"Золотий письменник світу" з Чернігова відкинув висунуті проти інших осіб обвинувачення.

У випуску № 8 (1074) від 19 лютого 2026 року газети "Чернігівщина" у статті "Архіви все-таки не горять!", автор і редактор цього тижневика Сергій Дзюба виклав досить таки своєрідну інформацію про своїх колишніх колег ‒ журналістів із Чернігова Василя Чепурного та Сергія Павленка.

Ця стаття виявилася спробою автора помститися своїм колегам за певні висловлювання, які Дзюба сприйняв як несправедливу критику. Давайте розглянемо ситуацію об'єктивно: що ж насправді трапилося?

З чого все розпочалося.

18 січня медіа ресурс "Час Чернігівський" опублікував матеріал під заголовком: "У Чернігівській області створили та вручають власну версію "шевченківської премії", але без фінансового винагороди".

У публікації мова йшла про те, що лауреати отримують громадську нагороду, яка має схожу назву з державною -- Міжнародна премія України імені Тараса Шевченка, заснована у 2023 році фактично не існуючою Міжнародною літературно-мистецькою Академією України Сергія Дзюби, редактора газети "Чернігівщина". Загалом нагороджених такою премією тринадцять осіб. З них вісім -- посмертно.

Цю публікацію розмістили у найбільшій за кількістю читачів регіональній групі Фейсбук "Новини Чернігівщини".

Коли Сергій Дзюба дізнався про цю статтю, його охопила шалена лють. Хіба можна допустити, щоб хтось сумнівався в його досягненнях? "Я їх притягну до відповідальності", "я з ними розберуся", "вони ще не знають, з ким мають справу", "я їм..." ‒ подібні погрози лунали впродовж дня на адресу авторів, які наважилися викласти частину правди, яку "президент академії" не бажав ні чути, ні бачити. І тільки після того, як статтю з цього джерела за проханням одного з журналістів ‒ свого підлеглого, прибрали, він, здавалося, заспокоївся. Принаймні, так усі вирішили, що він вгамувався. Проте насправді все лише починалося.

Невдовзі після цього Інтернет-ресурс "Суспільний кореспондент" виклав коротке повідомлення з Facebook шеф-редактора наукового журналу "Сіверянський літопис" Сергія Павленка, який раніше виконував обов'язки редактора популярного обласного тижневика "Комсомольський гарт". Важливо зазначити, що вебвидання додало свій редакційний коментар до цієї замітки, внаслідок чого публікацію було названо: "Завдяки безкінечним преміям чернігівського письменника з'явився новий вид літературного безсмертя".

У цій статті автор із легким сарказмом вирішив пожартувати над численними нагородами, які Сергій Дзюба вручив багатьом покійним видатним письменникам у цьому році. Наприклад, автор зазначає: "Велика подяка Міжнародній літературно-мистецькій академії України (очолює її наш земляк з Чернігова Сергій Дзюба) за чудові медалі та дипломи, які вже отримали тисячі 'Золотих письменників світу' на всіх континентах. Завдяки цій активній установі українська класика успішно інтегрується у світовий культурний контекст. Творці, які сформували обличчя української поезії ХХ століття, нарешті здобули міжнародне визнання. Можливо, це і є нова модель культурної політики: коли нагорода стає універсальним інструментом як для живих, так і для тих, хто давно став класикою. Ті критики, які незадоволені цим фактом і наївно запитують про художні критерії відбору, ймовірно, просто не встигають за новою динамічною епохою — епохою, де важливіше не унікальність, а масштаб слави".

Звісно, на отримання такого ляпасу Дзюба не очікував. Тож і пробачити цього ніяк не зміг. Хоча, Павленко нічого не вигадав ‒ він просто у сатирично-іронічному стилі написав чистісіньку правду - про те, що всі говорять за очі самого Дзюби. Тут би дякувати Павленку, що він допомагає "президенту", "золотому письменнику світу", "народному поету України" (титули, якими обдарував сам себе Дзюба), подивитися з боку на себе та тверезо порозмислити над тим, що може "геній" не такий вже й геній? Адже не секрет, що через нескінченні за кількістю всіляких відзнак, вигадані Сергієм Дзюбою, на Чернігівщині нівелювалися інші нагороди та премії, втрачена їх значущість і сутність. Не дарма, один із місцевих журналістів таку діяльність вже назвав "дзюбівщиною".

Сергій Дзюба вирішив реалізувати свій амбіційний план помсти критикам, розпочавши з масштабних дій. Він скористався ресурсами газети "Чернігівщина: новини і оголошення", де обіймає посаду редактора. Варто зазначити, що він також є її засновником! Незважаючи на те, що це не є друковане видання Дзюби, він свідомо порушує чинне законодавство, яке чітко визначає, що напрямок і зміст газети повинні визначатися виключно її власником, тобто засновником.

В останньому випуску тижневика Дзюба розміщує свій пасквіль аж на цілу шпальту. Наприкінці статті вказує, що це лише перше його "розвінчання", а надалі буде продовження "викривальних" матеріалів "компрометуючого характеру". У своїй статті він, між іншим, кілька разів "нагороджує" себе, дотримуючись свого звичного стилю, позитивними епітетами на кшталт "порядна людина", "хороший, чесний чоловік", "шляхетна людина" тощо, натомість усіляким брудом обливає своїх "кривдників", де основний акцент робить на відсутність у них справжнього патріотизму.

Першими жертвами "благородної", "незаздрісної" та "не помстливої" особи (насправді ж, все зовсім навпаки) стали Сергій Павленко і Василь Чепурний.

Для "стрільби" Дзюба обрав як мішень статтю, опубліковану в номері 23 газети "Комсомольський гарт", датованій 3 червня 1989 року. Основою тексту слугував матеріал Василя Чепурного, присвячений дисиденту Левку Лук'яненку, який сьогодні є Героєм України. У той період редактором видання був Сергій Павленко.

Не буду довго переповідати зміст цієї статті ‒ бажаючі можуть почитати її у вказаному вище номері тижневика "Чернігівщина: новини і оголошення", але зазначу: Дзюба робить закиди двом його колишнім колегам у тому, що під час редакторства Павленка у деяких моментах Чепурний не зовсім позитивно висловився на адресу Левка Лук'яненка.

Зауважу, що оприлюднення цієї давньої публікації, витягнутої з архіву, не є новиною, бо кілька разів така інформація вже оприлюднювалася. І доводи Чепурного як автора давньої вже статті, теж обґрунтовано оприлюднені. Але у цій, цьогорічній, публікації сентенцією стало те, що завдячуючи своїм професійним прийомчикам і здібностям досвідченого журналіста, Сергій Дзюба цинічно і, забігаючи трохи наперед, скажу, що нахабно й брехливо, зумів показати читачу так, аби вони змогли дійсно засумніватися у патріотичності Павленка та Чепурного. А ще, захоплюючись самовдоволенням та зарозумілістю, Дзюба упереджено та аморально написав неправду про окремі епізоди з життя родини Сергія Павленка.

Не минуло й доби, як Сергій Павленко, спостерігаючи за перебільшеннями та вигадками "доброчинця" Дзюби, домігся спростування неправдивих відомостей про себе на тих ресурсах видання, де раніше була опублікована згадана стаття Сергія Дзюби.

Згідно з інформацією з надійних джерел, С. Дзюба на момент виходу статті В. Чепурного про Л. Лук'яненка взагалі не був працівником "Комсомольського гарту". Він ще навчався в Київському університеті ім. Т. Шевченка і лише пізніше, після отримання диплому, почав свою кар'єру. Водночас автор статті наводить детальний діалог про те, як він намагався переконати редактора С. Павленка не публікувати згадану статтю, але той, зважаючи на тиск з боку КДБ, все ж вирішив її випустити. У той же час, цей "народний поет" і "золотий письменник світу" створив детальну оповідь про події свого часу, перетворивши їх на справжню новелу.

Окрім того, в статті присутні ще деякі неправдиві звинувачення на адресу родичів головного редактора "Сіверянського літопису". Як стало відомо, ці твердження також не мають під собою жодних фактів і є повністю вигаданими.

Що б вчинила порядна людина в ситуації, коли про її сім'ю поширюють неправдиву інформацію? Багато хто, напевно, відповість: "Вдарив би кривдника". Але потім цей "потерпілий" може звернутися до поліції, і, на жаль, винним виявиться саме його "суперник".

Таким чином, Сергій Павленко вчинив правильно, звернувшись до засновника газети на цій стадії подій. Важливо зазначити, що такі дії відповідають новому Закону "Про медіа". Відповідно до статті 43 цього закону, редакція зобов'язана надати можливість особі, яка вважає, що про неї в друкованих або онлайн-ЗМІ були поширені неправдиві або неповні відомості, що понижують її честь, гідність чи ділову репутацію, опублікувати свою позицію, а не лише спростування. Ця особа має право вимагати спростування недостовірної інформації або вправу на відповідь. Якщо редакція не реагує протягом встановленого терміну, автор може звернутися до суду.

Дзюба, розуміючи всю складність ситуації, одразу ж оприлюднив на сайті газети "Чернігівщина: новини і оголошення" спростування, в якому зазначив, що він в тижневику дав інформацію, яка "є неправдивою". Також зазначив, що "не відповідає дійсності частина тексту...". Далі описує у спростуванні, що саме є брехнею.

Хоча редакція газети "Чернігівщина" вже опублікувала вибачення Сергію Павленку та його сім'ї в Інтернеті, читачі, які отримують друковану версію тижневика, все ще (до виходу наступного номера) залишаться з думкою, що "найчесніший" "золотий письменник світу" виклав правду.

Давайте будемо чесними: Сергій Дзюба отримав тижневик з значно більшим тиражем, ніж той, що існує зараз, від свого попередника. Що ж ви очікуєте? Лише сидіти в кабінеті та малювати свої фантазії ‒ це діяльність, притаманна письменникові, а не відповідальному редактору видання. Не можна забувати, що тираж не є єдиним важливим показником; імідж також має величезне значення. Хоча, напевно, ці два аспекти тісно пов'язані, коли мова йде про газету в цілому. Тож який образ формує Сергій Дзюба для цього видання ‒ всім нам зрозуміло.

Сергій КОРДИК, журналіст у сфері суспільних питань