"Потрібно посилити підтримку Україні". Як атаки шахедів на кордоні впливають на життя та настрої польського населення.

Польське село Дорогуськ, що розташоване всього за кілька кілометрів від українського кордону, в дощовий жовтневий день виглядає заспаним. Лише зрідка центральною вулицею проїжджає велосипедист або автомобіль, а тротуари майже порожні.

Але телефон щонайменше пʼять разів за день спалахує тут попередженням про загрозу: "Увага! Російська повітряна атака на території України. Ситуація перебуває під моніторингом. У повітряному просторі Польщі діє польська авіація. Очікуйте на подальші повідомлення".

І наче на підтвердження цих слів, раптово лунає сирена повітряної тривоги, що доноситься з української території.

20 жовтня Росія хвилями запускала реактивні шахеди по заходу України. На Волині та Львівщині безпілотники вдарили по критичній інфраструктурі, складах та стоянці вантажівок.

Польща двічі активізувала свої військові літаки та тимчасово закрила аеропорти в Любліні та Жешуві. Як повідомляють польські ЗМІ, кілька дронів підійшли до польського кордону, але не перетнули його.

Мешканці Дорогуська вже чотири з половиною роки існують у тіні війни, але ніколи раніше вона не наближалася до них такою мірою.

На початку вересня тут вперше почули вибухи. Тоді Росія двічі вдарила безпілотниками по пункту пропуску в Ягодині лише за 800 метрів від польського кордону і за пару кілометрів від села. Менш ніж за тиждень російський реактивний дрон знову вибухнув неподалік від пункту пропуску.

В останні часи в Польщі з'явилося більше тривожних сигналів.

Підпали станцій Starlink та дронового заводу, спроба нападу на українського репера Kyivstoner, ножові атаки в навчальних закладах та кібератаки змушують уряд звертати увагу на підвищення рівня диверсій, які, можливо, спричинені Росією.

Одночасно Варшава висловлює занепокоєння, що російські ракети та дрони, які завдають ударів по західним регіонам України, можуть випадково або через навмисні провокації перетнути польський кордон.

Цілком зрозуміло, чому виникають такі побоювання. Інцидент з падінням крилатої ракети 30 липня на території Люблінського воєводства та спостереження незрозумілого обʼєкта над Любліним 18 жовтня є лише останніми прикладами серії подібних ситуацій.

17 вересня польський прем'єр Дональд Туск висловив, що в найближчий час Польща зазнає "більшої кількості небезпечних провокацій та інцидентів", які будуть серйознішими, ніж ті, що мали місце раніше.

Одночасно президент Кароль Навроцький зазначає, що "інтенсивність загрози з боку Росії за останні шість місяців не зазнала значних змін", проте підкреслює, що "Росія завжди була і залишатиметься небезпечним фактором".

Серед мешканців Дорогуська та сусіднього Холма немає одностайності щодо ситуації. Деякі відзначають, що відчувають зменшення рівня безпеки порівняно з минулим, інші висловлюють скептицизм, а деякі навіть дратуються від постійних попереджень влади про можливі загрози.

Тривога та недовіра в Дорогуську

Дорогою з Холма до Дорогуська ми їдемо вздовж довжелезної колони фур, яка розтягнулася на 20 кілометрів від кордону.

Черги вантажівок поблизу пункту пропуску стали звичним явищем, проте нещодавні російські удари по західній Україні ускладнили ситуацію. Через повітряні тривоги прикордонники вимушені призупиняти свою діяльність, внаслідок чого фури годинами очікують на відновлення пропуску.

Але коли, оминувши великий залізничний вузол і станцію, ми звертаємо з траси в село, здається, життя тут завмерло.

Будівля адміністрації гміни, напроти школа й відділок поліції, а трохи далі тією ж вулицею супермаркет "Стокротка" та неодмінна "Жабка" - це і весь центр Дорогуська.

В гміні практично немає українців, зазначає голова Войцех Сава. У місцевій школі навчається лише один хлопчик з України, тоді як у самій громаді проживає ще кілька родин з польсько-українським походженням.

На початку російського вторгнення Дорогуськ став свідком потоку тисяч українських біженців, які шукали безпечний шлях на захід. У місті організували пункт підтримки, проте більшість українців вирушила далі до більших міст або повернулася назад в Україну.

Лише за два кілометри звідси, по той бік кордону, вже чотири з половиною роки триває кривава війна, однак у тихому житті Дорогуська мало що змінилося. Все змінилося вранці 13 вересня, коли тут вперше пролунали вибухи.

"Перший вибух пролунав о четвертій годині ранку, - згадує голова гміни. - Моя дружина помітила яскравий спалах, а я прокинувся від гучного звуку вибуху. Після цього почулася сирена повітряної тривоги, і ми вирушили в безпечне місце."

Росіяни поцілили в АЗС біля пункту пропуску і локомотив поїзда Київ-Варшава на залізничній станції "Ягодин". Приблизно за півтори години до цього кордон перетнув дипломатичний потяг із колишнім прем'єром Великої Британії Борисом Джонсоном та іншими європейськими високопосадовцями.

О пів на дев'яту стався ще один вибух, який був добре чутний навіть у Дорогуську, згадує голова громади.

"Однак у неділю все відбувалося за звичним ритмом: я вирушив на прикордонний перехід. А віряни, як завжди, направилися до церкви. Того дня там проводили миропомазання (обряд для підлітків у католицизмі. - Ред.)", - згадує Сава.

Він вважає, що ці події суттєво вплинули на розуміння ситуації в прикордонному регіоні.

Безперечно, тепер ситуація зовсім інша, адже вибухи, що сталися місяць тому, були незвичними для нашого села. І наше ставлення до цього, природно, змінилося. Серед жителів виникли нові страхи. Ті, хто почув ці вибухи, реагують зовсім по-іншому, ніж раніше.

Він додає, що сприймає російські дронові атаки біля кордону як реальну загрозу для Польщі.

"Я вважаю, що підтримка України повинна тривати і, можливо, навіть посилюватися, оскільки це є необхідністю. Звичайно, багато в чому залежить від того, як українська влада справлятиметься з російськими дронами," - зазначив голова гміни.

Водночас він зазначає, що повідомлення про загрозу стали звичним явищем, і більшість людей вже не реагує на них, оскільки іноді вони приходять до семи разів за добу.

Але власне сповіщення із закликом перейти в безпечне місце приходило лише раз.

Під безпечним місцем тут мають на увазі підвали - бомбосховищ у Дорогуську немає. Це специфіка села, пояснює Войцех Сава, де в кожному будинку є підземне приміщення.

22 вересня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш здійснив візит до пункту пропуску Дорогуськ-Ягодин, де оголосив про направлення нових складових системи протиповітряної оборони до прикордонного регіону. Він також зазначив, що в двох польських воєводствах, що межують з Україною, зокрема в Люблінському, де знаходиться Дорогуськ, було розгорнуто батареї Patriot.

Однак у самому селі заходи безпеки залишилися практично незмінними.

Після нападів поблизу кордону, керівництво вжило заходів для захисту вікон підвального приміщення школи та встановило зони, куди учні повинні переходити під час повітряної тривоги.

Школа - мабуть, єдине місце в селі, де вирує життя.

У цьому навчальному закладі навчаються приблизно 340 дітей віком від 3 до 15 років, яких з різних сіл громади доставляють сюди шкільні автобуси.

"Після подій, які трапилися поблизу нашого східного кордону, ми розробили чіткий план дій на випадок повторення подібних ситуацій," - зазначив директор навчального закладу Ярослав Войчицький.

"Безпечні зони" облаштували в роздягальнях, розташованих трохи нижче першого поверху. Одна з них для учнів 5-8 класів і працівників школи, друга - для молодших дітей. В кутку кожної роздягальні поставили декілька великих пляшок із водою та аптечку.

Обидві кімнати досить компактні, і важко уявити, як в них можуть розміститися близько ста осіб.

17 вересня навчальний заклад вперше протестував укриття.

"Вранці ми провели навчальну евакуацію, а вже за дві години отримали справжній сигнал тривоги", - каже директор про день, коли росіяни вдруге атакували Ягодин.

"Діти були добре підготовлені. Серед старших учнів особливих емоцій не було. Трохи більше хвилювання було помітно на обличчях молодших дітей, - розповідає Войчицький. - Усі спокійно спустилися до безпечного місця й залишалися там близько 20 хвилин, не довше".

На запитання про те, що директор та вчителі школи радять дітям, які відчувають страх, Ярослав Войчицький усміхається.

"Ми запевняємо їх, що не варто хвилюватися, адже вони знаходяться під надійною охороною," - підкреслює він.

Інші жителі села, з якими нам вдалося поговорити, висловлюють менше впевненості.

"Поки що не було нічого такого, чого б ми справді злякалися... нічого такого, щоб довелося, наприклад, втручатися військовим. Але певний страх є", - каже Барбара, жінка середнього віку, яка біля супермаркету перекладає продукти з візка до своєї автівки.

Барбара ділиться, що в родинах цього краю досі зберігають пам'ять про Другу світову війну. Вона отримала інформацію про ці події з оповідей своєї матері та свекрухи.

"Цей страх невимовний. Моя свекруха до останніх днів свого життя не забувала звуки пострілів," - поділилася Барбара.

На її думку, люди непокояться через можливий напад Росії, але про це мало говорять.

"Люди безсумнівно переживають тривогу, проте це питання залишається табу, й багато хто боїться обговорювати його."

Вона впевнена, що пересічні люди не здатні суттєво впливати на ухвалення політичних рішень.

"Нам завдає болю те, що люди втрачають життя. Просто так, без причин. Вони ж такі ж, як і ми. А що ми можемо зробити? Ми не маємо жодного впливу на це. Ми, звичайні громадяни, яке ж значення маємо?" - продовжує вона.

Коли її запитали, що б вона робила у випадку справжньої війни, Барбара відповіла, що головним пріоритетом є порятунок дітей. Хоча у неї дев'ятеро дітей, вони вже виросли та мешкають у різних містах.

Проте, певні жителі Дорогуська вже втомилися від постійних попереджень про небезпеку, які їх дратують і навіть викликають гнів. Схоже, що місцеві мешканці в цілому набридли увазі журналістів.

Одна з місцевих мешканок, яка вирішила не виступати перед камерою, повідомила нам, що попередження від польського уряду та військових сприймається нею як пропаганда та спроба залякати людей.

Адже, на її думку, "заляканими людьми легше керувати".

"Не знаємо, що правда, а що ні"

Серед мешканців Холма, який знаходиться на деякій відстані від кордону, але все ще в межах досяжності, також панує чималий скептицизм.

Давня столиця Короля Данила (де він і похований) багатьом українцям відома як місце пересадки під час подорожей в Європу, які в останні тижні стали значно більш виснажливими через великі затримки поїздів.

Але за вокзалом, будівництво якого ніяк не завершать, і легендарною "Жабкою", куди змучені пасажири українського потягу прямують за кавою і хотдогом, причаїлося старовинне місто.

Засноване в XIII столітті королем Данилом Галицьким місто Холм розташоване навколо крейдяного підвищення, яке, безсумнівно, стало джерелом його назви.

Сьогодні на Холмській Горі розташована базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії, яка була побудована на місці стародавнього православного храму, присвяченого Богородиці. Неподалік знаходиться напівзруйнований військовий цвинтар, що нагадує про часи Російської імперії.

Це місто стало батьківщиною Михайла Грушевського, першого керівника Української Народної Республіки та одного з основоположників сучасної української історичної науки. Воно нагадує про величну українську громаду, яка колись тут проживала. Укрзалізниця навіть присвоїла ім'я Грушевського одному з своїх основних потягів "Київ-Холм".

Проте сьогодні в самому Холмі українців не так уже й багато.

Про "країну за східним кордоном", як висловилися деякі з наших співрозмовників, нагадує хіба що ресторан української кухні "Думка", готель "Львів" і портрет видатного українського полководця Івана Богуна в готелі "Козак", де ми зупиняємось.

Однак, близькість до України раптово проявляється у мові таксиста, пана Дарека. Його фаталістичне "поживем-побачим" звучить з характерним українським акцентом та інтонаціями.

"Ситуація дійсно напружена, - відзначає Дарек, - але, ймовірно, немає сенсу втікати, адже поки що серйозних проблем не виникло."

Він каже, що не замислювався про те, що буде робити, якщо в Польщі почнеться війна, але не питання, чи готовий захищати Польщу, відповів ствердно.

Дарек, якому близько 50 років, - фанат волейбольної команди Холма і меломан. Він був в Україні 12 років тому, їздив до Чернігова, і каже, що українці - "дуже привітні люди".

Він емоційно говорить про війну в Україні: "Як можна так жити, коли будь-якої миті атакують житлові будинки, родини, дітей? Це дуже важка ситуація для вас. Залишається тільки співчувати".

Інша мешканка Холма, 73-річна Марія, регулярно спостерігає за українцями, які очікують на потяг, оскільки її квартира розташована неподалік залізничного вокзалу. Однак вона зізнається, що не всьому інформаційному потоку про війну в Україні вірить.

"Всі ці відеоматеріали, які ми переглядаємо в даний момент, варто оцінювати з певним рівнем недовіри, оскільки вони часто можуть виявитися неправдивими."

Марія впевнена, що в Україні триває жахлива війна, внаслідок якої гинуть люди і знищуються житлові будівлі. Проте вона також зазначає, що, можливо, "ми не можемо бути впевнені, кому довіряти..., що є правдою, а що — ні".

У неї виникає певна недовіра через постійні повідомлення про російські напади в Україні, які надходять на мобільний телефон.

"В останній час їх стало надто багато, і я починаю сумніватися: чи дійсно кожні кілька годин трапляється атака, чи вони просто розсилають ці сповіщення на всяк випадок," - висловила свої думки жінка.

Чути ці роздуми для українських журналістів з Києва, де удари Росії тривають майже цілодобово, трохи дико. Та й у західних областях дронові атаки тривають майже безперервно.

"Варшава входить у гру війни"

Проте найбільше незадоволення з приводу цих повідомлень висловили жителі Холма, Юрек та його дружина Уля, які обидва мають близько 60 років.

"Варшава веде свою гру з війною, а нам слід розмістити психіатрів на кожному розі," - з відчуттям сказав Юрек, реагуючи на наше запитання про ситуацію.

За словами чоловіка, польські урядовці надто перебільшують військову небезпеку, в той час як місцеві жителі змушені існувати в стані безперервного стресу.

Його дружина Уля висловлює незадоволення, що нічні сирени заважають їй спати, а постійні сповіщення та вказівки щодо евакуації лише підвищують рівень стресу.

"Ці сповіщення, що приходять чотири рази на добу, стали для мене справжнім жахом. А ці інструкції з вказівками, куди йти з офісу, - це теж справжнє випробування", - ділиться своїми відчуттями жінка.

Уля ділиться враженнями про недавній візит до знайомих під Варшавою, де все виглядає по-іншому: "Там немає жодного шуму, нічого не літає, жодні сповіщення не заважають. Це абсолютно інший світ".

За словами жінки, жителі Холма не відчувають реальної турботи з боку влади: "Єдине, що нам дають, - це попереджувальні сповіщення, а що з цим робити далі - думайте самі".

Юрек має своєрідний погляд на ці сповіщення — він вважає їх зайвими. На його думку, попередження слід подавати лише тоді, коли загроза реально наближається до польського кордону, а не коли події відбуваються на відстані п'яти-восьми кілометрів від нього. Можливо, Юрек не усвідомлює, що при швидкості реактивного дрону, яка сягає 600 км на годину, ці кілька кілометрів він може подолати за кілька хвилин.

"У нас є необхідні служби та радіолокаційні системи. Ми маємо армію і витрачаємо значні кошти на озброєння - їх слід використовувати ефективно," - зазначає він.

Обидва не вважають, що Росія здатна атакувати Польщу.

"Вважаю, що Путін надто хитрий, щоб ризикувати нападом на країни НАТО, оскільки усвідомлює, що ці держави здатні знищити його," - зазначає Уля.

"Панове (в Варшаві. - Ред.) граються у війну", - роздратовано підсумовує Юрек.

Цивільні особи не мають достатньої підготовки.

Проте Яцек, який раніше служив у війську, а тепер викладає основи цивільного захисту, вважає, що така точка зору є ризикованою.

Він розуміє, що люди втомилися від попереджень, але якщо вони припинять сприймати їх серйозно, "важко створити спільну, злагоджену систему безпеки".

"На жаль, ця загроза є цілком реальною. Якщо трапиться момент, коли люди не зреагують належним чином і не подбають про безпеку своїх дітей, а дрон впаде в їхній близькості, уламки можуть завдати шкоди. Тоді, на жаль, це викличе у них шкоду," - зазначив військовий інструктор.

Він додає, що люди не знають, як правильно реагувати на тривоги. Частина суспільства досі не розрізняє сигналів, коли збираються пожежники, а коли оголошують тривогу для всіх.

"Люди часто повторюють одні й ті ж помилки, - зазначає Яцек. - Вони наближаються до ризикованих зон. Їхня цікавість спонукає їх заходити туди, хоча саме таких місць варто уникати."

В Холмі спостерігається брак укриттів, зазначає інструктор, і, ймовірно, в найближчому майбутньому їх не стане стільки, скільки необхідно. Проте він підкреслює, що в кожній квартирі є зона, де можна почуватися більш захищено.

Незважаючи на сумніви та невдоволення, війна для жителів польського прикордоння стає все більш помітною.

"Я не хотів би опинитися на місці української держави, - емоційно сказав голова гміни Дорогуськ Войцех Сава. - Те, що ми бачимо, - це жахливо. Я навіть не хочу уявляти, як це все виглядає насправді".

"Для мене немислимо, що в XXI столітті таке взагалі відбувається в світі", - додав він.