От одиночного дрона для батальона до целого дивизиона артиллерийской разведки — это рассказ о фронтовых событиях и аналитике, связанные с Героем Украины Виталием Литвином.

Коли ти виростаєш у військовому містечку, що має закритий статус, твоє сприйняття армії обмежене кількома варіантами.

В основному їх можна розділити на дві категорії. Або ти підтримуєш українську армію, приймаючи всі її недоліки — від фарбування бордюрів до спілкування у стилі "згідно-відповідно", а також, до нещодавнього часу, невисокі зарплати. Або ж ти відчуваєш до цієї системи огиду.

31-річний Герой України, майор Віталій Литвин випробував на собі обидва варіанти. І навіть не один раз.

Віталій, який з'явився на світ у маленькому містечку Десна, що в Чернігівській області, завжди мріяв про військову кар'єру. Зокрема, до п'ятого класу його мрії були пов'язані зі вступом до Суворовського училища в Донецьку, Академії Сухопутних військ чи Академії Служби безпеки України. Він уявляв себе, як батько, який їздить на танку.

Згодом, спостерігаючи за умовами, в яких служать військові, а також за продажем техніки з навчального закладу, Віталій, як він сам зазначає, "зросійшившись", ухвалив рішення не ставати військовим, а шукати інший шлях.

"А потім у Чернігові стався Майдан, на якому нас закидали газовими гранатами, і я зрозумів, що наша держава в наших руках, ми маємо обирати напрямок руху. І у 2014 році, закінчуючи навчальний заклад, я знав, що піду до лав добровольчих батальйонів", - пригадує він у розмові з УП.

Похід добровольцем обернувся для Віталія десятьма роками служби у Національній гвардії, більшість із яких минули в 4-ій бригаді оперативного призначення НГУ імені Сергія Михальчука (нині має назву "Рубіж").

З 2022 року Віталій брав участь у запеклих міських боях за Рубіжне та Сіверодонецьк, а також у захисті позицій на Зайцевому, поруч із Горлівкою, а також у Бахмутському та Сіверському районах. У червні 2022 року президент України вручив Віталію Литвину звання Героя України за його відвагу під час оборони Рубіжного.

З початку 2025-го він очолив дивізіон артилерійської розвідки 15-ої новосформованої бригади артилерійської розвідки НГУ. Нині його підрозділ працює по всій лінії фронту.

У бесіді з "Українською правдою" Віталій висловлює свої думки щодо ситуації на небезпечних ділянках фронту, ділиться інформацією про зміни в українській військовій розвідці, розглядає вплив нового проєкту "Лінія дронів", а також згадує, якою була обстановка на лінії фронту під час перемир'я з Росією перед початком великої війни.

- У лютому та березні цього року російська армія сповільнила темпи свого наступу, зокрема на Покровському напрямку, який має для неї стратегічне значення. Що це може для нас означати?

Перш за все, хочу зазначити, що на Покровському фронті ми знову спостерігаємо 73-80 бойових зіткнень щодня, як це було на початку року. Це свідчить про відновлення наступальних дій, зокрема, з боку Селидового. Крім того, активність спостерігається і з напрямків Воздвиженки та Удачного, які можуть стати потенційними точками для оточення Покровська російськими військами.

Щодо уповільнення процесів. Подивіться, це нагадує закон збереження енергії – нічого не виникає з нічого і не зникає безслідно. Якщо в одній області спостерігається зменшення чорної енергії агресорів, це означає, що на іншому напрямку варто очікувати загострення та зростання інтенсивності військових дій.

Поки противник здійснював менший тиск на напрямку Покровська, проходила безпекова операція, що включала виведення Сил оборони з більшої частини Курської області (за даними УП). Інший приклад: у зоні відповідальності бригад "Рубіж" та "Хартія" на Харківщині, коли вони спільно виконували свої завдання, щоденно скидалось 25-30 КАБів. Після проведення безпекової операції ця кількість зменшилась до 5-7. Це свідчить про те, що ворог, можливо, має обмежені ресурси для використання оперативно-тактичної авіації по всій лінії фронту.

- Тобто тимчасове "затишшя" на Донеччині, зокрема на Покровському напрямку, ви пояснюєте тим, що росіяни були зосереджені на витисканні Сил оборони з Курщини?

Так, зокрема. Наприклад, у командира тактичної групи "Покровськ" спостерігалося зниження, тоді як для главкома такого не трапилося. Хоча цифри залишаються незмінними, вони демонструють різні тенденції. Якщо розглянути всю лінію бойового зіткнення, то загального зниження не відзначається.

Щоб вигнати нас з Курщини (УП), противнику було необхідно мобілізувати десантно-штурмові підрозділи або бійців спецпризначення, а також задіяти ударні FPV-дрони, такі як "Судний день", які завдають значної шкоди.

- Підрозділ FPV-дронів "Судний день" - це доволі ефективні російські дронщики і вони працюють на Покровському напрямку?

- Так. І коли десь з'являються такі ефективні підрозділи, це свідчить, що цей напрямок може стати стратегічним для ворога. А підрозділи "Судного дня" діють на Покровському напрямку, на Сумському, на безпековій операції на Курщині. І подекуди вони з'являються зараз на Лиманському напрямку.

Ці підрозділи переривають логістику.

В яких сферах, згідно з вашими спостереженнями та даними, Силам оборони наразі найбільш важко?

Я усвідомлюю, що кожному військовослужбовцю, незалежно від напрямку служби, важко як фізично, так і морально. Проте, якщо розглядати ситуацію з холодним розумом, то в першу чергу слід згадати про Курщину і Покровський напрямок. На мою думку, з огляду на тактичну ситуацію та розташування противника, Куп'янський напрямок також може стати вкрай складним.

- Ви про той російський виступ, що північніше від Куп'янська - в районі Дворічної, чи південніше - біля Кругляківки - Колесниківки?

- Я про обидва. Там, звісно, є водна перешкода, а перейти її дуже складно. Я це розумію, тому що мені доводилося форсувати водну перешкоду. Ми одними з останніх, у боях, з втратами в техніці та живій силі, виходили з Сєвєродонецька, перепливаючи на БТРі Сіверський Донець. Але ворога ми там знищили набагато більше.

Якщо противник досягне позицій біля річки Оскіл у районі Куп'янська, він зможе просуватися вздовж водної артерії... Ми матимемо можливість завдавати йому флангові удари, але організація штурмових дій у такій ситуації стане для нас великою проблемою. Ворог створює "мішки", оточуючи населені пункти, і нам потрібно буде постачати боєприпаси, продовольство та особовий склад у ці оточення.

Крім того, російські війська регулярно відстежують наші переправи через Оскіл за допомогою "Суперкамів" та "Орланів" (розвідувальних БПЛА - УП), щоб згодом знищувати їх за допомогою "Ланцетів", FPV-дронів і артилерії. Коли ти проїжджаєш 150 метрів мосту, стаєш особливо вразливим. Один снаряд або уламок може призвести до знищення техніки, поранення особового складу та, насамперед, зриву бойового завдання. Або ж може вплинути на евакуацію поранених. Саме тому ситуація на Куп'янському напрямку може швидко загостритися.

Коли ви зазначаєте, що російські війська можуть просуватися вздовж водних шляхів у Куп'янському районі, ви маєте на увазі, що їхні наміри виходять за межі простої атаки на Куп'янськ, а передбачають просування вниз по річках Оскол і Сіверський Донець у північну частину Донеччини?

Отже, це виглядало б цілком розумно.

Отже, вони мають намір також здійснити напад на Краматорську агломерацію з північного напрямку?

- Так, відрізаючи певні засоби... Зараз, коли виникають вогняні "мішки", які ворог може контролювати, наші командири батальйонів частіше приймають рішення про те, що треба зберегти особовий склад і вийти. Тому ці напрямки дуже небезпечні.

На мою думку, найбільшу загрозу на Куп'янському напрямку становить активність росіян північніше від Куп'янська, де їм вдалося утвердитися на нашій стороні. У південній частині, поблизу Колесниківки та Ківшарівки, вони все ще займають позиції вздовж річки.

Чи знаєте ви причини, чому оборонні сили зазнають труднощів на північному виступі? Які фактори дозволили росіянам перетнути Оскіл і утвердитися на цій території?

- Це комплексна проблема: нестача особового складу, нестача артилерійських боєприпасів. І щоб посилити оборону на одних напрямках, нам треба десь її послабити...

Наразі я планую активізувати свої підрозділи на Куп'янському напрямку, оскільки, як вже зазначав раніше, цей напрямок може стати стратегічно важливим для супротивника. Його просування в бік моєї улюбленої Краматорської агломерації, а також одночасно з напрямку Покровська, створить ситуацію, коли ворог наближатиметься один до одного. Це призведе до виснаження сил на цих напрямках і формування великих вогневих зон.

Не впевнений, що противник зможе захопити таку обширну ділянку, адже між її частинами величезні відстані.

- Ми зараз з вами говоримо про те, що росіяни в найближчі місяці будуть намагатися захопити всю Донеччину?

Це, розумієте, досить амбітні наміри, але певні населені пункти можуть бути закриті, на них чинитимуть тиск. У Часовому Яру зараз також складна ситуація... Вони намагатимуться його оточити та обійти. У певний момент стало зрозуміло, що бойові дії в міських умовах вимагатимуть від них значно більше ресурсів.

На мою думку, вони адаптували свою стратегію після подій у Бахмуті.

На мою думку, це відбулося приблизно після Авдіївки. Вони навіть атакували Авдіївку фронтально, а після цього їхня впевненість лише зросла. Для захоплення Маріуполя, Рубіжного, Сєверодонецька та Бахмута вони витратили значну кількість ресурсів.

Коли ми захопили в полон командира роти та кількох офіцерів у Рубіжному, вони заявили: "Проти вас тут розташовано щонайменше дві бригади!" Я був вражений і запитав: "Як це так?". А він відповів: "За останні два тижні ми понесли втрати, які дорівнюють приблизно двом батальйонам, що складає тисячу ворогів."

- Ви вже кілька разів згадали про Луганщину - Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне. Я вже три роки шукаю, у кого б спитати, чому ці населені пункти, серед яких два 70-тисячних міста, були втрачені настільки швидко? Це сталося впродовж квітня - липня 2022 року.

Не можу стверджувати, що ці місця зникли настільки швидко, як це могло б статися. Час і простір в нашій реальності стали настільки суб'єктивними. Для одних година може здаватися миттєвістю, а для інших — нескінченним періодом. Для мене ж Рубіжне, Лисичанськ і Сєвєродонецьк зливаються в одне ціле. Я досі не мав можливості сісти й ретельно проаналізувати, коли саме відбувалися ті чи інші події — дати, втрати та інші деталі.

На Луганщині до моєї одиниці були приєднані інші підрозділи, зокрема розвідники 122-го батальйону, 81-а окрема авіаційна, артилерійська та механізована бригада, а також численні групи спецпризначення. Можу сказати, що наші втрати не були надто швидкими. Проте, якби не певні фактори, зокрема нестача особового складу та механізованих батальйонів, ми могли б утримувати позиції значно краще. На жаль, фланги нашої оборони підривали колеги з інших підрозділів.

- Що сталося в Лисичанську? Я пам'ятаю, що 25 червня 2022 року Сили оборони вийшли з Сєвєродонецька, а вже в перших числах липня - з Лисичанська. А це ж сусідні міста.

Один із наших вищих офіцерів (можливо, мова йде про бригадного генерала Василя Зубанича - УП) розпочав підготовку Лисичанська до оборонних дій... проте існувало усвідомлення, що з напрямку Золотого (південніше від Лисичанська - УП) противник уже наближається до траси Бахмут - Лисичанськ, що може призвести до оточення міста.

Також з Вовчоярівки росіяни виходили на Верхньокам'янку, на нафтопереробний завод, який зараз робить велику шкоду - там дуже великі підвали, у яких можна переховуватися і накопичуватися. Якраз ця Верхньокам'янка стала каменем усього... бо це пряма дорога на Лисичанськ.

Чи відбувалися в Лисичанську бойові дії в місті?

- У Лисичанську не було міських боїв. Ворог зайшов у Сєвєродонецьк, підтягнув свої артилерійські системи і концентровано бив ними по Лисичанську. Також запускав по Лисичанську "Точки У". А з флангів він хотів нас замкнути і зробити оточення.

Коли я запитую військових Збройних сил про їхній досвід роботи розвідником у 2014-2015 роках, більшість з них кажуть: "Я був як дрон". Це означає, що вони здійснювали розвідку безпосередньо на землі, своїми ногами. Як ви можете описати свій досвід розвідника в Нацгвардії в цей період?

Так, це правда – я був тим, хто управляв дроном. Після того, як я освоїв навички пілотування безпілотника, ми використовували його деякий час, але, на жаль, він потрапив у аварію, і знову я опинився за штурвалом.

- У вас був один безпілотник на...

У батальйоні тоді налічувалося близько 500 осіб. Згадую, як у 2014 році ми прибули до Попасної. Наші завдання в якості розвідників включали організацію засад, виявлення "секретів" (прихованих позицій для спостереження за противником), спостережні пункти, а також виконання деяких штурмових операцій.

Наприклад, уяви, що ти разом із напарником проникаєш у "секрет" на відстані 500 метрів у "сіру зону". Ви маскуєтеся, лягаєте на землю та уважно спостерігаєте за рухами ворога, поки ваша піхота завдає йому удару. Раніше розвідка займалася патрулюванням "сірих зон", повідомляючи своїх бойових товаришів про наближення ворога та іноді захоплюючи окремі ділянки території. Взимку перебувати у "секретах" було надзвичайно холодно. Пам'ятаю, як уночі температура опускалася до -36 градусів, і коли ти торкався металу голою рукою, то моментально примерзав.

Ми фактично пройшлися пішки, прокладали стежки й спостерігали за ситуацією.

Чи справді пішому розвіднику було можливо дістатися до Донецька в той період?

Звісно. Хоча я не відвідував Донецьк, під час служби пішим розвідником у "Рубежі" ми здійснювали виїзди в Зайцеве, яке розташоване на північ від Горлівки. Це село залишалося під контролем Сил оборони до жовтня 2022 року. Ми проходили через всю "сіру зону", займалися інженерним мінуванням, проводили розвідку і планували штурмові операції для відновлення нашої території.

На початку великої війни у мене було три дрони, придбані волонтерами та моїми товаришами по службі, з якими я був у 2014 році. Серед них був і Петро Урсулович, який, на жаль, загинув. За допомогою цих дронів ми виявляли ворожі підрозділи, але, оскільки потрібно було охоплювати великі дистанції, ми змушені були пересуватися пішки.

У ході Лиманської наступальної операції восени 2023 року ми здійснювали піші рейди, подібно до 2014 року. А ви пам’ятаєте, як ми стикалися з серйозним дефіцитом артилерійських боєприпасів? У відповідь на це ми почали використовувати FPV-дрони. Згодом противник також звернув увагу на цю технологію і почав її використовувати. В результаті, наші піші розвідники та групи опинилися під загрозою.

В даний час розвідники здебільшого виконують функцію висококваліфікованих штурмовиків. Крім того, вони співпрацюють з інженерами для демонтажу перешкод, щоб здійснити раптовий напад на противника.

- Коли ви перейшли на масову розвідку дронами?

- На старті масштабної агресії.

- Величезні обсяги - так, адже люди почали активно робити внески, і це стало значно легше придбати.

Чимало піхотних підрозділів (до 2022 року - УП), спостерігаючи за моєю роботою з безпілотниками, власними коштами придбали "Мавік 2" для проведення аеророзвідки та контролю за своїм фронтом. Ми використовували "Валькірії" та "Лелеки" (українські розвідувальні дрони у формі літака - УП), але це не стало поширеною практикою.

Зародки трансляцій, наприклад, у батальйонно-тактичній групі 4-ої бригади оперативного призначення імені Сергія Михальчука (нині бригада "Рубіж" - УП), починалися в 2018-2019. Це тільки зараз кожен поважаючий себе командир батальйону має декілька трансляцій з "Мавіків", ешелоновану розвідку і так далі. "Лінія дронів" - це показник масштабування досвіду, роботи з дронами.

Наприклад, на Покровському напрямку ви вже звертали увагу на те, як функціонує "Лінія дронів"?

Так, ми маємо справу з великою кількістю знищеної техніки, зокрема тієї, яку спочатку ідентифікують засоби мого дивізіону за допомогою БПЛА оперативно-тактичного класу, а потім вона знищується підрозділами "Лінії дронів". Це також підкреслює важливість Покровського напрямку для нас.

Яка різниця між діяльністю оператора "Мавіка", який до запуску "Лінії дронів" здійснював польоти для виявлення російських мінометів, "Градів" та САУ, і його теперішніми обов'язками в рамках цього проєкту?

"Лінія дронів" являє собою синергію кількох підрозділів, що забезпечує більш ефективне управління та залучення фінансових ресурсів.

Я не прагну знецінювати досягнення піхотних підрозділів, проте деякі з них сподіваються на "Мавіки" та FPV-дрони, які знищують штурмові групи, запобігаючи їхньому просуванню до укриттів...

Наразі Верес, командир полку "К-2", зазначив, що він працює над тим, щоб штурмові групи не наближалися до піхотних підрозділів. Батальйон "Свобода" дотримується аналогічної стратегії.

Вся концепція "Лінії дронів" та формування батальйонів безпілотних літальних апаратів спрямована на оптимізацію застосування військових підрозділів і ресурсів. Це дозволяє впроваджувати багатоетапну систему розвідки: спершу задіюються дрони типу "Мавік" або мультироторні БПЛА, а слідом ідуть безпілотники оперативно-тактичного рівня у вигляді літаків тощо.

Ось ми відстежили штурмову групу, яка виїхала за 20 кілометрів (від українських позицій - УП), передали інформацію, по цій групі відпрацювали "Богдани", потім, коли ця група заїхала в зону роботи FPV-дронів "Ахіллесу", К2, "Мадяра" або підрозділів ударних БПЛА бригад оперативного призначення, то по них відпрацювали FPV. Тобто командир може спланувати ешелоноване вогневе ураження та розвідку. Відповідно - ефективніше нищити ворога.

Чи зможуть Сили оборони у 2025 році досягти такого рівня функціонування "Лінії дронів", що щільність цієї "дронової стіни" стане такою, що російські війська не зможуть наблизитися до українських позицій?

Все можливо, хоча це й надзвичайно важко, адже існує велика кількість засобів радіоелектронної боротьби, оперативно-тактичної авіації та штурмових груп. До того ж, нещодавно США призупинили надання розвідувальної інформації на тиждень, що стало для нас вкрай критичним і загрожувало нашому життю.

- Це сильно вдарило по вашому дивізіону артилерійської розвідки?

- У моєму підрозділі - ні, але на стратегічному рівні це може мати значний вплив...

- До речі, у який з новостворених корпусів НГУ потрапляє ваша 15-та бригада артилерійської розвідки - до "Азову" чи до "Хартії"?

Ми будемо частиною окремої артилерійської бригади Національної гвардії України, яка підпорядковується безпосередньо Головному управлінню цієї організації, виконуючи завдання як у тилу, так і на передовій.

Поставлю запитання щодо піхоти, яка не веде вогонь, а очікує на підтримку від операторів безпілотників. Все більше командирів різних рангів починають піднімати цю тему. Наприклад, комбриг 93-ї бригади Шаміль Крутков у недавньому інтерв'ю для "Слідство.інфо" висловив думку, що варто вшановувати не піхотинців, а пілотів "Мавіків". Адже саме вони завдають найбільших втрат ворогу.

Як ви вважаєте, чи можуть багатомільйонні контракти для молоді віком від 18 до 24 років сприяти вирішенню проблеми, пов'язаної з тим, що деякі бійці не виходять на контакт з противником?

Великі контракти не здатні повністю вирішити цю проблему, але можуть суттєво її покращити. Якщо ми підготуємо людей, надамо їм необхідну зброю, екіпіруємо, забезпечимо психологічну підготовку до бойових дій, а також забезпечимо їх електронною боротьбою та артилерійською підтримкою, вони будуть готові захищати нашу територіальну цілісність і знищувати агресора. Тобто, це питання вимагає комплексного підходу.

Стрілецький бій - це більше психологічна підготовка командиром свого особового складу. А буває таке, що командир роти через інтенсивність бойових дій з тим особовим складом навіть не встигає познайомитися.

Солдатові варто усвідомити, що коли в окопі перебувають четверо, а проти них наступають ще четверо супротивників, то це створює перевагу для захисників — адже вони займають оборонну позицію. У такій ситуації у вас є можливість знищити ворога, замість того, щоб стати жертвою в полоні. Якщо ви не будете захищатися, супротивник може вас вбити.

Я безмежно поважаю третій батальйон бригади "Рубіж" НГУ, відомий під назвою "Свобода". Ці хлопці 67 днів невтомно обороняли свої позиції в районі Спірного на Сіверському напрямку в Донеччині. Вони не відступали, сміливо вступали в бій і залишилися живими. Хоча втрати мали місце, вони тримали оборону, оточені ворогом, протягом тривалого часу. Це яскравий приклад того, що в умовах стрілецького бою, коли ти знищуєш супротивника, перш за все, слід дбати про своє життя.

Протягом восьми років конфлікту в зоні АТО-ООС ви стали свідками декількох перемир'їв на сході: шкільного, різдвяного, всеохоплюючого. Чи можете ви згадати, що насправді коїлося на фронті в ті моменти, коли ці угоди про припинення вогню оголошувалися? Яка була реакція військових на ці події?

Моніторингові групи ОБСЄ виконували спостереження за нами кожної ночі. Пам'ятаю, ближче до 2016 року в небі з’явилися їхні великі дрони, які нагадували гелікоптери, і займалися моніторингом ситуації. Їхній звук був чутний, як і звуки ворога, який завжди попереджав нас про свій проліт. Відбувалися оборонні бої, локальні перестрілки, і, переглянувши хронологію подій, можна побачити, як наші військовослужбовці, як чоловіки, так і жінки, зазнавали втрат.

- Майже кожного дня...

Так, ситуація була спокійною, без значних бойових дій. Ми займалися радіоелектронною розвідкою, наш дрон patrouillував, в той час як супротивник змінювався на чергування. Ми вже знали про його плани, зокрема, що він буде вести вогонь з міномета. На Світлодарській дузі, нагадаю, ми помітили МТ-ЛБ – вона вистрілила по наших позиціях і швидко зникла з поля зору.

Чи мали ви в такому випадку право відкривати вогонь у відповідь?

- Так, "зброя на зброю", ми відповідали. З боку ворога було багато дрібної диверсійно-розвідувальної діяльності, приїжджали на здачі заліків їхні артилеристи - вони стріляли по наших позиціях з "Д-30". Тобто були якісь перемир'я, але ворог застосовував будь-які системи будь-якого озброєння. Не в такій кількості, як зараз, але застосовував.

Я можу повернутися в своє дитинство в Десні і з упевненістю стверджувати, що ворог цілеспрямовано, через своїх агентів, проросійських політиків, міністрів, президентів та депутатів, систематично розпродав наше військо. Танки Т-72 з Десни відправлялися до Польщі, а інші військові ресурси постійно реалізовувалися. Знищення складів у Калинівці, Балаклії, Сватовому... Тепер вже зрозуміло, що все це призводило до повномасштабного вторгнення.

Займуся філософією: через російський вплив на наших людей та недооцінку необхідності зміцнення армії, ми стали свідками цієї масштабної війни.

Коли ви чуєте в новинах терміни "перемир'я" чи "перемовини", які у вас виникають думки? Чи маєте ви уявлення про те, яким чином це перемир'я могло б реалізуватися на практиці?

Щиро кажучи, я не уявляю, яким чином це може виглядати. Вороги обов'язково скористаються цим на свою вигоду, у цьому немає жодних сумнівів. Наприклад, загарбники на Покровському напрямку, які отримали два тижні для підготовки, тепер матимуть цілий місяць і ще два тижні для завершення своїх планів.

Я навіть не знаю, хто робить ці заяви, які пролітають у телеграм-каналах, але коли РФ каже, щоб нам заборонили мобілізацію й надання озброєння, у той час як їхній військово-промисловий комплекс не буде зупинятися...

Потрібно припинити зациклюватися на певних датах. Спочатку це були "2-3 тижні" від Арестовича, потім вибори президента США, далі його інавгурація, зустріч у Джиді. Що ж далі — на Великдень щось повинно статися? Ми постійно мандруємо від однієї дати до іншої.

Я вже для себе сформулював таку думку: у нас є шлях боротьби, і ми по ньому маємо йти. І ця боротьба не припиниться дуже-дуже багато років. Вона буде переходити в певні періоди: АТО, ООС, повномасштабне вторгнення, потім буде якесь, назвемо це, "перемир'ям" - на воді, на суші, щодо ударів по критичній інфраструктурі. Але ворог все це використає.

Росія залишиться присутньою, і продовжуватиме бути викликом для нас, як у культурному аспекті, так і в контексті існування нашої країни.

Я допитував полонених з 2014 року по теперішній час - їхнє імперіалістичне бачення нікуди не зникло. Вони твердо впевнені, що ми несемо їм загрозу, що ми "малоросія", що наша мова "несправжня", що це діалект.