У Сумській області трагічно загинув розвідник Дмитро Овчарик. "Я не можу залишатися в тилу" - Історії з життя.

Після отримання двох поранень Дмитро вже не міг брати участь у бойових операціях. Проте він не покинув своїх товаришів. Після останнього виходу зв'язок із ним був втрачений...

Дмитро Овчарик народився й виріс у селі Бакаївка, що на Чернігівщині. "Брат з дитинства займався боксом. У дворі навіть висіла боксерська груша, яку годинами гамселив, -- згадує сестра бійця Марина Снига. -- Потім захопився футболом, постійно брав участь у змаганнях. Дмитро загалом був дуже активний. Після дев'ятого класу здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Ніжинському професійному ліцеї. Працював на будівництві, автозаправці, а також в охоронних фірмах у Києві".

Дмитро опинився в рідній Бакаївці під час повномасштабного вторгнення. Через село проходили російські військові колони, і до квітня цей населений пункт залишався під окупацією. Наприкінці 2023 року молодий чоловік вирішив приєднатися до Збройних сил України на добровільних засадах.

Брат не поділився своїм рішенням ні з ким. Ми дізналися про це лише через тиждень, коли він вже пройшов військово-лікарську комісію і готувався до відправлення на навчання, -- розповідає Марина. -- Підготовка відбувалася спочатку в Іспанії, а потім у Житомирі. Спочатку його направили до тилової частини, але Дмитро постійно наголошував: "Я не можу залишатися в тилу". Врешті-решт йому вдалося домогтися переведення до 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, де він став розвідником. До речі, цей підрозділ був одним із перших, хто увійшов на територію Курщини.

У 2025 році Дмитра Овчарика призначили на посаду командира розвідувального відділення. Під час служби він неодноразово отримував поранення. "Перед кожною бойовою місією брат дзвонив мені, а після повернення завжди сповіщав, що все гаразд. Я дуже чекала на ці дзвінки. Якось він повідомив, що вирушає на тиждень, але минуло дванадцять днів. І лише посеред ночі Дмитро зателефонував і розповів, що отримав поранення в плече, -- згадує його сестра. -- Лікарі пропонували йому витягнути кулю, але це означало б, що він буде звільнений зі служби. Брат відмовився: він був впевнений, що має повернутися до своїх побратимів. Після поранення від FPV-дрона і сильної обмороження ніг він також швидко повернувся на фронт". Воїна неодноразово нагороджували державними та військовими відзнаками, серед яких орден "За мужність" III ступеня і нагрудний знак "Золотий Хрест".

Незважаючи на військові події, Дмитро зміг знайти своє справжнє кохання. Він познайомився з майбутньою дружиною через соціальні мережі в лютому минулого року. "Я навіть не уявляла, що можливо так глибоко закохатися," – розповідає Сніжана Овчарик-Ситник. "Дмитро завжди був добрим, спокійним, з почуттям гумору, завжди підтримував мене. Ми мріяли про маленьке весілля влітку і дуже хотіли батьківства. Моя донька швидко полюбила його, навіть почала називати татом. Дмитро мріяв про велику родину."

Невдовзі солдата перевели на Сумський фронт. Після проходження реабілітації Дмитро вже не зобов'язаний був брати участь у бойових діях, але його рішучість відправитися на передову залишалася незмінною. Не дарма його побратими прозвали його "Бізоном". "Я просила його більше не йти на нуль," – продовжує Сніжана. – "Нагадувала, що він обіцяв перейти до спокійнішої частини. Але він відповів: 'Я ще приведу хлопців на позицію і повернуся'. Це були його останні слова перед тим боєм."

3 липня 2025 року біля села Садки загинув Дмитро Овчарик. Його родина тривалий час жила в надії, що, можливо, він все ще живий. Через постійні бойові дії територія залишалася в сірій зоні, що ускладнювало евакуацію загиблих. Лише наприкінці жовтня вдалося отримати можливість забрати тіла військових. Трьох з них ідентифікували одразу, а ось Дмитра впізнати не вдалося.

"Дев'ять місяців ми жили надією. Думали, може, Дмитро потрапив у полон. Переглядали всі телеграм-канали, чекали бодай якоїсь звістки, -- зітхає дружина воїна. -- Три експертизи ДНК не дали збігу. Лише у квітні цього року повторне дослідження підтвердило, що це був він. Я до останку вірила, що чоловік живий, що повернеться і ми разом здійснимо всі наші мрії. Не судилося".

Дмитра Овчарика, якому було 27 років, поховали в Бакаївці. Зараз його близькі збирають підписи для петиції з проханням присвоїти цьому хороброму воїну найвищу державну нагороду – звання Героя України.