Як ми нехтуємо залишками, що виникають після руйнувань.

На четвертий рік великої війни Україна щодня демонтує те, що було вщент зруйноване. Ми навчилися швидко реагувати, мобілізовувати ресурси, розбирати уламки. Цього не робила жодна країна світу, яка перебуває у війні.

Проте щодня ми втрачаємо можливість — можливість створити систему, яка перетворювала б наслідки руйнувань на ресурс для відновлення.

Бетон, цегла, арматура – це не просто відходи. Це цінні матеріали, що можуть отримати друге життя. Проте існує одна суттєва проблема: ми не маємо навіть елементарного уявлення про їх кількість.

Не існує затвердженої методики ведення обліку. Бракує ефективної системи моніторингу. Як наслідок, відсутня базова точка для розробки логістичних процесів, планування обсягів переробки та оцінки потреб у технічному забезпеченні.

Згідно з оцінками Ukraine Support Team, в Миколаївській та Чернігівській областях накопичено більше ніж 5,8 мільйона тонн відходів, які виникли внаслідок руйнувань. По всій Україні ці показники можуть сягати десятків мільйонів тонн. Проте, офіційно ця інформація залишається невідомою.

Виконується демонтаж. Техніка функціонує. Донори активно підтримують громади, надаючи мобільні комплекси для переробних процесів.

Але без розрахунків усе тримається на оціночних судженнях. Тому маємо ситуації, коли вартісне обладнання простоює після кількох тижнів роботи - бо немає достатніх обсягів. А іноді - навпаки, запити з місць на сотні мільйонів гривень абсолютно не підкріплені даними.

І це не лише про техніку. Це про прозорість. Бо там, де немає методики, - легко завищити обсяги, змінити склад, "загубити" частину матеріалу.

У 2023 році ми створили ефективну методологію для оцінки обсягів відходів, що виникають внаслідок руйнувань. Основою нашої методики стала технічна документація радянських серій будинків, які складають близько 70% житлового фонду України. Всі дані систематизовано в зручні таблиці, а також розроблено онлайн-калькулятор для громад, який дозволяє проводити оцінку обсягу відходів без необхідності спеціальної технічної освіти.

Методика вийшла також у вигляді наукової статті, опублікованої в журналі Ecological Sciences. Це не просто робоча гіпотеза - це інструмент, що пройшов зовнішню експертну оцінку.

Ми маємо не просто відходи. Ми маємо ліквідну вторсировину, яка може й має ставати будівельним продуктом. Це не теорія.

У 2025 році, за співпраці з компанією Cemark та підтримки міських рад Харкова і Миколаєва, були проведені лабораторні дослідження бетонних сумішей, які містять перероблені фрагменти зруйнованих будівель. Результати:

У Чехії, де нещодавно вивчали практики, облік, класифікація та повторне використання будівельних відходів - частина повноцінної державної політики. Усі учасники ринку - від забудовника до міністерства - мають єдину логіку дій.

У нашій команді кожен виконує свою роботу по-своєму. Дехто покладається на інтуїцію, інші діють "на око", а деякі керуються власними інтересами. Проте без спільних правил усі ризикують зазнати невдачі.

Ми не презентуємо бездоганний результат. Натомість, ми пропонуємо початкову основу, яка може бути вдосконалена. Як це демонструє Японія, переглядаючи свою модель кожні кілька років, спираючись на нові факти та дані.

Відсутність чіткої методології не є лише технічною проблемою. Це свідчить про вибір уникнути визначення меж своєї відповідальності.

Оскільки наразі відсутній єдиний інструмент, ми не здатні визначити обсяги відходів, які маємо. Це ускладнює планування їх переробки. В результаті, ми не можемо виробляти нові продукти, що заважає розвитку ринку. Все досить просто.

Україна вже втратила десятки мільйонів тонн потенційно цінної вторсировини. З них можна було зробити матеріали для шкіл, лікарень, муніципальних доріг.

Впровадження вторинних матеріалів, отриманих з відходів будівництв, зменшує тиск на сміттєзвалища, знижує потребу в видобутку природних ресурсів, сприяє створенню нових робочих місць, а також зменшує викиди вуглецю і витрати на будівництво.

У часи обмежених ресурсів саме такий підхід має бути нашою новою нормою. Ми не можемо дозволити собі розкіш не рахувати. У нас є інструменти. Є партнерства. Є технології. Чого поки бракує - це рішення почати діяти системно.

Ми не зможемо налагодити ефективну систему, запустити процес переробки та створити ринок будівельних матеріалів з вторинних сировин, якщо не будемо знати, скільки ресурсів ми маємо в наявності. Час вийти з зони невизначеності та перейти до конкретних даних. Методологія вже розроблена. Все, що потрібно – це рішення почати обліковувати.