Який шоколад найбільше подобається українцям? Молода мама відкрила магазинчик, де продає бельгійський шоколад, виготовлений власноруч.

-- Що вас привабило у шоколадному бізнесі? -- ставлю питання Тетяні Гришко.

Я почула, що у цьому є цікава деталь: мовляв, інвестуючи небагато, можна отримати значно більше. Мені стало цікаво перевірити цю інформацію. Це сталося шість років тому, коли ми проживали в Херсонській області. Принаймні на той момент у нашому регіоні ніхто не займався виробництвом бельгійського шоколаду. Я виявилася першою і фактично не мала суперників.

-- Але треба було навчитися робити крафтовий шоколад. Як ви вирішували це завдання?

-- Вчилася дистанційно на декількох онлайн-платформах. Тільки коли впевнено опанувала теорію, перейшла до практики. Адже практична частина потребує вкладення коштів, і я не хотіла ризикувати ними, не будучи впевненою, що розумію, як робити бельгійський шоколад.

Чи облаштували ви спеціальне приміщення для виготовлення шоколаду, чи скористалися для цього кухнею?

Я працювала на кухні, починаючи з приготування шоколаду для своєї родини, без думки про продаж. Чесно кажучи, ми з чоловіком вважали, що шанси на успіх у цій справі складають приблизно 50%. Ми вирішили, що якщо бізнес піде вгору і приноситиме прибуток, це буде чудово. Якщо ж ні, то просто споживемо шоколад і не будемо засмучуватися. Навіть найнеобхідніше обладнання я не купувала, адже спочатку потрібно було заробити на нього.

Напевно, вашими першими клієнтами були близькі люди та знайомі?

- Добрі знайомі. Я вперше вирішила запропонувати свою продукцію — бельгійський шоколад ручної роботи — напередодні Дня святого Валентина. Одна з моїх близьких подруг зацікавилася моєю пропозицією, їй дуже сподобався шоколад, і вона поділилася враженнями про нього в Instagram. Завдяки її рекомендації, мої продажі стрімко зросли.

На початку це були всього лише маленькі шоколадні плиточки, призначені для дегустації. Люди мали можливість оцінити їх смак. З часом, коли вони усвідомили, що це дійсно продукт високої якості, почали замовляти його у більших кількостях. Пізніше я вирішила додати до свого асортименту шоколадні квіти — складні композиції та букети, які мені дуже подобаються.

-- Ще раз спитаю про перші кроки в цій царині. Складно було опанувати технологію виготовлення шоколаду?

-- Непросто. Спочатку, якщо чесно, не виходило, як годиться. Бо шоколад трохи, так би мовити, "вередливий". При його виготовленні маєш робити все максимально чітко: не перегріти (бо вийде неправильна структура), не перехолодити (бо якщо занадто остудиш, не буде заливатися у форми). Тож не дарма шоколад називають "живим" -- він, так би мовити, "відчуває" температуру, її перепади.

Тоді, шість років тому, ви навчалися в університеті чи вже займалися роботою?

-- Працювала в школі, адже за освітою я вчителька. Коли зрозуміла для себе, що в мене виходить робити шоколад, і ця справа мені подобається, звільнилася зі школи. Отримала значно більше часу на шоколадну справу, якою я горю.

-- Як називається людина цієї професії?

-- Шоколатьє.

Скільки годин щоденно ви присвячували своїй роботі?

Коли я тільки починала свою справу, у мене було дуже мало форм з харчового силікону для заливки шоколаду, адже вони коштували досить дорого — приблизно по 400 гривень за одиницю. Тож, щоб створити букет шоколадних квітів, я могла витратити цілий день. А якщо замовлення включало різнокольорові квіти, часу не вистачало — доводилося працювати навіть вночі. Це було дуже виснажливо. Розумієте, я не мала стартового капіталу, щоб купити навіть найнеобхідніше, доводилося спочатку заробляти на це.

Зараз маю великий набір форм, тож можу створити будь-який букет за одну заливку. Більшу частину всього, що треба для виготовлення шоколаду, я купила вже у Тернополі за грант 250 тисяч гривень, який мені дала держава на розвиток бізнесу.

Чи можна на смак швидко відрізнити шоколад, виготовлений власноруч, від звичайного фабричного?

- Нескладно, адже я використовую виключно високоякісні натуральні інгредієнти -- як це й має бути для виготовлення бельгійського шоколаду. Якщо ж взяти середньостатистичну шоколадку з супермаркету, то побачите, що в ній є різні, скажімо так, додаткові складники, яких, власне, не повинно бути в по-справжньому класному продукті. Чому так? Тому що виробники прагнуть здешевити свій товар, щоб він був доступний якомога ширшому колу людей.

-- Вам вдалося швидко досягти комерційного успіху чи це був тривалий тернистий шлях?

- На щастя, швидко. Гарно пішло, бо, крафтовий бельгійський шоколад принаймні тоді, шість років тому став новинкою у нас на Херсонщині. Люди писали в соцмережах багато схвальних відгуків про мою продукцію, і це дуже допомагало. Дякую їм за це.

Особливо кількість замовлень зросла, коли я додала до асортименту квіти з бельгійського шоколаду, про які я вже вам казала. До речі, їх можна з'їсти одразу або ж прикрашати ними оселю протягом трьох місяців (термін придатності бельгійського шоколаду 90 днів).

Літо, напевно, не є найзручнішим сезоном для продажу шоколаду, оскільки в спекотну погоду він може розплавитися. Яким чином ви справляєтеся з цією ситуацією?

Це цікаве запитання. Зверніть увагу, бельгійський шоколад замовляють у мене практично з усіх регіонів України, які не підлягають окупації. Звісно, надсилати цей товар поштою в спекотну пору року — не найкраща ідея. Тому наразі я оголошую паузу в інтернет-продажах. Проте в моєму магазині (який відкрився 26 квітня цього року) покупці із задоволенням купують бельгійський шоколад, щоб насолодитися ним з кавою, взяти додому або подарувати комусь.

Яка максимально допустима температура для доставки шоколаду поштовими службами?

Ми запускаємо відвантаження, коли денна температура не перевищує 21 градус. Цього рівня температури цілком достатньо, щоб, наприклад, шоколад зберіг свою якість під час подорожі з Тернополя до Харкова в кузові автомобіля.

Який тип бельгійського шоколаду найбільше подобається більшості наших співгромадян?

- Молочний (вміст какао 33,6 відсотка). На другому місці -- темний (54 відсотка). Значно рідше люди купують білий шоколад (в ньому какао немає взагалі, як основа використовується какао-масло).

Додам, що в будь-якому шоколаді коричневого кольору є какао. Це найдорожчий інгредієнт. Чим шоколад темніший, тим більший вміст какао-маси. В шоколаді "екстра" її 70-76 відсотків.

-- Спитаю про події 2022 року. Скільки ви прожили в окупації?

Три місяці. Вже в перший день великої війни агресор захопив Скадовськ, де я проживала з чоловіком та нашим немовлям. Вийшло так, що напередодні, 23 лютого, чоловік, який працює моряком, повернувся з рейсу. Таким чином, наша родина опинилася разом у цей складний час.

Скадовськ знаходиться близько від адміністративного кордону з Кримом, тому окупанти так швидко захопило наше місто. Вони зразу ж вимкнули мобільний зв'язок, Інтернет, телебачення. Тому ми не знали, що відбувається на решті території України.

У наступні дні населення почало масово скуповувати товари в магазинах — як корисні, так і зовсім непотрібні. На жаль, хлібокомбінат зіткнувся з нестачею дріжджів, тому на деякий час випікання хліба було призупинене. В адміністрації навіть закликали людей приносити дріжджі з дому. Крім цього, банкомати виявилися не функціональними, і ми опинилися без можливості зняти готівку з карток.

Я вже згадувала, що мій тато служить у війську. У той час його підрозділ захищав Бахмут. У них там було справжнє пекло — ворог наступав з трьох напрямків. Як тільки з'явився мобільний зв'язок, я відновила спілкування з татом. Я також організувала збір коштів для його роти. Уявіть собі, в умовах окупації я таємно збирала гроші на підтримку Збройних Сил України. Люди охоче долучалися до допомоги. Я пересилала зібрані кошти татові, а він разом з побратимами купував усе необхідне для свого підрозділу.

Варто також врахувати, що в нашому місті всі знали про патріотичні переконання нашої родини. Я спілкуюсь лише українською, адже добре засвоїла мову під час навчання в Кам'янці-Подільському. Тому, можна сказати, що мій арешт був лише питанням часу.

Й без цих загроз життя в окупації -- неабияке випробування. Скрізь патрулі і блокпости. Люди ходять по вулицях, опустивши очі долу -- щоб не зустрічатися поглядами з солдатами. Не можна було мати в телефоні українські додатки -- навіть українських банків. Телефони перевіряли на блокпостах, тож слід було проявляти максимальну обережність.

В одному магазині, вже після того, як окупанти почали постачати до Скадовська продукти власного виробництва, стався ось який випадок: я взяла з полиці упаковку печива, і на ній прочитала напис "Работаем на благо России". Це так глибоко вразило мене, що я не змогла стримати сліз – на очах з’явилися сльози.

-- Якось готувались до евакуації?

Отже, виникла необхідність отримати готівку, тому ми вирішили продати запаси консервів в найближчому магазині. Крім того, я розпродала багато дитячих речей мого сина Остапа, якому на той момент було всього вісім місяців. Тоді ще в Скадовську використовували гривні.

Ми вирушили в дорогу 19 травня. На шляху до вільної частини України я зафіксувала близько 65 ворожих блокпостів. Практично на кожному з них російські військові вимагали сигарети та їжу. Найбільш жахливо було на останньому блокпості, який розташовувався фактично в "сірій зоні", де йшли бойові дії. Уявіть собі: величезні черги автомобілів, що намагаються виїхати з окупованої території, в той час як снаряди пролітають з обох боків. Російські солдати на блокпості навмисно затягували процес, пропускаючи лише кілька автомобілів за годину, створюючи величезні затори.

Отже, довелося провести кілька днів у тих жахливих умовах черги перед блокпостом?

Не було змоги, адже я була в такому відчаї, що, взявши сина на руки, гроші та золоті прикраси, вирушила домовлятися про наше термінове звільнення. Я вже згадувала: Остапчик тоді захворів, і температура піднялася до 40 градусів! Ліків не було, а до лікаря доступу не було жодного. Тому на блокпості, з дитиною на руках, я плакала і просила дозволити нам пройти.

Врешті старший на тому блокпосту каже: "Собери отдельную колонну из автомобилей с грудничками. Твоя машина будет в этой колонне первой". Я помчала назад. Оголосила людям, які мали немовлят, збиратися. На блокпосту нас перевірили і колона рушила. А буквально через одну-два хвилини росіяни... відкрили вогонь по нам навздогін. Оце отакі вони люди!

Напевно, їхні постріли були неточними, адже, на щастя, жоден з нас, здається, не постраждав. Але на цьому наші "пригоди" не завершилися. Ми їхали грунтовою дорогою, яка після дощів стала справжнім болотом. Автомобілі з низьким кліренсом застрягали, і люди з дітьми на руках змушені були виходити з них та йти пішки по узбіччю. І все це під звуки артилерійських обстрілів. Коли ми нарешті досягли першого українського блокпосту, я відчувала неймовірну втому, але в той же час була щаслива, як ніколи.

Скільки часу пройшло з моменту їхнього переїзду до Тернополя до відновлення шоколадного бізнесу?

Лише через три місяці я надіслала свої перші замовлення з нового місця. Коли ми залишали Скадовськ, ми взяли з собою небагато речей — перш за все, усе, що було необхідно для сина, а також рюкзак, наповнений силіконовими формами для виготовлення шоколаду.

У Тернополі в Центрі зайнятості я отримала інформацію про можливість отримання державного гранту для розвитку власного бізнесу. Найважливіше – щоб бізнес-план кандидата на грант був здійсненним.

Необхідність повертати грант відпадає, адже я компенсую ці кошти через сплату податків. Податки все одно потрібно сплачувати, тому я нічого не втрачаю. Ще однією важливою умовою отримання гранту є створення мінімум одного робочого місця. Це також мені підходить, оскільки я вже планувала найняти працівницю. Отже, я підготувала бізнес-план і подала заявку. Завдяки отриманим 250 тисячам, мені вдалося придбати багато необхідних матеріалів для виробництва бельгійського шоколаду та відкрити власний магазин.

Я впевнений, що в нас все складеться вдало. Лише б ця жахлива війна якнайшвидше закінчилася справедливим миром.

Раніше "ФАКТИ" ділилися з читачами історією учня з Чернігівської області, який підтримує військових, виготовляючи солодощі.

Знімок надано Тетяною Гришко.