Микола Томенко: Особистість, що відновила зв'язок Шевченка з Україною: "козак Гриць Честаховський" — Блоги | OBOZ.UA

Днями мав добру нагоду провести лекцію-екскурсію для курсантів Національної академії СБУ в знамениту Качанівку. Саме тут знаходиться могила Григорія Миколайовича Честахівського, українського маляра, приятеля Тараса Шевченка, який був одним із головних ініціаторів та організаторів повернення Батька української нації в Україну та поховання його в Каневі.

Григорій Честахівський познайомився з Тарасом Шевченко після повернення того із заслання в 1858 році. Вони швидко стають нерозлучними друзями, а Тарас Григорович називає його Грицем. На подарованому "Кобзарі", який вийшов у світ в 1860 році, він робить такий дарчий надпис:

"Грицеві Честаховському, козакові. Тарас - Кобзар."

Після смерті Тараса Шевченка історія висуває Григорія Честахівського на передній план як ключову фігуру у справі виконання поетичної волі Кобзаря — бути похованим в Україні. Я вживаю термін "поетичний заповіт", оскільки, як зазначає відомий історик і друг поета Олесандр Лазаревський: "...ми знаємо, що Тарас Григорович не залишив жодного письмового чи усного заповіту стосовно місця свого поховання. Ідеї його друзів про те, щоб поховати його тіло біля Канева (де поет планував збудувати свою оселю), базувалися виключно на його поетичній спадщині..."

Одночасно Лазаревський ставить під сумнів трактування першого біографа Тараса Шевченка, видатного педагога, громадського та культурного діяча Михайла Чалого, щодо основного доводу вибору Канева в якості останнього притулку Шевченка. Варто зазначити, що Михайло Чалий зазначає:

Останні миті життя поета Грицька Честахівського стали свідком його близький товариш, який наводить слова помираючого: "Канів — місце мого спочинку". Олександр Лазаревський коментує цю ситуацію так:

"...ми чітко усвідомлюємо, що Честахівського не було в "останні хвилини життя поета", і навіть якби він і був присутній, враховуючи муки, які переживав Тарас Григорович, у нього не вистачило б мужності запитати вмираючого про місце його поховання".

Отже, Честахівський, ймовірно, з великою пристрастю прагнув здійснити поетичний заповіт Шевченка та згадував про цю останню волю поета, - зазначає Олександр Лазаревський.

Незважаючи на всі обставини, вибір Чернечої гори поблизу Канева для вічного спочинку Тараса Шевченка в даний час підтримується більшістю українського суспільства. Відомий літературознавець-шістдесятник Іван ДЗЮБА стверджував:

Історія довела, наскільки вдале було це рішення, яке можна назвати справді відповідним образу великого поета. Так, саме відповідним. Таким чином, Україна завдячує Честахівському! Проте, висловлюючи свої думки про перевезення праху Кобзаря в Україну, я роблю це з глибокою шаною до його особистості та з повагою до українського патріота. Але варто також розглянути вчинок Честахівського з іншого боку, адже в його характері було щось від сміливця, авантюриста. Саме ці риси, ймовірно, спонукали його до виконання важливої та ризикованої справи перевезення та перепоховання праху Шевченка. Людині, яка веде спокійний, статечний спосіб життя, було б значно важче вирушити в таку далеку та небезпечну подорож. Чому ж, здається, ніхто з петербурзької громади, окрім 27-річного Олександра Лазаревського, який, до речі, мав власний інтерес у Чернігові, не наважився виконати заповіт Шевченка - поховати його на берегах Дніпра?

Важливим внеском у шевченкознавство стали записи та малюнки Григорія Честахівського, які документують процес повернення та перепоховання нашого Великого українця. З його роботи "Епізод на могилі Тараса Шевченка" ми дізнаємося про його бажання залишитися в околицях Канева, щоб "насипати могилу над прахом улюбленого батька Тараса". Всім, хто прагне відчути атмосферу життя Канева в другій половині 19 століття та зрозуміти опір польського панства й імперських чиновників проти вільного українського слова, рекомендую ознайомитися з записами Григорія Миколайовича. Також, зі статті Івана Білика (Івана Яковича Рудченка) "Тривога над свіжою могилою Т.Г. Шевченка" ми дізнаємося, що активна кількамісячна комунікація Честахівського з місцевою громадою та селянами, а також його пропаганда творів Шевченка закінчилася… порушенням кримінальної справи проти нього за ініціативою польських містян, які підозрювали можливу змову "повторення 'Тарасової ночі'" з метою винищення євреїв і поляків. Як наслідок, Григорія Миколайовича викликав полковник корпусу жандармів Грибовський, який задав йому 15 запитань, а згодом до нього звернувся і генерал-губернатор Васильчиков - вже у Києві. Хоча справу про "державного злочинця" Честахівського і закрили, його все ж змусили виїхати до Петербурга.

У останні роки свого життя Григорій Честахівський часто відвідував Василя Тарновського в Качанівці. Коли він помер у Петербурзі у березні 1893 року, Тарновський перевіз його тіло саме в Качанівку. У парку цього місця його поховали, а над могилою головного організатора останнього шляху Тараса Шевченка в Україну було насипано курган, розміром практично ідентичним тому, який покійний звів у 1861 році над могилою поета.

Нині могила Григорія Честахівського турботами колективу Національного історико-культурного заповідника "Качанівка" на чолі з Володимиром Буренком упорядкована, а над нею встановлено козацький хрест, замість старого деревʼяного.

Сьогодні я вшанував пам'ять людини, що повернула Тараса Шевченка в Україну. Рекомендую вам, при можливості, відвідати унікальну Качанівку та віддати данину пошани могилі Григорія Честахівського.

Не забуваємо про нашу історію!