Зараз він на чолі взводу: луцький бойець, який повернувся з-за кордону на початку повномасштабної війни, став артилеристом.

Широкомасштабна агресія Росії, що розпочалася у 2022 році, стала несподіванкою для більшості людей. Сотні тисяч чоловіків і жінок відгукнулися на заклик своєї країни захистити її. Серед них були й ті, хто почув цей заклик, перебуваючи за межами батьківщини.

Серед них був Вадим Миколаєнко, який походив з Чернігівської області, з села Головинки. З 2012 року він оселився в Луцьку. Вадим навчався на факультеті харчових технологій у Сумах, працював за своєю спеціальністю і ніколи не замислювався про службу в армії. Проте в день, коли розпочалося вторгнення, його життя зазнало радикальних змін.

Хвиля патріотизму вразила своєю потужністю. Я та кілька моїх друзів обдумали ситуацію і прийняли рішення повернутися в Україну, щоб приєднатися до збройних сил. На той час я вже був в курсі, що чимало людей вчинили так само.

Чи відчували ви страх?

Безумовно, присутній був певний страх. Проте в той момент я відчував сильне почуття обов'язку і патріотизму. Усі ми, добровольці, на перших етапах були сповнені цим почуттям. Воно, немов, приглушало страх, спонукало рухатися вперед — до досягнення мети, захищаючи рідний дім.

Як родичі відреагували на ваше повернення?

Батьки сприйняли це дуже негативно. Однак я не вступав у суперечки й не обговорював це з ними, а просто оголосив, що вирушаю до армії, і ви не зможете мені завадити. Тепер ми не обговорюємо це рішення. Звичайно, батьки переживають, і з часом їхні тривоги не зменшилися.

Читати ще: "Щоб не слухати вибухи, ввімкнули музику на повну", - прикордонник з Волині на псевдо Хасан

Яким чином ви опинилися в 45-й бригаді?

- Непростим. Коли я приїхав і прийшов у ТЦК, то брати не хотіли. Сказали: "Зачекайте тиждень, тоді приходьте". Я прийшов, і сказали знову почекати. Так тривало тижні два, доки, нарешті, нас не забрали у Старичі на підготовку. А після неї я потрапив у 45-ту артилерійську бригаду.

Які емоції вас охопили, коли ви отримали новину про те, що будете служити в артилерії?

Це було надзвичайно захоплююче. Я ніколи раніше не бачив гармат, хіба що в кіно. Можливість побачити їх у реальному житті, навчитися працювати з ними та обслуговувати - це запалювало мене. Я прагнув вивчити все, дізнатися більше та ставити питання. У Старичах ми проходили навчання на гарматі Д-20. Це стара радянська модель, але для новачків вона ідеально підходить. Ми навіть жартували, називаючи її "гарматою рекрута". Вона надійна, проста у використанні та не вимоглива в обслуговуванні. Я був дуже радий, коли в 45-й бригаді нам видали саме Д-20. Тоді я вже відчував себе впевнено у роботі з нею, як і всі інші хлопці. Особливо хочу висловити вдячність нашому командиру батареї та старшому офіцеру. Вони завжди були готові дати пораду, допомогти, і постійно запрошували нас: "Якщо щось не знаєте - приходьте, ми все пояснимо".

- Яким був ваш бойовий шлях у бригаді?

Я одразу здобув посаду командира гармати, і протягом 2,5 років ми працювали на Д-20 в одному колективі. Ми стали справжньою сім'єю, знали один про одного все. Хлопці були дуже здібними та енергійними. Згодом ми перейшли до роботи з гарматою TRF1, трішки попрацювали з FH70, а врешті-решт перейшли на наші вітчизняні "Богдани".

- Що можете розповісти про гармати, з якими довелось працювати?

Д-20, безсумнівно, є найнадійнішою з усіх. "Богдана" має найбільший радіус стрільби. А TRF1 відзначається своєю зручністю. Ця гармата обладнана потужною гідравлічною системою, що значно спростила ряд процесів, таких як заряджання та наведення. Працювати з цією гарматою було справжнім задоволенням.

Тепер ви обіймаєте посаду командира взводу. Чи не ностальгуєте за тими моментами, коли були на артилерійській позиції?

- Інколи хвиля ностальгії накочує. Згадуються круті моменти, хочеться їх повторити. Пам'ятаю свій перший постріл, ще у Старичах: як заклало вуха, пішов пил і серце закалатало. З часом, звісно ж, призвичаївся, але за деякими моментами сумую.

- Є якийсь випадок, який особливо запам'ятався?

Наша позиція піддавалася обстрілу з боку ворожої артилерії "Мста". Хоча вогонь тривав досить довго, снаряди, на щастя, пролетіли повз. Проте наші розвідники виявили місцезнаходження цього ворожого знаряддя та передали нам координати. Коли "Мста" припинила стрільбу, ми швидко підготувалися, прицілилися та завдали удару у відповідь. Влучили в боєкомплект, і гармата згоріла дощенту — нам навіть потім показували відео цього моменту. Цей епізод залишився в пам’яті, і я часто згадую про нього з задоволенням.

З отриманням посади командира взводу, напевно, на вас лягла нова вага відповідальності?

- Неймовірна відповідальність. Не скажу, що на одній гарматі було легко, там теж багато процесів, які потребували моєї активності, рішень. Але командир взводу - це зовсім інший рівень. Логістика, маскування, інженерні роботи - все потребує зважених рішень і планування. І робота є весь час. Немає тихих днів, постійно щось стається або є задача, яку потрібно виконати.

З появою безпілотників війна зазнала суттєвих трансформацій.

Зовсім інакше. Тепер, якщо в повітрі з'являється хоча б один дрон, наша діяльність стає під загрозою, адже нас можуть швидко виявити. Доставляти запаси стало складніше, ми маємо лише короткі проміжки часу, коли це можна робити з меншим ризиком. Якщо раніше до наших позицій долітали виключно розвідники або артилерійські снаряди, то тепер спокійно проникають FPV-дрони. Але ми знайшли способи адаптуватись: покращили маскування, триваліше облаштовуємо позиції і працюємо обережніше. За умови належної підготовки, вплив дронів можна значно зменшити.

Чи є у вас ще родичі, які беруть участь у бойових діях?

Мій двоюрідний брат — це справжній приклад мужності для мене. Він пережив три поранення, і останнє було дуже серйозним, але, незважаючи на все, завжди повертався до служби. Його наполегливість і стійкість надихають мене і мотивують йти вперед.

- Чи доводилось вам працювати зі свіжомобілізованими?

Мені хотілося б поділитися цікавим спостереженням: багато людей, які до нас потрапляли, спочатку відчували великий страх. Вони боялися обману, підступів або якихось неприємностей. Армія не викликала у них бажання служити, навпаки, вони тривожилися. Але потрапивши сюди, вони побачили, що навколо адекватні люди і справжнє, людяне ставлення. Це змусило їх переглянути свої погляди. Були не один раз випадки, коли новачки поступово входили в ритм роботи і починали насолоджуватися процесом. Армія виявилася не такою страшною, як про неї часто говорять. І якщо у тебе є здоровий глузд, навіть без попереднього військового досвіду можна досягти успіху в цій сфері. Це моя особиста думка.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу, щоб бути в курсі найсвіжіших новин з Волині, України та всього світу!