Від окопів до тепличних господарств: як ветеран Ігор Глиняний створює свою "агроімперію" та долає ПТСР.

Ігор Глиняний, 42-річний ветеран з Кобеляк, вирішив протистояти домінуванню імпортних тепличних овочів на українському ринку, де їх частка перевищує 50%. Це означає, що щорічно ми імпортуємо від 166 до 172 тисяч тонн помідорів та огірків, переважно з Туреччини та країн Європейського Союзу. Ці показники зросли після початку широкомасштабної агресії, оскільки значні території на півдні України, зокрема в Херсонській та Запорізькій областях, потрапили під окупацію.

Проте, наразі Ігорю не вдалося суттєво вплинути на ситуацію. Більше того, в кінці минулого року, коли почалися серйозні проблеми з електропостачанням, йому довелося "перекрити кисень" своїм саджанцям. Він вимушений був зупинити роботу власної котельні, що забезпечувала тепло для трьох його теплиць. В результаті, висаджені рослини просто загинули…

- Хоча це рішення було непростим, ми підійшли до нього з усією серйозністю, - зазначає Ігор Глиняний. - Використання генератора для обігріву теплиць є неефективним. Потрібно підтримувати стабільну температуру не нижче 15 градусів, а це споживає величезну кількість пального. Тому ми вирішили краще відмовитися від частини розсади. Це призводить до менших втрат.

Одне слово, "пік" сезону для тепличних овочів і зелені промайнув повз. Збирання першого врожаю помідорів та огірків цього року мало стартувати наприкінці березня, але наразі, здається, залишилося лише сіяти зерно.

У минулому році новий підприємець зібрав два врожаї. Він зазначає, що в теплиці цілком можливо отримати навіть три.

- Наприкінці першого сезону я за грантові кошти збудував сучасну котельню потужністю 150 кіловат, - хвалиться Ігор. - Там дві турбіни, п'ять насосів, вісім тепловентиляторів... Економне використання енергії. Але... трохи помилився. Не врахував того, що українська енергетика під час війни дуже вразлива. Тепер у терміновому порядку монтуватиму сонячну електростанцію. Альтернативи енергії сонця нема! Чули ж, що міністр енергетики заявив, що якщо все буде добре, то до наступного опалювального сезону в Україні відновлять 50 відсотків власної генерації. Лише 50! До наступного сезону! Тому вихід для підприємців і власників приватних будинків лише один - встановлювати сонячні електростанції.

Ігор Глиняний планує збудувати приватну сонячну електростанцію потужністю 30 кіловат за програмою "Енергонезалежність домогосподарств". У рамках цієї ініціативи держава надає бажаючим пільговий кредит у розмірі 480 тисяч гривень під 0% на термін до 10 років. Для підприємців доступна можливість отримати вдвічі більшу суму, з компенсацією 15% від Європейського банку реконструкції та розвитку. Крім того, ветерани-підприємці можуть скористатися додатковою 10-відсотковою знижкою. Наразі Ігор активно досліджує пропозиції банків у цій сфері.

Для того щоб пришвидшити процес, я вирішив власноруч придбати сонячні панелі. Як тільки погода буде сприятливою, розпочну їх установку на дахах теплиць.

Натхненний успіхом першого сезону, молодий підприємець вирішив, як нині модно казати, розширити свій бізнес. Перші п’ять плівкових теплиць загальною площею 1200 квадратних метрів він встановив на своїй присадибній ділянці в Кобеляках півтора року тому. Він пробурив свердловину та підключив до теплиць систему водопостачання, що забезпечує крапельний та верховий полив. Наразі він зводить ще дві теплиці неподалік, у рідному селі Дрижина Гребля, що додасть понад 900 квадратних метрів площі. І, як то кажуть, на цьому не зупиниться.

- З самого початку я прагнув виростити не "пластикові" овочі, якими переповнені полиці українських магазинів і ринків, а справжні, смачні та ароматні, мов із власного городу, - розповідає Ігор. - Тому я позиціоную себе як виробник екологічно чистої продукції. Я не застосовую жодних гербіцидів і використовую тільки мінеральні добрива для живлення ґрунту. Хоча врожай може бути не надто великим, з кожної рослини ми отримали близько п'яти кілограмів огірків і три кілограми помідорів. Останні плоди були зібрані в листопаді.

Ветеран зробив ставку на огірки сорту "Чайковський" - ранній самозапильний гібрид корнішонного типу, який вирізняється високою врожайністю та стійкістю до стресів з темно-зеленими крупнобугорчастими плодами, що не гірчать і чудово підходять для консервування, й на ранньостиглий високоврожайний гібрид рожевоплідного томату сорту "Мануса".

Він стверджує, що овочі, вирощені ним, мають зовсім інший смак порівняно з імпортними.

Дуже хочеться колись скуштувати продукцію підприємця Глиняного. Тому лишається чекати, доки він розширить виробництво, і, може, колись вона таки доїде до Полтави. Хоча покликання малих підприємств - постачати товар на найближчий ринок.

Ігор наразі продає вирощені овочі та зелень лише на території Кобеляччини, адже поки що не має достатніх обсягів для більшої реалізації. Він зазначає, що з продажем не виникає жодних труднощів, оскільки у нього є власний магазин. Крім того, він співпрацює з багатьма дрібними торговцями, яким постачає продукцію особисто.

Ветеран забезпечив роботою двох учасників війни між Росією та Україною. Один з них працює водієм-експедитором, а інший – торговим представником. У сезонному бізнесі активно беруть участь усі члени його родини: дружина, дві доньки, а також ще двоє найманих працівників.

Ігор Глиняний має намір займатися вирощуванням полуниці на відкритих ділянках.

До агрономії чоловік раніше не мав жодного стосунку. Він здобував освіту як учитель історії та працював у сфері земельного управління. Однак, вдома у невеличкому теплиці вони вирощували ранні овочі.

Коли я повернувся з війни, мене звільнили через проблеми зі здоров'ям. Ігор вдихає глибоко і продовжує: "Я усвідомив, що спілкуватися з багатьма людьми, як цього вимагає моя професія землевпорядника, мені не під силу. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) продовжує переслідувати багатьох ветеранів. Моя реабілітація після поранення тривала близько року, і я довго перебував між лікувальними закладами. Це дало мені багато часу для роздумів про своє майбутнє. Але, якщо бути щирим, жодна конструктивна ідея в голову не приходила. Служба закінчилася, але я не знав, чим займатися в цивільному житті."

Своє захоплення тепличним бізнесом Ігорю прищепила його колишня однокласниця, яка вже давно працює в цій сфері. Вона так захоплено і детально ділилася інформацією про можливості грантової підтримки та перспективи цієї діяльності, що майже змусила його розглянути цю нову для нього справу. Проте, його стримувала складність написання грантової заявки, яка тоді здавалася йому надто заплутаною.

Я довго сумнівався, поки не відвідав зустріч з товаришами у "БАЗУКА" (громадська спілка "Бізнес-асоціація захисників України" – ред.). Ігор продовжує: "Тарас Лелюх, керівник організації, буквально штовхнув мене в бізнес. У спілці мені допомогли розробити бізнес-план, завдяки якому я виграв конкурс. З того часу я сам активно мотивую ветеранів до підприємницької діяльності. На сьогодні четверо з тих, кого я залучив, вже відкрили свої власні справи з готовими бізнес-планами."

Отже, ветерани не стикаються з жодними труднощами при відкритті власних підприємств?

- Перешкоди завжди будуть на нашому шляху, - з усмішкою говорить мій співрозмовник. - Але їх можна подолати, якщо проявити наполегливість і мати чітку мету. Важливо відчувати підтримку та співпрацювати з людьми, які поділяють твої погляди.

В цілому, безумовно, це позитивний аспект, що в Україні функціонують державні програми, які підтримують розвиток бізнесу для ветеранів. Спілка "БАЗУКА" активно допомагає колишнім військовим, серед яких є люди з серйозними ампутаціями, в різних сферах діяльності. Деякі ветерани займаються агровиробництвом, інші - виготовленням напівфабрикатів, деякі відкривають кафе та інші заклади харчування, а є й ті, хто спеціалізується на деревообробці або розробці дронів.

Після демобілізації відкривається безліч шляхів для активної участі в соціальному житті. Завдяки програмі урядових грантів єРобота, а також ініціативі з мікрофінансування для ветеранів і їхніх родин від Українського ветеранського фонду Мінветеранів, можна отримати значну підтримку. В цілому, підтримка місцевих виробників в умовах війни є не лише проявом патріотизму з боку держави, а й основою для виживання нашої країни.

- Чи є це також процесом відновлення після переживань, пов'язаних з війною?

Безумовно. Коли занурюєшся в роботу, то меншою мірою піддаєшся тривожним думкам. Вважаю, що у всіх, хто вцілів після тих жахливих подій, є ознаки посттравматичного стресового розладу. У когось це триває декілька місяців, а в інших — і більше року. У всіх ситуація індивідуальна, і кожен по-своєму адаптується до нових обставин, в яких опинився.

- Розкажіть про свій бойовий шлях.

- Пішов добровольцем у перший день повномасштабної війни, не маючи за плечима армійської служби. Деякий час служив у роті охорони при ТЦК та СП у Кобеляках, стояли з хлопцями на блокпостах. А вже за кілька місяців продовжив службу у складі зведеної стрілецької роти на посаді гранатометника. Нас прикомандирували до однієї з військових частин, що виконувала завдання на прикордонні Чернігівщини. Зрештою, ми опинились у складі 110 ОМБр на Донеччині. Наша бригада останньою виходила з Авдіївки. Тоді я й отримав серйозне поранення. Це сталося два роки тому.

Сьогодні можу з упевненістю стверджувати, що життя продовжується, незважаючи на всі труднощі. Наразі я відчуваю більше свободи у своїй професійній діяльності, ніж коли був землевпорядником. Звісно, з'явилося більше турбот і складнощів. Фінансова ситуація не завжди стабільна. Але мені подобається можливість приймати власні рішення, які сприяють розвитку мого бізнесу. Тепер я точно усвідомлюю, що підприємці — це справжні авантюристи. І я ніколи не підозрював, що в мені може жити такий дух пригод!