Якщо до початку Нового року ми не зберемо необхідну кількість людей, питання Курщини більше не буде актуальним, - заявив Дикий.

Євген Дикий зазначив, що, незважаючи на наявність суттєвих проблем у ворога в цьому секторі, виникає питання щодо активності Збройних Сил України у контексті розширення операцій, яка наразі відсутня.

В західних медіа пишуть, що російський диктатор Володимир Путін поспішає повернути під контроль РФ територію Курської області до інавгурації нового президента США Дональда Трампа - 20 січня 2025 року. За оцінками британської військової розвідки, Москва, ймовірно, збільшить кількість атак дронів-камікадзе на українські позиції найближчим часом, і ворог може використовувати нові місця запуску БпЛА поблизу кордону. Чи вдасться РФ реалізувати свої плани, яким наразі є наш інтерес в Курській операції та чи можливе її розширення, і за рахунок яких сил та засобів в інтерв'ю УНІАН розповів ветеран АТО, екскомандир роти батальйону "Айдар", директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.

Видання The Telegraph повідомляє, що Путін прагне відновити контроль над Курщиною до інавгурації Трампа. Чи вдасться російським військам повернути цю територію до 20 січня, враховуючи нещодавні невдачі їхнього контрнаступу в цьому регіоні?

Я погоджуюсь, що останнім часом у них знову виникли серйозні труднощі. Варто обережно ставитися до оцінок, що стосуються ситуації, як у них, так і у нас, адже конфлікт на Курщині суттєво відрізняється від бойових дій на Донбасі. Тут немає чіткої лінії фронту, це не окопна війна, а така, яку ми вже трохи забули — подібна до ситуації на початку 2022 року на Київщині, Чернігівщині та Сумщині. Це війна в лісистій місцевості, де немає постійної лінії розмежування, а існують лише окремі опорні пункти, і обидві сторони постійно активно маневрують. Це надзвичайно динамічний конфлікт, де сторони обходять одна одну, завдають ударів по тилу та флангах. Саме так виглядає ситуація на Курщині. Тому час від часу з'являються суперечливі повідомлення про те, чи просунулися росіяни, чи, навпаки, ми змогли їх відтиснути. Часто виявляється, що обидва варіанти правдиві, адже на одній ділянці вони можуть просунутися, тоді як на іншій ми здійснюємо маневр і проникаємо в тил. Це відбувається постійно. Загалом інтенсивність бойових дій там дуже висока, але вони зовсім не схожі на ті, що спостерігаються на інших ділянках фронту. Поки що ми почуваємося там досить впевнено.

Чи вистачить нас на те, щоб протриматися до інавгурації Трампа? Нагадаю, що це далеко не перша дата, яку називають. Свого часу Путін ставив завдання викинути нас до 1 вересня, потім це якось змістилось на 1 жовтня, зараз уже говорять про кінець січня. Звичайно, задачі вони собі ставити можуть, а війна - це така річ, де бій показує, що буде далі.

Інша річ - у нас там теж не все просто. Може виникнути логічне питання: чому ми там цю операцію не розширюємо, і чи будемо ми її розширювати. Боюсь, що відповідь багато кому не сподобається. Варто згадати, що коли ми почали Курську операцію, це було 6 серпня. У нас після ухвалення закону про деякі впорядкування військового обліку влітку був підйом мобілізації, в червні-липні набирали дійсно багато людей. Саме на цій хвилі ми почали Курську операцію. А далі у нас набір новобранців просів до травневих і нижче показників, у вересні і жовтні - вже повний провал мобілізації. Неможливість сформувати резерв через провал мобілізації обмежує наші дії на Курщині, тому ми там не розширюємо наступальну операцію, фізично немає кому.

Враховуючи те, що у нас відбувається під Кураховим і ситуацію біля Запоріжжя, чи доцільно нам зараз тримати Курщину? Який наш інтерес там зараз?

Так, доцільно. Наш інтерес там не змінився. Це взагалі поєднання війни та політики на кожному кроці. Курська операція дала нам дуже великі козирі в спілкуванні з нашими західними партнерами, ми радикально переломили ситуацію. Перед її початком в західних медіа писали, і була громадська думка, що перемогти Росію суто військовим шляхом точно неможливо. Курська операція змінила ситуацію - далі всі дискусії тривають про те, як саме перемогти Росію, і чому нам не надають необхідних для цього ресурсів. А от питання, що це неможливо, взагалі знято з порядку денного.

Проте існує ще один аспект операції, який поки що не дав очікуваних результатів — це вплив на громадську думку всередині Росії. Згідно з нашим планом, ця кампанія мала наочно продемонструвати, що їхній режим не здатний не лише успішно здійснити напад на Київ, а й навіть захистити міжнародно визнані російські території. І ми це продемонстрували. Чому ж це не спрацювало? Ми трохи недооцінили силу інформаційних сил, які діють у Росії. Їхні інформаційні війська виявилися значно ефективнішими, ніж їхня сухопутна армія. Вони змогли створити уявлення для свого населення, що всі важливі події відбуваються десь на Донеччині, тоді як те, що відбувається на Курщині, подається як незначні прикордонні інциденти чи партизанські акції. Однак ця картина зовсім не відповідає реальності, адже ми там вже три місяці, а партизанські дії чи прикордонні сутички зазвичай тривають лише тиждень або два. Туди були стягнуті значні сили, а військових з Північної Кореї почали активно доставляти. Постепенно навіть у російських громадян має виникнути питання щодо контролю їхнього режиму над ситуацією і наскільки він насправді сильний, як це намагаються подати.

Отже, на Курщині необхідно утримувати позиції доти, поки це виправдано з військової точки зору. Наразі російські війська обстрілюють наші укріплення в цьому регіоні, і в іншому випадку вони б завдавали ударів по нашим позиціям у Сумській області. Це означає, що конфлікт тривав би, але вже на нашій території. Важливо зазначити, що 50 тисяч російських солдатів перебувають на їхній землі, а не на нашій, що є безпосереднім військовим наслідком цієї операції. Ми повинні залишатися на Курщині доти, поки наші втрати не перевищують ворожі, оскільки в маневровій війні саме так і повинно бути.

А скільки реально ми ще можемо тримати Курщину, враховуючи ресурси?

Залежить від того, що у нас буде з резервами. Не тільки конкретно для Курщини, а що взагалі буде з мобілізацією. Якщо ми наберемо хоча б 160 тисяч осіб до Нового року, то це одна історія. Якщо продовжиться так, як зараз, то, думаю, до кінця січня у нас не стоятиме питання не те, що про Курщину, у нас вже не стоятиме питання про Куп'янськ і багато чого іншого. Тобто, це залежить від того, чи змінимо ми зараз ситуацію з мобілізацією.

Коли стартувала Курська операція, не було ясності щодо того, хто займе пост президента США. Тепер, з перемогою Трампа, активно обговорюється можливе скорочення підтримки України. Яким чином це вплине на подальший розвиток подій?

Я вважаю, що скорочення допомоги не буде. Що стосується підтримки з США, можливо, її просто повністю припинять. На мою думку, ми повинні готуватися до такого варіанту розвитку подій. Трамп, ще будучи кандидатом, зміг призупинити військову допомогу Україні на сім місяців. Тепер, ставши президентом, він точно матиме вплив на Сенат, а, судячи з останніх повідомлень, й на Палату представників. Тому не бачу жодних підстав вважати, що в цій ситуації Трамп не дотримається своєї чіткої обіцянки припинити допомогу Україні. Він це зробить.

Однак ми не обмежуємося лише американським озброєнням; ми також отримуємо підтримку з Європи та маємо власні виробництва. Якщо говорити про військову техніку, важливо зазначити, що вирішальним фактором є те, хто веде бойові дії. У цьому контексті наша залежність не від Трампа, а виключно від нашого суспільства.

У цьому контексті, чи має Європа можливість на сьогоднішній день замінити американську допомогу?

Частково. По фінансах вони можуть повністю покрити втрати від американської допомоги. Європа не має таких готових запасів зброї та БК, як США, тому про стовідсоткову заміну мова не йде. Що більше вони компенсують, то краще. Але тим часом нам потрібно нарощувати своє виробництво, і можливо, зупинка постачань від США стане поштовхом для цього. Трамп - це велика проблема, применшувати її не варто, але це не катастрофа.

Голова Ради резервістів Сухопутних військ Збройних сил України Іван Тимочко висловив думку, що українські військові можуть реалізувати аналог Курської операції на іншій частині території Російської Федерації. Які конкретно регіони можуть стати театром таких дій і які ресурси будуть залучені, з огляду на поточну ситуацію на фронті?

Можливості існують. Брянщина виглядає досить перспективною. Щодо Бєлгородщини, ситуація складніша, проте й тут не варто скидати з рахунків варіанти. Найголовніше питання — чи знайдуться ті, хто готовий втілити ці ідеї в життя.