Війна обірвала життя 25-річного Василя Цапа. "Його щира усмішка, підтримка та любов залишилися в наших серцях" - Життєві історії | Експрес онлайн.

Для своєї родини він був міцною опорою, дбайливим сином, люблячим батьком і вірним чоловіком. Друзям він являвся справжнім приятелем, завжди готовим прийти на виручку. А для своїх побратимів він став символом мужності, поруч з яким було честю вести бій.

Василь, який походить із села Осівці, розташованого на Волині, завершив навчання у Камінь-Каширському вищому професійному училищі у 2017 році. "Син працював у будівельній сфері, — ділиться мамою воїна, Надією Цап. — Він проходив строкову службу в спеціальному підрозділі "Барс", який знаходиться у Глухові (Сумська область)". Саме в цьому старовинному містечку волинянин знайшов своє кохання.

Того дня Василь відпочивав і прогулювався з друзями Глуховом. Я ж у той час навчалася і поспішала з пар. З розмови до розмови ми й познайомились. З того моменту ми стали нерозлучними. Його турбота і ніжність підкорили моє серце, він став для мене справжньою опорою, -- ділиться спогадами дружина бійця Марина Цап. -- У серпні 2019 року мій чоловік вирішив підписати контракт із Збройними Силами України. Це був його свідомий вибір -- стати на захист рідної країни. Він виконував бойові завдання в районах Горлівки, Донецького аеропорту, Білогорівки, Зайцевого та Клинового.

За словами співрозмовниці, Василь мав велике серце. "Так сталось, що двоє моїх племінників залишились без батьківського піклування. І ми з коханим взяли їх під опіку, -- провадить далі дружина. -- Хлопчики полюбили Василя, разом вони часто ходили на риболовлю. Невдовзі ми побрались. А в жовтні 2021- го народився синочок Сергійко. Чоловіку дали 10 днів відпустки, то він був зі мною у пологовому, підтримував".

На початку великої війни старший солдат Василь Цап, що служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді, брав участь у захисті Чернігівщини. Однією з найважливіших подій його служби став бій за Лукашівку, який виявився критичним у цьому секторі. Під час цього бою він знищив понад п'ять одиниць ворожої техніки і разом зі своїм підрозділом успішно стримував атаки супротивника.

Чоловік дружив із братами Бутусіними, які загинули в боях у Лукашівці, -- зазначає Марина Цап. -- За свою відвагу та героїзм Василя відзначили почесним нагрудним знаком командира 16-го окремого мотопіхотного батальйону, а також медалями "Незламним героям" та "За оборону Чернігова". Після цього його шлях пролягав через Запоріжжя та Серебрянський ліс на Луганщині, де він отримав осколкове поранення в спину і зазнав контузії. Василь пережив понад вісім контузій різного ступеня тяжкості, проте залишився на фронті. Коли він востаннє відвідав дім у відпустці, його сину ще не виповнилося й двох років. Але Сергійко стверджує, що добре пам'ятає свого тата...

Старший солдат Василь Цап на псевдо "Тихий" загинув від мінно-вибухової травми 7 вересня 2023 року в селі Оріхово-Василівка на Донеччині. Але тільки у квітні 2024-го родина змогла гідно поховати бійця. "Ми досі не віримо, що його нема, -- каже дружина. -- Василь був такий фартовий, стільки разів його кулі минали, а тут... Нам всім дуже не вистачає його щирої усмішки, підтримки і любові. Обіцяю робити все, аби пам'ять про Василя не згасла ніколи". Родина підготувала петицію, де просить надати воїнові почесне звання "Герой України".