Ілля Рєпін: вибір української ідентичності

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Частина експозиції виставки, що фокусується на сучасних інтерпретаціях твору І. Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Виставка стала складовою частиною більш обширного дослідницького проєкту "Ілля Рєпін: Pro et Contra", реалізованого музеєм. У рамках цього проєкту експерти намагалися знайти відповіді на складні питання. Чи можна вважати Іллю Рєпіна українським митцем? Чи дійсно його родовід веде до козака Ріпи? Яке правильне прізвище: Рєпін чи Ріпин? Які ще зв’язки існували між художником і Україною, окрім місця його народження та 19 років життя в рідному краї? Чи мали вплив на його творчість історики Яворницький, Багалій, Костомаров, з якими він спілкувався? Як вплинув сам Рєпін на українське мистецтво?

Отримуючи грант у рамках програми Museum Futures, що реалізується за підтримки RIBBON International та Мистецького Арсеналу, ми не повністю усвідомлювали, з якою складною справою взялися, - зазначає виконуюча обов'язки генерального директора Київської картинної галереї та співкураторка проєкту Оксана Підсуха. - Тому надзвичайно важливо, що навколо цієї великої теми нам вдалося зібрати видатних фахівців з різних гуманітарних дисциплін. Серед них історикиня та директорка Музею Рєпіна у Чугуєві Світлана Бучаста, дослідниця життя і творчості Дмитра Яворницького Яна Тимошенко з Дніпра, мистецтвознавиці Аліса Ложкіна та Олена Марініна, канадський літературознавець Олег Ільницький та американський мистецтвознавець Пітер Дорошенко, який також аналізує творчість Рєпіна. Підсумком роботи платформи стала збірка дослідницьких текстів, написаних цими авторами.

Рекламное продвижение

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Ілля Рєпін. "Українська хата". Покровське. 1880 рік. Олія на полотні. Національний музей "Київська картинна галерея".

Оскільки в цьому тексті прізвище художника зазначено як Рєпін, це означає, що дослідники не довели зворотнього. Суперечка про Рєпіна-Ріпина не сьогоднішня, вона точиться понад 100 років.

Співкураторка виставки Вікторія Величко ділиться своїми думками: "Ілля Рєпін створив знамениту картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану" у 1880-х роках, і вона стала маніфестом для українців, виражаючи підтримку їхньої ідентичності на тлі прийняття імперією антиукраїнського Емського указу. Саме на цьому фоні виникла легенда про те, що Рєпін є нащадком козака Ріпи. У 1920-х роках ця традиція була підхоплена представниками української мистецтвознавчої школи, такими як Федір Ернст. У рамках політики українізації почався процес повернення митців, пов’язаних з Україною - тих, хто тут працював, народився або виїхав, але вважає себе українцем і втілював українські теми. Завдяки зусиллям паритетної комісії з обміну культурними цінностями, з Третьяковської галереї до Харківського художнього музею було передано одну з версій картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Також у той час до України надійшли роботи Боровиковського та Левицького, які нині зберігаються в нашому музеї. На жаль, цей період тривав недовго. У 1930-х роках роботи Рєпіна "повернули" назад до Росії. В радянський час його творчість в Україні досліджували мало, фактично вважаючи його російським художником".

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Юрій Білак. Послання султану. 2015 рік. Дерево, левкас, фотодрук, унікальна авторська техніка.

Варто зазначити, що українська школа мистецтвознавства 1920-х років фактично припинила своє існування: деяких представників розстріляли, інших вислали, а декого просто залякали. У підсумку, домінуючою стала російсько-імперська парадигма, яку започаткував мистецтвознавець Ігор Грабарь у 1920-1930-ті роки, і яка залишалася визначальною протягом всього ХХ століття.

Одним з небагатьох ґрунтовних досліджень української тематики у творчості Рєпіна, виконаним у 1960-х роках за часів Шелеста, стало дослідження мистецтвознавця Юрія Белічка. Це була остання спроба радянської українізації. "Після цього все стало на свої місця", - зазначає Вікторія Величко, яка під час підготовки виставки зверталася до монографії Белічка "Україна в творчості І.Ю. Рєпіна". В той час дослідник мав можливість працювати в архіві Академії мистецтв у Петербурзі, а також вивчити українські архіви. Саме там я натрапила на посилання щодо листування з Євгеном Чикаленком, після чого вирушила до Інституту рукопису Національної бібліотеки України, де прочитала ці листи.

Кураторки виставки Вікторія Величко та Оксана Підсуха висловили ідею, що українська ідентичність Іллі Рєпіна формується не з огляду на його етнічне походження, а є результатом свідомої конструювання.

"В листі до Чикаленка художник писав: "Стосовно мене Ви помиляєтесь, вважаючи, мабуть, мене природним малоросом". Акцент на слові "природним" дає підстави вважати, що він усвідомлював себе українцем, але не з народження, а з власного вибору", - каже Вікторія Величко.

Рекламное продвижение

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Кураторка виставки Вікторія Величко проводить екскурсію.

На виставці були представлені ескізи портретів селян з Качанівки — маєтку відомих меценатів Тарновських, де Рєпін провів більше місяця, створюючи безліч підготовчих малюнків до своєї роботи "Козаки". Також експонувались зображення хат з села Покровське, етюд "Історик Микола Іванович Костомаров у труні", ескіз пам'ятника Тарасу Шевченку та його портрет. Виставка включала архівні документи, що відображають зв’язки Іллі Рєпіна з Україною. Рєпін активно підтримував Рисувальну школу Миколи Мурашка в Києві, протягом свого життя листувався з такими особистостями, як Дмитро Яворницький, Адріан Прахов, Євген Чикаленко та Дмитро Багалій. Завдяки Яворницькому він познайомився з українським театром у Петербурзі, зокрема з Марком Кропивницьким, Миколою Садовським та Марією Заньковецькою. Неодноразово художник відвідував Миколу Ге в Чернігівській області.

Досліджуйте також: Прахови, Стешенки, Ханенки – родинні вулиці Києва. Частина друга.

У 1914 році Рєпін планував створити у рідному Чугуєві вільні художні майстерні, так званий "Діловий двір". Раніше, понад п'ять літніх місяців 1880-го року подорожував Україною разом з юним учнем Валентином Сєровим, збираючи матеріал для картин "Запорожці" і "Вечорниці". Рисунки з одного з подорожніх альбомів, що художник свого часу подарував Дмитру Яворницькому, демонстрували на виставці. У доробку художника українська тема становить велику частку. А головне, каже Вікторія Величко, Рєпін розділяв українські цінності. В листі до російського критика Володимира Стасова Рєпін пише: "...ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності і братерства, як козаки".

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Козак із усмішкою. Ескіз до твору І. Рєпіна "Запорожці пишуть листа султану Туреччини". 1889 рік. Папір, акварель. Національний художній музей України.

Нанизані як намистини на стрічку, ці факти переконливіше за будь-які теорії показують зв'язок художника з Україною, духовну спорідненість, симпатію, замилування, повагу. "Тільки українки та парижанки вміють одягатися зі смаком. Ви не повірите, як в Україні чарівно вбираються дівчата, та й парубки теж вправно... це, справді, народний, зручний і граціозний одяг, не дивлячись на величезні чоботи. А які дукати, намиста!! Головні пов'язки, квіти!! А які обличчя!!! А мова!!! Просто краса, краса і краса!", - писав Рєпін Стасову.

Оксана Підсуха висловлює свою думку: "Ми розуміємо, що частина суспільства сьогодні бажає отримувати чіткі і прості відповіді. Проте, знищуючи імперські міфи та ідеї, важливо не зводити наш погляд на художника до спрощених категорій. Наша мета - не лише повернути те, що було привласнене росіянами, але й глибше зрозуміти суперечливі явища, розробити нові підходи до дослідження мистецької спадщини, яка була сформована в межах імперії. У цьому контексті постать Рєпіна набуває особливої значущості. Це художник, який в часи загрози для української культури та мови свідомо вибрав українську ідентичність".

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

Українська сільська жінка. Качанівка. 1880 рік. Папір, графіт. Національний музей "Київська картинна галерея".

Переосмислюючи творчість Іллі Рєпіна, Київська національна картинна галерея переосмислює і себе, власну інституційну історію, колекцію, наративи, зв'язки. Оксана Підсуха каже: "Працюючи над проєктом, ми великою мірою спиралися на теорію, яку розвиває канадський літературознавець Олег Ільницький. Йдеться про чітке розрізнення понять "російська" і "імперська" культура. Остання була мультинаціональним проєктом, який творили представники різних народів. Ільницький наголошує, що Академії та інші навчальні заклади, а також російська мова були загальною "інфраструктурою", і її використання українськими митцями не є ознакою приналежності до російської культури. Минулого року ми започаткували виставковий проєкт "Віч-на-віч із...", у якому спробували "перепрочитати" творчість Миколи Ґе та Івана Айвазовського саме в цьому контексті. Ми акцентували увагу на етнічному корінні художників - французько-українському походженні Миколи Ґе та вірменському Івана Айвазовського (Ованеса Гайвазяна); продемонстрували їхній зв'язок із українським культурним середовищем; і, що найголовніше, спробували означити внесок цих митців у розвиток українського мистецтва, а не лише в загальноімперську культуру. Ми вдячні західним музеям, які на тлі російсько-української війни також розпочали перегляд колекцій. Міжнародна спільнота протягом століть перебувала "у полоні" російсько-імперської версії історії культури і на її "переписання" потрібен час і великі зусилля.

Рекламное продвижение

Я мала змогу особисто пересвідчитися в цьому, спілкуючись із західними колегами та журналістами під час організації музейної експозиції "Born in Ukraine" у Швейцарії в 2022 році. Мені доводилося пояснювати, що в Україні, яка не мала державності до 1917 року, не існувало Академії мистецтв, тому наші талановиті художники виїжджали навчатися до Петербурга або Кракова, але це не робить їх "російськими" чи "польськими" митцями. Також культурна ідентичність людини не змінюється просто через перетин кордону Батьківщини. Безумовно, нове культурне середовище впливає на художника, накладаючи нові "шари" і змінюючи його світогляд, тому наше завдання полягає в тому, щоб осмислити ці процеси в їхній складності та динаміці. Наші польські сусіди набагато раніше почали повертатися до національного культурного "капіталу", створеного в умовах Російської імперії. Наразі в Кракові проходить виставка "Коріння й Небо", де ми представляємо "польську частину" з колекції Київської національної картинної галереї — роботи Володимира Орловського, Вільгельма Котарбінського, Генріха Семирадського, Льва Ковальського та інших. В ході спілкування з колегами ми розробляли спільні підходи до тих діячів, які, на нашу думку, належать і польській, і українській культурі. Наші погляди не завжди збігаються, оскільки йдеться про дуже чутливі питання та болісні сторінки нашої історії.

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

У приміщеннях експозиції

Отже, науковцям потрібен час для того, щоб розібратися з тим клубком нашарованих "правд", які сприймали на віру довгі роки, поки вивчали мазок, колористику, композицію, і не зачіпали світоглядні поняття. А в публіки сьогодні є запит на однозначність. Як інституція може працювати одночасно із запитом на ясність та однозначність, і з потребою вивчати, розбиратися, розплутувати - без дедлайну на вчора? Інше питання - чому інституції і фахівці цього не робили раніше, принаймні за 35 років Незалежності України?

А що робити з класиками російського національного мистецтва, твори яких також зберігають в колекції "Національного музею "Київська картинна галерея" та в збірках багатьох інших українських музеїв? "Ці твори - частина державного музейного фонду й належать народу України, - каже Оксана Підсуха. Прийде час, коли ми подивимося на них через українську оптику". Для цього завдання колекція Терещенків із пізнішими "нашаруваннями" точно буде важливим матеріалом.

Зображення: надане Київською картинною галереєю.

У приміщеннях експозиції

Ознайомтесь також із виставкою Рєпіна в Гельсінкі: культурна м'яка сила та інтенсивна боротьба різних наративів.