"Ми не просто покинули свої домівки, ставши тягарем. Ми прагнемо зберегти свою ідентичність та нашу маріупольську освіту."

У попередніх серіях

За останні три роки було багато "можливостей", щоб Балаклійський ліцей № 5 припинив існування. Почнемо з того, що після окупації міста російськими військами попередня директорка пішла на співпрацю з "владою", котра планувала перетворити заклад у російську школу. На щастя, не встигла, оскільки деокупували Балаклію раніше, ніж це сталося.

Зображення: Оксана Дворічанська, Ліцей № 5 Балаклії

Яна Глушко, яка на той момент виконувала обов'язки заступниці з виховної роботи, згодом стала директоркою. Після того як вона провела сорок днів у підвалі, їй вдалося разом із родиною виїхати до Житомирської області, де вона почала努力 відновлення роботи ліцею.

-- Я не могла уявити, як можна це здійснити, навчальні програми викликали у мене страх. Проте моє бажання врятувати ліцей та його колектив змусило мене шукати рішення, щоб видати дітям свідоцтва про закінчення школи. І ось у вересні 2022 року ми відкрили новий навчальний рік, -- ділиться вона.

На той час із 300 учнів навчання продовжили лише 114. Проте, чи відкриється заклад 1 вересня, буде залежати від кількох обставин.

Отже, рік тому Міністерство освіти і науки оголосило про свої наміри повернути якомога більше учнів до навчання в класах. Тоді були озвучені такі дані: до мільйона учнів навчалися онлайн, з них близько 400 тисяч перебували за межами України, а приблизно 600 тисяч — в самій країні. Як повідомили LB.ua у МОН, на кінець цього навчального року кількість учнів, які навчаються в Україні, зменшилася до приблизно 390 тисяч.

Нову ініціативу міністерства назвали "Школа офлайн". Вона включає в себе ряд інструментів для поліпшення ситуації в навчальних закладах. Першочерговим завданням є будівництво укриттів у школах, що можливо в умовах безпеки. У відомстві підкреслюють, що це є ключовим елементом стратегії для освітніх установ, що розташовані в прифронтових і прикордонних районах. Торік уряд виділив 2,5 млрд грн субвенцій та 5 млрд грн дотацій для створення укриттів. У цьому році регіони отримали 6,2 млрд грн субвенцій, а в ста громадах заплановано реалізацію 144 проєктів.

У Балаклійських школах активно створюють укриття. Як зазначила Яна Глушко, одне з таких укриттів вже завершено, а в двох інших роботи ще тривають. Мова йде про найбільші навчальні заклади громади, де навчається по 500 учнів. П'ятий ліцей меншого масштабу поки що не отримав такої уваги, хоча місцева адміністрація шукає можливості для покращення ситуації. У підвалі цього навчального закладу є тир, що вміщує до 200 осіб, який можна адаптувати під укриття. Яна Глушко намагалася вирішити цю проблему за допомогою благодійних фондів, представники яких відвідали Балаклію після звільнення міста, але жоден з них не взявся за ремонт через необхідність великих вкладень. Наразі інтерес донорів до таких ініціатив значно знизився.

Фото: balakliya-school5.edu.kh.ua Яна Глушко

Також у МОН розраховували, що діти, які переїхали в безпечніші регіони України, але навчалися дистанційно у своїх школах, підуть до закладів за місцем перебування. Нині таких учнів приблизно 70 тисяч. Спочатку навіть була ідея буквально змусити їх до цього. Але після критики принаймні різкі формулювання зникли, та не наміри.

Одночасно міністерство запровадило нові норми для організації та проведення дистанційного навчання. Для того щоб школа могла здійснювати онлайн-освіту, їй потрібно було створити принаймні один клас на кожному рівні освіти, а в кожному з них зібрати не менше 20 учнів. Це фактично призвело до консолідації навчальних закладів.

У цей момент заклади освіти та громади повинні були розпочати підготовку до нового навчального року, зокрема, адаптувати свою структуру відповідно до нових стандартів. Це, безумовно, викликало невдоволення серед самих педагогів.

— Ми зменшили кількість шкіл у Маріуполі ще в серпні 2022 року, — ділиться директорка навчального закладу № 66 Наталія Ровицька.

Якщо до повномасштабного вторгнення їх було 63, то зараз залишилося шість. З усіх тільки Маріупольський міський ліцей зміг відкритися фізично, інші працюють дистанційно, причому і вчителі, і діти розкидані по всій Україні й закордонню.

-- Ми розуміємо, що в країні немає грошей. Розуміємо, що потрібна субвенція на укриття у школах. Але хтось повинен зрозуміти і нас, -- каже вона. -- Ми ж не просто виїхали і стали якимось баластом. Ми хочемо зберегти свою ідентичність, хочемо зберегти нашу маріупольську освіту. І хоч якось триматися далі. Тим паче, що ми вже скоротилися настільки, наскільки це можливо.

Зображення: shotam.info Наталія Ровицька разом зі своїми учнями.

В Балаклійській міській територіальній громаді в даний час всі навчальні заклади функціонують у режимі онлайн.

— Якби нам довелося дотримуватися правила про наявність мінімум 20 учнів у дистанційному класі, наш ліцей, напевно, не витримав би такого тиску, — стверджує Яна Глушко. — В цілому з 15 навчальних закладів залишилося б лише дві або три, і це справді призвело б до величезної економії.

Оксен Лісовий зазначив: "Для того, щоб вивести одну дитину з онлайн-простору, сьогодні ми витрачаємо в середньому від 100 до 150 тисяч гривень. Однак це абсолютно виправдані витрати."

Тримати свою позицію.

Незважаючи на те, що Балаклію визволили у вересні 2022 року, Яна Глушко зуміла повернутися туди лише в квітні 2023-го. Відразу після звільнення місто виявилося абсолютно непридатним для життя, не кажучи вже про навчальний процес.

Ліцей зазнав серйозних ушкоджень після вибуху на подвір'ї: дах був зруйнований, внаслідок чого бібліотека затопилася, а вікна розбилися. Глушко розмірковувала, які дії вжити далі. Вона не хотіла звертатися до міської ради, оскільки у неї склалося враження, що місто занепало і місцевим чиновникам просто не до відновлення. Тож вона почала активно шукати допомогу, заповнюючи різні Google-форми і звертаючись до потенційних спонсорів, щоб отримати підтримку.

Тоді на допомогу прийшли фонди "Сміливі" та SavED. "Сміливі" взялися за ремонт даху, коридорів та вікон. У свою чергу, SavED збудував невелику укриття, яке отримало назву "Вулик". Саме там почали збиратися діти, більшість з яких раніше спілкувалися лише через екрани своїх комп'ютерів, для участі в заходах, майстер-класах та заняттях.

Вся ця ситуація свідчить про те, що шкільні колективи вклали значні зусилля в збереження як самих навчальних закладів, так і життя в їхніх стінах. Тож, зрозуміло, що втрата таких установ на даному етапі є болісною в усіх відношеннях.

Зображення: Ірина Дубас, директорка ліцею № 3 у Новій Каховці, на фото Макса Требухова.

Накази міністерства нависали над нами, немов дамоклів меч, і весь минулий рік ми провели в постійній напрузі. Через цю невизначеність наш ліцей, наприклад, втратив кількох чудових педагогів, -- ділиться директорка Новокаховського ліцею № 3 Ірина Дубас. -- Більше того, цього року освітню субвенцію виділили лише до кінця серпня. Оскільки ніхто не може прогнозувати, що буде далі, наша військова адміністрація фактично затримує залишки коштів, які мали б піти на преміювання вчителів. Кажуть, що, можливо, доведеться жити на наявні ресурси протягом наступних чотирьох місяців. Уявіть, яку ситуацію це створює в навчальних закладах і які думки виникають у вчителів?

Після впровадження нових норм минулого року деякі питання залишилися невирішеними. Наприклад, як можна зобов'язати дітей відвідувати школу за місцем проживання, якщо закон надає їм право обирати форму навчання? Чи враховано, що суттєве скорочення освітньої мережі в тимчасово окупованих та прифронтових районах може негативно вплинути на можливості відновлення освіти в майбутньому? Експерти неодноразово піднімали ці питання. Освітній омбудсман Надія Лещик отримала від громадян кілька сотень звернень стосовно норм наказу № 1112, з яких значна частина стосувалася порушень прав дітей і їхніх батьків на вільний вибір навчального закладу, освітньої програми, форми та способу навчання. Це могло призвести до конфліктів між батьками та навчальними закладами, а також до судових позовів проти шкіл, зазначає вона. Нові вимоги фактично створювали нерівні умови для дітей в залежності від їхнього місця проживання, тоді як навчальні заклади повідомляли про скорочення педагогічного складу.

-- Я, наприклад, не бачу себе ніде, крім учителювання. Можливо, десь є вакансії, про які розповідають. Але як мені покинути родину, домівку? -- пояснює Яна Глушко. -- Ну поїду я, приміром, у Київську область заради того, щоб знайти роботу. Добре, навіть знайду її там. Чи зможу я винаймати житло й мати гроші на існування, знаючи, що вчительська зарплата не така вже й велика?

І тут, треба визнати, одні невирішені системні проблеми накладаються на інші.

Ситуація виглядає так, що всі освітяни, які втекли з окупованих територій, змушені жити в орендованих квартирах. Ніхто з них не отримав житла. Витрати на оренду покриваються за рахунок їхньої зарплати. Минув рік, два, і деякі вчителі переїхали в села, оскільки там вартість життя менша. Вони залишилися там, адже знайти іншу роботу у селах практично неможливо, а місцеві навчальні заклади заповнені, -- зазначає Наталія Ровицька.

Фото: suspilne.media Освітній центр "Вулик" у Дергачах

Міністерство освіти і науки України пропонує педагогам з Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Сумської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей можливість потрапити до кадрового резерву. Це дозволить вчителям, які залишилися без навантаження, проходити навчання та отримувати середню заробітну плату, що, безумовно, є кращим варіантом, ніж відсутність будь-якої підтримки. Відповідні зміни до постанови вже були затверджені урядом. У той же час міністерство направило листи для визначення осіб, відповідальних за кадровий резерв у громадах. Наступним кроком стане проведення вебінару для цих осіб з метою прийому заявок, а пізніше - вебінар для вчителів, де буде розглянуто процес подачі заявок.

— Але ж це просто смішно для курей. Вчительська зарплата коливається від 6800 до 8200 грн із податками. Як це може щось змінити? — зауважує Ірина Дубас.

В результаті, представники освіти, заручившись підтримкою, зокрема, депутатів, змогли досягти компромісу, і міністерство погодилося на певні зміни. "Ці коригування є наслідком систематичних консультацій з регіонами, що знаходяться на передовій або під окупацією, щоб врахувати їхні потреби та особливості," — зазначили в Міністерстві освіти і науки.

Як керівниця ліцею з Нової Каховки "знищувала освітню систему Росії", рятуючи навчальний заклад.

Що було змінено і що залишилося без змін в Міністерстві освіти і науки?

На громадських обговореннях змін до нормативно-правових актів щодо забезпечення загальної середньої освіти в умовах воєнного стану чи не найчастіше школи пропонували знизити планку мінімальної кількості дітей у дистанційному класі. Це врахували.

Компроміс такий: за рішенням засновника закладу освіти кількість учнів у дистанційному класі можна зменшити з 20 до 10 для шкіл на тимчасово окупованих і територіях активних бойових дій, у селах і селищах всієї України, до 15 учнів -- для закладів в інших містах. Водночас школа може працювати за відсутності дистанційних класів не більш ніж два різні роки навчання (крім дистанційних класів з 10-го по 11-й (12-й) роки навчання).

Враховуючи цю ситуацію, Балаклійський ліцей № 5 отримав можливість. Проте, є одне "але".

Приміром, виникло питання, а на кого покладуть фінансування таких закладів.

Згідно з моїм досвідом, фраза "на розгляд місцевої влади" зазвичай означає, що відповідальність лягає на плечі місцевих органів управління. У такому випадку, щоб сформувати повноцінний клас, школам необхідно набрати по 20 учнів. Лише тоді вони зможуть отримати державну субвенцію. Якщо ж місцева влада дозволить утворювати менш чисельні класи, то для держави ці класи просто не існуватимуть. При цьому бюджет громади не зможе впоратися з такими витратами, – зазначає Ірина Дубас. – Таким чином, суттєвих змін не відбудеться.

Зображення: Макс Требухов та Ірина Дубас

В Міністерстві освіти України LB.ua підтвердили, що навчальні заклади, де під час дистанційного навчання буде не менше ніж 10 (або 15) учнів, отримуватимуть фінансування з державної освітньої субвенції. Якщо ж кількість учнів не досягне цього мінімуму, а місцева влада вирішить продовжити функціонування такого закладу, фінансування ляже на їхні плечі.

Інша річ, що кількість учнів у школі залежить від позиції міністерства у двох питаннях, які так само викликали багато суперечок. По-перше, йдеться про дітей, які переїхали в безпечніші місця України, але відвідують свої школи далі дистанційно. За наявності укриття в школі і вільних місць вони мали перейти в такий заклад. І тут мало що змінилося. Пункт, що додали, стосується дітей, які були змушені змінити місце проживання, але перебувають на території, де тривають або можливі бойові дії. Вони продовжуватимуть навчання дистанційно у своїй школі. Водночас якщо є можливість відвідувати очне навчання за наявності укриття в школі -- "це залишається пріоритетом для учнів". І таких дітей мають перевести в інші заклади.

Коли це питання піднімали минулого року, акцентували на тому, що діти можуть мати абсолютно обґрунтовані причини для продовження навчання в дистанційних школах, і відповідно до закону, вони мають право вибирати форму освіти. Для того щоб їх переконати, необхідно реалізувати політику підтримки в сфері освіти. Це стосується також і способів інтеграції дітей, які змушені були покинути свої домівки. На запитання про наявність такої політики в міністерстві повідомили, що вона наразі знаходиться на стадії розробки.

Другий момент -- це те, що діти, які перебувають за кордоном і вчаться в місцевих школах, мали б перейти на вивчення полегшеної освітньої програми з українознавчим компонентом. Під час консультацій заклади пропонували дати можливість учням за кордоном навчатися дистанційно в українській школі за навчальним планом у повному обсязі. Для шкіл це було принциповим моментом.

Згідно з українським законодавством у сфері загальної середньої освіти, батьки мають право вибирати форму навчання для своїх дітей. Існує чимало дітей, які віддають перевагу повноцінному дистанційному навчанню, і на це є різні причини. Наприклад, деякі з них навчаються за кордоном у школах, що відповідають нижчим класам, ніж у українській системі. Інші сім'ї переїжджають з одного міста в інше або навіть з країни в країну, що призводить до частих змін навчальних закладів для дітей. Деякі діти відвідують реабілітаційні чи соціальні класи за кордоном. Батьки часто зазначають, що, незважаючи на те, що їхні діти прожили в Німеччині чи Австрії вже кілька років, їм все ще важко освоювати навчальну програму німецькою мовою. Саме тому українська освіта стає для них важливим ресурсом, який допомагає краще розуміти матеріал. Деякі учні готуються до складання НМТ. Отже, ситуація досить складна, – коментує Наталія Ровицька. – Ми можемо організувати для них окремі класи, але як я можу їх змусити це зробити?

Міністерство освіти і науки все ж вирішило пом'якшити свою позицію, включивши пункт, що діти, які знаходяться за межами країни, можуть навчатися за повноцінною дистанційною програмою. Проте з умовою — якщо країна, в якій вони перебувають, не вимагає відвідування місцевої школи. Сумніваюсь, що навчальні заклади будуть задоволені таким формулюванням, адже для них це навряд чи приносить значні зміни в порівнянні з попередньою версією.

Водночас в одному дистанційному класі можливе навчання тільки за одним навчальним планом. Тобто для дітей, які вирішили навчатися за українознавчим компонентом, необхідно передбачити окремий клас.

Изображение: EPA/UPG

У Балаклійському ліцеї № 5 зараз навчається 200 учнів. Дітей зі статусом ВПО, які виїхали з міста, небагато. А от тих, хто перебуває за кордоном -- 38.

-- Якщо їх забрати у нас, то все посиплеться і, що найприкріше, до виконання вимог наповнюваності дистанційних класів не вистачатиме по одній-три дитини, -- каже Яна Глушко.

На території громади було відкрито спеціальний навчальний заклад для дітей з особливими потребами, де вони матимуть можливість навчатися відповідно до своєї освітньої програми. Однак поки що неясно, чи зможе заклад залучити достатню кількість учнів.

Ми надіслали батькам інформацію про те, куди звертатися для переведення дітей. Проте, знову ж таки, не всі батьки готові до цього рішення. Багато дітей не хочуть залишати своїх однокласників і вчителів. Дехто прямо зазначає: "Не забирайте в нас цю останню зв'язок". Це пояснює ситуацію, адже наразі все ще перебуває на етапі обговорення і остаточне рішення ще не прийнято.

В цілому, слід зазначити, що в оновлених версіях наказів залишилися формулювання, які потенційно можуть викликати суперечки між батьками та навчальними закладами.

Випускник не має уявлення, як вирішити математичне завдання, що відповідає рівню сьомого класу, і проблема лише загострюється.

Діти з тимчасово окупованих територій

Окремо варто зазначити, як ці зміни вплинуть на дітей з тимчасово окупованих територій, які досі залишаються прив’язаними до української освітньої системи. На жовтень 2024 року їх кількість перевищувала 44 тисячі. Водночас спостерігається постійне зменшення набору учнів до перших класів. Цю проблему висвітлено у спеціальному звіті омбудсмана Дмитра Лубінця, який стосується доступу дітей з ТОТ до української освіти.

Ірина Дубас зазначає, що в новому першому класі ліцею, набраному цього року, всього чотири учні з тимчасово окупованих територій. При цьому, всі вони є братами та сестрами тих, хто вже навчається в цьому закладі. У 66-й маріупольській школі також є діти, які продовжують залишатися в Маріуполі.

Зображення: facebook/DLC: Освітні заклади 'Вулик'

"Деякі учні повернулися до навчання після одного-двох років паузи," - ділиться Наталія Ровицька. "Це свідчить про те, що певні батьки все ще прагнуть, щоб їхні діти отримували українську освіту. Вони також беруть участь у повноцінному дистанційному навчанні, адже для них важливо спілкуватися з однолітками. Хоча не завжди вдається бути на зв’язку під час уроків, це цілком зрозуміло. Слід враховувати, що вони й без того перебувають у ризикованих умовах."

Ірина Дубас вважає, що дітям, які тримаються за Україну хоч би на соломинці, слід надати можливість навчатися в будь-якій формі.

У своїй доповіді Дмитро Лубінець підкреслює необхідність створення різноманітних моделей освіти, з яких учні або їхні батьки могли б вибрати найбільш підходящу для себе. Серед запропонованих рекомендацій виділяються три основні моделі: перша – це дистанційне навчання або індивідуальний формат за стандартною освітньою програмою; друга – програма, адаптована до потреб учнів, які проживають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), що включає вивчення лише українознавчих предметів і враховує особливості життя дітей у цих регіонах. Третя модель – це навчання за однією з індивідуальних форм з використанням спеціальної освітньої програми, призначеної для випускників шкіл на ТОТ.

Водночас освітній омбудсман Надія Лещик звертала увагу, що в разі закриття школи батьки мають подати заяву на переведення в іншу. Але проблема в тому, що через страх вони можуть не зробити цього, адже йдеться про передачу персональних даних -- така заява буде підтвердженням, що дитина навчається в Україні. Навіть якщо дітей автоматично переводити до іншої школи, є великий ризик, що вони просто припинять виходити на зв'язок.

У міністерстві взяли це до уваги. Учні з тимчасово окупованих територій мають можливість навчатися за сімейною формою, в екстернаті, а також за допомогою повноцінної дистанційної програми. Крім того, для них організовано педагогічний патронаж. Це означає, що кожна дитина буде закріплена за певним вчителем, який буде супроводжувати її навчання за індивідуально розробленим графіком і планом. В такому випадку, вчитель отримуватиме навантаження за кожного з таких учнів. Навіть якщо школа закриється, вона зможе продовжувати діяльність у форматі педагогічного патронажу, тому дітям не доведеться переходити до іншого навчального закладу.

Зображення: facebook/DLC: Освітні центри "Вулик" Печальна статистика

Яна Глушко зазначає, що навіть якщо зменшити мінімальну кількість учнів у дистанційному класі до 10 або 15, то в громаді все одно доведеться закрити близько восьми шкіл. Наразі місцева влада вирішила закрити навчальні заклади, розташовані в сільській місцевості. Це той крок, на який вони пішли.

— У нас є школи, де залишилося всього по 20 учнів. Це зовсім небагато. Якщо ці діти вирішать перейти до нашого ліцею, це допоможе нам вижити, — розповідає вона. — Але вибір закладу робитимуть батьки, і це породжує велику непевність для нас. Крім того, влітку деякі родини можуть виїхати через ситуацію на фронті. Тож ми, звісно, маємо свої побоювання.

Ситуація ускладнюється тим, що набір учнів до перших класів, який мав би забезпечити школи новими учнями, також переживає значні труднощі. Це стосується як навчальних закладів, розташованих у прифронтових зонах, так і тих, що знаходяться під окупацією. Наприклад, до початку великої війни в школі № 66 навчалося 800 дітей, але після її релокації та повторного відкриття кількість учнів зросла до 1200. Подібні тенденції спостерігалися й у інших маріупольських школах, які прийняли учнів з закритих закладів. Проте загальна кількість дітей продовжує зменшуватися. Школи випускають великі випускні класи, в той час як у перші класи набирається значно менше учнів. Протягом останніх кількох років 66-й школі вдавалося формувати по два нові класи, але, на жаль, навряд чи ситуація суттєво покращиться найближчим часом.

-- У нас до п'яти шкіл з малою наповнюваністю, і вони не спроможні утримувати штат педагогів через те, що кількість учнів у класах замала -- каже Ірина Дубас. -- А цього року вони ще зменшаться, бо випустять великі 9-ті й 11-ті класи. Першачків же наберуть не всі. Дай Бог, по одному класу набрати хоча б п'яти школам.

На сьогодні в громаді функціонує лише десять з тринадцяти освітніх закладів. Однак, за словами експертів, десять шкіл для 3,5 тисячі учнів – це надмірно.