Економічні дива в умовах війни не існують. Яценюк розповів про бюджет, підтримку партнерів і фінансування збройних сил.

Арсеній Яценюк - рідкісний колекціонер найвищих державних посад. У 27 років він став міністром економіки Криму, в 30 - в.о. голови Нацбанку, потім - головою Верховної Ради, міністром економіки, міністром закордонних справ України та двічі прем'єром. Його "Народний фронт" переміг за партійними списками на парламентських виборах 2014 року. Із прем'єрського крісла Яценюк пішов у 41 - і відтоді залишається поза великою владою. Нині він очолює Київський безпековий форум.

Ключові рішення його політичної діяльності й досі викликають численні суперечки. Чи могла Україна запобігти анексії Криму? Чому, після беззбройного втрачання півострова, уряд вирішив розпочати антитерористичну операцію? Чи не вплинули західні партнери на український опір, не надаючи зброю та сподіваючись на можливість домовленостей із Путіним?

Яценюк відстоює свої колишні рішення, проте бесіда постійно веде до актуальних питань. Залежність від партнерів, нестача коштів і необхідність вибору між популярністю та непопулярними, але важливими для збереження держави рішеннями - ці виклики вже знайомі йому.

Які кроки має зробити нинішній уряд і які мотиви приховані за американськими зусиллями досягти угоди з Москвою - про це в інтерв'ю Арсенія Яценюка для "Української правди".

"Ми опинилися без одягу, без взуття і без військової підтримки."

- Дональд Трамп стверджує, що Обама змусив Україну поступитися Кримом без боротьби. Але де його аргументи не витримують критики?

Я не лише свідок подій 2014 року, але й моя політична діяльність почалася в Криму. У віці 27 років я отримав пост міністра економіки Автономної Республіки Крим. Місцева комуністична газета "Кримська правда" прокоментувала це так: "До Криму приїхав бандерівець". Під моїм керівництвом Міністерство економіки стало єдиним в Раді міністрів АРК, яке перевело всю документацію та діловодство на українську мову.

У мене була дискусія з тодішнім колегою, міністром фінансів. Він завжди казав: "Ми кримчани". Я його переконував: передусім ми всі - українці. Але кримчани ніколи не називали себе росіянами і Крим не був повністю проросійським у суспільно-політичному вимірі. Так, там був російський анклав Севастополь, а в Збройні сили, правоохоронні органи й органи безпеки Росія інфільтрувала все, що можна було.

У дискусії про те, чи втратили ми Крим, моя думка така: ми могли б направити всі наші військові ресурси туди і ризикнути не лише Кримом, але й усією Україною, або ж зберегти країну та намагатися досягти мирного врегулювання через дипломатію.

Згідно з офіційною інформацією Міністерства оборони, яку я, як прем'єр-міністр, отримав з позначкою "Таємно", по всій Україні налічувалося всього 5 тисяч боєздатних військових.

Цього було б недостатньо, щоб перешкодити анексії?

- Путін уже тоді чітко заявляв, що російських військ там узагалі немає. А на медалі за окупацію Криму вони вказали дату 20 лютого. Така сама дата - у рішенні Верховної Ради України про початок російсько-української війни.

Коли я приїжджав у ЄС, нашим західним партнерам доводилося пояснювати: це не "зелені чоловічки" й не "народна самооборона", це Збройні сили Російської Федерації. Путін був готовий до повноцінної інтервенції, а ми були голі, босі, без Збройних сил.

Пригадайте: міністр оборони України за часів Януковича Лебедєв був російським агентом, громадянином Росії. Голова Служби безпеки - так само.

Фактично, Росія змогла проникнути в українські Збройні сили та структури безпеки. Ми стикнулися з надзвичайно важким вибором: у нас не було ні засобів, ні людей для захисту Криму.

Що насправді означає фраза "5 тисяч боєздатних військовослужбовців", які готові стати на захист України? Хіба армія не була чисельнішою?

Безумовно, в той час армія складалася з більш ніж 100 тисяч особового складу, але лише 5 тисяч військових мали можливість брати участь у бойових операціях. Спочатку цю інформацію мені надали, а згодом виконуючий обов'язки міністра оборони озвучив її з трибуни Верховної Ради.

Однак під час подій у Криму люди почали активно відвідувати військові комісаріати.

- Якби не добровольці, волонтери й добробати, ми тоді втратили б країну, тому що Збройних сил як таких не було. Ми оголосили три хвилі так званої часткової мобілізації. Загалом за 2 роки було, здається, 5 чи 6 хвиль, призвали понад 200 тисяч військовослужбовців.

Але чи пам'ятаєте ви, що військовим не було чого вдягнути? Не вистачало форми, не було чим їх годувати. Коли я прийшов на службу, на рахунку держави було всього 108 тисяч гривень, а зарплата строковиків становила близько 600-800 гривень. Згодом ми підвищили її до 2-3 тисяч, а тим, хто брав участь в АТО, виплачували вже 6 тисяч. Росія була в курсі всього цього.

Однак існувало чимало складів із боєприпасами та величезні запаси озброєння.

Не було нікого, щоб вистрілити.

Семеро з десяти військовослужбовців у Криму зрадили присягу. Історія про те, що військовим не давали вказівки стріляти - неправда. Олександр Турчинов офіційно дав такий дозвіл 28 лютого 2014 року.

Чи сталося це перед чи після відомого засідання РНБО, на якому ви обговорювали подальші дії у цій ситуації?

- Це 28 лютого. Я просто не пригадую, коли було засідання.

- Воно й було 28-го.

28 лютого він видає наказ використовувати зброю для охорони українських військових установ. Цей документ був підписаний ним та тодішнім секретарем Ради національної безпеки і оборони, поважним покійним Андрієм Парубієм.

Якби не добровольці, волонтери, якби нам не вдалося втримати загальну ситуацію, Путін пішов би далі. Повномасштабна агресія почалася б не у 2022-му, а почалася й завершилася б у 2014 році.

"Вони щиро вірили, що зможуть домовитися з Путіним"

Екс-президент США Барак Обама та колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель, коментуючи свої дії у 2014 році, зазначили, що в Україні існувала складна політична обстановка та значна частина населення, яка підтримувала проросійські погляди. Саме це, на їхню думку, стало причиною відсутності готовності українців захищати свою територію. Чи справді цей аспект відігравав ключову роль у подіях того часу?

Я не є військовою особою і базую свої судження лише на фактах. Не було кому вступати в бій.

"Жоден танк не має залишати казарму", - наголосила Юлія Тимошенко під час засідання РНБО 28 лютого. Чи існували аналогічні чіткі попередження з боку західних лідерів?

Цілком ймовірно, що президент Обама та канцлерка Меркель обговорять питання проросійських тенденцій. Проте варто відзначити, що Білий дім, канцлерський офіс та "Група семи" в цілому не були готові до активних дій.

Я одразу після призначення полетів до Білого дому. На жодній зустрічі мені навіть не натякнули, що Україні даватимуть зброю. Зате на кожній доводилося по 150 разів чути: "Ми робитимемо все для дипломатичного врегулювання".

Що мені вдалося досягти тоді? Я мав честь виступити на засіданні Ради безпеки ООН, де ми змогли прийняти антиросійську резолюцію, яку підтримали близько ста держав. Цей документ визнавав анексію Криму неправомірною. Ми хоча б змогли ініціювати процес введення санкцій.

Чи висловлювали мені прямо: "Вам заборонено захищати Крим"? Ні, цього не було сказано. Але жодної копійки на придбання зброї для захисту Криму також не надали.

Я мав надзвичайно складну розмову з нинішнім президентом Німеччини, який на той час обіймав посаду міністра закордонних справ – паном Штайнмаєром.

Зустріч проходила в аеропорту "Бориспіль", і свідки цього заходу присутні. Не маю наміру вдаватися в деталі, але позиція наших німецьких партнерів стосовно Росії та анексії Криму була абсолютно неприйнятною. У залі в Борисполі запанувала гнітюча тиша.

Це було близько до того, що ми спостерігаємо сьогодні з Зеленським. Проте я взяв себе в руки, і врешті-решт ми провели спільну пресконференцію.

Яка була точка зору Штайнмаєра?

У Європі існував глибокий природний страх перед Росією, який почав зникати лише в 2022 році. Чи знаєте ви, чому це сталося? Люди усвідомили, що тепер цей страх стосується не тільки загальних проблем, а й кожної окремої країни.

Коли Росія розпочала військову агресію проти України, наші західні партнери усвідомили, що всі ці висловлювання про економічну співпрацю і сподівання на те, що Росія стане "нормальною" країною, з якою можна вести діалог, виявилися безпідставними. Це стосується і того, що її прийняли до G8, і численних спроб налагодити конструктивні відносини. Так само, як і захоплені оплески в Бундестазі, коли Путін, виступаючи німецькою мовою в перші роки свого президентства, обіцяв стати видатним демократом.

Вони усвідомили: Росія - це дикий ведмідь, що, здається, прагне їх знищити. Якщо вона поглине Україну, наступними опиняться вони. Ціну за це платимо лише ми. Чи є в цьому щось виняткове з точки зору міжнародних відносин? На жаль, ні.

"Якщо не чинити опір агресії, світ опиниться під контролем авторитарних режимів."

- Із Штайнмаєром ви перетиналися і як міністр закордонних справ на саміті 2008-го року в Бухаресті, коли Німеччина фактично заблокувала зближення України з НАТО?

Отже, можу поділитися своїми враженнями. Він дивився на мене так, ніби я був маленькою пляшкою пива. Це відображало загальний настрій більшості представників німецького політичного та бізнесового істеблішменту.

У Німеччині після Другої світової війни залишився комплекс перед Росією - радянська пропаганда зробила свою справу.

Згодом відбувся справжній розворот Меркель. Після 2014-го року вона їздила до Києва, як по свячену воду. Просто сказати, що Меркель погана - некоректно.

Інший аспект полягає в тому, що рішення не постачати зброю не було ухвалено Білим домом самостійно. Обама зв'язувався з Меркель, і вони обговорювали ситуацію, вірячи, що зможуть знайти спільну мову з Путіним. Вони сподівалися, що вдасться повернути Крим, досягти угоди щодо Мінських домовленостей і вирішити питання на сході України...

Однак на момент анексії Криму ще не було жодних переговорів щодо мирних угод. Мінські угоди з'явились лише у вересні 2014 року...

Я передаю загальний вигляд ситуації та їхнє мислення.

Сучасний політичний істеблішмент на глобальному рівні стикається з серйозною проблемою — відсутністю рішучих політичних лідерів. Саме тому такі країни, як Росія та Китай, а також режими Ірану і Північної Кореї прагнуть нав'язувати свої правила гри у світі. Якщо їм не чинити опір, світ ризикує опинитися під владою диктаторів. В результаті, Україна фактично стала єдиною нацією, яка активно протистоїть цим викликам.

Росія не є самодостатньою і не знаходиться на самоті: поряд з нею стоїть Китай. Як би вона діяла, якби Китай не постачав їй товари подвійного призначення? Звідки ж узялися реактивні двигуни для "Шахедів"? Хоча ми не знаємо точного рівня військово-технічної співпраці між цими країнами, я впевнений, що вона існує. Північна Корея здебільшого фінансується з китайських коштів і постачає Росії різноманітну продукцію — від живої сили до балістичних ракет. Відзначимо також, що Іран експортує близько 90% своєї нафти до Китаю.

Це нова, утворена ось зла. І тут, вибачте, ситуація виглядає так: наші американські партнери починають імпортувати дизель з Росії. Росія, яка є ворогом Сполучених Штатів і союзником їхніх опонентів, здобуває геополітичну перевагу!

"В той час Україна також не була на першому плані."

Чому, зрештою, не обравши шлях збройного захисту Криму, влада вирішила ініціювати антитерористичну операцію вже навесні?

Тоді ми оголосили мобілізацію і підвищили військове фінансування до 5% від ВВП. Солдати залишалися без належного взуття та одягу, не кажучи вже про танки...

- У 2022 році також були проблеми з обмундируванням, засобами захисту і навіть їжею...

У 2022 році Збройні сили України мали в сто разів вищий рівень підготовки порівняно з 2014 роком. Я не перебільшую – саме в 100 разів. І в той рік російські війська знаходилися всього в кількох десятках кілометрів від серця Києва. Це моя думка, зокрема, стосовно Криму.

Добре, давайте повернемося до 2014 року. Які жахливі слова сказав Штайнмаєр?

Це була напружена бесіда щодо Росії та ролі Швейцарії як посередника в діалозі з нею. Якщо дозволите, на цьому і зупинюся. Лише до образ не дійшло. Після цього в залі "Борисполя" враз запанувала тиша.

Отже, керівники Німеччини, США, а також інші європейські лідери і чимала частина українських політиків вважали, що чинити опір немає жодного сенсу. Проте після перших пострілів ви лише офіційно закріпили вже існуючу ситуацію на фронті, оголосивши про проведення антитерористичної операції?

- Коректніше сказати, що ситуація на місцях випереджала політичну. Я не хочу, щоб ми знецінювали людей.

У даному контексті важливо чесно висловити позицію Обами та інших учасників. Навіть рішення про введення санкцій проти Росії тоді стало безпрецедентним кроком. Я пам'ятаю обговорення: "Ми будемо поступово вводити їх, сподіваючись на те, що Росія зробить якісь кроки назустріч". Це було надзвичайно складно для них. Вони вкрай не бажали ядерного конфлікту з Росією.

У той час я відчував великий страх, що американці можуть втратити інтерес до України, і це стало моєю основною метою під час поїздки до США. На той момент Україні не приділяли стільки уваги, оскільки головним напрямком була стратегія в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема Китай.

Проте у той час Сполучені Штати не забезпечували ані фінансову підтримку, ані військове обладнання, більше того - навіть не займалися продажем зброї. Що ж тоді викликало ваші побоювання?

- Тоді ми отримали від США 3 мільярди доларів кредитних гарантій. Під них я пішов на ринок і взяв дешеві кредити.

Без участі США неможливо ухвалити жодну резолюцію Ради Безпеки чи Генеральної Асамблеї ООН. Санкції не можна запровадити, а фінансування від Світового банку чи Міжнародного валютного фонду залишиться недосяжним. Все, що було в межах можливого, було реалізовано.

Хто ж тоді насправді був найвідданішим прихильником України? Наступник на посаді президента США, Джозеф Байден. Під його керівництвом американці надали Україні 130 мільярдів доларів допомоги, а не 350, як стверджує президент Трамп.

І "Томагавків", як каже Трамп, нам ніколи не давали. Також для протоколу: Україна ніколи не продавала американської зброї. Використовувала її для захисту свого суверенітету відповідно до Статуту ООН.

"Стратегія економії Корецького є розумним рішенням."

- Ви прийняли владу в уряді, на рахунках якого було 108 тисяч гривень. Якими були ваші перші кроки в настільки патовій ситуації?

- Це ви так голосно сказали: "владу". Моя влада обмежувалася моїм кабінетом і будівлею Кабміну. Узагалі ж нічого не було: ні місцевих органів влади, ні армії, ні поліції - тоді ще міліції, ні спецслужб. Просто жах. І 108 тисяч гривень на єдиному казначейському рахунку, щоб ми собі ні в чому не відмовляли. А боргів - до біса...

Звідки ви отримали свої перші кошти?

- У шухляді (усміхається).

- Чому тоді в прем'єра Корецького не виходить взяти в тумбочці?

Протягом останніх чотирьох років нашому уряду, по суті, слід створити культ усіх західних партнерів і поклонятися їм. Чому це важливо? Дозвольте поділитися статистикою з 2014 року.

Оплата за газ стала неможливою, а загальний дефіцит "Нафтогазу" сягнув 10 мільярдів доларів. У 2014 році зовнішні зобов’язання, які я повинен був виконати, дорівнювали 9,1 мільярда доларів. А знаєте, яку суму мені виділяють на допомогу? Лише 8,7 мільярда.

Ми з цим упоралися, але на другий рік я думаю: "Ні, хлопці, так уже не буде". Наступного року починаємо реструктуризацію. Уряд, яким я керував, разом із міністеркою фінансів Яресько зменшує боргове навантаження - проводимо реструктуризацію загалом приблизно на 7 мільярдів доларів: 3,6 мільярда - чисте списання, плюс відтермінування відсотків.

Я демонструю росіянам жест з трьох пальців і оголошую мораторій на виплату 3 мільярдів доларів. Чи пам'ятаєте, як Путін підкуповував Януковича, щоб той не підписував Угоду про асоціацію? Ми досі не повернули ці 3 мільярди і ніколи їх не повернемо.

Далі отримуємо приблизно 15 мільярдів. Розпочинаємо процес балансування бюджету. І, о диво, після всіх нападок і спроб усунути мене з посади прем'єра, я йду, а українська економіка починає демонструвати зростання. Державний бюджет стає абсолютно збалансованим.

Це не сталося випадково. Це наслідок дисципліни, відповідальності та суворого управління фінансами.

"Податок на посилки" - це не новинка для теперішньої влади, адже це стало одним із перших кроків вашого уряду. Чи дійсно це принесло якісь позитивні результати?

- Це було однією з умов МВФ. Питання не в сумі, а в мобілізації ресурсу. Умовно кажучи, щоб узяти мільярд, треба показати, що ти максимально залучив власні ресурси й зібрав 100 мільйонів. Бо вони кажуть: "Ти не використовуєш своїх ресурсів. З якого біса ми маємо давати гроші, якщо ти сам не робиш хоча б мінімум для наповнення бюджету?".

Якщо порівнювати цифри за мого прем'єрства й сьогодні, співвідношення приблизно 1 до 10. Те, що дали моєму уряду, і те, що отримали уряди в 2024-2025 роках.

Протягом чотирьох років масштабного вторгнення ми отримали близько 400 мільярдів доларів допомоги, включаючи військові асигнування, а чиста фінансова підтримка становила приблизно 200 мільярдів. Тож можна стверджувати, що цим урядам було дещо легше у своїй діяльності.

У перші дні свого прем'єрства я ухвалив рішення про введення суворих заходів з економії державних фінансів.

- Нинішній уряд також запровадив жорстку бюджетну економію і навіть заблокував будь-які транзакції місцевих влад і зупинив капітальне будівництво. Це правильний крок?

Так, але такі дії потрібно було здійснити ще 25 лютого 2022 року. Для мене зображення Покровська, коли вороги вже підходять до міста, а люди займаються ремонтом асфальту та висадкою квітів, символізує безвідповідальність, марнотратство та безглуздість. Навіть не знаю, яке слово підібрати для цього.

У цій ситуації я б вжив рішучих заходів, але зрештою це призвело б до покращення здоров'я всіх. Мені абсолютно незрозуміло, як можна впроваджувати популістські ініціативи, роздаючи тисячі тут і кешбеки там. Це просто не вкладається в моїй голові! І не лише мені - важко пояснити це тим, хто виділяє кошти з власного бюджету, нашим західним партнерам.

У 2022 році капітальне будівництво слід було призупинити, зосередившись лише на проектах, пов'язаних із військовими потребами. Кінець.

25 лютого планувалася ухвала щодо жорсткої бюджетної економії, а 26 лютого — засідання Ради регіонів. Я б запросив місцеву владу на зустріч і сказав би: "Шановні колеги, під час війни необхідно ввести спеціальні правила використання коштів місцевих бюджетів. Усе, що стосується підтримки Збройних сил, має пріоритет. А витрати на проєкти, які спрямовані на підвищення вашої популярності в містах — на другий план. Вибори не відбудуться, якщо ми не збережемо державу. З рейтингами розберемося пізніше".

Тут існує суперечність між бажанням здобути прихильність виборців для перемоги на виборах і прагненням виграти війну. Можливо, виборці можуть мене не любити, але зрештою оцінять мої зусилля. Я більше схиляюся до другого підходу.

Корецький - на електричному стільці. Парадокс у тому, що струм по ньому буде йти навіть без електрики. Увійти в історію цей прем'єр може лише в один спосіб - як людина, яка в найскладніші часи ухвалювала найскладніші рішення. Інші опції - ганебні.

Фінансування на наступний рік відсутнє. З кожної тисячі гривень, використаної з державного бюджету на різні потреби - зарплати, пенсії, соціальні виплати - 600 гривень є нашими доходами, тоді як 400 гривень складають кошти з інших джерел.

Запозичені кошти – це ті фінансові ресурси, які надали у формі кредитів і грантів. Ви помітили, як зріс державний борг? Це вже проблема для наступних поколінь. Я ж, навпаки, намагався зменшити цей борг: коли я залишив свою посаду, він становив 67 мільярдів, а тепер сягнув 200. Головне – це виграти війну, а решта - вже не так важливо.

Отже, я в повній мірі підтримую економічну політику Корецького — це розумне рішення. Найголовніше, що ми не встигли дійти до моменту, коли вже пізно шукати вихід із ситуації.

"Росія жодного разу не провела з нами перемовини."

- Якби 24-го лютого 2022-го при владі були ви, Турчинов, Порошенко, як би діяли?

- Усім відомо про мої специфічні стосунки з Порошенком, але якщо ви питаєте, чи втік би він, то ні. Порошенко би не втік. Наша команда ж не втекла в 2014 році.

- У 2014-му війна не була повномасштабною.

Не кажіть цього. У 2014 році 20% економіки зникло. Росія має контроль над усім: від медіа до більшості фінансів. Влада відсутня. Виникає бажання повернути Януковича. Чи ви пам’ятаєте про вертольоти, що вилітали з Чернігова, коли всі говорили про його повернення? Сім вертольотів, але потім вони змінили курс. Хтозна, чим би це могло закінчитися. Але ми залишилися.

Розглянемо це питання з іншого боку: чи погодилися б ви на укладення миру весною 2022 року?

- Не можу розписуватися за інших, але ні. Це був би не мир, а капітуляція. Більше того, можливо, ми б і не поїхали на ті переговори. Із росіянами навіть контактувати не можна. Путін же досі використовує історію про ті переговори.

А от що я точно зробив би - наполягав би на запровадженні воєнного стану із грудня 2021 року, і мені було б байдуже, що відбувалося б із рейтингами. Я їхав би до Вашингтона і просив зброю.

Проте це знову лише умовності. Ми вже не можемо повернутися до того, що відбувалося 4 роки тому, або ж до подій 12-річної давності. Єдине, що ми можемо зробити, — це винести уроки з минулого, аби уникнути повторення старих помилок у сьогоднішньому та завтрашньому житті.

На вашу думку, чи існували шанси для досягнення мирних угод?

Існували моменти, коли існувала теоретична можливість спробувати щось в цьому напрямку. Але це не робилося відкрито і не в контексті, що "ми змусили росіян поступитися". Путін — це людина, яка вміє бути лестощами, хитрістю, завжди усміхається і знає, які слова вибрати в потрібний момент. Проте важливо звертати увагу на його вчинки.

Друга чеченська війна, вибухи житлових будинків, підводний човен "Курськ", Грузія, убивства політичних опонентів - це його modus operandi. Він у жодному разі не може піти на мирні переговори з позиції слабкого. І ресурсів у нього достатньо. Говоритиме що завгодно, але дотискатиме.

Це типовий серійний вбивця, що нагадує кадебістів епохи застою. Він є відображенням свого суспільства та його неоімперських, абсолютно спотворених уявлень про "велику Росію". Багато росіян мають ознаки неонацистського світогляду, прагнучи підкорити Україну і знищити наш народ.

Ви стверджуєте, що існували шанси для проведення переговорів, але Україна розпочала їх ще в березні 2022 року...

Росія ніколи не вела з нами жодних переговорів. Ніколи. Це всього лише неправда, спецоперація КДБ, яка спрямована виключно на Вашингтон і Білий дім. Це частина плану, щоб утримати нову американську адміністрацію від підтримки України та запровадження серйозних санкцій. Також йдеться про те, як налаштувати її проти європейських країн. Він досягнув майже успішного результату в Анкориджі. Майже. Але потім щось пішло не так.

Після того я літав до Вашингтона, зустрічався з близькою до Трампа людиною. Вона сказала: "Знаю деталі Анкориджа. Добре, що це не відбулося". Дуже коректно сказала.

Повертаючись до США та Росії: думаю, є прихована велика домовленість, точніше бажання угоди про повернення Росії на європейський газовий ринок. І якесь оточення чинної американської адміністрації матиме в цьому свою частку.

Чи полягала основа цих угод у виході України з Донбасу?

Вважаю, що існували складні угоди, які охоплювали питання нафти, газу, скорочення військових сил та відмову від НАТО. Мені важко уявити, що Путін міг погодитися на вступ України до ЄС. Врешті-решт, він разом із Януковичем влаштував розстріли людей на Майдані, щоб зірвати угоду про асоціацію, а тепер, раптом, готовий прийняти Україну до Європейського Союзу?

Усе це було чистою спецоперацією Путіна, і вона досі триває.

Мене вразило в актуальній угоді з дизельним паливом між Росією та США не лише те, що Трамп використовує Україну як зручний об'єкт для своєї політики MAGA.

Сполучені Штати зняли санкції, не дотримуючись встановленої американським законодавством процедури. Хоча я не є юристом у США, вмію читати та аналізувати інформацію. Для того, щоб скасувати ці санкції, президент повинен був провести консультації з чотирма сенатськими комітетами, а також протягом 45 днів надати відповідне повідомлення, після чого санкції могли бути зняті лише через 90 днів. Однак цю процедуру не було виконано.

Росія здобула значну геополітичну перевагу та відновила свої позиції на європейському енергетичному ринку, який є для них пріоритетним і характеризується високими цінами. Вартість тисячі кубометрів газу перевищила тисячу доларів.

"Той, хто стверджує, що здатен створити економічне чудо, є відвертим шахраєм."

Чи є універсальне рішення для покращення економічного становища в Україні? Які, на вашу думку, дії досі залишаються невжитими?

- Зараз від уряду мало що залежить. Його функція - максимально отримати кошти західних донорів, обміняти американські долари й європейські євро на гривні та виконувати державний бюджет. Уряд не може стрибнути вище себе. Ми втратили 4,5 роки жорсткої бюджетної економії, дисципліни і не популістської бюджетної політики. Якби все це було, то ми б змогли наскирдувати грошей і не переживати настільки болісно нинішній момент.

Цього не зробили. Зараз усе фактично залежить від західних союзників, насамперед ЄС: чи вдасться Зеленському отримати фінансування на поточний і наступний роки. Якщо вдасться, це ще один сигнал Путіну, що Європа не відвернулася.

Ми повинні були забезпечити повністю підтверджене фінансування на три роки, усвідомлюючи можливість зміни урядів. Якби це сталося, у 2027 році нам би не загрожував дефіцит у 40 мільярдів доларів.

Отже, основним завданням на даний момент є отримання фінансових ресурсів. Другим важливим кроком є дотримання суворих бюджетних норм. І, нарешті, необхідно вжити реальних заходів для боротьби з корупцією, а не обмежуватись лише формальними діями.

Четверте - це обдумана політика Центрального банку в сфері кредитування. Економіці необхідно надати ресурси, щоб вона могла функціонувати. Якщо проаналізувати її нинішній стан, все знаходиться в негативній зоні. Єдина галузь, яка показала зростання, - це ритейл, роздрібна торгівля, але й то лише на 9%. Проте і вона скоро опиниться в мінусі. Звідки ж узявся цей позитивний результат? Завдяки коштам іноземців, які витрачаються на соціальні потреби, зарплати, і люди намагаються щось купити. Але що робити, якщо немає коштів для покупок? Магазини є, люди приходять, оглядають товари, але далі що?

Ключове завдання - енергетика, але його не вирішиш без Patriot. Що не розповідай про укриття. Якщо росіяни виготовляють від 70 до 120 балістичних ракет на місяць - у цьому вся відповідь. Ще не рахую реактивних "Шахедів", які вони фактично перетворили на високоточну зброю.

Потрібна диверсифікація енергетики, людей треба забезпечити: від модульних установок до дизель-генераторів. Тут уже маємо певний досвід. А утримання Збройних сил - узагалі номер один. Армії треба платити великі гроші, тому що війна коштує дуже дорого.

Не існує магічної таблетки, здатної revitalізувати економіку країни, що переживає війну. Єдине, що можна зробити — це жити в борг і залучати всі ресурси на потреби фронту.

Ті, хто розповідають про економічне диво - брехуни, нахабні брехуни. Економічне диво в сучасних умовах - узагалі вижити в цій війні.