Мешканців Харкова запрошують поділитися сімейними спогадами про Голодомор, щоб передати їх до Національного музею.

Відзначаючи пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років, Юлія Коцур, керівниця відділу усної історії Національного музею Голодомору-геноциду, закликала мешканців Харкова зберігати та передавати музею історії своїх родичів, пов'язані з цією трагічною сторінкою вітчизняної історії.

Кандидатка історичних наук та керівниця відділу усної історії Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Юлія Коцур поділилася в ефірі "Накипіло", що можливість висловити свої думки існує в письмовій формі, а також через аудіо- чи відеозаписи, інформує РЕДПОСТ.

За словами Юлії Коцур, спогади очевидців Голодомору дають змогу зберегти правду про страшні події минулого. Навіть уривчасті спогади людей, які пережили Голодомор у дитячому віці, містять цінну інформацію про те, як сім'ї рятувалися або втрачали близьких.

Одним із яскравих прикладів є історія 106-річної мешканки Чернігівщини, яка поділилася спогадами про те, як разом із матір'ю збирала липове листя для виготовлення "липників" — альтернативи звичайним млинцям. "Вона детально розповіла про сам процес приготування і навіть згадала про погодні умови в той день", — відзначила дослідниця.

У музеї також зберігають щоденники людей, які стали свідками трагедії. Наприклад, записи Олександри Радченко з Харківщини, Нестора Білоуса, Луки Гусака та інших розповідають про реалії життя під час штучного голоду. Ці документи допомагають майбутнім поколінням зрозуміти масштаб трагедії.

Кобзар з Харкова Назар Божинський розповів про розмову з літньою жінкою, яка пригадала, як кобзарі в своїх піснях пророкували Голодомор на початку 1930-х років: "Люди будуть їсти лободу й падати просто на ходу, і я теж впаду".

За даними дослідників геноциду українського народу 1932-1933 років, масштаби трагедії були настільки значними, що багатьох жертв просто не було кому ховати. Точна кількість загиблих досі залишається предметом наукових дискусій через масштабність злочину та спроби радянської влади стерти ці факти з історичної пам'яті.

На початку 1930-х років до складу Харківської області входили частини сучасних Полтавщини, Сумщини та Луганщини. За оцінками дослідників, загальна кількість жертв у регіоні становила від 2 до 2,5 мільйонів осіб. Якщо говорити про територію сучасної Харківщини, то тут у роки Голодомору загинуло близько 600-900 тисяч людей.

Радянська влада систематично знищувала поховання жертв голоду, змушуючи людей мовчати про трагедію. Це було частиною політики забуття, спрямованої на викривлення історії та придушення національної пам'яті. Проте сьогодні відновлення правди та збереження спогадів очевидців є важливим кроком у боротьбі за історичну справедливість та гідність українського народу.

Юлія Коцур підкреслила значення пам'яті і закликала всіх, хто має можливість, поспілкуватися з родичами, які пережили ті страшні часи, та зафіксувати їхні свідчення. Ці особисті історії можуть бути передані до музею, що дозволить долучитися до загальнонаціональних зусиль з увічнення пам'яті жертв Голодомору.