Буферна територія, європейські миротворці та припинення конфлікту: Селезньов висловив свої очікування.

Чи можливо в Україні організувати 40-кілометрову буферну зону? Ця пропозиція, висловлена в Європі, на перший погляд виглядає привабливо, але шанси на її втілення майже нульові. По-перше, навряд чи знайдеться країна Європи, готова надіслати свої війська в Україну. По-друге, без попередньої угоди про припинення вогню така місія перетворює миротворців на мішень для вогню. У цій ситуації єдиним ефективним способом зупинити конфлікт залишається забезпечення Сил оборони сучасними озброєннями та технікою.

Щодо ситуації на фронті, то, хоча Сили оборони України досягли певних успіхів у регіоні Покровська та на Запорізькому напрямку, це більше стосується відповіді на спроби ворога здійснити прорив. Масштабний контрнаступ наразі не варто очікувати. У найближчому майбутньому на цій найактивнішій ділянці фронту, ймовірно, відбуватимуться протистояння у форматі "тягни-тікай". Водночас результат боротьби за Покровськ і Мирноград значною мірою залежить від ресурсів, які є в обох сторін.

Цю точку зору в інтерв’ю для OBOZ.UA висловив військовий аналітик Владислав Селезньов.

Які ваші погляди на європейську пропозицію щодо формування буферної зони шириною 40 км? Наскільки ви вважаєте цю ідею здійсненною, і яким чином вона може сприяти досягненню режиму припинення вогню, беручи до уваги дальність дії озброєння?

- Безумовно, така ініціатива має право на існування, але, з огляду на нашу реальність, я абсолютно впевнений, що ні. Насамперед, наші європейські партнери всі як один заявляють про те, що вони не готові відправляти в статусі миротворчих сил своїх військовослужбовців, навряд чи вони в якійсь найближчій або середньостроковій перспективі змінять свою позицію. Усі реально бояться загибелі військовослужбовців своїх армій.

Розмова про 40-кілометрову буферну зону, безумовно, це історія дуже хороша, бо певною мірою це мінімізує втрати не тільки військових, а й цивільного населення, яке перебуває в районі цієї буферної зони від впливу ворожих артилерійських снарядів, керованих авіаційних бомб. Але я думаю, що все-таки це розмови заради розмов.

Найефективніший дієвий спосіб зупинити цю війну - це накачування українських Сил оборони достатньою кількістю засобів і озброєнь, тому що єдиний аргумент, який сприймають і на який рефлексують і Володимир Путін, і його оточення, - це аргумент сили. Все інше - миротворчі ініціативи, саміти, семінари, круглі столи, політичні заяви - не працює. Єдиний формат, за якого можлива зупинка кровопролиття - це досить дієвий аргумент української армії у вигляді озброєння, техніки, боєприпасів, спеціального обладнання та технологій, які дадуть нам технологічну перевагу на полі бою.

- Словосполучення "буферна зона" або "санітарна зона" дуже часто використовується країною-окупантом. Чи є тут різниця в поняттях? Буферна зона, про яку говорить Європа, і буферна зона, про яку говорить Кремль, це одне й те саме?

Власне, що таке буферна зона? Це простір, в якому не повинно бути ні людей, ні об'єктів – своєрідна "випалена земля". Вона слугує для забезпечення можливостей для адекватних дій у відповідь на агресію та спроби противника перейти в наступ на певній ділянці фронту через цю зону.

Фактично, це завдання, яке Путін ставить перед своїми військовими, стосується формування буферної зони на території Харківської, Сумської та Чернігівської областей. Час від часу питання буферної зони обговорюється й деякими європейськими дипломатами. Проте, попри наявність бажання, реалізувати цю ідею на практиці виявляється складним завданням.

Мій досвід 2009 року під час перебування у складі сил KFOR на території Косова свідчить про те, що де-факто створення буферних зон абсолютно нераціональна, непрактична історія. Безпосередня присутність миротворчих сил і засобів на території зони ведення бойових дій, щоб у такий спосіб самою своєю присутністю стабілізувати ситуацію і не допустити ризиків виникнення нових витків ескалації - це так. Але стояти суцільною стіною між двома ворогуючими сторонами, за умови, що сторони не досягли угоди про припинення вогню -, це означає робити з миротворців смертників.

Миротворчі ініціативи можуть бути здійснені лише при досягненні певних угод. Але на якій основі можуть ці угоди бути укладені? Організація Об'єднаних Націй не виконує свою роль. У Раді Безпеки ООН домінують Росія під керівництвом Путіна та Китай. Тому ця тема не має жодних шансів на прогрес.

Під прапором НАТО, як це було в Косово? Так само нереально - путінська пропаганда буквально божеволіє, розповідаючи про те, що вони за жодних умов не погодяться на присутність військовослужбовців країн Північноатлантичного Альянсу як миротворців на територію України. Інші посередники, китайці чи білоруси? Так вони абсолютно чітко декларують свою позицію в цьому протистоянні. Вони вже точно не можуть бути рівновіддаленими від сторін конфлікту.

У рамках певних двосторонніх угод я мав надію на створення "коаліції рішучих", але час минув, і, як виявилося, рішучих стало значно менше. Наразі ми все частіше чуємо від європейських лідерів, що вони не готові направляти свої війська на територію України, зокрема в якості миротворців. Якась матеріально-технічна підтримка та надання розвідувальної інформації — це так. Проте я не бачу ознак того, що можуть бути реалізовані інші варіанти, які б вплинули на ситуацію на полі бою.

Відповідно до бойових карт, українські сили здійснили прогрес у районі Покровська та на заході Запорізької області. Ці новини, безумовно, викликають позитивні емоції, проте чи можемо ми сподіватися на те, що контрнаступальні операції зможуть набути більших масштабів?

Звісно, ні. Якщо ми розглядаємо зону бойових дій на південь від Степногірська, то там відбувся невеликий тактичний епізод — було звільнено інтернат, розташований на південь від цього населеного пункту. Парадокс ситуації в тому, що коли російські штурмові підрозділи зайшли на територію цього об'єкта, офіційні джерела не повідомляли про захоплення цих територій. Зміни на карті бойових дій були зафіксовані лише DeepState.

Аналогічна ситуація спостерігається й у районі Покровська, де нині тривають певні процеси. Українські сили здійснюють тактичні контрнаступальні дії, які виявляються досить ефективними. Збройні сутички відбуваються не лише уздовж наших позицій у Покровську та Мирнограді, але й у сусідніх районах. Нам вдалося частково відсунути російські війська на північний схід, що свідчить про певні успіхи в просуванні.

Однак, насправді ці дії пов'язані з усуненням російських військових, які відступили до Золотого Колодязя і Веселого. Проте, в реальності це заходи, що мають стабілізуючий характер. Сказати, що вони можуть суттєво змінити ситуацію на полі бою на оперативно-тактичному рівні, я б не наважився.

Величезну кількість ресурсів противник зосередив у районі Покровська і Мирнограда, щонайменше, 110 тисяч. Плюс додаткові ресурси ще перекидаються, зокрема на північ Сумської та північ Харківської області. Думаю, що в найближчій перспективі ми навряд чи побачимо якісь кардинальні зміни в частині звільнення наших територій.

Яке у вас бачення майбутнього для Покровська та Мирнограда?

У регіонах Покровська та Мирнограда продовжиться свого роду "тягучка", а результат цього конфлікту безпосередньо буде залежати від наявних ресурсів. Вочевидь, ворог прагне захопити Родинське та просунутися на північ від Удачного, аби перерізати ключову трасу Павлоград-Покровськ. Чи зможе він реалізувати свої плани, покаже лише час. Проте навіть без фізичного блокування дороги, якщо противник візьме під контроль населений пункт Родинське і просуне свої позиції на захід, він зможе за допомогою артилерії та дронів здійснювати вогневий контроль над основною трасою, якою ми постачаємо наш гарнізон у Покровську та Мирнограді.