"Наша команда була останньою, що залишила Авдіївку": розповідь колишнього гранатометника, який наразі створює свою власну "агроімперію" та веде боротьбу з посттравматичним стресовим розладом.

-- Хоча це рішення було непростим, я вважаю його обґрунтованим, -- зазначає Ігор Глиняний. -- Використання генератора для обігріву теплиць є вкрай неекономічним. Адже необхідно підтримувати стабільну температуру не нижче п’ятнадцяти градусів, а для цього потрібно значно більше пального. Тому краще відмовитися від невеликої партії розсади. Це призведе до менших втрат.

Одне слово, "високий сезон" тепличних овочів і зелені пройшов мимо. Збір першого в цьому році врожаю помідорів та огірків мав би початися наприкінці березня, а так тепер хіба що сіяти зерно доведеться.

В минулому році новий підприємець зібрав два врожаї. Він стверджує, що в теплиці можна виростити навіть три.

У завершенні першого сезону Ігор з гордістю розповідає: "Я за фінансової підтримки грантів збудував сучасну котельню потужністю 150 кіловат. Вона обладнана двома турбінами, п'ятьма насосами і восьмома тепловентиляторами... Це все сприяє економному споживанню енергії. Але я допустив помилку, не врахувавши, що енергетична система України під час війни є вкрай вразливою. Тепер мені терміново потрібно встановити сонячну електростанцію. Альтернативи енергії сонця не існує! Чули, що міністр енергетики сказав, що якщо все піде добре, до наступного опалювального сезону в Україні відновлять лише 50 відсотків власної генерації. Лише 50%! І це до наступного сезону! Тому єдиний вихід для підприємців і власників приватних будинків — встановлювати сонячні електростанції."

Ігор Глиняний планує збудувати приватну сонячну електростанцію потужністю 30 кіловат в рамках програми "Енергонезалежність домогосподарств". Згідно з цією програмою, держава надає бажаючим пільговий кредит у розмірі 480 тисяч гривень під нульову процентну ставку на термін до 10 років. Підприємці мають можливість отримати ще більшу суму — до 960 тисяч гривень, з компенсацією у розмірі 15 відсотків від Європейського бюро реконструкції і розвитку. Крім того, ветерани-підприємці можуть скористатися додатковою знижкою у 10 відсотків. Ігор наразі досліджує пропозиції від банків щодо цього питання.

А, щоб прискорити справу, придбав за власний рахунок сонячні панелі. І, як тільки дозволить погода, почне монтувати їх на даху теплиць.

Натхненний успіхом першого сезону, бізнесмен-початківець вирішив, як тепер модно казати, масштабувати свій досвід. Перші п'ять плівкових теплиць загальною площею 1200 квадратних метрів він установив на присадибній ділянці в Кобеляках півтора року тому. Пробив свердловину й підвів до них воду, що забезпечує крапельний і верховий поливи. А наразі будує ще дві теплиці неподалік, на своїй малій батьківщині, у селі Дрижина Гребля. Це додаткові понад 900 квадратних метрів. І далі, як кажуть, буде.

З самого початку я прагнув вирощувати не "пластикові" овочі, які заполонили полиці українських магазинів і ринків, а справжні, смачні та ароматні, як з власного городу, — розповідає Ігор. — Тому я позиціоную себе як ековиробник. Я не застосовую жодних гербіцидів, а в ґрунт вношу лише мінеральні добрива. Хоча врожай може бути не найбільшим, з кожної висадженої рослини ми отримали близько п'яти кілограмів огірків і три кілограми помідорів. Останні плоди ми зібрали в листопаді.

Ветеран обрав для вирощування огірки сорту "Чайковський" – це ранній самозапильний гібрид корнішонного типу, який славиться своєю високою продуктивністю та стійкістю до стресових умов. Його темно-зелені плоди з великими горбками не мають гіркоти і ідеально підходять для консервування. Крім того, він також вирішив вирощувати ранньостиглий високоврожайний гібрид рожевих томатів під назвою "Мануса".

Він стверджує, що овочі, які він виростив, мають зовсім інший смак, ніж ті, що імпортуються з-за кордону.

Дуже хочеться колись скуштувати продукцію підприємця Глиняного. Тому лишається чекати, доки він розширить виробництво, і, може, колись вона таки доїде до Полтави. Хоча покликання малих підприємств -- постачати товар на найближчий ринок.

Ігор продає свої овочі та зелень на території Кобеляччини, оскільки поки що не має достатнього обсягу продукції для розширення збуту. За його словами, з реалізацією немає жодних труднощів, адже у нього є власний магазин. Крім того, він співпрацює з багатьма дрібними торговцями, яким самостійно постачає свою продукцію.

Ветеран працевлаштував двох учасників російсько-української війни. Один із них працює водієм-експедитором, а інший – торговим представником. У сезонному бізнесі активно задіяна вся родина: дружина, дві доньки та ще двоє найманих працівників.

Ігор Глиняний має намір розпочати вирощування полуниці на відкритому полі.

Загалом до агрономії чоловік раніше не мав ніякого відношення. Вчився на учителя історії, працював землевпорядником. Ну, вирощували вдома у невеликому парнику ранні овочі.

— Коли я повернувся з фронту (мене звільнили через проблеми зі здоров'ям), усвідомив, що спілкування з багатьма людьми, що є невід'ємною частиною роботи землевпорядника, для мене стане складним завданням, — зітхає Ігор. — ПТСР (посттравматичний стресовий розлад — прим. ред.) не відпускає багатьох ветеранів. Моя реабілітація після травми тривала близько року, і я довго "блукав" між лікарнями, тому мав багато часу для роздумів про своє майбутнє. Але, якщо бути відвертим, жодна конструктивна ідея мені в голову не приходила. Служба закінчилась, і я не знав, чим займатися в цивільному житті.

Спробувати себе у тепличному бізнесі Ігоря підбила його колишня однокласниця, яка займається цим давно. Вона так багато й цікаво розповідала про грантові підтримки й перспективи у цій справі, що майже переконала чоловіка взятися за нову для себе справу. Його, однак, стримувало написання грантової заявки, що тоді здавалося ледь не китайською грамотою.

Я мав свої сумніви, поки не вирішив відвідати зустріч з побратимами у "БАЗУКА" (громадська спілка "Бізнес асоціація захисників України" -- примітка). Ігор поділяє: "Керівник Тарас Лелюх буквально витягнув мене у світ бізнесу. Завдяки підтримці спілки я зміг розробити бізнес-план і виграти конкурс. Відтоді я сам почав надихати інших ветеранів на підприємницькі здобутки. На сьогодні четверо з тих, кого я підтримав у створенні бізнес-планів, вже відкрили свої власні справи."

-- Тобто, ветерани не відчувають ніяких перешкод на шляху до створення приватних виробництв?

-- Перешкоди завжди на шляху, -- усміхається мій співрозмовник. -- Однак їх можна подолати, якщо залишатися впертим і мати чітку мету. Важливо відчувати підтримку та співпрацювати з тими, хто думає подібно.

Загалом, це безперечно позитивний аспект, що в нашій країні функціонують державні програми, які підтримують розвиток бізнесу для ветеранів. Спілка "БАЗУКА" активно допомагає колишнім військовим, включаючи тих, хто має значні ампутації, через різноманітні ініціативи. Деякі ветерани займаються сільським господарством, інші — виробництвом напівфабрикатів, дехто відкриває кав'ярні та інші заклади харчування, а також є ті, хто займається деревообробкою чи виготовленням дронів.

Після демобілізації відкривається безліч шляхів для активної участі в суспільному житті. Завдяки програмі державних грантів єРобота і ініціативі мікрофінансування бізнесу для ветеранів та їхніх родин, яку реалізує Український ветеранський фонд Мінветеранів, з'являються нові можливості. Підтримка місцевих виробників у часи війни є не лише актом патріотизму, а й основою для виживання нашої країни.

Чи це також процес відновлення після досвіду, здобутого під час війни?

Звісно. Коли занурюєшся у справи, сумні думки менше турбують. Я вважаю, що у всіх, хто зміг вийти з того жаху, є ознаки посттравматичного стресового розладу. У когось це триває кілька місяців, а в інших – більше року. У кожного своя історія. І кожен інакше справляється з новими обставинами, у яких опинився.

Поділіться своїм досвідом на полі бою.

В перший день повномасштабної війни я вирішив стати добровольцем, не маючи досвіду військової служби. Спочатку проходив службу в роті охорони при ТЦК та СП у Кобеляках, де разом з товаришами чергував на блокпостах. Пізніше, через кілька місяців, я продовжив свою службу у складі зведеної стрілецької роти, отримавши посаду гранатометника. Нас направили до однієї з військових частин, яка виконувала завдання на кордоні Чернігівської області. Зрештою, ми стали частиною 110 ОМБр на Донеччині, і саме наша бригада останньою покидала Авдіївку. На жаль, саме тоді я зазнав серйозного поранення, що трапилося два роки тому.

Сьогодні можу з упевненістю сказати, що життя продовжується, незважаючи на всі труднощі. Зараз я відчуваю набагато більше свободи у своїй професії, ніж коли був землевпорядником. Так, обов'язків стало більше, і це супроводжується певними труднощами. Фінансова ситуація не завжди стабільна. Проте мені до вподоби можливість приймати власні рішення, що сприяють розвитку моєї справи. Тепер я усвідомлюю, що підприємці — це справжні авантюристи. І ніколи не думав, що в мені є така риса.

Не так давно "ФАКТИ" інформували про підприємця з Полтавського регіону, який організовує виробництво товарів із диких рослин.

Знімки, представлені Ігорем Глиняним.