таллінн: безкоштовний транспорт, муніципальні ЗМІ і 40% бюджету на освіту…

Поїздка українських журналістів до Естонії, котра відбулася в межах спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства (ЕСЕАР), відкрила для нас, представників мас-медіа, чимало цікавих і несподіваних моментів життя цієї країни, котра живе впевнено і спокійно, зберігаючи свої традиції та культуру.

Про роботу столичної мерії нам розповів пан Вадим Білобровцев – віце-мер із 2017 року, котрий займається питаннями освіти, роботи з молоддю, спортом та культурою. Плюс, як сказав віце-мер, веде різні проміжні теми. До нього це місце обіймав нинішній мер Таллінна Михаїл Килварт. «Він, активний трудоголік, завжди брався за всі теми. Тому мені це дісталося в спадщину», – зізнався пан Білобровцев. До цього він понад два роки був старійшиною одного з районів Таллінна. У місті їх 8. Віце-мер має вищу юридичну освіту. Також закінчив школу дипломатів. Але працювати почав у журналістиці. З 2000 по 2008 роки – у найбільшому інтернет-порталі. Опісля рік – у друкованій пресі. Потім 3,5 року – на телебаченні. Де його й зацікавила політика.

Звісно, ми закидали віце-мера запитаннями. На які він активно відповідав.

– Громадський транспорт у вас безкоштовний для всіх мешканців Таллінна. Скільки це коштує бюджету?

– Громадський транспорт у Таллінні виключно муніципальний. Талліннська компанія муніципального транспорту має у своїй структурі тролейбуси, трамваї, автобуси. У мерії є також домовленість із фірмою, котра займається електричками. Адже їхні маршрути проходять і на території міста. Не скажу, скільки наразі це обходиться для бюджету, але 2013 року, коли було прийняте рішення про безкоштовний транспорт, він коштував приблизно 19 мільйонів євро. Але тут був один бюджетний плюс. Ті, хто приїздив на роботу в Естонію, насамперед цікавились роботою в Таллінні. І безкоштовний транспорт для них був також важливим. Тому люди отримували прописку в Таллінні. А відтак платять податки до бюджету. І велика частина витрат на транспорт покривається таким чином.

– Розкажіть про інші соціальні програми.

– У наших школах безкоштовне харчування, діти тут їдять один раз. Але постачальники ще від себе пропонують уранці безкоштовну кашу. Безплатне харчування – від 1 класу і до 12-го гімназійного. Так само і в дитсадках дітей годують безкоштовно. 2 євро на день вистачає. Коштує дитсадок на місяць трохи більше 70 євро. Середня зарплата в країні 1500 євро. В Таллінні буває й більше.

– Чи була у вас реформа освіти?

– Якоїсь жорсткої реформи не відбувалося. Є основна школа – з 1-го до 9-го класу. Далі в ній є гімназійний ступінь – 10, 11, 12 класи. Є школи повного циклу. Це гімназії. Ще є основні школи без гімназійного ступеня. І державні гімназії. Дехто каже, що держава хоче монополізувати гімназійну освіту. Можливо, й так. Але в Таллінні навряд чи подібне відбудеться. Бо батьки можуть влаштувати «легку революцію». Адже наші муніципальні гімназії мають свої давні традиції. Нещодавно одна з них, наприклад, відзначала своє 390-річчя.

– Яка у вас вартість комунальних послуг?

– Це залежить від місця проживання. В центрі міста ціни зазвичай вищі. Середньостатистичний мешканець, котрий проживає у двокімнатній квартирі, сплачує приблизно 100-150 євро за комунальні послуги. Це десята частина від зарплати.

– Чи є у вас муніципальні ЗМІ?

– Так. У кожному з 8 районів міста є своя муніципальна газета, котра виходить щомісяця. Вона безкоштовно доставляється в поштові скриньки. У цих виданнях розміщують окрім районних новин і рекламу, тим самим заробляючи кошти на видання. Також у нас є міські муніципальні газети. «Столиця» виходить російською мовою, а «Pealinn» – естонською. Вони не друкують реклами. Маємо угоди і з іншими ЗМІ. Замовляємо телепередачі та розповідаємо в них про свою роботу. Для цього оголошуємо конкурс для мас-медіа. За рік це нам коштує від 2 до 3 мільйонів євро загалом. Також ми маємо і свій портал, де інформації більше, ніж у паперових виданнях, у яких теж є свої сайти.

– Який бюджет міста?

– 860 мільйонів євро. До речі, департамент освіти отримує 40% бюджету. За ним кошти йдуть на будівництво доріг. У нас 125 дитячих садків. Ми платимо зарплату працівникам цих закладів. А в школах нараховує зарплатню держава. Хоча приміщення утримуємо ми. Маємо школи за інтересами, їх 10. І там теж муніципальна зарплата для викладачів.

– Чи зручне місто для людей з особливими потребами?

– Ми цим почали займатися ще в 90-х роках. Але повільно. Сьогодні ж ми при будівництві не забуваємо ні про пандуси, ні про ліфти, аби особливі люди мали змогу вільно пересуватися.

– Якщо порівняти Україну й Естонію, то як за такий короткий час вам удалося зробити неймовірний стрибок у розвитку?

– Можливо, для вас це буде неочікувано. Але, напевно, – завдяки розміру нашої країни. У маленькій лад навести набагато простіше. Тому ви боретеся із корупцією вже довгий час, а ми її побороли ще в 90-роках. Також важлива ментальність, характер. Естонці дисципліновані й працелюбні водночас. І ось інтеграція з ЄС і НАТО. Ми йшли цілеспрямовано до цього. Відтак стали учасниками обох організацій 2004 року. Три чверті населення чітко підтримували цей шлях.

– Чи маєте якусь нагальну, першочергову проблему?

– Зробити бюджет збалансованим. Бо ковід вчинив свою недобру справу. Люди не працювали. Тому ми навіть відмінили плату за дитсадки. Коли школи пішли на дистанційне навчання, ми стали видавати продуктові пакети на тиждень. Школи за інтересами працювали теж дистанційно, і ми відміняли частково плату за гуртки. Нині працюємо – і все надолужимо.
А ще ми хочемо побудувати Талліннську лікарню. Дуже сучасну. Для цього потрібно 230-240 мільйонів євро. Місто саме не впорається. І це один із найбільших проєктів. Сподіваємося на допомогу держави та ЄС. Хочемо ще реконструювати Палац культури та спорту, який будували до Олімпіади-80. Він розташований біля моря і виглядає зараз не найкращим чином.

– Чи існують непорозуміння між естонцями та росіянами?

– Напевно, ні. Коли про це говорять, то я думаю, що такі проблеми існують хіба що в головах політиків. Це давно неактуально. Конфлікти бувають, але не ґрунті національностей. Хоча у нас є райони, де живуть люди російськомовні. Там найперше селяться ті, хто приїздить жити й працювати до Таллінна. Так їм зручніше. Але зараз уже відбувається асиміляція. Звісно, люди прагнуть інформацію отримувати рідною мовою. І це в руслі життя.

– Всі громадяни володіють державною мовою?

– Так. Але різною мірою.

– У вас на вулицях немає тварин-безхатьок...

– У нас є муніципальна поліція. І вона цим займається. Та підстраховує поліцію державну. У нас є притулки для тварин, звідти їх забирають у родини. До двох третин чотирилапих мешканців отримують новий дім, нових господарів і нове життя.

– Як працює мерія?

– У нас є парламент – наше міське зібрання. Воно приймає різні проєкти, програми. І є мерія – міський уряд – мер і віце-мери. Муніципальні вибори в міське зібрання оголошується раз на чотири роки . 79 людей обиратимемо. А було 63. Чому збільшено кількість депутатів? Здається, з 2005 року на виборах у Таллінні перемагає одна партія, наша, центристська. І в міському зібранні вона має більше половини голосів. Тобто абсолютну більшість. На рівні ж держави часто було інакше. Тому там і почали думати, як змінити ситуацію в міському зібранні. І почалися цікаві законопроєкти. Один реформував систему виборів у Таллінні. І з 63 депутатів у нас відтак стало 79. Все це приліпили до законопроєкту за рівне поводження з жінками (напевно, гендерне. – Авт.). Бо діяти треба було швидко. Найцікавіше, що центристи виграли все одно.

– Мера у вас обирають?

– Ні, призначають міським зібранням.

– У вас відмінили масковий режим.

– Бо епідеміологічна ситуація сьогодні це дозволяє. У нас було два локдауни за час пандемії. А сьогодні понад дві треті населення вже вакциновано. Чимало людей перехворіло. Фінансували лікування лікарняні каси, у нас є страхова медицина.

Страхування фінансується з податків. А в лікарняну касу платять роботодавці. Індивідуальні підприємці платять самі.

Соціальний податок – 33%. Частина йде до пенсійного фонду, частина – на медицину.

– Як пишуть про міську владу журналісти?

– Загалом, неупереджено. Дають висловитися всім учасникам подій.

– Чи допомогли чимось журналісти мерії в певній ситуації?

– Так, таке траплялося. Ми видавали сімейні квитки до різних закладів. І вийшло так, що в них на ці квитки дивляться по-різному. Наприклад, що можна приходити до того ж кінотеатру тільки батькам і двом дітям. А якщо дітей у родині троє чи четверо? Отож почалося активне обговорення в ситуації в пресі. Врешті-решт, усі обмеження знялися.

– Кого ви слухаєте, коли приймаєте рішення про тарифи?

– Як правило, думку рад тих підприємств, які ці послуги надають.

– Чи виїздять естонці на роботу за кордон?

– Так. Раніше – більше. У Фінляндію, Росію, ЄС. Нині відток населення зменшився.

Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надані авторкою